Рішення № 77890991, 08.11.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5924/18

Провадження №2/442/2014/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді Крамара О.В.

з участю секретаря - Лютик Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Державний ОСОБА_2 України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1, звернувся в суд із вказаним вище позовом, в обґрунтування якого покликається на те, що 24 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі начальника відділення в м.Дрогобичі ОСОБА_4, яка діяла на підставі положення та довіреності №010-01/224 від 18.01.2010 року, було укладено договір строкового банківського вкладу зі сплатою процентів.

Згідно умов даного Договору ОСОБА_1 вніс на вкладний депозитний рахунок кошти в сумі 14 000,00 дол. США, а відповідач зобов'язався виплатити позивачу вклад та нараховані на нього проценти в порядку та на умовах встановлених Договором.

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про повернення банківського вкладу з процентами, проте йому було повідомлено про те, що вказаних коштів у банку не має, а депозитний рахунок не відкривався.

04 червня 2013 року позивач звернувся з письмовим зверненням до відповідача відносно вищезазначених обставин, у відповідь на яке було повідомлено, що Договір банківського вкладу між ними не укладався, депозитні рахунки на підставі Договору не відкривались, а кошти не обліковувались.

Після отримання вказаної відповіді позивач звернувся до суду із позовом про повернення коштів із банківського вкладу. В ході розгляду судової справи Дрогобицьким міськрайонним судом було допитано начальника відділення у м.Дрогобичі ОСОБА_4 (яка підписувала Договір у межах своїх повноважень), в результаті чого було встановлено, що ОСОБА_4 дійсно отримала 14 000 дол. США від позивача, однак вказані кошти привласнила собі незаконним шляхом. За наслідками зазначеного допиту Дрогобицьким міськрайонним судом було задоволено клопотання відповідача про винесення окремої ухвали по факту привласнення коштів належних позивачу для вчинення дій згідно з кримінальним процесуальним законодавством. 24 вересня 2014 року судом винесено окрему ухвалу стосовно незаконного привласнення коштів працівником банку ОСОБА_4 та направлено її до правоохоронних органів для вжиття відповідних заходів згідно з кримінальним процесуальним законодавством.

За наслідками розгляду вищезазначеного позову рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 24.09.2014р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06.11.2014р. Позивачу було відмовлено у задоволенні позову через відсутність доказів укладення договору банківського вкладу у письмовій формі (його нікчемність). Таким чином між сторонами наявні не договірні, а деліктні правовідносини.

Враховуючи це, позивач звернувся до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої працівником відповідача при виконанні службових обов'язків.

Проте 26 лютого 2015 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області було винесено рішення у цивільній справі, яким відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Не погодившись із вказаним рішенням позивач оскаржив це рішення в апеляційному порядку. За результатами перегляду судового рішення, 09 червня 2015 року Апеляційним судом було винесено ухвалу, у відповідності до якої апеляційну скаргу позивача відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

За наслідками розгляду касаційної скарги позивача Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ 09 грудня 2015 року було винесено ухвалу, якою касаційну скаргу позивача було відхилено, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що "позов є безпідставним та задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано доказів вини працівника відповідача, оскільки відсутній вирок у кримінальній справі".

Переглядаючи рішення Дрогобицького міськрайонного суду, апеляційний суд Львівської області повністю погодився із таким висновком суду першої інстанції, зазначивши що "оскільки вина особи, діями якої позивачу завдано шкоди ще не доведена, а відтак підстав для задоволення позову немає".

Відхиляючи касаційну скаргу Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ прийшов до висновку, що ухвалюючи рішення про відмову в і задоволенні позову, відповідно до приписів ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України суди і виходили із недоведеності вини працівника АТ «Укрексімбанк» у привласненні і коштів, зокрема відсутності обвинувального вироку щодо працівника банку за фактом незаконного заволодіння коштами позивача, та встановлено що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

16 квітня 2018 року, Дрогобицьким міськрайонним судом винесено вирок у кримінальній справі №442/6951/16-к, яким визнано винною ОСОБА_4 (працівника відповідача) за ч.5 ст.191, ч.4 ст.191, ч.З ст. 191, ч.2 ст. 366, ч.1 ст.366 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі із позбавленням права обіймати певні посади.

Таким чином, даним вироком (який не оскаржувався і вступив в законну силу) встановлено вину працівника відповідача у привласненні коштів позивача, та завдання йому матеріальної шкоди, а тому з врахуванням наведеного вище він змушений звертатися до суду в черговий раз за захистом порушених прав та інтересів.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві та з підстав викладених у відповіді на відзив. Просить позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позову не визнала, та просить в його задоволенні відмовити з підстав викладених у письмовому відзиві.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

За принциповими положеннями ст. 12 ЦПК України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормами ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до вимог п.8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Матеріалами справи встановлено, що вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області № 442/6951/16-к від 16 квітня 2018 року, ОСОБА_4, визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч.4 ст. 191, ч.3 ст. 191, ч.2 ст.366, ч.1 ст. 366 КК України. Зокрема цим вироком встановлено, що ОСОБА_4, відповідно до наказу №204 К від 07.08.2009 року будучи службовою особою та працюючи на посаді начальника відділення в м.Дрогобичі філії ВАТ «Державний ОСОБА_2 України», зловживаючи своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1, під виглядом укладення договору банківського вкладу між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ОСОБА_2 України», перебуваючи 24.09.2012 року у приміщенні банку та отримавши від ОСОБА_1І грошові кошти в сумі 111 902 гривні, склала і видала завідомо неправдивий офіційний документ, а саме депозитний договір № 38875 - 32501 від 24.09.2012 року на ім»я ОСОБА_1, в який внесла завідомо неправдиві відомості про те, що банк приймає від потерпілого кошти в сумі 111 902 гривні та зобов'язується виплатити проценти на вклад на умовах та в порядку встановленому договором, який скріпила відтиском печатки банку та власним підписом, хоча фактично вкладний (депозитний) рахунок в банку не відкрила та не зареєструвала, а грошовими коштами отриманими від ОСОБА_1 не внісши їх на депозитний рахунок, незаконно заволоділа.

