Рішення № 77921649, 09.11.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/4241/18

Провадження № 2/206/1239/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2018 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

в складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Стахів О.О.

представника позивача Здоренко В.Є.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу,

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представник позивача звернувся до суду з огляду на наступні обставини. 02.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - позивач) та ОСОБА_3 (далі - відповідач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00010204 (далі - договір лізингу), також підписано невід'ємні додатки, а саме: загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (далі - загальні умови) та графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі - графік платежів). Об'єктом лізингу був транспортний засіб - автомобіль марки VW Touareg NF 3.0 IV6 TDI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1 (далі - транспортний засіб/об'єкт лізингу). Сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а саме: предмету лізингу та його вартості, строку, на який відповідачу надавалося право користування предметом лізингу, початок та кінець строку лізингу, розмір першого лізингового платежу, щомісячний платіж, графік платежів, умови передачі предмета лізингу у власність відповідача після закінчення строку лізингу та інше. 08.09.2014 відповідачем було отримано транспортний засіб, тобто позивач виконав свій обов'язок перед відповідачем в межах договору лізингу. Відповідач, в свою чергу, допустив порушення зі сплати чергових лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 56 885, 32 грн. Відповідно до загальних умов, у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються санкції у вигляді пені, штрафні санкції та компенсація будь-яких витрат понесених позивачем, виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем. У зв'язку із чим, представник позивача просив стягнути із відповідача 56 885, 32 грн. - основного боргу за лізинговими платежами, 100 911, 36 грн. - понесених витрат за договором лізингу, 1 213, 79 грн. - 3 % річних за прострочення сплати лізингових платежів, 3 245, 93 грн. - втрат від інфляції за час прострочення сплати лізингових платежів, 1 117,12 грн. - 3 % річних за час прострочення грошового зобов'язання по компенсації витрат на правову допомогу, 1 763, 25 грн. - втрат від інфляції за час прострочення грошового зобов'язання по компенсації витрат на правову допомогу. Окрім того, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору лізингу та неповернення об'єкту лізингу, за вимогою позивача, останнім, також, було нарахована плату за фактичне користування об'єктом лізингу з грудня 2017 року по липень 2018 року на загальну суму у розмірі 121 286, 10 грн., яку представник позивача просив стягнути із відповідача, а також 1 881, 71 грн. - 3 % річних за час прострочення оплати сум за користування об'єктом лізингу, 3 667, 16 грн. - втрат від інфляції за час прострочення оплати за користування об'єктом лізингу. Крім вищевикладеного, представник позивача просив стягнути з відповідача 138 086, 44 грн. - різницю між вартістю об'єкта лізингу та ціною продажу, оскільки коштів, виручених внаслідок продажу об'єкта лізингу не вистачило для погашення заборгованості, а також витрат по сплаті судового збору та витрат з оплати професійної правничої допомоги (а.с. 1-9).

Заперечуючи проти задоволення пред'явлених вимог, відповідач зазначив, що 19.02.2018 він внаслідок добровільного фактичного виконання виконавчого напису, передав транспортний засіб представнику позивача, у зв'язку із чим виконавче провадження з виконання виконавчого документу було закінчено. Таким чином, нарахування будь-яких платежів після лютого 2018 є безпідставними. Крім того, в матеріалах даної цивільної справи відсутні відомості про ціну продажу транспортного засобу та способу її визначення, а відтак вимоги щодо відшкодування різниці між вартістю транспортного засобу та ціною його продажу позивача є безпідставними. Вимога позивача щодо відшкодування вартості фактично наданої правничої допомоги також є безпідставною, оскільки така допомога надається безпосередньо адвокатом Здоренком В.Є., тоді як підставою для вимоги про відшкодування вартості юридичних послуг позивач вказує договір про надання юридичних послуг укладений з ТОВ «ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ «ПРАЙМЛЕКС», яке не є адвокатським об'єднанням та адвокатським бюро. Окрім вищевикладеного відповідач зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, через те, що договір лізингу є нікчемним правочином, оскільки він укладений не у формі, встановленій законом, тобто без нотаріального посвідчення, що свідчить про недотримання сторонами ч. 2 ст. 799 ЦК України. Таким чином, в задоволенні позову відповідач просив відмовити. Судові витрати, що поніс відповідач складають 5 000, 00 грн., та які останній просив стягнути із позивача (а.с. а.с. 143-146, 157-160).

Не погоджуючись із доводами відповідача, представник позивача надав письмову відповідь на відзив, за змістом якої зазначив, що повернення об'єкту лізингу відбувалось саме у примусовому порядку, оскільки на вимоги позивача відповідач жодним чином не реагував, саме тому було вчинено виконавчий напис, та відкрито виконавче провадження. Також, представник позивача зауважив, що а ні лізингові платежі, а ні плата за користування об'єктом лізингу, після лютого 2018 року відповідачу не нараховувалась (а.с. 180-182).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

13.08.2018 у даній справі відкрито провадження.

10.09.2018 та 27.09.2018 від відповідача на електронну адресу суду надійшли заяви про відкладення розгляду справи.

25.09.2018 та 09.10.2018 від відповідача надійшли письмові відзиви на позовну заяву.

25.10.2018 на адресу суду надійшла письмова відповідь на відзив.

09.11.2018 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив.

Під час розгляду справи судом заслухано пояснення представників сторін, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

09.11.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

02.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_3 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00010204, об'єктом якого є транспортний засіб - автомобіль марки VW Touareg NF 3.0 IV6 TDI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1, разом з додатками до нього, серед яких: загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу та графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, що є невід'ємними його частинами, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу, а відповідач зобов'язався прийняти транспортний засіб та здійснювати платежі відповідно до договору та графіку (а.с. 17-35).

Судом встановлено, що договір про фінансовий лізинг, укладений між сторонами справи, нотаріально посвідчено не було.

За умовами укладеного договору лізингу вартість транспортного засобу становить 82 380,00 дол. США, авансовий платіж - 20 595,00 дол. США, обсяг фінансування - 61 785, 00 дол. США, кількість лізингових платежів - 84, строк лізингу - 84 місяців.

Згідно із загальними умовами (п. 6.3) лізингові та інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання розраховуються в євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

Згідно із п. п. 8.3.2 загальних умов, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення триває більш, ніж 30 днів, лізингодавець має право розірвати або відмовитися від договору, витребувати об'єкт лізингу у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.9 загальних умов у разі розірвання договору відповідно до умов п. 12 договору, вимагання повернення об'єкта лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути транспортний засіб у відмінному робочому та технічному стані впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей ж строк відповідач сплачує позивачу будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка. Сторони погодилися, що вказана різниця є упущеною вигодою позивача та має бути відшкодована відповідачем.

08.09.2014 між позивачем та відповідачем було складено акт прийому-передачі, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт лізингу (а.с. 40).

Відповідно до направлених на адресу відповідача нагадувань, заборгованість останнього за договором лізингу станом на 05.10.2017 складає 38 161, 75 грн., станом на 06.11.2017 - 77 421, 97 грн. (а.с. 73, 75).

Згідно зведеної облікової виписки з рахунку відповідача, непогашена заборгованість за договором лізингу складає 418 900, 21 грн. (а.с. 67-68).

16.11.2017 позивачем на адресу відповідача направлено письмову вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору (а.с. 80-81).

30.11.2017 між позивачем та ТОВ «КРЕДИТЕКСПРЕС ЮКРЕЙН ЕЛ.ЕЛ.СІ» складено акт прийому-передачі виконаних робіт відповідно до договору доручення від 12.06.2012, за яким було позивачу було надано юридичні послуги по стягнення дебіторської заборгованості. Розмір винагороди складає 24 791,63 грн. (а.с. 84).

20.02.2018 між позивачем та ТОВ «Лексюстконтракт» складено акти приймання-передачі про прийняття позивачем юридично-консультаційних послуг на суму 84 208, 80 грн. (а.с. 88).

26.01.2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис за яким запропоновано відповідачу повернути об'єкт лізингу згідно договору лізингу (а.с. 86).

16.02.2018 було відкрите виконавче провадження з виконання виконавчого напису, яке 28.02.2018 було закрите, у зв'язку із добровільним фактичним виконанням в повному обсязі виконавчого документу боржником (а.с. 87-88, 91-92).

25.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_5 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00016385, об'єктом якого є транспортний засіб - автомобіль марки VW Touareg NF 3.0 IV6 TDI, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1 (а.с. 183).

Згідно звіту про оцінку транспортного засобу № 212 від 29.05.2018 ринкова вартість автомобіля VW Touareg NF 3.0 IV6 TDI, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1 на дату оцінки складає 1 104 826, 02 грн. (а.с. 184-190).

13.09.2018 між відповідачем та адвокатом ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги № 13/2 за яким, адвокат зобов'язався здійснити захист, представництво та інші види правової допомоги відповідачу на умовах договору, а останній зобов'язується оплатити надання правової допомоги (а.с. 166-169).

Згідно довідки, наданої адвокатом ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги № 13/2 від 13.09.2018, розмір гонорару за надання правової інформації, консультації і роз'яснень з правових питань, складення відзиву на позовну заяву, процесуальних документів та інших документів правового характеру, представництво в цивільному судочинстві склав 5 000,00 грн. Розрахунок здійснено в національній валюті, у готівковій формі (а.с. 165).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Статтею 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно за ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Вимоги до обов'язкового нотаріального посвідчення договору лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи прямо передбачені Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, згідно із п. п. 3.1, 3.12 глави 5 договори найму (оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених ЦК України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Про необхідність посвідчення договору лізингу нотаріально неодноразово зазначав Верховний Суд України у своїх постановах від 18.01.2017 (№6-648цс16), від 16.12.2015 (справа №6-2766цс15), від 19.10.2016 (№6-1551цс16), Верховного Суду від 31.07.2018 (справа № 593/1854/13-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч.1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Пунктом 13 згаданої вище постанови передбачено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, договір про фінансовий лізинг, який містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу, був укладений позивачем з фізичною особою - відповідачем, а тому підлягав нотаріальному посвідченню відповідно до вимог ст. 799 ЦК України.

Оскільки сторонами не додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, то цей договір є нікчемним, та як наслідок, він не створює жодних юридичних наслідків для сторін. У цьому разі визнання договору недійсним судом не вимагається, а відтак заявлені представником позивача вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо витрат відповідача на правову допомогу, та підстав для її стягнення.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Враховуючи ті обставини, що в підтвердження витрат на правову допомогу відповідачем було долучено лише договір та довідку без відповідного розрахунку таких витрат, а також відсутність належного доказу понесення таких витрат (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) суд не вбачає підстав для стягнення із позивача таких витрат.

Отже, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 215, 216, 220, 799, 806 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (місцезнаходження: 02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1-В, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35571472)до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін НОМЕР_2) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингувідмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 19.11.2018.

Головуючий суддя: К.С. Маштак