Рішення № 77886828, 16.11.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/2829/2018

Справа № 243/8037/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2018 року

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кузнецова Р.В.,

при секретареві Малиновській І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом релігійної організації ОСОБА_1 ОСОБА_2 «Новая жизнь» до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

23 серпня 2018 року релігійна організація ОСОБА_1 ОСОБА_2 «Новая жизнь» звернулась до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування своїх вимог зазначили, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 «Новая жизнь» належить житловий будинок з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться у м. Слов’янську, по пров. Зірковому, під номером 68 «а». Вказаний будинок було придбано у відповідача – ОСОБА_3, який до теперішнього часу з реєстрації в ньому не знявся. У зв’язку із тим, що відповідач до теперішнього часу не виявили бажання добровільно знятися з реєстрації за вказаною адресою, жодних договорів із відповідачами про порядок користування вказаним житловим приміщенням позивач не укладав, він вимушений був звернутися до суду із даним позовом та просити суд ухвалити рішення яким визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком № 68 «а» по пров. Зірковому у м. Слов’янська Донецької області.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явився, надіслав на адресу суду заяву з проханням розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_3 будучи повідомленим у встановленому законом порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з’явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності від нього до суду не надходило.

З огляду на викладене, оскільки відповідач будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце судового засідання, повторно не з’явився у судове засідання, не подав відзив, суд приходить до переконання, що у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, зі згоди позивача, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280, 281 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) встановив наступне.

Позивач на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2017 року зареєстрованого в реєстрі за № 3429, який був укладений ним із відповідачем ОСОБА_3, є власником житлового будинку № 68 «а» по пров. Зірковому м. Слов’янська Донецької області (а.с.12).

Право власності на вказану квартиру зареєстроване за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг №100689142 від 18 жовтня 2018 року (а.с. 13).

Згідно із актом комітету мікрорайону ЖД № 2 від 17 серпня 2018 року, в житловому будинку № 68 «а» по пров. Зірковому м. Слов’янська Донецької області, зареєстрований відповідач ОСОБА_3, але фактично не проживає за вказаною адресою з 18 жовтня 2017 року по теперішній час (а.с. 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.

У сенсі ст. 391 ЦК України, власник майна може вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За положеннями ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно Закону N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таким чином, закон гарантує захист права власності шляхом застосування певних способів захисту, передбачених ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Згідно із ст.ст. 379, 382 ЦК України, об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло у вигляді житлового будинку, садиби, квартири.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом.

За ч. 4 ст. 156 ЖК, збереження такого права користування житлом існує лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК), зокрема від вирішення вимог про позбавлення права користування жилим приміщенням.

Згідно із вимогами ч. 4 ст. 9 ЖК, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до п. 33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов’язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень прав, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у судове засідання не з’явився, не скористався своїми процесуальними правами сторони в процесі і не надав належних доказів, які спростовують доводи позивача.

Аналізуючи фактичні обставини по справі і надані докази, судом достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є колишнім власниками спірного будинку. Договірні відносини між позивачем як новим власником та відповідачами щодо винаймання спірного житла – відсутні. Тому слід вважати, що у зв'язку із припиненням права власності на будинок в ОСОБА_3 у зв’язку із його продажем, останній втратив також і право користування цим житловим приміщенням.

Враховуючи, що добровільно знятися з реєстрації у вказаному житловому будинку відповідач не бажає, а його реєстрація створює перешкоди в реалізації позивачем права користування та розпоряджання своїм майном як власником, суд приходить до висновку, що слід визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком № 68 «а» по пров. Зірковому м. Слов’янська Донецької області.

Позивач не вимагає компенсації за понесені ним судові витрати, пов’язані із зверненням до суду і розглядом даної цивільної справи.

На підставі наведеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. 156 ЖК України, ст.ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, ч. 4 ст. 223, 259, 263 – 265, 273, 280, 281 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги релігійної організації ОСОБА_1 ОСОБА_2 «Новая жизнь» до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме – житловим будинком № 68 «а» по пров. Зірковому м. Слов’янська Донецької області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 16 листопада 2018 року.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_4