Постанова № 77925576, 19.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: І.Г. Шевченко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 р. Справа № 818/1880/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Бершова Г.Є.,

суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2018, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 03.09.18 по справі № 818/1880/18

за позовом ОСОБА_2

до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, Сумський прикордонний загін) про зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_2 строк навчання у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою (далі - Ліцей) у загальний строк військової служби, вважаючи початком військової служби 25 серпня 1993 року.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідач протиправно не зарахував до загального строку військової служби період навчання позивача у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 25.08.1993 по 14.06.1996, оскільки згідно ст.24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» у редакції, що діяла на час його навчання та закінчення військового ліцею, початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписів, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних. Також посилається на ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до якої час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю. Враховуючи вказані норми та приписи ст.58 Конституції України стверджує, що відповідач мав зарахувати позивачу період навчання у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до загального строку військової служби.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 року у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що з 25.08.1993 по 14.06.1996 позивач проходив навчання у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, що підтверджується атестатом про повну загальну середню освіту (а.с.14-15), копією посвідчення ліцеїста (а.с.16) та копією довідки від 06.04.2010 №130 (а.с.83).

У період з 26.07.1996 по 04.09.2017 позивач навчався в Харківському військовому університеті, Академії Прикордонних військ України та працював на різних посадах в органах Державної прикордонної служби України, що підтверджується витягом з послужного списку (а.с.25-26).

04.09.2017 на підставі наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30.08.2017 №450-ос про звільнення позивача в запас за п.1 пп «г» (через сімейні обставини) частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.84) за наказом від 04.09.2017 №171-ОС ОСОБА_2 був виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 04.09.2017 (а.с.17).

14.03.2018 позивач звернувся до відповідача з проханням перерахувати йому вислугу років з урахуванням періоду навчання у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 25.08.1993 по 14.06.1996, однак, у відповіді від 02.04.2018 №30/3-42 відповідач зазначив, що на теперішній час правові підстави щодо перерахунку ОСОБА_2 вислуги років з урахуванням періоду навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою відсутні, оскільки відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 19.07.2017 №Т/30-5644 «Щодо зарахування до вислуги років періодів навчання у військових ліцеях», при визначенні військовослужбовцям вислуги років (для встановлення щомісячної грошової надбавки, тривалості щорічної відпустки, призначення пенсії, тощо) до зазначеної вислуги не зараховується час навчання у військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою (а.с.13).

Позивач не погодився із такою відмовою відповідача та звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою є видом загальноосвітнього навчально-виховного закладу у системі військової освіти Міністерства Оборони України, в якому ліцеїсти проходять підготовку до вступу у військові навчальні заклади, а тому ліцей, у якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону № 2232-ХІІ, у зв'язку з чим строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання у такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у статті 2 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Статтею 24 Закону №2232-ХІІ (в редакції від 25 березня 1992 року, яка була чинна на час навчання позивача в ліцеї) було визначено, що для допризовників, призовників і військовозобов'язаних початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом.

Посилаючись на вказану норму в цій редакції позивач вважає, що час навчання у ліцеї повинен бути зарахований до його загального строку військової служби.

Однак, така редакція статті діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 18.06.1999 №766-ХІV, яким дана стаття була викладена в іншій редакції, за якою ця норма вже не пов'язує початок перебування на військовій службі із днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею).

На сьогодні, ст. 24 Закону №2232-ХІІ передбачає, що початком проходження військової служби є: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, на час звернення позивача до відповідача із вимогою про перерахування йому строку військової служби, з урахуванням періоду навчання в Ліцеї, норма права, яка визначала, що початком перебування на військовій службі є день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), не діяла.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається також на Директиву начальника Головного штабу Збройних Сил України від 24.02.1993 №28, статті 2, 25 Закону №2232-ХІІ, ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ та стверджує, що час перебування на військовій службі, в тому числі на службі за контрактом курсантів (слухачів) військо-навчальних закладів зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу та до стажу роботи за спеціальністю.

