Рішення № 77912282, 16.11.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

16 листопада 2018 року м. Кропивницький Справа № 1140/2421/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 28500)

до відповідача:

Управління Держпраці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39808965, адреса: вул.Дворцова, 24, м. Кропивницький, 25006)

про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Кіровоградській області (далі - відповідач) в якому, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №КР1493/43/АВ/ТД-ФС від 01.08.2018 р. у розмірі 223 380,00 грн. При цьому, позивач просить суд стягнути з управління Держпраці у Кіровоградській області на його користь судові витрати у розмірі 7 223,81 грн., які складаються з судового збору у розмірі - 2 233,81 грн., та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова прийнята за відсутності факту порушення вимог трудового законодавства під час здійснення власної підприємницької діяльності, оскільки у позивача немає найманих працівників, тим більше неоформлених. Тому, на думку позивача, у відповідача відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, а тому позивач вважає постанову про накладення штрафу №КР 1493/43/АВ/ТД-ФС від 01.08.2018 р. у розмірі 223 380,00 грн. протиправною та такою, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представником позивача позовні вимоги підтримано з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач адміністративний позов не визнав у повністю, свої мотиви виклав у письмовому відзиві на адміністративний позов, в якому, зокрема, вказав, що контролюючим органом у відповідності до положень чинного законодавства проведено інспекційну перевірку за наслідком якої прийнято спірне рішення, вважає його правомірним та таким, що не підлягають скасуванню. При цьому наголошує, що Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення посадовими особами управління Держпраці у Кіровоградській області було дотримано. Відповідно до виявлених в ході перевірки порушень норм трудового законодавства та безпосередньо факту того, що порушення мали місце, уповноваженими посадовими особами прийнято правомірне рішення щодо застосування фінансової санкції у вигляді штрафу стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 223 380,00 гривень. (а.с.80-84).

В судовому засіданні представниками відповідача позицію викладену у відзиві підтримано та наголошено на відмові в задоволенні позовних вимог.

На виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України представником позивача надано суду відповідь на відзив (а.с.183-185).

14.11.2018 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження на підставі відповідного клопотання сторін.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є встановлення правомірності дії посадових осіб Управління Держпраці у Кіровоградській області при винесенні постанови про накладення штрафу №КР1493/43/АВ/ТД-ФС від 01.08.2018 р. у розмірі 223 380,00 грн..

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

Основним видом діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1, за КВЕД, серед інших є, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, місце реєстрації - АДРЕСА_2, 28500.

Згідно інформації наданої органами ДФС у Кіровоградській області на запит управління Держпраці Кіровоградській області, за суб'єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, не обліковуються наймані працівники, а саме - середньооблікова кількість штатних працівників відсутня (а.с.11).

У зв'язку із наданою інформацією 02.07.2018 року головним державним інспектором відділу додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_2 на ім'я начальника управління Держпраці у Кіровоградській області складено службову записку, із проханням прийняття рішення про проведення інспекційного відвідування за адресою: Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Бойка, 29/2 у ФОП ОСОБА_1, який має СТО по АДРЕСА_3, м. Долинська, в терміни з 06 по 09 липня 2018 року з питань трудового договору та дотримання його умов у зв'язку з інформацією Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 03.05.2018 року 4357/10/11-28-13-01-18, передбаченої підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295 від 26.04.2017 року (а.с.12).

03.07.2018 року управлінням Держпраці у Кіровоградській області видано наказ №817 про проведення інспекційного відвідування, на підставі Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 та вищевказаного листа ГУ ДФС у Кіровоградській області від 03.05.2018 року №4357/10/11-28-13-01-18, яким наказано провести інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) в термін з 06.07.2018 року по 09.07.2018 року у зв'язку із наявністю інформації передбаченої пп. 3 п. 5 Порядку №295 (а.с.13).

На підставі вказаного наказу видано відповідне направлення на проведення інспекційного відвідування №817/02.13 від 03.07.2018 року (а.с.14).

Судом встановлено, що з 09.07.2018 року інспектором праці ОСОБА_2, у присутності ФОП ОСОБА_1, дільничного інспектора Долинського ВП ГУНП в Кіровоградській області майора поліції ОСОБА_3, водія Долинської філії Кіровоградського обласного центру зайнятості ОСОБА_4 здійснено інспекційне відвідування підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 у власності якого перебуває станція технічного обслуговування розташована за адресою: АДРЕСА_3, м. Долинська, Кіровоградська область) за наслідками якої складено акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №КР1493/43/АВ.

