Рішення № 77898416, 16.11.2018, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/3847/18

Провадження № 2-о/591/170/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2018 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Кривцової Г.В.

секретаря Кальченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу окремого провадження № 591/3847/18 за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник свої вимоги мотивує тим, що на підставі Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію» з 06 червня 2014 року по 13 червня 2015 року він був призваний у Збройні Сили України, проходив військову службу в складі ВЧ В1603. У період з 28 лютого по 29 липня 2016 року проходив військову службу на підставі контракту у складі ВЧ А1965. Під час проходження військової служби заявник брав участь у боях за незалежність на території Донецької та Луганської областей. У зоні проведення бойових дій на сході України заявник неодноразово потрапляв під обстріли з боку російських регулярних військ та проросійських найманців. ОСОБА_1 вказує, що з огляду на проведену велику кількість часу в окопах та на голій землі, час від часу відчував болі в спині та кілька разів відчував ознаки переохолодження. У кінці серпня 2014 року, перебуваючи у складі ВЧ 1603, брав участь в боях під містом Іловайськ Донецької області. Приблизно 27-29 серпня 2014 року в районі населеного пункту Осикове Донецької області заявник потрапив під потужний обстріл з боку російських військовослужбовців, та отримав кілька сильних ударів по голові, внаслідок яких протягом наступних трьох днів почував себе дуже погано. Після звільнення в запас самопочуття заявника покращилось, головний біль та болі в спині зникли, тож до лікарів він не звертався. Перебуваючи у 2016 році на військовій службі у складі військової частини А1965 на підставі контракту заявнику після звернення до Сумського обласного клінічного госпіталю ветеранів війни з 22 червня по 07 липня 2016 року було встановлено діагнози: Дисциркулягорна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. Змішаного генезу, наслідки перенесених лакунарних інфарктів. Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією було встановлено, що в результаті захворювань, отриманих під час захисту Батьківщини, заявнику була встановлена III група інвалідності. Дані захворювання унеможливили подальше проходження заявником військової служби, що стало підставою для розірвання контракту зі Збройними Силами України.

ОСОБА_1 вказує, що його військова служба була пов’язана з необхідністю відсічі збройної агресії відносно України. Зазначив, що збройна агресія Російської Федерації проти України почалась 20.02.2014 року з незаконної анексії АР Крим та продовжилася у квітні 2014 року, коли озброєні бандитські формування, контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами РФ, проголосили створення так названих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», провівши референдум у неконституційний спосіб. Вважає, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України – є загальновідомим, а тому не підлягають доказуванню відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України. Зазначив, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації при виконанні військової служби у 2014-2016 років у Донецькій та Луганській області отримав захворювання. Просить встановити юридичний факт захворювання при виконанні обов’язку військової служби у 2014-2016 роках у Донецькій, Луганській областях, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Заявник вважає, що встановлення даного факту можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку не передбачено законом. Встановлення цього факту буде породжувати юридичні наслідки у вигляді визнання його жертвою міжнародного збройного конфлікту та виникнення у нього права на справедливу компенсацію з Держави-агресора.

Заявник подав заяву про розгляд справи у її відсутність, заяву про встановлення юридичного факту підтримала в повному обсязі.

Заінтересовані особи про час та місце розгляду справи повідомлені, але їх представники до суду не з’явилися.

Суд, дослідивши подані суду докази, вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 року заявник ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України Сумським міським військовим комісаріатом м. Суми (а.с.25 том 1).

Згідно довідки від 21.04.2017 року та військового квитка, старший загону ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військовій частині польова пошта В1603 з 06.06.2014 року по 13.06.2015 року та у військовій частині польова пошта В0941 та А1965 з 28.02.2016 по 29.07.2016 року (а.с.25-30 том 1).

У період з 15.06.2014 року по 26.08.2014 року, з 13.11.2014 року по 13.06.2015 року та з 03.03.2016 року по 30.04.2016 року ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції Донецької та Луганської областей (а.с.28,76 том 1).

Як встановлено свідоцтвом про хворобу №1070, яке було видано 28 липня 2016 року військово-лікарською комісією (терапевтичного профілю) Військового-медичного клінічного центру Південного регіону (а.с.105-106 том 1), ОСОБА_1 отримав ряд захворювань, а саме: цереброваскулярна хвороба; дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. змішаного генезу у вигляді дрібноосередкової неврологічної симптоматики, стійкого цефалгічного, астено-невротичного синдромів з помірним порушенням функції ЦНС. Лакунарний синдром. Гіпертонічна хвороба II ст. Гіпертензивне серце, гіпертрофія ЛШ. Гіпертонічна ангіопатія обох очей. Простий, короткозорий астигматизм. Розповсюджений псоріаз, стаціонарна стадія, змішана форма. Білатеральний стеноз сонних артерій (20%). без порушення функції. Розповсюджений остеохондроз шийного, грудного, поперекового відділів хребта, деформуючий спондильоз, деформуючий артроз реберно-хребцевого суглобу, спондилітез зі спондилолізом з больовим синдромом та незначним порушенням функції. Захворювання пов’язані із захистом Батьківщини.

03 вересня 2016 року заявник ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності строком до 01 вересня 2018 року (а.с.107 том 1).

Наказом №88-РС від 29 липня 2016 року командира військової частини польова пошта А1965 ОСОБА_1 звільнено в запас за пунктом «Б» ( за станом здоров’я) ч. 8 ст. 26 Закону України «про військовий обов’язок та військову службу» та виключено зі складу частини (а.с.108 том 1) .

Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є ОСОБА_2 Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1 ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія – це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п’ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п’ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його ОСОБА_2 України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ОСОБА_2 України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Із врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб’єктів) – Верховної ОСОБА_2 України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною ОСОБА_2 України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної ОСОБА_2 України "Про Заяву Верховної ОСОБА_2 України" "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_2 України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту захворювання при виконанні обов’язку військової служби у 2014-2016 роках у Донецькій, Луганській областях внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької, Луганської області. Метою встановлення такого факту є визначення статусу заявника як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов’язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов’язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною ОСОБА_2 України (далі – Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована ОСОБА_2 Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи № 363/2981/16-ц. Підстав відступити від такого висновку, під час розгляду цієї справи не встановлено.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.

Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».

Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.

З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.

Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме: частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наданою заявником інформацією з Інтернет - джерел прес центра СБУ, оперативної інформації інформаційно-аналітичного центру РНБОУ щодо ситуації на сході України, розслідувань проведених спільно міжнародними громадськими організаціями щодо транскордонних атак на сході України, резолюціями парламентської асамблеї ОСОБА_2 Європи.

Перебування заявника під час проходження ним військової служби на окупованій території Донецької та Луганської областей підтверджено матеріалами справи (а.с.25-30,111 том 1).

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід’ємне право на життя і здоров’я заявника.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Факт отримання заявником захворювання під час виконання обов’язку військової служби встановлений у визначеному законом порядку та підтверджений відповідними довідками та посвідченням, що наведені вище. Однак, виданими державними органами України документами не визначено, чим був викликаний обов’язок заявника щодо захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Як роз’яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Встановлення даного факту заявнику необхідно для набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту та статусу особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією Конвенцією.

Враховуючи викладене, а також те, що заявник у 2014-2016 роках у Донецькій, Луганській областях отримав захворювання при виконанні обов’язку військової служби, пов’язаного з захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від збройної агресії Російської Федерації проти України, суд вважає за необхідне задовольнити заяву у повному обсязі.

Керуючись ст. 4, 5, 315-316, 258, 259, 264, 265, 273,317 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2/а, кв. 16, НОМЕР_1, РНОКПП НОМЕР_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866, юридична адреса вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ), Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення – задовольнити.

Встановити юридичний факт захворювання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконання обов’язку військової служби у 2014-2016 роках у Донецькій та Луганській областях в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.

Повне рішення суду складено 16 листопада 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зарічного районного суду м. Суми Г.В. Кривцова