Рішення № 77914831, 16.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2018 р. Справа№0540/5748/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2018 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач неправомірно не зарахував до стажу певні періоди роботи позивача, а тому прийняв протиправне рішення щодо відмови в призначенні пенсії. З посиланням на статті 19, 46 Конституції України, статі 8, 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 27 квітня 2018 року №49 про відмову в призначенні пенсії;

- зобов'язати відповідача зарахувати до стажу періоди роботи з 10 листопада 1989 року по 03 грудня 1991 року (запис №20-21), з 05 грудня 1990 року по 01 червня 1991 року (запис №22-23), з 03 червня 1991 року по 06 листопада 1995 року (запис №24-25), з 01 грудня 1995 року по 29 вересня 2000 року (запис №26-27);

- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 19 березня 2018 року №3234 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з врахуванням до стажу періодів роботи з 10 листопада 1989 року по 03 грудня 1991 року (запис №20-21), з 05 грудня 1990 року по 01 червня 1991 року (запис №22-23), з 03 червня 1991 року по 06 листопада 1995 року (запис №24-25), з 01 грудня 1995 року по 29 вересня 2000 року (запис №26-27).

23 липня 2018 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

24 липня 2018 року від відповідача витребувані докази, зупинено провадження у справі до встановлення правонаступника Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області.

Ухвалою від 16 листопада 2018 року поновлено провадження у справі.

06 серпня 2018 року від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому він просить відмовити у задоволенні позову, посилається на відсутність необхідного стажу у позивача для призначення пенсії. Зазначає, що деякі періоди роботи, які містяться у трудовій книжці неможливо зарахувати до страхового стажу через недоліки допущені при її заповненні. Наголошує, що довідки, надані позивачем від 14 вересня 1996 року, 28 листопада 2003 року та від 12 червня 2018 року при первинному зверненні за пенсією надані не були.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, що вбачається з паспорта громадянина України НОМЕР_2

19 березня 2018 року позивачем до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області подана заява №3234 про призначення пенсії за віком. До заяви позивачем були надані наступні документи:

- копія паспорта та ІНН;

- копія трудової книжки від 16 серпня 1974 року;

- довідка про періоди проходження військової служби від 02 березня 2018 року №01/1879, видана Краматорським міським військовим комісаріатом;

- довідка про заробітну плату для обчислення пенсії за період з 01 жовтня 1983 року по 31 серпня 1988 року від 21 березня 2018 року №31, видана ПАТ «Краматорський завод важкого верстування»;

- архівна довідка про заробітну плату для обчислення пенсії за період з 01 червня 1981 року по 30 вересня 1983 року від 26 березня 2018 року №01.07-04/353, видана відділом трудового архіву Краматорської міської ради.

27 квітня 2018 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області було прийнято рішення №49 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з тим, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 14 років 5 місяців, що не відповідає умовам статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

До страхового стажу не зараховані наступні періоди роботи:

- з 10 листопада 1989 року по 12 березня 1991 року (запис №20-21), оскільки дата звільнення записана як 03 грудня 1990 року, а дата наказу про звільнення 12 березня 1990 року;

- з 05 грудня 1990 року по 01 червня 1991 року, оскільки записи №22-23 на прийняття та звільнення з роботи зроблено з порушенням пункту 2.26 «Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), а саме у записі про звільнення відсутнє посилання на відповідну статтю, пункт закону. В порушення пункту 2.4. Інструкції №58 відсутня печатка підприємства та розшифровка підпису посадової особи;

- з 03 червня 1991 року по 06 листопада 1995 року, оскільки записи №24-25 про прийняття та звільнення з роботи зроблено з порушенням пункту 2.4. Інструкції №58 відсутня печатка підприємства та розшифровка підпису посадової особи;

- з 01 грудня 1995 року по 29 вересня 2000 року, оскільки записи №26-27 про прийняття та звільнення з роботи зроблено з порушенням пункту 2.26. Інструкції №58, а саме у графі 4 відсутній рік дати наказів на прийняття та звільнення.

За таких обставин, Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області дійшло висновку про відмову в призначенні пенсії, так як на момент звернення позивач не мав необхідного страхового стажу.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо не включення в страховий стаж для призначення пільгової пенсії періодів роботи, які мали місце до впровадження системи персоніфікованого обліку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-V).

Закон №1788-ХІІ був ведений в дію з 01 січня 1992 року - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.

01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-V.

Відповідно до частини 2 статі 24 Закону №1058-V страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 04 травня 1998 року № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» згідно постанов Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 року №1854 та від 12 березня 2003 року №303.

Відповідно до статті 12 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.

Судом встановлено, що при обчисленні страхового стажу відповідач не врахував періоди роботи позивача, які мали місце до впровадження системи персоніфікованого обліку (01 січня 2004 року).

При обчисленні страхового стажу позивача, до складу якого входять періоди роботи до впровадження системи персоніфікованого обліку, відповідач мав керуватися документами та порядком, визначеним законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-V, а саме трудовою книжкою та положеннями Закону №1788-ХІІ.

Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Щодо не зарахування страхового стажу за період з 10 листопада 1989 року по 03 грудня 1990 року суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2.3. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затвердженої постановою Державного комітету СРСР по труду і соціальним питанням від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162), яка діяла на час заповнення трудової книжки позивача, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що 03 грудня 1990 року його звільнено за власним бажанням з кооперативу «Фотоцвет» на підставі наказу №204 від 12 березня 1990 року.

При прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії, а також у відзиві, відповідачем лише констатується факт звільнення у грудні 1990 року на підставі наказу про звільнення у березні 1990 року, при цьому не зазначено причини не зарахування спірного періоду до страхового стажу з посиланням на конкретні порушення Інструкцій №58 або №162.

З огляду на викладене та, з урахуванням обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення, який покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України), суд дійшов висновку про безпідставне не зарахування періоду з 10 листопада 1989 року по 12 березня 1990 року до страхового стажу позивача.

Крім того, у рішенні від 27 квітня 2018 року про відмову у призначенні пенсії невірно зазначений період, який не зараховується до страхового стажу, а саме замість періоду з 10 листопада 1989 року по 03 грудня 1990 рік (дата звільнення, відповідно до трудової книжки відповідача), вказаний період з 10 листопада 1989 року по 12 березня 1990 рік.

Також, позивачем на підтвердження зазначеного періоду роботи надано довідку від 12 червня 2018 року за підписом ОСОБА_3, у якій зазначено, що кооператив «Фотоцвет» був реорганізований, до 2018 року ОСОБА_3 продовжував підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець.

Відповідно до пункту 3 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженому постановою КМУ від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Враховуючи, відсутність доказів правонаступництва, довідка, видана ФОП ОСОБА_3, не може бути прийнята на підтвердження стажу за спірний період у кооперативі «Фотоцвет».

Щодо не зарахування страхового стажу за період з 05 грудня 1990 року по 01 червня 1991 року суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2.25. Інструкції №162 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

У трудовій книжці ОСОБА_1 у запису №23 зазначено, що 01 червня 1991 року він звільнений з власної ініціативи без посилання на відповідну статтю, пункт закону.

Інші докази на підтвердження цього періоду роботи суду не надані.

Таким чином, відсутність належного оформлення запису про звільнення є підставою для не зарахування цього періоду до страхового стажу.

Щодо не зарахування страхового стажу за період з 03 червня 1991 року по 06 листопада 1995 року суд зазначає наступне.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 та довідки ТОВ «Фонду відродження Ленінграду» від 14 вересня 1996 року з 03 червня 1991 року (наказ №14 від 02 червня 1991 року) по 06 листопада 1995 року (наказ №22 від 01 листопада 1995 року) він працював художником у Реставраційному управлінні Фонду відродження Ленінграду.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 «Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Частиною другою статті 4 «Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів» , трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

За змістом пункту 2.4 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Таким чином, законодавцем не визначено чіткого місця проставляння печатки, натомість у трудовій книжці позивача на сторінці з відміткою про звільнення міститься печатка підприємства, що є належним виконання приписів зазначеної Інструкції.

Крім того, відповідач у рішенні посилається на відсутність розшифровки підпису посадової особи, проте, така вимога не міститься у Інструкції №162 або №58, а тому є безпідставною.

Що стосується не зарахування до страхового стажу роботи у період з 01 грудня 1995 року по 29 вересня 2000 року через відсутність відмітки про рік наказів про прийняття на роботу та звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 з 01 грудня 1995 року (наказ №3 від 01 грудня) по 29 вересня 2000 року (наказ №27 від 28 вересня) він працював художником на АТЗТ «Крамбагет».

Відповідно до Інструкції №58 у графі 4 трудової книжки зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Як вже вказано судом, Порядком №637 визначена можливість у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи для підтвердження трудового стажу приймати довідки, які містять відомості про періоди роботи.

Так, позивачем на підтвердження цього періоду роботи надана довідка Акціонерного товариства закритого типу «Крамбагет» від 28 листопада 2003 року, з якої вбачається, що позивач прийнятий на роботу 01 грудня 1995 року на підставі наказу №3 від 01 грудня 1995 року та звільнений з роботи 29 вересня 2000 року на підставі наказу №27 від 28 вересня 2000 року.

Таким чином, суд вважає, що вказаний період роботи має бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1

Враховуючи встановлене судом безпідставне не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи, а відповідно і порушення законодавства при винесенні спірного рішення відповідача, суд вважає, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії відповідно до статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Разом з тим, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення (перерахунок) пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним засобом правого захисту у даній справі буде зобов'язання відповідача потворно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 березня 2018 року №3234 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, б. 5, код ЄДРПОУ - 23346787) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 27 квітня 2018 року №49 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області потворно розглянути заяву №3234 про призначення пенсії за віком, подану ОСОБА_1 19 березня 2018 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704,00 (сімсот чотири) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області.

Повне рішення складено 16 листопада 2018 року.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Донецького окружного адміністративного суду у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Циганенко А.І.