Постанова № 77897880, 23.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2981/18

Номер справи місцевого суду: 522/21244/15-ц

Головуючий у першій інстанції Тарасов А. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Тарасова А.В. 27 вересня 2017 року у м. Одеса, -

встановила:

У жовтні 2015 року представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між Банком та ОСОБА_2 15 серпня 2012 року укладено договір № 004-Z/022188 про відкриття карткового рахунку, надання і використання платіжної картки миттєвого випуску. На ім'я ОСОБА_2 було відкрито картковий рахунок та емітовано відповідну платіжну картку Visa Electron Instant Issue. Відповідно до укладеного договору № 022-022999/12-00938-вкл-к від 15 серпня 2012 року, відповідачу відкрито відновлювальну кредитну лінію у формі овердрафту та надано в користування 14 990 гривень зі сплатою процентів за користування кредитними ресурсами у розмірі 60 % річних, які відповідач зобов'язався повернути у строк до 16 серпня 2015 року. У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання за кредитним договором, станом на 04 лютого 2015 року виникла прострочена заборгованість в розмірі 70 409,98 гривень, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, та судові витрати в розмірі 704,10 гривень (а.с. 2-6).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2016 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було задоволено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2016 року вказане заочне рішення було скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку (а.с. 61-62, 93).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2017року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 52 890,72 гривень та судові витрати у розмірі 704,10 гривень (а.с. 191-193).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в частині стягнення заборгованості у розмірі 25 874,99 гривень, з яких: 24 874,99 гривень - заборгованість за кредитним договором, 1 000 гривень - пеня , посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

А саме, на думку апелянта, Банком до суду був наданий невірний та необґрунтований розрахунок заборгованості, натомість, відповідач надав власний розрахунок, який вважає вірним, та який не був прийнятий до уваги судом першої інстанції з незрозумілих причин (а.с. 196-205).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 серпня 2012 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір № 004-Z/ 022188 про відкриття карткового рахунку та надання і використання платіжної картки миттєвого випуску, за умовами якого на ім'я відповідача було відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 в гривні, та емітовано відповідну платіжну картку Visa Electron Instant Issue.

15 серпня 2012 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір №022-022999/12-00938-вкл-к про відкриття відновлюваної лінії у формі овердрафту. За умовами цього договору, банк відкриває на картковий рахунок відповідача відновлювану кредитну лінію з розміром ліміту овердрафту в сумі 14 990 грнивень зі сплатою процентів за користування кредитними ресурсами у розмірі 60% річних, а відповідач зобов'язується повернути отримані в рахунок відновлюваної кредитної лінії кредитні ресурси у строк до 16 серпня 2015 року, та сплатити проценти за користування кредитними ресурсами в розмірі та у строки, передбачені договором.

Відповідно до п. 2.1.1 Кредитного договору протягом періоду кредитування, починаючи з 15 серпня 2012 року і закінчуючи кінцевою датою терміну дії відновлюваної кредитної лінії - 16 серпня 2015 року, кредитний ліміт, зазначений в п. 2.1. договору, щомісяця в день нарахування процентів зменшується рівними частинами на суму кожного зменшення у розмірі 416, 39 гривень, при тому що перше зменшення кредитного ліміту здійснюється у день нарахування процентів у місяці, наступному за місяцем, в якому був встановлений кредитний ліміт.

Згідно з п. 6.1. вищезазначеного Договору від 15 серпня 2012 року, за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, відповідно до п. 3.2., 2.1.1, 4.34.4 Договору, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 60% річних від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а згідно ст. 525 ЦК України - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позивальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач належним чином взяті на себе обов'язки з погашення кредиту не виконав, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 04 лютого 2015 року становить грошову суму в розмірі 70 409, 98 гривень, що підтверджується відповідним розрахунком в матеріалах справи та складається з наступного:

-2914, 69 гривень - заборгованість за кредитом;

-11582, 06 гривень - прострочена заборгованість за кредитним договором;

-36 393, 97 гривень - нараховані проценти за користування кредитом;

-19 519, 26 гривень - пеня.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно квитанції від 06 вересня 2012 року відповідачем було здійснено часткове повернення коштів на суму 400 гривень, 05 жовтня 2012 року - 1050 гривень, 08 листопада 2012 року - 1000 гривень, 09 листопада 2012 року - 120 гривень, 07 грудня 2012 року - 1 125 гривень, що разом складає 3 695 гривень. З наданих позивачем суду першої інстанції пояснень вбачається, що згідно умов кредитного договору, зі сплачених позивачем коштів 485 гривень було зараховано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, 3209, 20 гривень пішло на погашення нарахованих відсотків по заборгованості.

Крім того, судом було враховано, що відповідачем заявлено вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності стосовно вимог про стягнення пені.

Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано пеню в розмірі 19 519, 26 гривень за період з 04 лютого 2014 року по 04 лютого 2015 року, однак до суду з позовом Банк звернувся лише 12 жовтня 2015 року.

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладені положення законодавства, відповідачем було заявлено вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності за період до 12 жовтня 2014 року тому, з урахуванням положень ч. 4 ст. 267 ЦК України, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені за період з 04 лютого 2014 року по 12 жовтня 2014 року.

Таким чином, виходячи з наданого позивачем розрахунком заборгованості, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що сума пені за період з 12 жовтня 2014 року по 24 жовтня 2014 року становить 719,03 гривень (36 451,03:100*60:365*14), за період з 24 жовтня 2014 року по 25 листопада 2014 року - 2 072, 23 гривень, за період з 25 листопада 2014 року по 25 грудня 2014 року - 2078, 41 гривень, з 25 грудня 2014 року по 23 січня 2015 року - 2138, 96 гривень, з 23 січня 2015 року по 04 лютого 2015 року - 1017, 78 гривень, що разом становить 5 950,08 гривень.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати або не застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 4 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14), ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за наявності відповідних умов.

Матеріалами справи встановлено, що позивач є пенсіонером, людиною похилого віку, має незадовільний стан здоров'я. Отримана відповідачем сума кредиту в розмірі 14 990 гривень є в декілька разів меншою від суми нарахованої загальної заборгованості в розмірі 50 890,72 гривень без врахування пені, а розмір пені становить майже 1/3 частину від отриманої відповідачем суми, тож, керуючись принципом справедливості, та враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано визнав за можливе зменшити розмір пені до 2 000 гривень.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що загальна сума заборгованості, яка підлягала стягненню з відповідача на користь позивача, становить 52 890,72 гривень.

Колегія суддів вважає необґрунтованим довід апеляційної скарги представника ОСОБА_2, щоБанком до суду першої інстанції був наданий невірний та необґрунтований розрахунок заборгованості, і, натомість, відповідач надав власний розрахунок, який є вірним, та який не був прийнятий до уваги судом першої інстанції з незрозумілих причин.

Так, апелянтом на підтвердження факту необґрунтованості розрахунку заборгованості не надано належних та допустимих доказів, які б спростували наданий позивачем розрахунок.Крім того, представником ОСОБА_2 не надано належних доказів, які б підтверджували його доводи в частині невірного нарахування заборгованості, не заявлено до суду першої інстанції клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи, та не обґрунтовано, чому саме його власний розрахунок має бути прийнятий до уваги апеляційним судом в якості належного та допустимого доказу.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2017року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2017року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складений 06 листопада 2018 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді О.М. Таварткіладзе

А.П. Заїкін