Ухвала суду № 77901373, 12.11.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/476/18 Справа № 701/757/16-к Категорія: ч.2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня 2018 року, яким

ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, не працюючого, раніше судимого Маньківським районним судом від 25.03.2014 року за ч. 2 ст. 296 КК України - до двох років позбавлення волі та за ч. 2 ст. 289 КК України - до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України засуджений до 5 років позбавлення волі, на підставі 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням - іспитовий строк тривалістю два роки,

Визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України і призначити покарання у вигляді п?яти років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК України, до покарання призначеного за даним вироком частково приєднати не відбуте покарання за вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 25.03.2014 року - у вигляді одного року позбавлення волі і остаточно призначити до відбуття ОСОБА_8 шість років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Стягнути з ОСОБА_8 в дохід держави 1228 грн, 80 коп., за проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу № 4/507 від 14.12.2015 року, та 703 грн., 68 коп. за проведення судової автотехнічної експертизи № 4/780 від 31.05.2016 року.

Речові докази – 1 (один) мотоцикл «МТ-1036» реєстраційний номер 15-97 ЧКУ залишений на зберігання у Маньківському ВП УПВ ГУНП в Черкаській області - передати ОСОБА_8 в його повне розпорядження.

ч. 2 ст. 286 КК України і призначити покарання у вигляді п?яти років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання у вигляді п?яти років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК України до покарання призначеного за даним вироком частково приєднано не відбуте покарання за вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 25.03.2014 року - у вигляді одного року позбавлення волі і остаточно призначено до відбуття ОСОБА_8 шість років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_8 в дохід держави 1228 грн, 80 коп., за проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу № 4/507 від 14.12.2015 року, та 703 грн., 68 коп. за проведення судової автотехнічної експертизи № 4/780 від 31.05.2016 року.

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_9 про застосування до ОСОБА_8 Закону України "Про амністію" – відмовлено.

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст.100 КПК України -

в с т а н о в и л а :

Вироком Маньківського районного суду Черкаської області ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він 14.11.2015 р. близько 22 год. 50 хв., керуючи мотоциклом «МТ - 1036», реєстраційний номер 15-97 ЧКУ, робоча гальмівна система якого не давала йому змоги зупинити транспортний засіб, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, рухаючись по вул. Ватутіна, а саме доїжджаючи до «Т» перехрестя вул. Ватутіна - Щорса у с. Мала Маньківка Маньківського району Черкаської області в порушення вимог п. п. 2.9.а), 2.3.6), 2.3 г), 12.1, 12.2, 31.6 а) Правил дорожнього руху України (редакція від 21.10.2015), під час руху на мотоциклі не був в застебнутому мотошоломі та перевозив пасажирів без застебнутих мотошоломів, був не уважним, не врахував дорожню обстановку, в темну пору доби не вибрав безпечної швидкості руху керованого ним мотоцикла та не впорався з його керуванням, виїхавши на перехрестя допустив перекидання керованого транспортного засобу. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла «МТ-1036», реєстраційний номер 15-97 ЧКУ ОСОБА_10, згідно висновку судово-медичної експертизи № 447 від 16.01.2016, отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої проникаючої черепно-мозкової травми що супроводжувалась крововиливами під м'які покриви черепа та верхні повіки обох очей, переломом основи та склепіння черепа, розривом твердої мозкової оболонки, крововиливом в шлуночки головного мозку, забоєм, розміщення та травматичним розм'якшенням стовбура головного мозку, що призвели до смерті. Згідно з висновком експерта № 4/780 від 31.05.2016, у дорожній обстановці, яка сталася на момент дорожньо-транспортної пригоди, водій мотоцикла «МТ -1036», реєстраційний номер 15-97 ЧКУ ОСОБА_8, повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.1, 12.2 Правил дорожнього руху України. Порушення Правил дорожнього руху України водієм мотоцикла «МТ -1036», реєстраційний номер 15-97 ЧКУ ОСОБА_8, а саме вимог п.п. 2.9.а), 2.3.6), 2.3 г), 12.1, 12.2, 31.6 а) Правил дорожнього руху України (редакція від 21.10.2015), знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_10

В поданих апеляційних скаргах потерпіла ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 просять вирок суду змінити в частині призначення покарання в бік пом’якшення та застосувати до нього ЗУ «Про амністію у 2016 році». При цьому обвинувачений погоджується з кваліфікацією його дій за ч.2 ст.286 КК України, але вважає, що покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років є занадто суворим, оскільки злочин вчинений з необережності, матеріальну та моральну шкоду потерпілому відшкодовано, з потерпілими примирився, а також на його утриманні знаходиться дідусь інвалід першої групи та бабуся, яка є пенсіонеркою та інвалідом третьої групи. Крім того, обвинувачений зазначає, що він одружився, тобто в повній мірі намагається виправитися і налагодити своє життя, а тривала ізоляція його від суспільства призведе до незворотних наслідків як для нього, так і для його близьких. Вважає, що він має бути прирівняний до категорії осіб, які мають одного чи обох батьків, які є інвалідами першої групи, оскільки він є єдиним опікуном свого діда і цей статус закріплений за ним офіційно, тому просить призначити йому менш суворе покарання і звільнити його від відбування покарання на підставі ЗУ «про амністію у 2016 році».

Потерпіла ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі зауважує, що судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 думка потерпілої не врахована. Обвинувачений добровільно відшкодував завдану ним матеріальну та моральну шкоду, хоча його сім’я знаходиться в тяжкому матеріальному стані і він є єдиним годувальником і опорою для своїх близьких, вибачився, тому просить призначити ОСОБА_8 більш м’яке покарання та застосувати до нього ЗУ «Про амністію у 2016 році».

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який заперечує проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та потерпілої, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг виходячи з наступних підстав.

Обвинувачений, його захисника ОСОБА_9 та потерпіла в судове засідання апеляційного суду не з’явились, про час та місце слухання справи повідомлялись належними чином, що підтверджується поштовими повідомленнями та довідками про доставлення СМС повідомлень. Від вказаних осіб не надходило заяв про відкладення слухання справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, оскільки в апеляціях не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого. В суді апеляційної інстанції це питання було обговорено та з цього приводу судом винесена ухвала без видалення до нарадчої кімнати.

Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ці вимоги закону судом виконані.

Колегія суддів вважає, що висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно і об’єктивно, які не оспорюються в апеляційних скаргах.

Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України правильно.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 раніше судимий, а саме вироком Маньківського районного суду від 25.03.2014 року був засуджений до покарання за ч.2 ст.296 КК України до 2 років позбавлення волі; за ч.2 ст.289 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України було призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки.

В період іспитового строку, а саме 14 листопада 2015 року ОСОБА_8 вчинив злочин передбачений ч.2 ст.286 КК України.

Оскаржуваним вироком обвинуваченому ОСОБА_8 призначено покарання, з урахуванням вимог ст.71 КК України, за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Маньківського районного суду від 25.03.2014 року у вигляді 1 року позбавлення волі і остаточно призначив покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення воліз позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 N 7, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими

статтями 71, 72 КК України. Крім того, відповідно до даної Постанови, у

разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди

мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК

про звільнення від відбування покарання з випробуванням і

призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71

КК. У таких випадках повторне звільнення від

відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

При призначенні ОСОБА_8 покарання суд першої інстанції дотримався вимог статей 65, 66, 67 та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з урахуванням тяжкості вчиненого злочину (ст. 12 КК України), даних про особу винного, яке за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчиненню ним нових злочинів.

Так, призначаючи покарання ОСОБА_8, суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який згідно до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину, від якого настала смерть потерпілого, відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий, вчинив злочин перебуваючи на іспитовому терміні, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, наявність обставини, що пом’якшує покарання – щире каяття, визнання вини в повному обсязі, відшкодування шкоди, наявність обставини, що обтяжує покарання – це вчинення злочину особою в стані алкогольного сп’яніння та прийшов до обґрунтованого висновку про можливість його виправлення в умовах ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст.71 КК України. При цьому суд першої інтонації при застосуванні положень ст..71 КК України, з урахуванням пом’якшуючих обставин, приєднав практично мінімальну частину невідбутого покарання за попереднім вироком.

Колегія суддів вважає, що призначене покарання ОСОБА_8 із застосуванням статті 71 КК України, а саме 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки є у даному випадку справедливим і таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання.

Твердження обвинуваченого та потерпілої в своїх апеляційних скаргах про, те що суд першої інстанції безпідставно визнав обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_8 – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння є безпідставними. Оскільки, як свідчать матеріали кримінального провадження, а саме під час допиту в суді першої інстанції, ОСОБА_8 підтвердив факт вживання ним алкогольних напоїв в день вчинення дорожньо-транспортної пригоди та суд першої інтонації дав оцінку цим показам та висновку лікаря про стан алкогольного сп’яніння ОСОБА_8 (т.2 а.с.176).

Крім того, колегія суддів враховує роз’яснення, наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, згідно якого “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції в частині визначення розміру призначеного ОСОБА_8 покарання відповідає принципам індивідуалізації та справедливості, тому доводи апеляційної скарги потерпілої та обвинуваченого про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 занадто суворого покарання не можуть бути взяті до уваги. Всі пом’якшуючи покарання обставини були враховані судом першої інстанції при визначенні виду та розміру покарання, тому колегія суддів не знаходить жодних підстав для призначення ОСОБА_8А, більш м’якого покарання.

Щодо доводів апеляційних скарг потерпілої ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 про застосування до останнього вимог ЗУ «Про амністію у 2016 році», то вони не можуть бути задоволені.

Відповідно до ст.86 КК України – амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.

Норма ст.1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» передбачає відповідний перелік осіб, які підлягають звільненню від відбування покарання.

Відповідно до п.е ст.9 ЗУ «Про амністію у 2018 році», амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні", а також до осіб, яких засуджено за злочини щодо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого, вчинено особою у стані алкогольного сп’яніння.

Враховуючи вимоги ЗУ «Про амністію у 2016 році» обвинувачений ОСОБА_8 не є суб’єктом ст.1 ЗУ «Про амністію у 2018 році», а доводи обвинуваченого про те, що він має бути прирівняний до категорії осіб, які мають на утриманні одного чи обох батьків, які є інвалідами першої групи, оскільки він є єдиним опікуном свого діда не підлягають до задоволення з наведених вище підстав.

Інших обставин, які б стали підставою для застосування до ОСОБА_8 ЗУ «Про амністію у 2016 році» колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції межах апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг потерпілої та обвинуваченого, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 404, 405, 407, ЗУ «Про амністію у 2016 році», колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня 2018 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі 3 місяців з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :