Рішення № 77922392, 08.11.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 листопада 2018 року м. Ужгород№ 0740/925/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання - Данча М.І.,

за участю:

позивач - не з'явився,

представник відповідача - не з'явився,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про визнання недійсним та внесення змін до наказу, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 листопада 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 19 листопада 2018 року.

ОСОБА_1, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, якою просить:

1) Визнати неправомірними дії Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_2 щодо формулювання викладеного у констатуючій частині наказу від 30 липня 2018 року № 238/02-06 "Про скасування наказу від 13.07.2018 року № 218/02-06", а саме обставини, що зумовили видання даного наказу: 1) "…по-перше, наказ від 13.07.2018 р. № 218/02-06 виданий без належних на те законних підстав, так як..."; 2) "…та по-друге, що відповідний суддя, знаючи про призначення вищевказаних справ на вказані дати, з метою уникнення авто розподілу на нього справ і матеріалів, написав заяву від 13.07.2018 року про надання відпустки".

2) Виключити з констатуючої частини наказу фразу наступного змісту: "…по-перше, наказ від 13.07.2018 р. № 218/02-06 виданий без належних на те законних підстав, так як..."; "…та по-друге, що відповідний суддя, знаючи про призначення вищевказаних справ на вказані дати, з метою уникнення авто розподілу на нього справ і матеріалів, написав заяву від 13.07.2018 року про надання відпустки".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки заява позивача про відпустку за власний рахунок від 13 липня 2018 року була погоджена в.о. голови суду з врахуванням підстав викладених у ній, про що видано відповідний наказ, то викладені в наказі голови суду від 30 липня 2018 року твердження про мету такої заяви, а саме уникнення авто розподілу справ та матеріалів є протиправними та необґрунтованими. На час отримання відпустки без збереження заробітної плати розподіл справ на нього як на суддю вже не здійснювався у зв'язку з початком перебігу строку, який виключає розподіл справ за чотирнадцять днів до початку відпустки. Відтак, просить визнати неправомірними дії голови Ужгородського міськрайонного суду щодо викладених у констатуючій частині наказу обставин, що зумовили видання даного наказу та виключити відповідні фрази з наказу.

В судове засідання позивач не з'явився, однак 16 жовтня 2018 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив їх задовольнити..

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що підставою для винесення наказу № 238/02-06 від 30 липня 2018 року стала заява судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1. про відкликання з відпустки у зв'язку із виробничою необхідністю щодо розгляду справи № 308/228/13-к 30 липня 2018 року та справи № 308/4877/17 31 липня 2018 року. Однак зважаючи на те, що позивач неефективно спланував свій робочий час, знаючи наперед про заплановані судові справи, взяв відпустку без збереження заробітної плати, головою суду було зазначено про дану обставину у наказі. Також зазначив, що право позивача жодним чином не порушено, оскільки оскаржений наказ у жодний спосіб не обмежував його права як судді. Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

В судове засідання відповідач не з'явився, однак 08 листопада 2018 року від представника відповідача надійшло клопотання, в якому просить провести розгляд справи за його відсутності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно вимог ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 13 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Монич О.Л. із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами тривалістю 4 календарні дні, з 30 липня по 02 серпня 2018 року.

Наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2018 року № 218/02-06 "Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1." позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами, тривалістю 4 календарні дні, з 30 липня 2018 року по 02 серпня 2018 року.

Також, 13 липня 2018 року позивач звернувся до в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Монич О.Л. із заявою про надання йому частини щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 19 робочих (25 календарних) днів, починаючи з 06 серпня 2018 року.

Наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2018 року № 256/02-09 "Про надання частини відпустки судді ОСОБА_1." позивачу надано частину щорічної оплачуваної відпустки, тривалістю 19 робочих (25 календарних) днів з 06 серпня по 31 серпня 2018 року.