Так, у вказаному акті відображено детальний опис виявлених під час проведеної перевірки порушень законодавства про працю. При цьому, вказаний акт позивач підписувати відмовився (а.с.16 зворот.).

Судом встановлено, що процес інспекційного відвідування зафіксовано відповідною відеотехнікою, на виконання вимог пункту 11 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю №295, яким надано право фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо, фото-відеотехніки.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушуються вимоги статті 24 КЗпП України щодо укладання трудового договору. Так, укладання трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

В свою чергу, 09.07.2018 року, на підставі відповідної службової записки, управлінням Держпраці у Кіровоградській області винесено позивачу припис за №КР-1493/43/АВ/П, яким приписано позивачу усунути вказані порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України щодо укладення трудового договору та його умов в строк до 09.08.2018 року (а.с.20-21).

В свою чергу, 18.07.2018 заступником начальника ОСОБА_5 прийнято рішення розглянути справу про накладення штрафу згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпПУ на ФОП ОСОБА_1 01.08.2018 о 10:00 (а.с.22).

23.07.2018 року заступником начальника Управління направлено ФОП ОСОБА_1 поштовим зв'язком повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу (а.с.85), що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Розгляд справи про застосування фінансових санкцій в порядку ст. 265 КЗпП України проведено 01.08.2018 року за участю суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1

01.08.2018 року заступником начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області ОСОБА_5 роз'яснено його права і обов'язки, що підтверджено його підписом на пам'яткі, заслухано останнього, за результатами розгляду справи прийнято постанову про накладення штрафу на підставі абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України (порушення вимог ст. 24 КЗпП України відносно двох працівників) на ФОП ОСОБА_1 в розмірі 223 380,00 грн. (а.с.23).

Вважаючи вказану постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V).

Відповідно до статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) це - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідач у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі Положення), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Кіровоградській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2017 року №84 (далі - Положення), Головне управління Держпраці у Кіровоградській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Згідно пункту 1 Положення про Управління, завданнями Управління, зокрема є, реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав та гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п. п. 5 п. 4 Положення про Управління, Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно п. п. 50 пункту 4 Положення про Управління, Управління Держпраці, накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю - визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці - Держпраці та її територіальних органів.

Таким чином, відповідач наділений відповідними повноваженнями щодо проведення перевірок за дотриманням законодавства про працю та видання обов'язкових до виконання приписів щодо усунення порушень законодавства про працю.

Так, під час інспекційного відвідування 09.07.2018 року на території станції технічного обслуговування за адресою: Кіровоградська обл., м. АДРЕСА_1, яка належить ФОП ОСОБА_1 було виявлено двох працівників, які знаходився на території станції технічного обслуговування та виконували слюсарні роботи по ремонту автомобілів (а.с.16).

З матеріалів акту інспекційного відвідування, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 було пред'явлено посвідчення інспектора праці №43 та вручено копію направлення на проведення інспекційного відвідування від 03.07.2018р. №817/02.13. ФОП ОСОБА_1 отримав направлення та поставив підпис про його отримання, зазначивши, що перешкод в проведені інспекційного відвідування він чинити не буде, надавши при цьому усне пояснення, що наймані працівники в нього не працюють. Під час спілкування з підприємцем з території станції технічного обслуговування, при свідках втік один працівник в робочій формі та з ключами в руках.

Другий працівник представився ОСОБА_6 та надав пояснення, що він зайшов до кума по ключі та гайки на СТО. Надати інші пояснення чому він ремонтує автомобіль на СТО в робочій формі та руками в мазуті він відмовився.

Пояснення ОСОБА_7 зафіксовано у письмовій формі та ним підписано особисто (а.с.19).

Суд зазначає, що Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини 1 статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509, (далі - Порядок 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що посадові особи управління Держпраці мають право проводити позапланові перевірки суб'єктів господарювання на предмет дотримання порядку оформлення найманих працівників на роботу, та на підставі встановлених порушень накладати штрафи за порушення вимог трудового законодавства.

При цьому, аналіз наведених норм свідчить про те, що штраф може бути накладений на суб'єкта господарювання за фактичний допуск працівника до виконання службових обов'язків без укладення трудового договору лише за наявності вчиненого фактично порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

Стаття 72 КАС України визначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.73 КАС України).

За правилами ч. 1 та ч. 2 ст. 65 КАС України, як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи. Учасник справи, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинен зазначити його ім'я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.

