Рішення № 77915145, 16.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2018 р. Справа№0540/7330/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Бахмутсько -Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, ЄДРПОУ 42172734) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Бахмутсько -Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відповідно до тексту, якого просить суд: визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько -Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, з 01.06.2017 року; зобов'язати Бахмутсько -Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити нарахування та виплату належної пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії з 01.06.2017 року; звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми виплати пенсії за один місяць; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Позивач у позові зазначив, що він є пенсіонером, з 01.06.2017 року змінив місце проживання, яке було зареєстроване на території де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та зареєструвався у м. Бахмут Донецької області, про що в паспорті проставлена відповідна відмітка. З 01 червня 2017 року позивачу протиправно припинено виплату пенсії з підстав не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідачем у встановлений судом строк надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, останній просив суд відмовити у задоволенні вимог позовної заяви. В обґрунтування відзиву відповідач посилається на те, що виплата пенсії позивачу дійсно була призупинена з 01.06.2017 року (згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради). При цьому, свої дії щодо призупинення виплати пенсії позивачу, відповідач обґрунтовує виконанням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», Постанови КМУ №509 від 01.10.2014 року, Постанови №365 від 08.06.2016 року, та постанови КМУ №136 від 18.02.2016 року.

Дослідивши матеріали справи, суд з'ясував наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач перебував на обліку відповідача та отримував пенсію за віком, як внутрішньо переміщена особа.

З відомостей, що містяться в паспорті ОСОБА_1 вбачається, що місце проживання останнього на даний час зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1

Згідно ст.47 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Наказом Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено, що Донецька область з 07.10.2014 року є районом проведення антитерористичної операції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року N595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, відповідно до якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

30.11.2017 року позивач звернувся до відповідача із письмовим запитом щодо підстав припинення пенсійних виплат. У відповідь на який отримав повідомлення, що пенсійні виплати припинено згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради з 01.06.2017 року.

Факт зупинення нарахування пенсії позивачу відповідачем не заперечується, відповідного рішення щодо зупинення пенсійних виплат управлінням не приймалось.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Підстави припинення виплати пенсії встановлені статтею 49 цього Закону, але жодна з яких управлінням (відповідачем у даній справі) не застосована та не доведена.

Припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення та лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

В порушення вищезазначених норм пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу з 1 червня 2017 року не приймалося.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Суд, також, звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або за загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

На виконання вимог ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», якою передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання, позивач зареєстрував своє постійне місце проживання в: м. Бахмут, провул. 3-й Шевченка, 41 в результаті чого статус його як переміщеної особи припинився і з цього часу він здобув право на отримання пенсії на загальних підставах.

Враховуючи зазначене вище, відповідач неправомірно не виплачує позивачу пенсію, посилаючись на нормативно-правові акти, що регулюють порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, оскільки слід враховувати, що набуття такого статусу та відповідних пільг є правом особи, а не його обов'язком і здійснення ним офіційної реєстрації за відповідною адресою на мирній території України в загальному порядку в жодному разі не може бути підставою для обмеження його права на пенсійне забезпечення за такою адресою, навіть якщо до цього часу він перебував на обліку як ВПО.

Таким чином, суд вважає, що після державної реєстрації свого місця проживання на території підконтрольній українській владі на загальних підставах, що підтверджується паспортом громадянина України, позивач набув право на отримання пенсії за таким місцем проживання відповідно до ст.ст.46, 47 Закону №1058-IV.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд приходить до висновку про визнання протиправними дій відповідача, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, не навів будь-яких інших доводів, які б підтверджували правомірність оскаржуваних дій та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що позов ґрунтується на чинному законодавстві, а тому підлягає задоволенню.

Стосовно пропуску строку звернення позивача з даним позовом, суд зазначає, що частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Дійсно, цим кодексом, зокрема частиною 2 статті 122 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

В той час, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені їй суми пенсії, починаючи з березня 2016 року (підтверджено довідкою не отримані нею з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату призначеної їй пенсії з 2016 року, тобто за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Тому суд вважає, що у даному випадку, позивачем строків звернення до суду із позовом не пропущено, оскільки, на підставі вказаного вище закону, вона має право захистити своє право на отримання виплати нарахованої йому пенсії, без обмеження будь-яким строком, що можливо, якщо позовні вимоги будуть задоволені.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.

Поряд із цим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача поновити нарахування і виплату пенсії позивачу та виплатити заборгованість за період з 01 червня 2017 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення. Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись: ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Бахмутсько -Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, ЄДРПОУ 42172734) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.06.2017 року.

Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 пенсії з 01.06.2017 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1ч.1 ст. 371 КАС України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько -Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, ЄДРПОУ 42172734) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 16 листопада 2018 року.

Суддя Буряк І. В.