Вирок № 77900707, 16.11.2018, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/147/18

1-кп/705/419/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2018 року місто Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області

під головуванням судді Кормана О.В.

з участю

секретаря судового засідання Шаповал Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12017250250001463 по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Гарячківка, Крижопільського району, Вінницької області, громадянки України, українки, з вищою освітою, розлученої, на утриманні неповнолітній син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, кореспондента КП «Редакція сільські новини», зареєстрованої та проживаючої в АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,

з участю:

прокурора Коропа С.В.

обвинуваченої ОСОБА_1

захисника Тетевої-Родюк І.О.

потерпілого ОСОБА_4

представника потерпілого ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 пред'явлене обвинувачення в тому, що вона 21 серпня 2017 року, близько 14 год. 55 хв., перебуваючи в парку Шевченка по вул. Незалежності м. Умань, біля фонтану «Перлина кохання», з метою забрати спільного із колишнім чоловіком ОСОБА_4 неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, який перебував на руках останнього, на ґрунті неприязних відносин, нанесла колишньому чоловікові декілька ударів в область рук та спини, в результаті чого у ОСОБА_4 було виявлено тілесні ушкодження у вигляді крововиливу правого ліктьового згину, синця грудної клітки, подряпин правої руки, які відповідно до висновку експерта № 05-7-01/758 від 23.10.2017 року належать до легких тілесних ушкоджень.

Такі дії обвинуваченої ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.125 КК України як умисне нанесення легких тілесних ушкоджень.

Будучи допитаною у судовому засіданні по суті пред'явленого їй обвинувачення ОСОБА_1 показала, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України вона не визнає. У своїх показаннях зазначила, що 21 серпня 2017 року вона домовилась зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_4 (потерпілим у справі), про зустріч біля фонтанів в м.Умань для вирішення питання з приводу проживання їхньої спільної дитини. Попередньо вона написала заяву в поліцію, щоб вони забезпечили громадський порядок при її зустрічі з потерпілим, так як раніше він їй погрожував. Коли обвинувачена зі своєю матір'ю та знайомим Аверіним під'їхали до місця зустрічі, до них підійшов потерпілий з їхнім спільним сином. Обвинувачена почала переконувати потерпілого, що вона має такі ж права спілкуватись з сином як і потерпілий, проте потерпілий почав кричати, що вони йдуть, взяв сина на руки і пішов до автомобіля. При цьому з'явились 3 чи 4 чоловіки, з якими був адвокат ОСОБА_6, які почали обзивати матір обвинуваченої. Обвинувачена намагалась підійти до сина та взяти його до себе, проте обвинувачений почав ходити від одного до іншого тротуару, штовхнув її правою ногою в живіт, від чого вона впала, після чого сів із сином у автомобіль. При цьому були присутні працівники поліції. Зазначила, що під час того як вона намагалась обійняти свого сина, то могла випадково поцарапати потерпілого, але вона його не била. Всі її дії були обумовлені тим, що потерпілий перешкоджав їй у спілкуванні з сином.

У відповідності до вимог ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд, поряд з іншим, повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Тобто, сторона обвинувачення, поряд з іншими питаннями, повинна була довести перед судом належними та допустимими доказами той факт, що обвинувачена умисно заподіяла тілесні ушкодження потерпілому, що такі тілесні ушкодження дійсно були заподіяні, який характер носили такі тілесні ушкодження і до якого ступеню тяжкості вони відносяться.

Суд, оцінивши докази, надані сторонами кримінального провадження та досліджені безпосередньо судом під час судового розгляду, з точки зору їх належності, допустимості та достатності, прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведена наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, в якому вона обвинувачується.

Свою позицію суд мотивує тим, що стаття 92 КПК України визначає, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Стаття 84 КПК України визначає, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно статті 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Стаття 86 КПК України визначає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно статті 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

При підтриманні державного обвинувачення прокурор у судовому засіданні посилався в якості джерела доказу на висновок експерта №05-7-01/758, складеного 23 жовтня 2017 року судово-медичним експертом Уманського міжрайонного відділення Черкаського облбюро судмедекспертизи Бродецького О.М., за результатами судово-медичної експертизи по факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4. У підсумках висновку експерта зазначено: «1.Відповідь на питання 2 «Постанови» викладена в підсумковій частині «Висновку спеціаліста» в галузі судово-медичної експертизи №704 від 22.08.2017 року. 2. Виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження могли виникнути в час, за механізмом та при обставинах, на які вказував потерпілий ОСОБА_4, свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9.». Тобто, вказаний висновок експерта взагалі не містить підсумок про характер та тяжкість тілесних ушкоджень, які були виявлені у потерпілого за обставин, які вказував слідчий у постанові про призначення експертизи.

