Рішення № 77908513, 13.11.2018, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2104/18

13 листопада 2018 рокум. Тернопіль ОСОБА_1 окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.

позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №336/ш-11 від 04.09.2018 року про відмову у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, у зв’язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури”,

- зобов'язати ОСОБА_1 об’єднане управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.09.2017 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії), без обмеження її граничного розміру, з розрахунку 86% від суми місячної заробітної плати, яка складає 222014 (двісті двадцять дві тисячі чотирнадцять) грн. 98 (дев’яносто вісім) коп., без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат,

- стягнути з ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з 22 жовтня 2010 року є пенсіонером органів прокуратури України, як пенсіонер, перебуває на обліку в ОСОБА_1 об’єднаному Управлінні Пенсійного фонду України у Тернопільській області, йому призначено пенсію за вислугою років довічно, відповідно до вимог статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ в діючій на час призначення пенсії редакції вказаного Закону у розмірі 86% від суми заробітної плати, та видано пенсійне посвідчення.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 р. відкрито провадження у справі за даним позовом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

31 жовтня 2018 р. відповідачем ОСОБА_1 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області через канцелярію суду подано клопотання про розгляд даної справи в судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 01 листопада 2018 р. клопотання ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задоволено повністю, призначено судове засідання на 12 листопада 2018 р. о 10:45 год. за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_2 є пенсіонером органів прокуратури, якому з 22 жовтня 2010 року призначена пенсія за вислугою років, згідно із статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру", в розмірі 86% від місячного заробітку працюючого на посаді заступника ОСОБА_4 прокурора України - прокурора АР Крим.

Позивач, як пенсіонер на даний час перебуває на обліку в ОСОБА_1 об’єднаному Управлінні Пенсійного фонду України у Тернопільській області, що відповідачем не заперечується.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Правовідносини з питань пенсійного забезпечення в позивача виникли відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».

В Законі України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року відповідно до ст.50-1 зазначено: пенсія, призначена відповідно до цієї статті, виплачується у повному розмірі незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. Прокурори і слідчі прокуратури, яким призначено пенсію за вислугу років і які працюють на прокурорсько-слідчих посадах, мають право одержувати заробітну плату відповідно до законодавства.

Норми ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» визначали право на перерахунок пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

При цьому передбачено, що перерахунок пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 та встановлено нові розміри посадових окладів працівникам органів прокуратури.

27 серпня 2018 року, у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури, позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення з 01 вересня 2017 року перерахунку раніше призначеної йому пенсії за вислугою років.

Рішенням ОСОБА_1 об’єднаного Управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області оформленим листом за №336/ш-11 від 04 вересня 2018 року позивачу відмовлено у проведенні перерахунку раніше призначеної пенсії, з зазначенням, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-YIII з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо призначення пенсій відповідно до Закону України «Про прокуратуру», у зв’язку з чим з 01.06.2015 року раніше призначені пенсії не перераховуються.

Оцінюючи правомірність вказаного рішення відповідача, суд виходить з наступного, -

Станом на дату призначення позивачу пенсії 22.10.2010 року, питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, частина перша якої (в редакції станом на 13.10.2010 року, чинній на час призначення пенсії) встановлювала, що «прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку».

Підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам визначались, на той час, частиною 12 статті 50-1 Закону (в редакції від 13.10.2010 року), відповідно до якої обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII (пункт 5 Прикінцевих положень) визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до окремих Законів України, у томі числі за Законом України «Про прокуратуру».

15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень якого попередній Закон України «Про прокуратуру» із змінами частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.

Статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2015 №1697-VII передбачене пенсійне забезпечення працівників прокуратури. Відповідно до частини другої цієї статті пенсія призначається в розмірі 60% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Ураховуючи наведене, внесені пізніше, після призначення позивачеві пенсії у жовтні 2010 року, Законами зміни до статті, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, зменшили раніше встановлений розмір пенсії у відсотках – до 60%.

Крім того, відповідно до абзацу 6 ч.15 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, №1697-VII (в редакції Законів України №911-VІІІ від 24.12.2015 року та №1774-VIII від 06.12.2016), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Положення про встановлення тимчасового обмеження на періоди з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року та з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року максимального розміру пенсії у розмірі 10740 грн. визначено Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Однак, як слідує з п. 1 та 2 Прикінцевих положень Закону України №911-VІІІ від 24.12.2015 року, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2016 року та дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року. Крім того, п. 1 Прикінцевих Положень Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII цей Закон набирає чинності з 1 січня 2017 року.

З наведеного слідує, що законодавець чітко визначив коло суб'єктів, на яких поширюється дія даної норми, до якого позивач не входить, так як у даних правовідносинах має місце перерахунок пенсії, а не її призначення.

Таким чином, враховуючи те, що позивач є пенсіонером і пенсія йому була призначена до 01 січня 2016 року, тому до розміру пенсії останнього не можуть застосовуватись обмеження максимального розміру пенсії, визначені абзацом шостим частини п'ятнадцятої ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, № 1697-VII.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що позивач має право на перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром.

При вирішенні питання про застосування закону в часі (статті 50-1 Закону №1789-ХІІ) суд виходить з того, що згідно із статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до частин першої та третьої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Згідно вимог пункту 4 рішення від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Крім того у абзаці 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-pn/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004,від1грудня 2004 року № 20-рп/2004).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Випадки обмеження та звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційним Судом України. Так, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив: "Звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".

Наведені висновки Конституційного Суду України в повній мірі узгоджуються з положеннями пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", згідно з якими в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя (стаття 8 Конституції України).

Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У відповідності до частини другої статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституції межах і відповідно до законів України.

Стаття 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані положення Закону, які призводять до звуження існуючих прав і свобод.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-348а13) та від 17 грудня 2013 року (справа №21-445а13).

Суд зазначає, що прийняттям Закону України "Про прокуратуру" (в редакції 14 жовтня 2014 року) допущено звуження вже існуючих соціальних гарантій працюючих прокурорів, зокрема: гарантованого права на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги, зменшення відсоткового розміру пенсії від розміру заробітної плати та порядок її розрахунку.

Також пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, яким передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, в тому числі Закону України "Про прокуратуру" суперечить нормам Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд України і його територіальні підрозділи здійснюють керівництво та управління солідарною системою, проводять збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначають пенсії, підготовляють документи для їх виплат та виконують інші управлінські функції. Вони по суті є органами державної виконавчої влади і суб'єктами владних повноважень, а тому відповідно до вимог статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Таким чином, відмовляючи у перерахунку пенсії позивачеві за вислугою років відповідно до Закону №1789-ХІІ (в редакції станом на 13.10.2010 року, що діяла на момент призначення йому пенсії), відповідач порушив соціальні права і свободи позивача, а саме гарантоване йому право на перерахунок пенсії, в зв'язку з чим рішення відповідача №336/ш-11 від 04 вересня 2018 року слід визнати неправомірним та скасувати.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовими актами.

Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначено статтею 50-1 Закону №1789-XII .

Приписи статті 50-1 Закону №1789-XII, які були чинними на момент призначення позивачеві пенсії — на 22.10.2010 року, передбачали, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Таким чином, станом на момент призначення позивачеві пенсії законодавством було встановлено право осіб, яким органами Пенсійного Фонду України призначена пенсія згідно Закону України "Про прокуратуру", на її перерахунок.

Положеннями частин тринадцятої, двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, що набрав чинності 15 липня 2015 року, які діяли на час звернення позивача за перерахунком пенсії, передбачено, що пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

На час спірних правовідносин зазначені умови і порядок перерахунку вже призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

Отже, чинним на момент звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України законодавством передбачено можливість перерахунку раніше призначених пенсій, а відтак - встановлене право особи, яка отримує відповідно до законодавства про прокуратуру пенсію за вислугу років, на її перерахунок за певних умов та в порядку, які на даний час Урядом України не визначені.

Суд зазначає, що норми статті 50-1 Закону №1789-XII, які безпосередньо визначали умови перерахунку пенсії, були виключені із цього Закону, а питання визначення умов та порядку перерахунку таких пенсій віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України - з набранням чинності Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (набрав чинності 01 січня 2015 року).

Пунктом 16 розділу III "Прикінцеві положення" цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, тобто до кінця січня 2015 року, забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

За таких обставин на час спірних правовідносин позивач мав право на перерахунок пенсії відповідно до умов та в порядку, які повинні були бути визначені Кабінетом Міністрів України з січня 2015 року, однак не прийняті ані до моменту його звернення за перерахунком пенсії, ані дотепер, що стало наслідком прийняття відповідачем спірного рішення.

Відтак, маючи відповідне право на перерахунок пенсії та перебуваючи в стані невизначеності внаслідок тривалої бездіяльності компетентного державного органу, позивач не може реалізувати своє право, визначене законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Мюллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. На зазначене рішення послався Верховний Суд у Рішенні від 15.02.2018 року у зразковій справі №820/6514/17 (п.36 Рішення).

Оскільки позивач, постійно, працюючи в органах прокуратури України, сплачував передбачені чинним законодавством страхові внески до Пенсійного фонду, тому дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії можуть вважатися, з урахуванням рішень Європейського Суду з прав людини, втручанням у його право на мирне володіння майном - пенсією.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 року дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Разом з тим, Європейський Суд вказав, що Кабінет Міністрів України мав визначити розмір надбавки до пенсії, однак, жодного рішення з цього приводу прийнято не було.

Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу, так як заявники мали «законне сподівання» на перерахунок пенсії.

Подібна бездіяльність з боку Уряду України була кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення майнового інтересу заявника, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (параграфи 51-56) та потягнула за собою стягнення на користь заявників справедливої сатисфакції.

Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини також викладено й у справі «Будченко проти України», в якій Суд вказав, що Уряд України повинен запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги, у тому числі на які мав право заявник.

Таким чином, можна дійти висновку, що не визначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених пенсій, не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсій позивачу.

Такого самого висновку дійшов і Верховний Суд у прийнятому 15 лютого 2018 року Рішенні у зразковій справі №820/6514/17.

Враховуючи висновки, викладені вище, в тому числі у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 вересня 2014 року, наведені вище обставини в даних спірних правовідносинах розцінюються судом як невиправдане втручання у право позивача.

Оскільки Кабінетом Міністрів України не вжито заходів на реалізацію вищенаведеної норми, виходячи із приписів частини першої статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, та статті 22, згідно з якою закріплені Конституцією України права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані, суд констатує, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі як чинної статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, так і статті 50-1 Закону №1789-ХІІ в редакції від 13.10.2010 року, і що при такому перерахунку мають застосовуватися норми, які визначали умови та порядок перерахунку пенсії, що діяли на момент її призначення позивачу. При цьому має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення позивачу пенсії (86%).

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, висловленими, зокрема, в постановах від 10 грудня 2013 року №21-348а13, від 17 грудня 2013 року №21-445а13, в постанові від 01 липня 2014 року по справі №21-244а14.

Вирішуючи позовні вимоги щодо проведення перерахунку пенсії з 01.09.2017 року суд виходить з того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" були підвищені розміри посадових окладів працівників органів прокуратури України та надбавки за класні чини. Ураховуючи лист Міністерства юстиції України від 08.07.2008 року №5928-0-33-08-34 "Про набрання чинності нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України", вказана Постанова набрала чинності з дати її опублікування, а саме - з 06.09.2017 року. Право на звернення за перерахунком пенсії у позивача виникло з 06.09.2017 року - з дати опублікування вказаної Постанови, а право на перерахунок - з 01.10.2017 року за тих підстав, що у відповідності до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року, на підставі якого йому призначено пенсію, позивач має право на перерахунок пенсії за вислугою років за тих підстав, що "призначені працівникам прокуратури пенсії, відповідно до вимог частини 17 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції Закону від 13.10.2010 року), перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців”. Тобто, враховуючи вищенаведені норми Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року, позивач набув право на перерахунок раніше призначеної йому пенсії, у зв'язку з прийняттям 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України вищезгаданої Постанови №657, з 01.10.2017 року, так як перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії, а обставини настали - 06.09.2017 року, відповідно, з урахуванням звернення позивача до відповідача з заявою 27.08.2018 року, перерахунок має бути проведено відповідачем, однак не з 01.09.2017 року, а з 01.10.2017 року.

Надаючи оцінку правовідносинам щодо визначення розміру заробітної плати позивача, з якої відповідачем має бути проведено перерахунок пенсії, суд виходить з наявних у матеріалах справи документів, які суд визнає письмовими доказами, а саме: довідки ОСОБА_4 прокуратури України №18-915вих-18 від 26.06.2018 року про заробітну плату для перерахунку пенсії, яка містить підпис виконувача обов’язки ОСОБА_4 прокурора України про розмір заробітної плати заступника ОСОБА_4 прокурора України, розмір доплат за класний чин, за вислугу років, інші доплати та надбавки, передбачені законодавством; довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії від 24.07.2018 року, яка складена позивачем; довідки ОСОБА_4 прокуратури України №18-750зп від 28.12.2016 року про заробітну плату позивача; довідки ОСОБА_4 прокуратури України №18-ф від 17.12.2010 року про заробітну плату позивача для призначення пенсії; висновку судової економічної експертизи Харківського НДІСЕ (Полтавське відділення) від 15.08.2018 року.

Так, ОСОБА_4 прокуратурою України на звернення позивача від 12.06.2018 року про надання довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії для було надано довідку №18-915вих-18 від 26.06.2018 року, яка містить підпис виконувача обов’язків ОСОБА_4 прокурора України, в якій, зокрема, вказано, що загальний розмір заробітної плати заступника ОСОБА_4 прокурора України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року, може складати від 112320,00 грн. До 131560,00 грн. Також вказана довідка містить інформацію про те, з чого складається вказана заробітна плата, зокрема, з окладу у розмірі 32000,00 грн.; надбавки за класний чин — від 1400,00 грн. до 3200,00 грн.; надбавки за вислугу років, згідно з Постановою КМУ №1090 від 09.12.2015 року; надбавки за виконання особливо важливих завдань або за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, згідно з Постановою КМУ №505 від 31.05.2012 року; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, згідно з Постановою КМУ №414 від 15.06.1994 року; місячної премії.

Оцінюючи надану позивачеві ОСОБА_4 прокуратурою України довідку №18-915вих-18 від 26.06.2018 року, яка є письмовим доказом у справі, суд звертає увагу на те, що наведена в ній інформація про заробітну плату заступника ОСОБА_4 прокурора України не конкретизована в частині саме позивача, який обіймав в ОСОБА_4 прокуратурі України посаду заступника ОСОБА_4 прокурора України — прокурора Автономної Республіки Крим, маючи класний чин державного радника юстиції 2 класу, хоча й містить усі складові оплати праці, необхідні та достатні для проведення відповідних розрахунків.

Приймаючи до уваги викладені обставини, враховуючи наявність у матеріалах справи документально підтверджених складових оплати праці позивача, які є необхідні та достатні для проведення відповідних розрахунків, суд приходить до висновку про правомірність дій позивача в частині звернення 27.07.2018 року до Харківського НДІ судових експертиз для проведення судової економічної експертизи для арифметичного та документального підтвердження розміру саме його заробітної плати для перерахунку пенсії.

При цьому суд враховує, що наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства Фінансів України № 226/509 від 11 серпня 2003 року "Про затвердження порядку коригування розміру виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії відповідно до Закону України "Про Державну службу" затверджено «Порядок коригування розміру виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії відповідно до Закону України "Про Державну службу", відповідно до п.2 якого «розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг

або кваліфікаційні класи, класний чин або спеціальні звання, вислугу років), які нараховані виходячи з посадового окладу та рангу до прийняття постанови Кабінету Міністрів України про підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям і включаються в заробіток для обчислення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", коригується за коефіцієнтом підвищення посадового окладу та надбавки до нього за ранг, що визначається окремо для кожного працівника шляхом ділення суми посадового окладу і надбавки за ранг, встановлених йому постановою Кабінету Міністрів України про підвищення заробітної плати, на суму посадового окладу і надбавки до нього за ранг, які працівник мав до підвищення заробітної плати».

З урахуванням наявних у справі письмових доказів, суд дійшов висновку, провівши арифметичні розрахунки, що загальний розмір заробітної плати позивача для перерахунку пенсії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №657 від 30.08.2017 року, складається з: окладу у розмірі 32000,00 грн.; надбавки за класний чин (державний радник юстиції 2 класу) - 2800,00 грн.; надбавки за вислугу років, відповідно до Постанови КМУ №1090 від 09.12.2015 року, (40%) – 12800,00 грн.; інших виплат (надбавка за виконання особливо важливих завдань або за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, згідно з Постановою КМУ №505 від 31.05.2012 року; місячної премії, згідно з Постановою КМУ №505 від 31.05.2012 року; 1/12 матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі; 1/12 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань; індексація заробітної плати; надбавка ОУП) – 174414,98 грн. (31539,78*5,53, де 31539,78 грн. – загальний розмір інших виплат (без посадового окладу, класного чину, надбавки за вислугу років) позивачеві, згідно з довідкою ОСОБА_4 прокуратури України №18/1750 від 28.12.2016 року, а 5,53 (32000+2800)/(6142+145) – коефіцієнт підвищення посадового окладу та надбавки до нього за класний чин, розрахований відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства Фінансів України №226/509 від 11.08.2003р.), та становить 222014,98 грн. (32000+2800+12800+174414,98=222014,98 грн.)

Висновок Харківського НДІ судових експертиз (Полтавське відділення) від 15.08.2018 року, який визнається судом належним та допустимим доказом у даній справі, підтверджує визначений судом розмір заробітної позивача в сумі 222014,98 грн.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач з 01 жовтня 2017 року зобов’язаний провести перерахунок раніше призначеної позивачеві пенсії за вислугу років на підставі поданої ним заяви від 27 серпня 2018 року, документів пенсійної справи, у відповідності до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, що діяла станом на 22.10.2010 року), з розрахунку 86% від суми місячного заробітку, який складає 222014 грн. 98 коп., без обмеження граничного розміру пенсії, а тому рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії є протиправним.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не спростував правомірності вимог позивача, а також тверджень останнього про протиправність його бездіяльності в питаннях, що стосуються обов'язку проведення перерахунку пенсії.

Зокрема, заперечуючи проти задоволення позову відповідач наголошує, що на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, Закон №1789-ХІІ втратив чинність. Згідно частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" (чинної на час виникнення спірних правовідносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ при призначенні пенсії, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України. На час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не прийнято, що, на думку відповідача, ставить під сумнів правомірність його звернення до Управління із заявою про перерахунок пенсії.

Констатуючи факт помилковості такого твердження, суд наголошує, що призначення органами Пенсійного фонду України особі пенсії та проведення її перерахунку є різними формами реалізації права громадянина на пенсійне забезпечення, а тому при проведенні перерахунку пенсії особи (у зв'язку з переведенням її на інший вид пенсії або за інших обставин) застосуванню підлягає редакція Закону, яким визначався порядок та розмір відповідного пенсійного забезпечення такої особи саме на момент призначення їй пенсії.

За таких обставин відповідачем при прийнятті рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії позивачеві не було дотримано вимог законодавства, які були чинними на час призначення йому пенсії, а саме стаття 50-1 Закону №1789-ХІІ, у зв'язку з чим порушено його конституційні права.

Суд не приймає твердження відповідача про те, що на час звернення позивача до Управління із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону № 1789-ХІІ втратила чинність.

Згідно вимог частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" (чинної на час виникнення спірних правовідносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ при призначенні пенсії, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України.

На час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не прийнято.

Зворотна дія нормативно-правового акта у часі - це дія нового нормативно-правового акта на факти та відносини, що мали місце до набуття ним чинності.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Виходячи з цього принципу, суд вважає, що зворотна дія в часі закону чи іншого нормативно-правового акта полягає в тому, що його юридична обов'язковість поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, причому саме з моменту їх виникнення. Санкції ж юридичних норм, котрі пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, зворотну дію мають.

Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2014 року в справі №21-244а14 висловив правову позицію, відповідно до якої правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Згідно абзац 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Положеннями статті 46 Конституції України гарантовано право особи на соціальний захист, що включає і право на забезпечення громадян у старості. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки вони обґрунтовані, заперечення відповідача суперечать вимогам чинного законодавства, а дії відповідача вчинені не відповідно до наданих йому повноважень.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином вимоги позивача ОСОБА_2 є належним чином вмотивованими, такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а відтак підлягають до задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць, а тому рішення суду в цій частині слід допустити до негайного виконання.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації – Україна, Автономна Республіка Крим, місто Феодосія, смт. Коктебель, вулиця Сєрова, 12-б, місце проживання – Україна, 46000, місто Тернопіль, вулиця Лемківська, 8), до ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 40377598, адреса: 46001, місто Тернопіль, вулиця Руська, 17), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії — задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №336/ш-11 від 04.09.2018 року про відмову ОСОБА_2 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, у зв’язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури”.

Зобов'язати ОСОБА_1 об’єднане управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 40377598, адреса: 46000, місто Тернопіль, вулиця Руська, 17) здійснити з 01.10.2017 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації – Україна, Автономна Республіка Крим, місто Феодосія, смт. Коктебель, вулиця Сєрова, 12-б, місце проживання – Україна, 46000 місто Тернопіль, вулиця Лемківська, 8), відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції від 13.10.2010 року, яка діяла на момент призначення пенсії), без обмеження її граничного розміру, з розрахунку 86% від суми місячної заробітної плати, яка складає 222014 (двісті двадцять дві тисячі чотирнадцять) грн. 98 (дев’яносто вісім) коп., з урахуванням раніше проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць підлягає до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 40377598, адреса: місто Тернопіль, вулиця Руська, 17) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації – Україна, Автономна Республіка Крим, місто Феодосія, смт. Коктебель, вулиця Сєрова, 12-б, місце проживання – Україна, місто Тернопіль, вулиця Лемківська, 8), витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 листопада 2018 року.

Головуючий суддя Подлісна І.М.