Рішення № 77912771, 06.11.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 листопада 2018 р. Справа № 0240/2613/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,

за участі:

секретаря судового засідання: Макарової К.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Вербицької Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькі області

про: визнання протиправною відмову у не наданні дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, скасування її та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькі області про визнання протиправною відмову у не наданні дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, скасування її та зобов'язання вчинити дії.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачі посилаються на те, що звернулись із клопотанням до відповідача про надання їм дозволів на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 га на кожного із них окремо, кадастровий номер:НОМЕР_5 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Однак, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькі області листом від 18 липня 2018 року за №9386/0-3311/0/95-18 «Щодо розгляду клопотання» відмовив в наданні позивачам дозволів. Відмова мотивована тим, що у зв'язку із зміною цільового призначення земельної ділянки необхідно звертатися із клопотанням про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Окремо, відповідач зазначив, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не досягли повноліття, що унеможливлює надати їм дозволи.

Враховуючи вказані обставини позивачі звернулись до суду із адміністративним позовом та просять суд: визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області викладену у формі листа від 18 липня 2018 року за №9386/0-3311/0/95-18 «Щодо розгляду клопотання» у не наданні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного із позивачів окремо, на території Раківської сільскої ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області прийняти накази, якими надати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного із позивачів окремо, на території Раківської сільскої ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Підставами для задоволення своїх вимог позивач вказує, що відповідач протиправно відмовив в наданні дозволу, оскільки не відповідає положенням ст. 118 ч. 7 ЗК України.

Окрім того, позивач посилається на те, що відмова прийнята не у спосіб, що передбачено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, яким чітко визначено для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих рішень. На вказані обставини, зазначає позивач, неодноразово було звернуто увагу апеляційною інстанцією в судових рішеннях.

Разом з тим, позивач вказує, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність в подальшому. Тому формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про протиправність дій відповідача.

Також, позивач зазначає, що Земельний Кодекс України не обмежує здійснювати приватизацію земельних ділянок на ім"я малолітніх дітей, окрім того ОСОБА_3 зверталась до відповідача із клопотання в інтересах неповнолітніх дітей, а не вони самостійно.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.08.2018 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі, розгляд якої визначено проводити в порядку загального позовного провадження.

На виконання вимог положень КАС України стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_6 згідно якого просить суд відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.І та ч.2 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

За приписами ч.б ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Аналіз відповідної норми свідчить про те, що відведення земельної ділянки на підставі технічної документації щодо поділу здійснюється у випадках коли не здійснюється зміна цільового призначення земельної ділянки.

Разом тим, якщо звернути увагу на копію Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_6, який додавався Позивачами до матеріалів адміністративного позову, то у пункті цільове призначення земельної ділянки («землю надано для»), вказано для ведення фермерського господарства (код цільового призначення 01.02).

Водночас, Позивачі у своєму позові зазначають що звертались до Відповідача з клопотанням надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки по 2,00 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03).

Тобто, в даному випадку змінюється вид цільового призначення земельної ділянки, що в свою чергу потребує розроблення саме проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не технічної документації щодо поділу земельної ділянки.

За приписами ст.1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Згідно п.1.4 Класифікації видів цільового призначення земель затвердженого Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів. У розумінні КВЦПЗ (Класифікація видів цільового призначення земель) код КВЦПЗ включає в себе розділ (код 01 - землі сільськогосподарського призначення) та підрозділи (01, 02, 03, 04), які в сукупності становлять загальний код КВЦПЗ.

Тобто, у розумінні Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Класифікації видів цільового призначення земель цільове призначення земельної ділянки, як цілісне поняття, складається з двох складових - категорії земель та виду використання.

У відповідності до ч. 1 ч. 3 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Отже, виходячи з вищевикладеного, цілком зрозумілим стає помилковість висновків позивачів стосовно протиправності дій Головного управління в ненаданні дозволів саме на технічну документацію щодо поділу земельної ділянки.

Ухвалою суду від 27.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.11.2018 року.

В судовому засіданні учасники справи підтримали свої позиції щодо адміністративного позову.

Так, представник позивачів просив суд задовольнити адміністратвиний позов, в свою чергу представник відповідача заперечував щодо позову та просив відмовити у задоволенні заявлених вимог.

Заслухавши пояснення учасників сторін, дослідивши надані докази суд встановив наступні фактичні обставини.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання їм дозволів на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 га на кожного із них окремо, кадастровий номер:НОМЕР_5 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

18.07.2018 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькі області листом за №9386/0-3311/0/95-18 «Щодо розгляду клопотання» відмовило в наданні дозволів.

Відмова мотивована тим, що земельна ділянка перебуває в постійному користуванні фермерського господарства "Подільський край" (гр. ОСОБА_7) та використовувалась ним для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 2 - 6 ст. 79-1 Земельного Кодексу України формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об"єднання раніше сформованих земельних ділянок які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об"єднання земельних ділянок.

Крім того, на даний момент ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не досягли повноліття.

З даною відмовою позивачі не погоджуються та оскаржують її до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Так, зокрема, частинами 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено судом, позивачі звернулися до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявою про надання їм дозволів на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 га на кожного із них окремо, кадастровий номер:НОМЕР_5 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Водночас, згідно матеріалів справи, відповідач відмовляє у наданні такого дозволу з огляду на те, що за результатами розгляду згідно інформації земельна ділянка перебуває в постійному користуванні фермерського господарства "Подільський край"(гр. ОСОБА_7) та використовувалась ним для ведення фермерського господарства.

Відтак, земельна ділянка є сформованою та перебуває в постійному користуванні для ведення фермерського господарства, відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ч. 2 - 6 ст. 79-1 Земельного Кодексу України формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об"єднання раніше сформованих земельних ділянок які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об"єднання земельних ділянок.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 79-1 ЗК України зазначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Враховуючи те, що земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер, а тому позивачі звернулися із належним клопотанням, в якому просили надати дозволи саме на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки.

При цьому щодо цільвого призначення земельної ділянки, то суд вказує, що земельна ділянка для фермерського господорства та для ведення особистого селянського господарства передається із земель сільськогосподарського призначення, що передбачено в силу ст. 22 ЗК, а саме, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За приписами частини 7 статті 118 Кодексу підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме з підстав, що передбачені ч.7 ст. 118 ЗК.

Тобто, відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до вимог ст.118 Земельного кодексу України або надати мотивовану відмову у її наданні. При цьому, у випадку надання відмови, відповідач має керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у Земельному кодексі України.

Разом з тим, аналізуючи зміст вищевикладених норм чинного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Виходячи з наведених норм права та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем в оскаржуваній відмові не наведено жодної з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Щодо доводів позивача стосовно порушення відповідачем вимог п. 8 Положення про ГУ Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, суд зазначає наступне.

Так, Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

За правилами п. 8 цього ж Положення, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Так, відповідно до норм ст.118 ЗК України, за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.

Щодо посилання відповідача на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не досягли повноліття, то суд зазначає наступне.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. (ст 14 Конституції України). Одною із підстав набуття громадянства України є народження.

З огляду на вказане, кожний громадянин України має право власності на землю. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є громадянами України від народження, а відтак мають усі права. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як неповнолітні особи не звертались самостійно, в їх інтересах звернулась мати ОСОБА_3.

Відповідно до вимог ст.242 ч. 1 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають рівні права, як усі громадяни України на визнання права власності на землю, окрім того, земельним законодавством не встановлено обмежень щодо звернення лише повнолітніх осіб, відтак, посилання відповідача є протиправними.

Позивачі звернулись до відповідача з клопотанням саме в порядку ст.118 ЗК України. Водночас, за результатами розгляду такого клопотання відповідачем позивачу був направлений лише лист "Щодо розгляду клопотання", без прийняття будь-якого рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Таким чином, лист відповідача від 18.07.2018 №9386/0-3311/095-18 наданий у відповідь на клопотання позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за змістом та формою не можуть вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України, та є протиправним.

На ряду із цим, суд зазначає, що в силу положень ст. 4 КАС України надано визначення поняттю нормативно-правового акту та індивідуального акту.

Так, у процесуальному законі законодавцем закріплено визначення нормативно-правового акту, який відповідно до п. 18 ст. 4 КАС України, є актом управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Натомість, у розумінні п. 19 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відтак, враховуючи, що за клопотаннями позивача не були прийнятті рішення, а лише лист, яким позивачу відмовлено у задоволенні клопотання, тому цей лист не може бути скасованим як рішення суб'єкта владних повноважень. Позивач самостійно вказує у позовній заяві, що відмова була прийнята у формі листа, а не наказом, як то вимагається нормативно-правовим актом, тому вимога позивача у цій частині не може бути задоволеною.

Визначаючись щодо решти позовних вимог та обраного позивачами способу захисту, суд доходить наступного висновку.

З приводу вимоги позивачів про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, суд наводить наступні висновки.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб'єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно до ст.122 Земельного кодексу України, відноситься до виключних повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

В силу положень Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відтак, позовні вимоги, які стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноваження прийняти певне рішення є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) діяльності даного суб'єкта владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Верховний Суд у подібних правовідносинах у справі №815/3799/17 від 08.05.2018 року дійшов аналогічного висновку.

Верховний Суд зазначив, що відповідач має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивачів передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, оскільки рішення за клопотанням позивачів відповідачем не прийнято, з урахування правової позиції Верховного Суду, суд вважає, що правовим захистом має бути зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_6 та ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у формі листа від 18.07.2018 №9386/0-3311/0/95-18 "Щодо розгляду клопотання" у ненаданні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об"єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0га на кожного із заявників окремо, на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання від 17.06.2018 ОСОБА_6 та ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об"єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0га на кожного із заявників окремо, на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 по 352 (триста п"ятдесят дві) гривні 40 копійок кожному.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1), ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_2), ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_3), ОСОБА_6 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_4), Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення у повному обсязі складено: (16.11.2018)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна