Рішення № 77912315, 16.11.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2018 року справа № 2340/3775/18

11 годин 37 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 2340/3775/18

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 18021, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) [позивач ОСОБА_1 – особисто]

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538) [представник відповідача ОСОБА_2 – за довіреністю]

про визнання дій протиправними та виплату коштів, прийняв рішення.

20.09.2018 ОСОБА_1, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, з урахуванням уточнень позовних вимог від 15.11.2018 (а.с.66) просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_3 за червень та липень 2018 року;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію за червень, липень 2018 року.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за віком з 27.02.2012 та є внутрішньо переміщеною особою. З 01.01.2015 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію за віком. Позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, 18021. З 01.06.2018 відповідачем припинено виплату пенсії ОСОБА_1 Згідно листа від 05.07.2018 № 181/0-10 зазначено, що у зв’язку з порушенням ОСОБА_1 вимог пункту 3 частини 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі – Закон № 1706) виплату пенсії йому буде поновлено після подання ним відповідної заяви та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Позивач зазначає, що у травні 2018 року дізнався про скасування довідки ВПО від 12.11.2014 № НОМЕР_2, виданої Управлінням соціального захисту населення Соснівського району Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради. Позивач звернувся до департаменту соціальної політики Черкаської міської ради для відновлення довідки ВПО та 10.05.2018 позивачеві видано нову довідку на підтвердження статусу ВПО, проте незважаючи на наявність даної довідки, виплату пенсії було відповідачем безпідставно припинено. 28.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії та з 01.08.2018 відповідачем поновлено виплату пенсії ОСОБА_1, проте відповідач не виплатив ОСОБА_1 пенсію за червень та липень 2018 року у сумі 19 348,18 грн. Позивач вважає дії відповідача протиправними у зв’язку з чим звернувся за судовим захистом. Позивач у судовому засіданні 16.11.2018 підтримав уточненні позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, 30.10.2018 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області вважає позов таким, що не належить задоволенню. 01.06.2018 на підставі обміну інформацією про переміщених осіб з числа пенсіонерів з органами соціального захисту населення виплату пенсії позивачу було припинено до надання довідки про продовження виплати пенсії. За результатами верифікації виявлено інформацію, що дає підставу для скасування дії довідки від 12.11.2014 №7102001234 відповідно до вимог, визначених Законом №1706. За одержаними від Міністерства фінансів України рекомендаціями про припинення виплат окремим категоріям громадян виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з 01.06.2018. 28.06.2018 позивач звернувся із заявою про виплату пенсії з червня 2018 року.

Відповідачем зазначено, що 19.07.2018 на адресу Управління надійшов витяг з протоколу від 13.07.2018 №31/4, засідання комісії виконавчого комітету Черкаської міської ради для розгляду питань щодо призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, надання населенню пільг та житлових субсидій в управлінні соціальної допомоги та компенсаційних виплат департаменту соціальної політики, відповідно до якого Позивачу було відновлено соціальні виплати внутрішньо переміщеній особі відповідно до чинного законодавства за наявності обставин передбачених у постанові Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 де пункт 15 викладено у такій редакції: «орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, що не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». Відповідачем зазначено, що належну ОСОБА_1 пенсію розраховану за минулий період з 01.06.2018 по 31.07.2018, буде виплачено після визначення процедур, затверджених Кабінетом Міністрів України. Відповідач зазначає, що у його діях відсутні будь-які ознаки протиправної бездіяльності, у зв’язку з чим у задоволенні позову просить відмовити. Оскільки на дату надходження витягу комісії за станом на липень 2018 року було сформовано нарахування пенсії позивачу, що проведено у серпні 2018 року (місячний розмір пенсії + борг за червень-липень 2018 року). Представник відповідача у судовому засіданні 16.11.2018 проти задоволення позову заперечувала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю з огляду на таке.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до абзацу 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України

Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб – підприємців є загальнодоступними та вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Єнакієве), Донецька область, 86401. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2, 18021 – згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10.05.2018 № НОМЕР_3 (а.с.38) та попередньої довідки від 12.11.2014 № НОМЕР_2 (а.с.71).

Відповідно до пенсійного посвідчення від 27.02.2012 № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (а.с.37).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

У червні – липні 2018 року Управління ПФУ не виплачено пенсію ОСОБА_1

Листом відповідача від 14.09.2018 № 57644/04-02 повідомлено, що за результатами верифікації виявлено інформацію, що дає підставу для скасування дії довідки від 12.11.2014 №7102001234 відповідно до вимог, визначених Законом №1706. За поясненнями представника відповідача згідно одержаних від Міністерства фінансів України рекомендацій про припинення виплат окремим категоріям громадян виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з 01.06.2018. Варто зазначити, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження пояснення, що зобов`язаний враховувати суб`єкт владних повноважень щодо актів, що носять рекомендаційний характер.

У зв’язку із скасуванням довідки ВПО від 12.11.2014 № НОМЕР_2, виданої Управлінням соціального захисту населення Соснівського району Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, позивач звернувся до департаменту соціальної політики Черкаської міської ради для відновлення довідки ВПО та 10.05.2018 позивачеві видано нову довідку на підтвердження статусу ВПО. Суд зазначає, що згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10.05.2018 № НОМЕР_3 (а.с.38) позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Єнакієве), Донецька область, 86401. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2, 18021. А згідно попередньої довідки від 12.11.2014 № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Єнакієве), Донецька область, 86401. Фактичне місце проживання/перебування: вул. Франка, 63, м. Черкаси, 18002.

28.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії та з 01.08.2018 відповідачем поновлено виплату пенсії ОСОБА_1, проте відповідач не виплатив ОСОБА_1 пенсію за червень та липень 2018 року у сумі 19 348,18 грн. (а.с.18).

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом позивача, що гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини 1). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058 встановлено, що виключно Законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Згідно статті 5 Закону № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування. Нормативно-правовим актом, що визначає підстави припинення пенсійних виплат (що є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. Згідно частини 1 статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно у грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини 1 статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом. Відповідачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження реалізації повноважень щодо припинення виплати пенсії позивачеві. Суд зазначає, що обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача. Згідно частини 9 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може розглянути справу за наявними в ній доказами.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо окремого порядку виплат пенсії, суд зазначає про таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пункт 15 викладено у такій редакції: «орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, що не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України»; пункт 18 доповнено реченням: «суми соціальних виплат, що не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». За змістом конституційних норм (статті 113,116,117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, що належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, що підміняють або суперечать законам України. Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26.12.2011 та № 2-рп-99 від 02.03.1999 висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту. Суд зазначає, що у преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону № 1706), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість, оскільки будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, що не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі Rysovskyy проти України, 29979/04, п.71).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.01.2012 Rysovskyy проти України, 29979/04, зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

У контексті перевірки законності втручання у право власності позивача згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон № 1058 внесено не було.

У рішенні у справі Pichkur проти України, що набрало статусу остаточного 07.02.2014, № 10441/06, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, що стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні. ЄСПЛ зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, у якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54). Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У зазначених рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, що передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у рішенні від 03.05.2018 у справі № 805/402/18 (ЄДРСР 73869341), залишеного без змін за результатами апеляційного перегляду постановою ОСОБА_4 Верховного Суду від 04.09.2018.

Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що з червня 2018 року припинено виплату пенсії ОСОБА_1, проте рішення як індивідуальний акт з правом участі позивача під час його ухвалення щодо виплати пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області не приймалось.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частини 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд зазначає, що припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. Встановлення судом незаконності втручання у право позивача на мирне володіння майном, у тому числі правомірні очікування соціального захисту, тобто вчинення дій не у межах визначених повноважень і не з метою з якою ці повноваження надано, є достатньою підставою для висновку про те, що не виплату пенсії позивачу за червень та липень 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом 1058-IV, тобто не було законним.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи встановлені обставини та досліджені під час розгляду справи докази суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю, а саме: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_3 за червень та липень 2018 року та зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за червень та липень 2018 року.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, що належать відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп. (квитанція від 25.09.2018 №235810010), суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат, що складаються із сплаченого судового збору у сумі 704 грн. 80 коп.

Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії червень, липень 2018 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538) виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 18021, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) призначену пенсію за червень, липень 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 18021, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати із сплати судового збору у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

У частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5. пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [АДРЕСА_1, 18021, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1];

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області [вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ЄДРПОУ 21366538].

Повне судове рішення складено 16.11.2018.

Суддя Л.В. Трофімова