Тому суд відкидає такий доказ як неналежний.

Інших доказів, які б підтверджували факт заподіяння ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень та їх характер, стороною обвинувачення суду не надано.

Під час судового розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення заявлялось клопотання про долучення до матеріалів судової справи в якості доказу висновку спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи №704 від 22.08.2017 року, на який експерт посилається у своєму висновку №05-7-01/758, складеному 23 жовтня 2017 року, проте судом було встановлено, що оригінал вказаного висновку спеціаліста стороні захисту не відкривався. Крім того, висновок спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи не являється джерелом доказів у відповідності до вимог ст. 84 КПК України. Враховуючи те, що висновок спеціаліста не являється джерелом доказів, його оригінал не відкривався стороні захисту, у зв'язку з чим на підставі ч.12 ст.290 КПК України суд не міг допустити відомості, які в ньому містяться як докази, судом в судовому засіданні було відмовлено прокурору в дослідженні та долучені до матеріалів судової справи висновку спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи №704 від 22.08.2017 року враховуючи явну недопустимість такого доказу.

Також суд відкидає як недопустимі в якості доказу відомості у вигляді відеозапису подій, які відбувались 21 серпня 2017 року на місці, яке вказано у обвинуваченні як місце вчинення кримінального правопорушення. Вказані відомості містяться на оптичному диску формату CD-R, який прокурор долучив у судовому засіданні в якості доказу і який був досліджений у судовому засіданні. Стороною обвинувачення не надано суду підтверджень того, що вказаний доказ був отриманий стороною обвинувачення в передбаченому КПК України порядку. Прокурор надав суду лише запит Т.в.о. начальника Уманського ВП ГУНП в Черкаській області, який не являється особою, наділеною правом на збирання доказів у кримінальному провадженні, до директора ТОВ «ТІМ» про надання відео з камер відео спостереження. Проте, яким чином сторона обвинувачення отримала диск з відеозаписом, прокурор у судовому засіданні відповідними документами не підтвердив.

Відповідно, суд відкидає докази, які містяться у протоколі огляду диску із записом з камер відео спостереження від 06.12.2017 року, так як перед судом не доведено допустимість доказу, який був оглянутий слідчим.

Показання потерпілого ОСОБА_4 та свідків обвинувачення ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_9, на які сторона обвинувачення посилалась як на докази, які підтверджують пред'явлене ОСОБА_13 обвинувачення, не є достатніми для визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Зокрема, будучи допитаним у судовому засіданні в якості потерпілого ОСОБА_4 показав, що 21 серпня 2017 року він домовився з обвинуваченою, з якою він раніше перебував у шлюбі і у них є спільний син, зустрітись біля фонтанів в м.Умань. На зустріч він приїхав з сином, якого вів за руку. На місці зустрічі він побачив обвинувачену з якимось чоловіком, який представився працівником поліції і повідомив, що обвинувачена написала на ОСОБА_4 заяву, тому просив потерпілого відійти в сторону. Так як їхній син захотів на руки до потерпілого, то він його взяв. Після чого обвинувачена та її мати почали кричати на потерпілого та бити його. Потерпілий хотів зняти це на свій телефон, але телефон у нього з рук вибили. При цьому, як у нього з рук виривали сина, то несильно наносили удари. Обвинувачена також царапала. Зазначив, що ушкодження йому нанесла обвинувачена, проте могла нанести і мати обвинуваченої ОСОБА_14. Особисто він обвинуваченій ударів не наносив, а лише відштовхнув.

Свідок сторони обвинувачення ОСОБА_10, будучи допитаним у судовому засіданні показав, що він являється співробітником поліції і 21 серпня 2017 року йому та його напарнику Короленку повідомили з чергової частини відділу поліції про необхідність прибути до фонтанів, так як там відбувались протиправні дії. Коли вони приїхали, там було скупчення багатьох людей. На місці вони з'ясували, що між обвинуваченою та потерпілим був спір за дитину. Дитина була на руках потерпілого, а обвинувачена намагалась дитину забрати. При цьому була штовханина, яку вони намагались припинити, але це не вдавалось. Особисто свідок бачив лише як обвинувачена наносила «ляпаси» по різним частим тіла потерпілого, якого більше ніхто не бив. Також бачив, що в один з моментів, потерпіла була на асфальті, проте сам момент падіння та причину падіння він не бачив.

Свідок сторони обвинувачення ОСОБА_11 у судовому засіданні показав, що він являється співробітником поліції і 21 серпня 2017 року в черговій частині йому повідомили про звернення до поліції ОСОБА_1, яка просила пройти з нею та її матір'ю, так як її колишній чоловік не віддає їхню спільну дитину. Він пішов з заявницею для забезпечення охорони громадського порядку. На місці зустрічі він побачив потерпілого, якому пред'явив своє службове посвідчення і сказав, що на нього є заява, при цьому хотів виписати повістку про явку в відділ поліції. В цей час розпочався конфлікт між потерпілим, обвинуваченою та її матір'ю. Обвинувачена ОСОБА_1 намагалась забрати дитину, яка була на руках у потерпілого, а мати обвинуваченої тягнула потерпілого з-заду за шию і за куртку. Свідок почав їх розбороняти та викликав патруль поліції. Коли патруль в складі поліцейських ОСОБА_10 та ОСОБА_15 прибув, свідок відвів обвинувачену та її мати в сторону.

Свідок сторони обвинувачення ОСОБА_12 у судовому засіданні показав, що в серпні 2017 року він працював охоронником і охороняв фонтан в м.Умань. Він побачив скупчення людей, зокрема потерпілого з дитиною на руках та обвинувачену, яка намагалась забрати дитину. При цьому дитина тримала потерпілого за шию і кричала «Папа». Однак забрати дитину обвинувачена не змогла. Біля місця події він побув поки не прибули працівники поліції.

Свідок сторони обвинувачення ОСОБА_9 у судовому засіданні показав, що приблизно між 14 та 16 годиною в серпні 2017 року він підміняв товариша на охороні фонтанів і побачив «товкотню». Коли вони з напарником підійшли, то свідок побачив потерпілого з дитиною на руках, яку обвинувачена намагалась вирвати з рук потерпілого. Свідкові та його напарникові сказали, що це з'ясування сімейних стосунків. Свідок також зазначив, що обвинувачена звала дитину, проте та сказала, що буде з татом, після чого обвинувачена знову почала виривати дитину з рук потерпілого, штовхаючи останнього.

Як вбачається з показань потерпілого та свідків зі сторони обвинувачення, вказані особи підтверджують лише факт конфлікту, який виник між обвинуваченою та потерпілим 21 серпня 2017 року на місці, зазначеному у обвинуваченні, а також фізичний контакт між сторонами. Проте, показання потерпілого та свідків не підтверджують факт отримання потерпілим тілесних ушкоджень саме від дій обвинуваченої, їх характер та ступінь тяжкості.

Суд звертає увагу на те, що у своїй показаннях потерпілий зазначав, що фізичні дії відносно нього вчинялись на місці події як обвинуваченою, так і матір'ю останньої, і тілесні ушкодження могла заподіяти йому і мати обвинуваченої. Такі показання потерпілого взагалі ставлять під сумнів факт заподіяння йому тих тілесних ушкоджень, які зазначені у обвинуваченні, саме обвинуваченою, і свідчать на користь невинуватості обвинуваченої.

Враховуючи те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведено доказами факт наявності в діях обвинуваченої ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, обвинувачену слід визнати невинуватою у пред'явленому обвинуваченні та виправдати у зв'язку з відсутністю в її діях складу вказаного кримінального правопорушення.

Диск CD-R, на якому знаходяться записи з камер відеоспостереження, і який був досліджений у судовому засіданні, слід залишити в матеріалах судової справи.

Заходи забезпечення у кримінальному провадженні не застосовувались, цивільний позов не заявлявся.

Документи, які б свідчили про те, що під час кримінального провадження були понесені процесуальні витрати, суду не надавались.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.369-371, 373-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, невинуватою у пред'явленому їй обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та виправдати у зв'язку з відсутністю в її діях складу вказаного кримінального правопорушення.

Диск CD-R, на якому знаходяться записи з камер відеоспостереження - залишити в матеріалах судової справи.

Вирок набирає законної сили після закінчення встановленого строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Уманський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченій та прокурору.

Головуючий суддя О.В. Корман