Постанова № 77925238, 19.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4917/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: П'янової Я.В.

суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2018 (головуючий суддя Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 20.07.18 р.) по справі № 820/4917/18

за позовом ОСОБА_1

до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області

про визнання дій та рішення неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі - відповідач, Лозівське об'єднане УПФУ Харківської області), в якому просила суд:

- визнати дії та рішення Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного утримання судді без врахування суми отриманої матеріальної допомоги - неправомірними;

- зобов'язати Лозівське управління Пенсійного фонду України Харківської області утриматись від порушення права щодо обмеження ОСОБА_1 розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці, зобов'язавши нарахувати та виплатити суму щомісячного довічного утримання судді у відставці з врахуванням 1/12 частини суми виплаченої матеріальної допомоги, починаючи з 27.12.2017 року та в подальшому.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2018 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Так, позивач зауважує на те, що рішення щодо нарахування йому розміру довічного утримання без включення до розрахунку отриманої ним у 2017 році матеріальної допомоги, посилання на яке є в довідці, виданій ДСА України у Харківській області, є неправомірним та таким, що порушує його права.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода у грошовому виразі, що виплачується працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 вищезазначеного Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати. При цьому, позивач зазначає, що згідно з п. 2.3.3. Інструкції № 5 «Зі статистики заробітної плати» матеріальна допомога відноситься до заохочувальних та компенсаційних виплат та входить до складу фонду оплати праці.

Додатком № 2 до Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, була встановлена форма довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій зазначаються, крім відомостей про судову винагороду, інші виплати, які враховуються при призначенні (перерахунку) щомісячного грошового утримання суддям у відставці.

Відповідно до норм законодавства, зміст матеріальної допомоги полягає у виплаті грошових коштів. При цьому, виплата сум грошової допомоги на оздоровлення здійснюється суддям систематично та включена в оподатковуваний дохід. Бухгалтерією суду матеріальну допомогу віднесено до фонду оплати праці, що є складовою заробітної плати, та відповідно до ст. 136 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» входить до складу фонду оплати праці, на яку відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» нараховуються внески в розмірі 22%.

Аналіз наведених положень, на думку позивача, дає підстави дійти висновку, що матеріальна допомога є складовою системи оплати праці, в тому числі і судді.

Окрім того, за змістом ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії навіть незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

При цьому, позивач посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 20 лютого 2012 року, 14 і 28 травня та 06 листопада 2013 року (справи №№ 21- 430а11, 21-125а13, 21-97а13, 21-350а13 відповідно), в яких суд зазначив, що отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що відповідач, відмовляючи в проведенні перерахунку довічного грошового утримання, з урахуванням матеріальної допомоги, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про судоустрій та статус суддів», «Про пенсійне забезпечення».

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про Закон «Про статус суддів», яка проголошує, що рівень виплат, який має отримувати суддя у відставці має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, з підстав, викладених в ньому, а апеляційну скаргу - необґрунтованою, у зв'язку з чим просить її залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2018 р. - без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області з 06.11.1997 року по 27.12.2017 року.

Рішенням Вищої Ради Правосуддя України від 21.12.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку, а наказом голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21.12.2017 року - відраховано зі штату суду з 27.12.2017 року.

З 28.12.2017 року Лозівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80% від розміру грошового утримання судді на відповідній посаді.

Після відрахування зі штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області була надана довідка про заробітну плату в розмірі 24000,00 грн. станом на 27.12.2017 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі якої здійснено призначення щомісячного довічного грошового утримання. Проте, в зазначеній довідці не були вказані інші виплати, які враховуються при обчисленні, а саме: матеріальна допомога до відпустки в розмірі посадового окладу, яка включена в оподатковуваний дохід.

В свою чергу, відповідно до довідки ТУ ДСА України в Харківській області № 04-52/135 від 14.03.2018 року позивачу виплачувалась заробітна плата в розмірі 25333,33 грн., до складу якої включено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 16000,00 грн.

03.04.2018 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до відповідача про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА України в Харківській області № 04-52/135 від 14.03.2018 року з урахуванням матеріальної допомоги.

Рішенням Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області № 154959 від 03.04.2018 року відмовлено позивачу в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" не передбачено для обчислення щомісячного грошового утримання суддів у відставці включення матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 30).

Не погодившись з такими діями та рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди, з якої обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, а отже рішення відповідача є правомірним, а позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді з урахуванням суми матеріальної допомоги на оздоровлення - необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 126 Конституції України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов'язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

При цьому, в Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п'ятий, шостий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).

Відповідно до Закону України від 07.07.2010р. за № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон України № 2453-VI) позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

Частинами 3 та 4 статті 142 Закону України №2453-VI (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-8/2016) визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Згідно з ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ст. 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Згідно з ч.1 ст.66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що спеціальним законом, який регулює питання призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Зазначеним законом чітко визначено склад суддівської винагороди, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, до якого не входить матеріальна допомога на оздоровлення.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на статтю 1 Закону України «Про оплату праці», пункт 2.3.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, відповідно до яких матеріальна допомога на оздоровлення повинна включатися до складу суддівської винагороди, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спеціальним законом, яким в даному випадку є Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визначено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, ніж цей Закон.

Колегія суддів також не приймає до уваги посилання позивача на положення статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких фактично були нараховані та сплачені страхові внески або збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, враховується у заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, оскільки застосування цих норм можливе у разі призначення пенсії, а не щомісячного довічного грошового утримання, яке визначено спеціальним законом - Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

Окрім того, є безпідставним застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 20 лютого 2012 року, 14 і 28 травня та 06 листопада 2013 року (справи №№ 21- 430а11, 21-125а13, 21-97а13, 21-350а13 відповідно) про те, що матеріальна допомога на оздоровлення входить до системи оплати праці, є складовою заробітної плати, з неї нараховується та сплачується страховий внесок або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а тому її розмір враховується в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії та щомісячного грошового утримання, оскільки предметом позову у зазначених справах є перерахунок пенсії державних службовців, призначених на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII, а в даному випадку предметом позову є перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, при цьому спеціальним законом визначено склад суддівської винагороди, який застосовується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

З огляду на викладене, матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди, з якої обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, що вказує на правомірність дій відповідача та необґрунтованості позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді з урахуванням суми матеріальної допомоги на оздоровлення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 27.02.2018 р. в справі № 738/1343/17, від 20.03.2018 року в справах №749/951/17, № 736/964/17, від 25 квітня 2018 року в справі №333/4196/17, від 17 квітня 2018 року в справі №352/1918/17, від 23 травня 2018 року в справі №750/6865/17, від 18.07.2018 року по справі № 638/12151/17, від 19.06.2018 року в справі № 592/7834/17.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Колегія суддів, аналізуючи діюче законодавство, яке визначає обчислення розміру довічного щомісячного грошового утримання судді, вважає його таким, що є доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити на те, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини в рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Тобто, практика ЄСПЛ полягає в тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

При розв'язанні спірних правовідносин судом також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2018 по справі № 820/4917/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П'янова Судді І.С. Чалий В.В. Зеленський