У відповідності до ч.6 ст. 82 ЦПК України «Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою», таким чином судом встановлено та доказуванню не підлягає той факт, що ОСОБА_4, будучи службовою особою(перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем), умисно з корисливих мотивів, шляхом зловживання своїм службовим становищем, під приводом укладання договорів № 38875 - 32501 від 24.09.2012 року, незаконно заволоділа коштами ОСОБА_1 в сумі 111 902 гривні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода завдана нею під час виконання трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами; це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Саме такі висновки щодо застосування положень статті 1172 ЦК України висловлені Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року (№’ 6-229цс14), а також містяться в листі Верховного Суду України від 01.07.2015 «Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2015 р.».

Таким чином, обставинами, які підлягають доведенню в даній справі є: наявність майнової шкоди, завданої Позивачу, та її розмір; особа, яка завдала майнову шкоду позивачеві та її вина; перебування винної особи в трудових відносинах з Відповідачем, і шкода завдана такою винною особою під час виконання нею трудових (службових) обов’язків (вчинення яких безпосередньо входить до службових її обов’язків, визначених посадовою інструкцією).

Матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечується той факт, що ОСОБА_4 перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

Згідно п.2.2 Посадової інструкції «начальника відділення в м.Дрогобичі філії АТ «Укрексімбанк» у м.Львові», (долученої відповідачем до матеріалів справи) начальник відділення забезпечує організацію та виконання таких операцій, зокрема: відкриття та ведення поточних, депозитних, карткових рахунків юридичних та фізичних осіб; приймання готівкових коштів від юридичних та фізичних осіб для здійснення комунальних та інших платежів та переказів; валютно-обмінних операцій з іноземною валютою.

Слід зазначити, що порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями, відділеннями касових операцій у національній та іноземній валюті (у відповідному періоді) визначено Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 01.06.2011 року за № 174, далі - Інструкція, відповідно до якої до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема: приймання через касу банку готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку (філії, відділення); в розумінні цієї Інструкції - операційна каса - касовий вузол банку (філії, відділення), у якому здійснюються касові операції.

Відповідно до п.4.1.13 вказаної вище посадової Інструкції, начальник відділення несе відповідальність за неналежну організацію касової роботи.

Із долученого до матеріалів справи депозитного договору від 24.09.2012 року, вбачається, що такий підписаний та скріплений печаткою банку. З огляду на те, що саме начальник відділення несе відповідальність за касову роботу банку, в суду не виникає сумнівів в тому, що позивачем було передано посадовій особі банку, зазначених в договорі грошових коштів, що також підтверджується вироком суду.

Таким чином судом, встановлено, що службова особа «начальник відділення в м.Дрогобичі філії ВАТ «Державний ОСОБА_2 України»», зловживаючи своїм службовим становищем, заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1, в сумі 14000 дол.США, що на день укладення 24.09.2012 року «Договору Строкового банківського вкладу із сплатою процентів після закінчення строку вкладу «Класичний»», було еквівалентно 111 902 гривні.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що службовою особою відповідача «начальник відділення в м.Дрогобичі філії ВАТ «Державний ОСОБА_2 України» внаслідок протиправних дій завдано майнову шкоду позивачу, в сумі 14000дол.США., а тому з огляду на викладене вище суд приходить до переконання, що позов в цій частині підставний та підлягає задоволенню.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» у разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Станом на день ухвалення рішення офіційний курс гривні до 1 долара США становить 27,8969 грн., з чого слідує, що з відповідача в користь позивача слід стягнути 390556,60 грн. (27,8969 грн. * 14000дол.США).

Щодо стягнення з відповідача в користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000 (п»ятдесят тисяч) грн., то така підлягає до стягнення частково у зв»язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров»я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди у відповідності з ст. 23 Цивільного кодексу України визначається судом залежно від глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеню вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов»язана з розміром цього відшкодування.

Суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахувавши при цьому характер вчиненого працівником відповідача правопорушення, а також зважаючи на те, що позивач є інвалідом 1-ої групи, якому важко пересуватись, і він неодноразово ходить по судах за захистом своїх прав, з вини відповідача, то суд вважає, що позов про стягнення моральної (немайнової) шкоди з відповідача необхідно задоволити частково.

Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави в сумі 3905,57 грн. за позовні вимоги майнового характеру та 1762 грн. за позовні вимоги не майнового характеру.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Державний ОСОБА_2 України» ( код ЄДРПОУ – 00032112 юридична адреса: вул. Антоновича, 127, м. Київ, 03150) в користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код – НОМЕР_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ін. 82168) 14000 доларів США (чотирнадцять тисяч доларів, 00 центів), що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день винесення рішення становить 390556,60 (триста дев’яносто тисяч п’ятсот п’ятдесят шість гривень, 60 коп.).

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Державний ОСОБА_2 України» ( код ЄДРПОУ – 00032112 юридична адреса: вул. Антоновича, 127, м. Київ, 03150) в користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код – НОМЕР_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ін. 82168) моральну шкоду в сумі 5000 (п’ять тисяч) гривень.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Державний ОСОБА_2 України» ( код ЄДРПОУ – 00032112 юридична адреса: вул. Антоновича, 127, м. Київ, 03150) в користь держави судовий збір в сумі 3905 грн. 57 коп. за позовні вимоги майнового характеру та 1762 грн. за позовні вимоги не майнового характеру.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2018 року.

Суддя О.В. Крамар