30 липня 2018 року позивач звернувся із заявою до голови Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_2 із заявою, у якій у зв'язку з виробничою необхідністю щодо розгляду справи № 308/228/123-к днем 30 липня 2018 року та справи № 308/4877/17 днем 31 липня 2018 року у складі колегії суддів, просив внести зміни до наказу від 13 липня 2018 року № 218/02-06, скасувавши надання відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами, тривалістю 2 календарні дні, з 30 до 31 липня 2018 року включно.

Відповідно до наказу голови Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_2 від 30 липня 2018 року № 238/02-06 "Про скасування наказу віж13 липня 2018 року № 218/02-06", відповідно до вимог ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та враховуючи ту обставину, що по-перше наказ від 13 липня 2018 року № 218/02-06 виданий без належних на те законних підстав, так як суддя ОСОБА_1. у заяві посилається на виробничу необхідність щодо розгляду справи № 308/228/13-к днем 30 липня 2018 року та справи № 308/4877/17 днем 31 липня 2018 року у складі колегії суддів, і таким чином повідомив про минування потреби у наданні відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами, та по-друге, що відповідний суддя, знаючи про призначення вищевказаних справ на вказані дати, з метою уникнення авторозподілу на нього справ і матеріалів, написав заяву від 13 липня 2018 року про надання відпустки, наказано наказ в. о. голови суду від 13 липня 2018 року № 218/02-06 "Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1." вважати таким, що втратив чинність, починаючи з 31 липня 2018 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України "Про відпустки".

Відповідно до ст. 1 цього Закону державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Відповідно до. ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про відпустки" Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.

Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України щорічні відпустки громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У відповідності до ст. 26 Закону України Про відпустки" за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Формулювання вказаної статті передбачає згоду сторін, тобто бажання одного працівника не достатньо. Перелік підстав законодавством не визначений, оскільки важливість залежить від конкретних обставин, тому рішення надавати чи не надавати відпустку належить до компетенції роботодавця. Працівнику необхідно подати заяву, вказуючи підстави, що спонукають його брати відпустку, а роботодавець приймає рішення та видає наказ (розпорядження) щодо надання зазначеної відпустки. Закон не конкретизує, які саме сімейні обставини чи поважні причини мають бути підставою для того, щоб оформити відпустку.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402- VIII голова місцевого суду: 1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; 2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду; 3) контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду, а також вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства; 4) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ; 5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України, а також через веб-портал судової влади про вакантні посади суддів у суді у триденний строк з дня їх утворення; 6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду; 7) організовує ведення в суді судової статистики та інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства; 8) сприяє виконанню вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду; 9) вносить на розгляд зборів суду пропозиції щодо кількості та персонального складу слідчих суддів; 10) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Тобто за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, видання головою суду відповідних наказів є його дискреційними повноваженнями, наданими йому для здійснення своїх адміністративних функцій.

Разом з тим, суд зазначає, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за Головою суду як адміністратором, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши державний орган або його уповноважену особу дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Крім того, відповідно до наукового висновку Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни може, має право, за власної ініціативи, дбає, забезпечує, веде діяльність, встановлює, визначає, на свій розсуд. Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних атах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Суд зазначає, що наказ - це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов'язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції. Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі.

Отже, наказ або розпорядження є законними, якщо вони видані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач оскаржує дії голови суду щодо формулювання констатуючої частини наказу, а не сам наказ щодо відкликання з відпустки, на підставі його заяви та просить змінити формулювання наказу.

Враховуючи вищенаведене, та оскільки видання головою суду наказів, а отже їхнє формулювання, належить до його виключних повноважень, суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій голови Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_2 щодо формулювання констатуючої частини наказу від 30 липня 2018 року та про виключення із наказу таких формулювань, фактично є втручанням у дискреційні повноваження голови суду. У зв'язку з цим відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач прийняв наказ від 30 липня 2018 року № 238/02-06 на підставі наданих йому повноважень, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів". З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, суд не вбачає порушення прав позивача, та дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 53, код ЄДРПОУ 26529130) про визнання недійсним та внесення змін до наказу - відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Суддя Н.Д. Маєцька