З метою об'єктивного розгляду справи судом в якості свідків були викликані та допитані в судовому засіданні громадяни - ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3.

Допитані в судовому засіданні свідки дільничний інспектор Долинського ВП ГУНП в Кіровоградській області майор поліції - ОСОБА_3 та водій Долинської філії Кіровоградського обласного центру зайнятості ОСОБА_4 (а.с.246-249), повідомили суду, що прибувши до станції технічного обслуговування розташованої за адресою: Кіровоградська обл., м. АДРЕСА_1, яка належить ФОП ОСОБА_1 для сприяння у здійснення інспекційного відвідування посадових осіб відповідача, побачили транспортний засіб з відкритим капотом, та біля нього двоє чоловіків у робочому одязі. Один з двох чоловіків, як зазначили свідки, побачивши перевіряючих, одразу пішов, тримаючи в руках предмет, схожий на запасну частину. Обидва свідки повідомили, що візуально було враження, що проводиться ремонт автомобіля.

Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що на момент перевірки на станції технічного обслуговування по АДРЕСА_4, він зайшов до свого кума: ОСОБА_1 по ключі та гайки і болти.

Натомість, такі твердження судом оцінюються критично, оскільки на питання суду наразі де він працює, ним було повідомлено, що у ФОП ОСОБА_1 за відповідним договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи, копіями заяви ОСОБА_7, копією трудового договору №1 укладеним 18.07.2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на посаді слюсара-автомеханіка, повідомленням податкового органу про прийняття працівника на роботу та наказу про прийняття на роботу працівника (а.с.90-93).

Наголошуючи на порушенні процедури проведення перевірки, позивач вказує, що викладені обставини контролюючого органу спростовуються зробленим під час проведення інспекції відеозаписом, на якому було зафіксовано клієнта ФОП ОСОБА_1, але осіб в робочому одязі на території станції технічного обслуговування на момент перевірки не було.

Суд звертає увагу представників сторін на те, що наданий суду диск із відеозаписом інспекційного відвідування підприємницької діяльності позивача, зроблений посадовими особами відповідача, не може братися судом до уваги у якості належного доказу у даній справі, оскільки є таким, що суперечить положенням статті 72 КАС України.

Судом також враховується, що 15.05.2018 року під час проведення роз'яснювальної роботи щодо оформлення трудових відносин в м. Долинська по вул. Тесленка, Комсомольська, Калініна, Соборності України, Нова, Сичова, головним державним інспектором Терещенко С.Ю. отримано інформацію, що ФОП ОСОБА_1 здійснюючи підприємницьку діяльність на станції технічного обслуговування по АДРЕСА_4, використовує працю двох осіб без оформлення трудових відносин. Представник відповідача в судовому засіданні наголосив, що інспектором позивачеві двічі було вказано на необхідності оформлення трудових відносин з особами, які в нього працюють на станції технічного обслуговування, та попереджено про відповідальність за використання праці неоформлених працівників.

Зазначене вище свідчить про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ст. 24 КЗпПУ, так, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, на підставі вищезазначених фактів встановлено, суд приходить до висновку, що на момент проведення перевірки ОСОБА_6 та інший невідомий працівник, який на початку перевірки без пояснень терміново залишив станцію технічного обслуговування, працюють на станції технічного обслуговування у ФОП ОСОБА_1 без оформлення трудового договору.

З огляду на встановлені обставини справи, системний аналіз норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За змістом частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Поряд з тим, позивач просить суд, стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну допомогу, суд вважає за належним вказати наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У частині шостої статті 134 КАС України зазначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключо судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

З огляду на відмову у задоволенні адміністративного позову, та не надання суду доказів щодо понесення відповідачем витрат із залученням свідків, відповідно, такі витрати відшкодуванню не підлягають.

Так, відповідною ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 року заяву позивача про забезпечення адміністративного позову задоволено, а саме: зупинено стягнення штрафу у розмірі 223 380,00 (двісті двадцять три тисячі триста вісімдесят) грн. на підставі постанови Управління Держпраці у Кіровоградській області №КР-1493/43/АВ/ТД-ФС від 01.08.2018 року в межах виконавчого провадження №57271873, до вирішення справи по суті.

Відтак, керуючись положеннями статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, вказані заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 28500) до Управління Держпраці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39808965, адреса: вул. Дворцова, 24, м. Кропивницький, 25006) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №КР1493/43/АВ/ТД-ФС від 01.08.2018 р. у розмірі 223 380,00 грн. - відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову застосовані ухвалою суду від 12.10.2018 року.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько