Рішення № 77895083, 07.11.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 07.11.2018 Справа № 554/3802/17

Провадження №2/554/372/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого-судді Чуванової А.М.

за участю секретаря Садошенко М.П.,

за участю учасників справи:

позивач: ОСОБА_1,

представник позивача ОСОБА_1: ОСОБА_2,

представник відповідача: ОСОБА_3,

третя особа: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6 про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди; третя особа: директор міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6 – ОСОБА_4, –

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з уточненими вимогами до Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6 про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ №68 від 14.02.2017 року про оголошення позивачу ОСОБА_1 догани за систематичне порушення своїх обов’язків; визнати незаконним та скасувати наказ №157 від 30.03.2017 року про звільнення з роботи позивача на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, поновити ОСОБА_1 на роботі у Полтавському вищому міжрегіональному професійному училищі імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6 на посаді 0,5 ставки інспектора з кадрів; стягнути з Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6 на користь позивача 5360,00 гривень за порушення оплати праці за військовий облік в період з 22 грудня по 30.03.2017 року – 5309,09 гривень, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.03.2017 року по 29.08.2017 року у сумі 8000,00 гривень, а також стягнути як середній заробіток кошти, які позивач повинна була отримувати за військовий облік також з 31.03.2017 року по 29.08.2017 року – у сумі 8000,00 гривень; стягнути з Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6 на користь позивача компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона працювала в Полтавському вищому міжрегіональному професійному училищі імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6, раніше СПТУ №23, починаючи з 1974 року на різних посадах, з 2002 року на посаді інспектора по кадрам. Загальний відпрацьований стаж позивача в установі налічує 42 роки. Позивач вказує на те, що 22.12.2016 року в навчальному закладі змінився керівник, який почав свою роботу із звільнень всіх працівників, яких за його висловом «він не бачив у своїй команді». 14.02.2017 року наказом №68, у зв’язку із службовою перевіркою, за систематичні грубі порушення, що виявились у неналежному виконанні своїх посадових обов’язків та порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» позивачу було оголошено догану. Із вказаним наказом позивач повністю не згодна і звернулась до управління Держпраці у Полтавській області. Свої доводи позивач мотивує тим, що працює у закладі 42 роки, із них вже 15 років на посаді інспектора по кадрам, за час роботи не мала жодних нарікань, а тим більше адміністративних покарань, до приходу нового керівника закладу ОСОБА_4

За результатами акту службової перевірки від 10.02.2017 року, відповідно до висновків комісії позивачу було оголошено догану. Серед іншого, позивач звертає увагу на те, що до акту не приєднані жодні пояснення працівників з приводу проведення перевірки за період роботи, яким була охоплена перевірка; всі розпорядження, які позивач виконувала, повністю відповідали наказам керівника підприємства, однак, на думку керівника, такі дії ОСОБА_1 повинні здійснюватись не в межах розпоряджень, а за власною ініціативою. Не погоджуючись із цим, позивач стверджує, що відповідно до своєї посадової інструкції вона повинна проводити оформлення прийому на роботу і оформлення звільнення працівників відповідно до законодавства і наказів керівництва. Всі накази, що підготовлені відділом кадрів, виконуються за резолюцією керівника установи, якому позивач безпосередньо підпорядкована, а тому за власною ініціативою вести свою переписку із громадянами, які звертаються до установи, позивач не має законних підстав.

Після оголошення позивачу наказу про догану, у позивача погіршився стан здоров’я та остання звернулась по швидку допомогу. Після виходу з лікарняного 29.03.2017 року в цей же день були проведені збори профспілкового комітету, на яких підтримано подання керівника закладу і одноголосно прийнято рішення про звільнення позивача. Так, 30.03.2017 року наказом №157 позивача було звільнено з посади 0,5 ставки інспектора з кадрів за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених трудовим договором, за п.3 ст.40 КЗпП України, підстава акт службової перевірки від 21.03.2017 року. З цим позивач також не згодна, вказуючи на те, що за цей час жодних систематичних порушень не було і її звільнили по тим самим обставинам, які викладені у догані.

Окрім цього, позивач вважає, що адміністрація установи порушила законодавство про оплату праці, оскільки на позивача, як інспектора з кадрів, були покладені обов’язки щодо ведення військового обліку, а тому керівництво установи повинно було позивачу за це нараховувати 50% від ставки інспектора з кадрів, однак вказані вимоги Постанови КМУ №921 від 07.12.2016 року директором не виконувались і зазначену доплату не проводили, незважаючи на те, що обов’язки військового обліку на позивача були покладені ще з грудня 2016 року.

Крім того, внаслідок незаконного звільнення позивачу було завдано моральної шкоди, яка на її переконання, полягає у тому, що вона безпідставно була позбавлена права на отримання заробітку, а враховуючи попередню бездоганну багаторічну працю такий запис у трудовій книжці призвів до приниження гідності і психологічних страждань. Також постійні хвилювання родини позивача призводили до порушення звичного процесу життя і тримало в постійній нервовій та психологічній напрузі. Незаконне звільнення, без будь-яких законних підстав спричинило значні моральні страждання, а тому позивач вважає, що внаслідок цього їй було завдано значної моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою суду від 17.05.2017 року було відкрито провадження у даній справі.

Згідно розпорядження керівника апарату Октябрського районного суду м.Полтави №2210 від 01.10.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, у зв’язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.09.2018 року про звільнення судді Кулешової Л.В. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим по справі визначено ОСОБА_7

Ухвалою суду від 03.10.2018 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Директор ОСОБА_4 подав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Вказав, що на підставі наказів директора навчального закладу були проведені дві службові перевірки та складені акти від 10.02.2017 року та 21.03.2017 року. В ході перевірки від 20.01.2017 року було встановлено порушення трудової дисципліни працівниками училища, яка виразилась у відсутності працівників на робочому місці, зокрема оператора котельні, прибиральниці та електрика. Відповідно до п.12 посадової інструкції інспектор з кадрів ОСОБА_1 здійснює контроль за станом трудової дисципліни в підрозділах підприємства і дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку, на неї покладено обов’язок ведення обліку порушення трудової дисципліни. Проте, позивачем дані обов’язки належним чином не здійснювались.

За результатами позапланової перевірки комісією складено акт від 10.02.2017 року про виявлені порушення трудової дисципліни та вимог чинного трудового законодавства при прийнятті працівників на роботу. Комісією запропоновано застосувати до ОСОБА_1 заходи дисциплінарного впливу за неодноразові порушення обов’язків, покладених на неї трудовим договором. Наказом директора від 14.02.2017 року за №68 позивачу була оголошена догана за систематичне неналежне виконання своїх посадових обов’язків, який ОСОБА_1 оскаржила лише після її звільнення з роботи.

Після оголошення догани ОСОБА_8 продовжувала працювати на посаді інспектора кадрів за сумісництвом і повинна була вчинити заходи щодо виправлення недоліків у своїй роботі. Зокрема, привести у відповідність до вимог кадрового діловодства особові справи працівників, привести у відповідність до вимог особові картки працівників (типова форма П-2), підготувати проекти наказів про переведення працівників на посади у відповідності до їх кваліфікації. Проте, ОСОБА_1 жодних дій до виправлення недоліків в роботі проведено не було, чим знову допустила порушення обов’язків, покладених на неї трудовим договором, а саме: п.п.2,3,4 посадової інструкції. Винні дії ОСОБА_1 мають характер триваючих і неодноразових. Таким чином, звільнення є правомірним.

Доплата щодо ведення військового обліку не передбачена в фонді оплати праці відповідно до штатного розпису навчального закладу. Вимога про стягнення доплати за період з 31.03.2017 року по 29.08.2017 року взагалі неправомірна, оскільки вказані обов’язки не виконувались. Вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною. Також, позивач пропустила строк звернення до суду з неповажних причин.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити повністю. Пояснила, що кожні 2 роки контрольно-ревізійна комісія перевіряла кадрову роботу, до неї не було ніяких зауважень. Виплати за військовий облік вона отримувала раніше то 30%, то 50%, бувало в рахунок цих виплат їй давали додаткові оплачувані відпустки.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити. Вказала на те, що позивач з поважних причин пропустила строк звернення до суду та просить поновити його, оскільки вона зверталась спочатку до управління держпраці з метою захисту своїх трудових прав. Зазначила, що з 14.02.2017 року не встановлено ніяких порушень; сторона позивача згодна з розрахунками відповідача середньомісячної та середньоденної заробітної плати в сумі 80 гривень.

Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити, враховуючи обставини, зазначені у відзиву. Вказала, що була проведена службова перевірка у січні 2017 року, за півтора місяці позивач не виправилась. У фонді оплати праці не передбачені виплати до 50% за військовий облік, по серпень 2017 року позивач ці обов’язки не виконувала взагалі. Позивач пропустила строк звернення до суду. Згідно бухгалтерських даних середня заробітна плата позивача складає 1600 гривень, а середньоденна – 80 гривень.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Вказав на те, що позивач звільнена з посади за сумісництвом, є згода профкому. Він прийшов в учбовий заклад директором у грудні 2016 року, була зроблена перевірка, багато працівників не було на робочому місці, творився безлад, в якому була провина позивача. Моральну шкоду позивачу не заподіював. Зазначив, що ОСОБА_1 не має права на доплату за військовий облік, бо такі доплати не передбачені. Позивач раніше отримувала в рахунок цих виплат відпустки.

Суд, заслухавши позивача, представників позивача, відповідача, третю особу, дослідивши письмові матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно матеріалів позову, ОСОБА_1 30.03.2017 року наказом №157 було звільнено з посади 0,5 ставки інспектора з кадрів за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовом договором за п.3 ст.40 КЗпП України. До суду позивач звернулася 15.05.2017 року. Пропуск строку звернення до суду позивач мотивує тим, що, отримавши наказ про звільнення ОСОБА_1 звернулась до Управління держрпаці у Полтавській області і отримала відповідь лише на початку травня 2017 року, були святкові та вихідні дні, тому не встигла вчасно на протязі місяця звернутись до суду з поважних причин.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском зазначеного строку.

Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Поважність причин пропуску строку - це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов'язують оточуючих, органи державної влади та інших суб'єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника.

Враховуючи вищевказані обставини, суд вважає поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових , сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 2 ст.22 КЗпП України визначено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що з 1974 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Полтавським вищим міжрегіональним професійним училищем імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6, працюючи на різних посадах та 04.09.2002 року була переведена на посаду 0,5 ставки інспектора з кадрів (а.с.17).

14.02.2017 року ОСОБА_1 була притягнена до дисциплінарної відповідальності та їй була винесена догана (а.с.20 – наказ №68 від 14.02.2017 року).

Підставою для видачі даного наказу став акт службової перевірки, систематичні грубі порушення, що виявилися в неналежному виконанні своїх посадових обов’язків та порушенні вимог Закону України «Про звернення громадян».

Даний наказ позивачкою оскаржується.

Наказом від 30.03.2017 року за №157 ОСОБА_1, інспектор з кадрів за сумісництвом на 0,5 ставки, було звільнено з посади 30.03.2017 року за систематичне невиконання нею без поважних причин обов’язків, покладених на неї трудовим договором по п.3 ч.40 КЗпП України (а.с.18 – наказ).

Підставою для звільнення слугували: акт службової перевірки від 21.03.2017 року, акт відмови від надання пояснень від 21.03.2017 року, згода профспілкового комітету на подання про звільнення, копія наказу від 14.02.2017 року №68 про догану.

Позивач стверджує, що відповідач незаконно притягнув її до дисциплінарної відповідальності та звільнив з роботи.

Відповідач наполягає, що звільнення позивача було правомірним.

Суд вважає слушними доводи позивача про незаконність наказів про оголошення догани та звільнення, виходячи з наступного.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.139 КЗпП України працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ч. 1 п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.3 ст.40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених ст.ст.1471,148,149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

За змістом ч.1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1)догана; 2)звільнення.

Працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Трудова дисципліна це сукупність, правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок і встановлюють трудові права та обов'язки сторін трудового договору, а також заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за умисне невиконання трудових обов'язків.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Відповідно до ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Ураховуючи зміст цієї норми у контексті положень ст.147 КЗпП України, працівник має право оскаржити у суді накладене на нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

За приписами ч.1ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч. 3ст. 149 КЗпП України).

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує наказ №68 від 14.02.2017 року про догану, просить визнати його незаконним та скасувати та, як наслідок цього, ставить питання про поновлення її на роботі на займаній посаді.

Суд доходить висновку про обґрунтованість цієї частини позовних вимог.

Наказ №68 від 14.02.2017 року є не конкретизованим, з його тексту не вдається за можливе встановити за що саме винесено догану, який саме проступок допущено ОСОБА_1

Доводи відповідача, що ОСОБА_1 допустила систематичні грубі порушення, що виявилися в неналежному виконанні своїх посадових обов’язків та порушенні Закону України «Про звернення громадян» бездоказові.

Як зазначає Верховний Суд у справі № 396/1560/16-ц, працівник не може нести дисциплінарну відповідальність за невиконання вимог, які не були доведені йому до виконання, а власник не довів документами, що такі вимоги були працівнику доведені.

Крім того, будь-яких пояснень ОСОБА_1 після винесення даного наказу не надавала.

Суд наголошує на тому, що звільнення є крайнім заходом дисциплінарного покарання.

Отже, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та вимог ч. 1 п. 3 ст. 40 КЗпП України, до юридичних фактів, які підлягали встановленню судом при вирішенні спору про законність звільнення ОСОБА_1 з цих підстав, є: чи мав місце дисциплінарний проступок (вина, протиправна поведінка), який став безпосередньо підставою для звільнення працівника; чи передувала його звільненню система порушень, за які до нього з додержанням вимог ст. ст. 147-149 КЗпП України були застосовані дисциплінарні стягнення.

Разом із тим, у наказі про звільнення позивача за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків не зазначено, яке порушення трудової дисципліни, вчинене ОСОБА_1 після винесення наказу від 14.02.2017 року про застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани, що стало підставою для її звільнення.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за одне й те ж саме порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано одне дисциплінарне стягнення: або догана, або звільнення.

Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани як і наказ про звільнення за систематичне невиконання посадових обов’язків не підтверджені доказами та суперечать вимогам трудового законодавства.

В наказі обов'язково має бути посилання на відповідний документ, який порушив працівник. Такими документами можуть бути: правила внутрішнього розпорядку підприємства, трудовий договір (контракт), колективний договір, посадова інструкція, інструкція з охорони праці тощо. Адже, можливо, те, за що працівника притягують до відповідальності, взагалі не належить до його трудових обов'язків, або ж працівника під розписку не було ознайомлено з документом, пункт чи розділ якого він порушив.

Суд, прийшов до висновку, що накладення дисциплінарного стягнення та звільнення позивача на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов'язків, було здійснено з порушенням вимог ст.ст. 147,149 КЗпП України та в порушення п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України без з'ясування причин, з яких позивачем не виконувались трудові обов'язки.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір.

З приводу питання про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок).

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, а якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Згідно з п. 8 цієї Постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п. 8 Порядку).

Згідно довідки відповідача (а.с.26) середньомісячна заробітна плата, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи перед звільненням ОСОБА_1,складає 1600 гривень, середньоденний заробіток позивача складає 80 гривень.

Оскільки, матеріали справи не містять інших доказів доходу позивача, та відповідач надав дані, які спростовують розрахунки позивача, суд вважає покласти в основу рішення вказані вище розрахунки відповідача.

Отже, на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.03.2017 року по 07.11.2018 року в розмірі 32080 (тридцять дві тисячі вісімдесят) гривень (401 робочий день х 80 гривень).

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Щодо вимог про відшкодування 5000 гривень моральної шкоди, то суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди та зокрема її розміру 5000 гривень за обставин встановлених судом.

Відповідно до положення статті 237-1 КЗпП України, на яку посилається позивач, відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

На обґрунтування вимог про відшкодування 5000 гривень моральної шкоди, позивач зазначила, що порушення її прав призвели до моральних страждань, погіршення її психологічного стану здоров’я, що призвело до додаткових зусиль по організації її життя.

Разом із тим, позивачем не надано доказів та не доведено вказаних нею фактів, а саме наявності моральних страждань, погіршення її психологічного стану здоров’я, що пов’язано з моральними стражданнями, не доведено, що моральні страждання спричинені внаслідок порушення її трудових прав.

Виходячи із цього, суд вважає, що у задоволенні позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за ведення військового обліку також не можуть бути задоволенні.

Суд встановив, що в грудні 2015 року позивача призначено відповідальною за військовий облік.

У зв’язку з тим, що позивач ОСОБА_1 поновлюється на роботі, виплати, передбачені ст.117 КЗпП України, не підлягають стягненню. Суд також зазначає, що позивач не обґрунтувала дані вимоги, нею не доведено розмір вказаних виплат, що на її думку підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи норми ст.141 ЦПК України, положення Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7048 (сім тисяч сорок вісім) гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.40, 235 КЗпП України, суд, -

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом порушеного права.

Позов ОСОБА_1 до Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6 про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди; третя особа: директор міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6 – ОСОБА_4, - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №68 від 14.02.2017 року про оголошення ОСОБА_1, проживаючій за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, догани за систематичне порушення своїх обов’язків.

Визнати незаконним та скасувати наказ №157 від 30.03.2017 року про звільнення з роботиОСОБА_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, на підставі п.3 ст.40 КЗпП України з посади інспектора з кадрів за сумісництвом на 0,5 ставки Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6, місцезнаходження: вул..М.Бірюзова,64-а, м.Полтава,36007, код ЄДРПОУ: 02546803.

Поновити ОСОБА_1, проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, на посаді інспектора з кадрів за сумісництвом на 0,5 ставки Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6, місцезнаходження: вул.М.Бірюзова,64-а, м.Полтава,36007, код ЄДРПОУ: 02546803, з 30.03.2017 року.

Стягнути з Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6, місцезнаходження: вул.М.Бірюзова,64-а, м.Полтава,36007, код ЄДРПОУ: 02546803, на користь ОСОБА_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.03.2017 року по 07.11.2018 року, у розмірі 32080 (тридцять дві тисячі вісімдесят) гривень.

Допустити негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 1600 гривень (одна тисяча шістсот гривень).

В задоволенні інших позовних вимогОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути із Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6, місцезнаходження: вул.М.Бірюзова,64-а, м.Полтава,36007, код ЄДРПОУ: 02546803, на користь держави судовий збір у розмірі 7048 (сім тисяч сорок вісім) гривень.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1, проживаюча за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1;

відповідач: Полтавське вище міжрегіональне професійне училище імені ОСОБА_5 Союзу ОСОБА_6, місцезнаходження: вул.М.Бірюзова,64-а, м.Полтава,36007, код ЄДРПОУ: 02546803;

третя особа: ОСОБА_4, адреса: вул.М.Бірюзова,64-а, м.Полтава,36007.

Повний текст судового рішення складено 16.11.2018 року.

Суддя: А.М.Чуванова