Постанова № 77925570, 12.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2056/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Катунова В.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання - Патової Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Рижівський гранітний кар'єр" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 року, (суддя К.І. Клочко, повний текст складено 23.07.2018 року) по справі № 816/2056/18

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рижівський гранітний кар'єр"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Рижівський гранітний кар'єр" (далі - ПАТ "Рижівський гранітний кар'єр", позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- зобов'язати Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Полтавській області зарахувати за цільовим призначенням платежі в рахунок погашення заборгованості за період 2016 та 2017 роки.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування зазначив, що судом першої інстанції не враховано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 317, ст. 319, ст.321 ЦК України, ст. 2, ст. 6 КАС України, рішення Європейського Суду з прав людини.

Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач) надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. В обґрунтування зазначила про правомірність рішення суду першої інстанції, посилаючись на пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14, п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 31.1 ст. 31, п. 38.1 ст. 38, п. 54.1 ст. 54, п. 57.1. ст.57, п. 87.9 ст. 87, п. 2587.3 ст. 287Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ПАТ "Рижівський гранітний кар'єр" за період квітня 2016 року по жовтень 2017 року, сплачено орендну плату з юридичних осіб та земельний податок, однак Головним управлінням ДФС у Полтавській області змінено цільове призначення зазначених платежів в рахунок погашення податкового боргу підприємства, що підтверджується актом про результати камеральної перевірки своєчасності сплати податкового зобов'язання орендної плати за земельні ділянки від 06.04.2018р., актом про результати камеральної перевірки своєчасності сплати податкового зобов'язання орендної плати за земельні ділянки від 16.05.2018р.

Згідно відомостей податкового органу ПРАТ "РГК" не були сплачені узгоджені податкові зобов'язання по декларації з плати за змелю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015р. за періоди з квітня по грудень 2015р., що вплинуло на виникнення податкового боргу. Станом на 2018 року позивач має податковий борг зі сплати земельного податку за 2015 - 2018 роки, що підтверджується інтегрованими картками платника податку, та не заперечується сторонами ( а.с. 6-10, 18 -43).

Позивач, не погоджуючись зі зміною відповідачем призначення платежів по орендній платі з юридичних осіб, здійснених підприємством у 2018 році, зарахувавши їх в рахунок погашення податкового боргу в порядку календарної черговості, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наявності у відповідача права щодо зарахування коштів, які сплачує платник податків у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під податковим зобов'язанням розуміється сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством (п. 31.1 ст. 31 Податкового кодексу України).

Згідно з п.126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Судом встановлено та не заперечується сторонами наявність у позивача податкового боргу по орендній платі з юридичних осіб за 2015-2018 рр., що підтверджується інтегрованими картками платника податку ( а.с. 18 -43).

Згідно п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, законом імперативно встановлено обов'язок податкового органу здійснювати зарахування коштів, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, а платнику податків встановлено заборону спрямовувати кошти на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу (крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 року по справі № 804/11355/14, від 17.04.2018 року по справі № 2а/0570/4025/12.

Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем правомірно здійснено зарахування сплачених грошових коштів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напрямку сплати .

Отже, податковий орган при зміні призначення платежу, визначеного позивачем у платіжних дорученнях та спрямуванні цих коштів в рахунок сплати податкового боргу позивача за минулі податкові звітні періоди, діяв у межах власної компетенції та на виконання завдань, що покладені на нього податковим законодавством, у тому числі з метою зменшення абсолютного значення податкового боргу платника податків.

Доводи апелянта про не врахування судом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 317, ст. 319, ст.321 ЦК України, ст. 2, ст. 6 КАС України, рішення Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно з ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У рішенні по справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Враховуючи наведене та обставини справи, колегія суддів вважає, що змінюючи цільове призначення платежів позивача, відповідач діяв відповідно до закону, в межах і спосіб, що встановлені законодавством України, а тому його дії не порушують права позивача на володіння о майном.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про правомірність зміни податковим органом цільового призначення платежів, оскільки належними та допустимими доказами у справі доведено факт несвоєчасної сплати позивачем узгодженого податкового зобов'язання та наявність правових підстав для накладення на позивача штрафу, рішення суду є вмотивованим та законним.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рижівський гранітний кар'єр" залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 по справі № 816/2056/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді В.В. Катунов О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 19.11.2018 року