Дійсно, за приписами ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ та відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, а перебування на військовій службі громадян, які навчаються у військово-навчальних закладах, передбачено статтею 25 Закону №2232-ХІІ.

Однак, варто відмітити, що статтею 2 Закону №2232-ХІІ в редакції від 25 березня 1992 року, яка була чинна на час навчання позивача в ліцеї, було встановлено вичерпний перелік видів військової служби, до яких відносилась: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

В редакції даної статті, що була чинна на момент звільнення позивача зі служби, до видів військової служби відноситься: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Тобто, як станом на момент навчання позивача в Ліцеї, так і на момент звільнення зі служби, чинне законодавство такого виду військової служби, як навчання у ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою у переліку не передбачало.

Крім того, ця ж стаття 2 Закону №2232-ХІІ, зокрема, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, передбачає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

При цьому, за правилами ст. 15 ч. 1 Закону №2232-ХІІ з урахуванням норм ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо визначення військовослужбовців та ст.2 вказаного Закону, в редакції як на момент навчання в Ліцеї, так і на момент звільнення зі служби, для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку, тоді як набір до Ліцею здійснюється у віці 15-16 років, тобто на час навчання у Ліцеї позивач не мав статусу військовослужбовця.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що громадяни України, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2232-ХІІ можуть проходити попередню підготовку в загальноосвітніх навчальних закладах, військових ліцеях, ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, у військових оркестрах, навчальних закладах громадських організацій, на підготовчих курсах при вищих військових навчальних закладах або військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.

Відповідно до п.2 Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.1999 р. №717, ліцей є середнім загальноосвітнім навчальним закладом з військово-професійною спрямованістю навчання та виховання і належить до середньої загальноосвітньої школи ІІІ ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків, тобто створений з метою загальноосвітньої та військово-фізичної підготовки юнаків для подальшого вступу до вищих навчальних закладів єдиної системи військової освіти.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.1999 №643 «Про військові ліцеї та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою» даний Ліцей було створено з метою забезпечення якісної підготовки молоді до вступу у військові вищі заклади освіти (а.с.24).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою є видом загальноосвітнього навчально-виховного закладу у системі військової освіти Міністерства Оборони України, в якому ліцеїсти проходять підготовку до вступу у військові навчальні заклади, а тому ліцей, у якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону № 2232-ХІІ, у зв'язку з чим строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання у такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у статті 2 цього Закону.

Доводи позивача з посиланням на ст.22 Конституції України щодо звуження його прав, у зв'язку з прийняттям іншого закону, колегією суддів відхиляються, оскільки Відмова відповідача, яка полягає у незарахуванні до загального строку військової служби позивача часу навчання у Ліцеї, не є звуженням обсягу вже набутих ним прав, так як жодні соціальні права не є абсолютними, вони можуть бути обмежені у визначеному Законом порядку. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у п.2.1 Конституційний Суд України встановив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Більш того, виключення законодавцем положення, що передбачало, що початок перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею) не може бути розцінено як звуження соціально-правових гарантій, порушення принципу передбачуваності Закону, та відповідно не створює обов'язку держави для здійснення зарахування до загального строку військової служби без правових на те підстав.

Посилання позивача на ст. 58 Конституції України, яка визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, також помилкове, оскільки визначення строку військової служби для зарахування до вислуги років для призначення пенсії проводиться на підставі того закону, якій діє на такий час, тобто на час звільнення позивача зі служби та призначення пенсії. Протилежний підхід фактично означатиме, що держава позбавлена права змінювати правове регулювання тих чи інших правовідносин.

Колегія суддів зазначає, що питання про включення до загального військового стажу терміну навчання у суворівських (нахімовському) училищах, військових ліцеях та ліцеях із посиленою військово-фізичною підготовкою, неодноразово розглядалось Верховним Судом України, який у своїх рішеннях підкреслив, що навчання у таких закладах не слід вважати проходженням військової служби (справи № 21-41а11, № 21-129а11, № 21-358а11, №21-7а12, №21-107а13, №21-330а13).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 по справі № 818/1880/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Г.Є. Бершов Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко