Рішення № 77912464, 05.11.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/3017/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Палюк М.М., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за

позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, представник – ОСОБА_1до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, представник – ОСОБА_3про про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просило стягнути з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 борг в сумі 22274,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до положень статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для відповідача у 2017 році встановлено певний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, який ним не виконано. Враховуючи виявлені порушення відповідач, згідно з статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» зобов'язаний сплатити на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незабезпечення встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у сумі 22274,00 грн.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову з підстав, що відповідачем 04.07.2017 року та 13.10.2017 року подавалися до центру зайнятості протягом 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, звітність № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Також відповідач зазначає, що від 04.07.2017 року центром зайнятості не було запропоновано жодної вакансії інваліда за професією офіс-менеджер ФО-П ОСОБА_4 Відповідач вжила всіх залежних від неї передбачених законодавством заходів та подавала форми № 3-ПН.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Представником позивача 20.08.2018 року через канцелярію суду подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що надана відповідачем копія Звітності №3-ПН була подана до базового центру зайнятості 04.07.2017 року та 13.10.2017 року. Відповідачем було порушено законодавство щодо порядку подання звітності Форми № 3-ПН, і відповідно, подана звітність також не може свідчити про виконання відповідачем обов’язку щодо інформування базового центру зайнятості. Позивач вважає, що відповідач подала в базовий центр зайнятості лише у липні 2017 року, стверджувати про те, що відповідач всі залежні від неї заходи для уникнення правопорушення, не видається можливим.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 16.07.2018 року у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Ухвалою від 03.09.2018 року розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.

Безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

Згідно зі звітом позивача форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік - середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 10 осіб, з них інвалідів 1 особа. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2017 році для підприємства становив 1 особа.

Позивачем виявлено, що встановлений норматив робочих місць для інвалідів на 2017 рік Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 не виконано.

На підставі встановлених порушень Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що на думку позивача внаслідок порушення законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виникла заборгованість перед позивачем яка самостійно відповідачем не сплачена.

Судом встановлено, що згідно копій звітів форми № 3-ПН, які подавалися відповідачем до центру зайнятості, встановлено, що Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 створено вакансії для працевлаштування інвалідів та що на запропоновані вакантні посади можливе працевлаштування інваліда.

Оскільки при поданні звітів до центру зайнятості відповідач зазначав про наявні для інваліда вакансії, то на нього не може покладатись відповідальність за не направлення уповноваженим органом інваліда.

Судом не враховуються обґрунтування позовних вимог, оскільки відповідачем вжито усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу робочих місць, тому немає підстав для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу щодо працевлаштування інвалідів.

З цих же підстав судом враховуються заперечення представника відповідача, зазначені у відзиві на позовну заяву, оскільки відповідачем було вжито всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу про що він інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), разом з тим, центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, будь-яких зауважень до створеного робочого місця центром зайнятості не зазначалось.

Відповідачем 09.10.2018 року через канцелярію суду подано заяву про відшкодування витрат на правову допомогу. Вказана заява обґрунтована тим, що судові витрати відповідача складаються із витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження вказаних витрат відповідач надала лише копії:

- Договору № 27/07 про надання правової допомоги та консультаційних послуг від 27.07.2018 року;

- додатку № 1 до Договору № 27/07 про надання юридичної допомоги та консультаційних послуги від « 27» липня 2018 року;

- Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.08.2018 року за договором про надання юридичної допомоги та консультаційних послуг № 27/07 від 27.07.2018 року;

- рахунок на оплату послуг;

- платіжних доручень № 2983.

Згідно ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

6. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

7. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що поданий відповідачем розрахунок зазначений в Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.08.2018 року за договором про надання юридичної допомоги та консультаційних послуг № 27/07 від 27.07.2018 року включає в себе:

- зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції (1 год. Вартість 800грн.00 коп.);

- проведення аналізу матеріалів справи та законодавства щодо розгляду даного типу справ (1 год. Вартість 800 грн. 00 коп.)

- збір доказів: підготовка проекту адвокатського запиту на Львівський обласний центр занятості від 27.07.2018 року щодо отримання доказів по справі (1год. Вартість 800 грн. 00 коп.)

- підготовка проекту відзиву на позовну заяву (формування додатків до відзиву), подання до суду (6 год. Вартість 3600 грн. 00 коп.).

Суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом не враховуються аргументи відповідача, оскільки з питань судових витрат суду не надано жодних належних та допустимих доказів щодо обсягу отриманих послуг і робіт, а лише копія платіжного доручення № 2983 від 03.08.2018 року про сплату коштів у розмірі 6000,00 грн. що не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат.

Таким чином, заява відповідача задоволенню не підлягає, оскільки витрати на правову допомогу не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Норми права, які застосував суд, наступні:

Згідно із до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 18-1 цього ж Закону, Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з ч. 1 ст. 19 цього ж Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно ст. 20 цього ж Закону, передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп. 15.5. п.15. Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 13817458, м. Львів, пл. Маланюка, 6) до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (79026, АДРЕСА_1) про стягнення боргу – відмовити повністю.

В задоволенні клопотання Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про стягнення витрат на підготовку до розгляду справи у розмірі 6000,00 грн. відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення суду складено в повному обсязі 15.11.2018 року.

Суддя Гавдик З.В.