Рішення № 77884053, 16.11.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/1576/17

Провадження № 2/219/2100/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі головуючого судді Фролової Н.М., за участю секретаря судового засідання Шкурат К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства ОСОБА_1 банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 товариство ОСОБА_1 банк «Приватбанк» (далі за текстом – АТ КБ «Приватбанк») в особі представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 26323,47 гривень та витрат по сплаті судового збору в розмірі 1600 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 6 березня 2013 року відповідач отримав кредит у розмірі 1600 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на офіційному сайті банку, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 31 січня 2017 року має заборгованість в розмірі 26323,47 гривень, яка складається з наступного: 1532,08 гривень – заборгованість за кредитом; 19761,70 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3300 гривень – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень – штраф (фіксована частина); 1229,69 гривень – штраф (процентна складова). Просить позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, представником позивача ОСОБА_5 на адресу суду надіслано заяву, згідно якої він просить розглянути справу без його участі, позов підтримує та просить задовольнити (т. 2 а.с. 94).

Відповідач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідачем до суду подана заява, у якій він зазначив, що просить справу розглянути без його, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 участі, позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить у їх задоволенні відмовити, врахувавши при ухваленні рішення наступне: 1) копія «Анкеты-заявления о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковсикх услуг в Приватбанке» є копією невідомого походження, справжність якої неможливо перевірити шляхом співставлення її з оригіналом, місцезнаходження якого невідоме, оскільки ніяких доказів надіслання його у структурний підрозділ банку, що знаходиться на непідконтрольній території України, суду не надано, крім того, надана суду копія не містить відомостей про суму кредиту, процентну ставку, строк користування кредитом, номери рахунків, на які споживач має повертати кредит та сплачувати проценти; 2) доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, наданому суду 25 липня 2018 року; 3) невиконання позивачем ухвали суду від 25 липня 2018 року про витребування доказів. Також ОСОБА_2 у зазначеній заяві просить суд звернути увагу на постанови Апеляційного суду Київської області, прийняті в результаті розгляду аналогічних спірних відносин, зокрема, постанову від 22 березня 2018 року по справі № 376/408/17-ц; 22-ц/780/1317/18 та постанову від 12 квітня 2018 року по справі № 357/9757/16-ц; 22-ц/780/1175/18, які оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (т. 2 а.с. 90-91).

З відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 25 липня 2018 року, вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить у їх задоволенні відмовити з огляду на наступне. Так, позивачем не надано суду доказів укладення з відповідачем 6 березня 2013 року письмово кредитного договору б/н, умови якого відповідають вимогам діючого законодавства України, а надана до позову «Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку» не містить доказів досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору кредиту: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов’язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. При цьому, «Справка об условиях кредитования с инспользованием кредитки «Универсальная», 55 дней льготного периода» не є доказом укладення з відповідачем кредитного договору, оскільки не підписана останнім, та є інформаційним листом за підписом голови правління банку для невизначеного кола потенційних клієнтів про діючі в установі банку умови кредитування. Додані до позову «Умови та правила надання банківських послуг» та «Правила користування кредитною карткою» лише інформують необмежене коло потенційних клієнтів-споживачів про спектр фінансових послуг банку (платіжні картки, вкладні операції, кредитні картки), обов’язки/права банку/клієнтів і інше, а тому їх не можна вважати змістом кредитного договору, укладеного між сторонами цієї справи, оскільки відсутня дата їх складання та вони не містять підпису відповідача, підписані тільки головою правління банку, у них немає реквізитів відповідача, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід’ємності від анкети-заяви відповідача. Таким чином, вважає, що письмового договору, який би відповідав вимогам законодавства, зокрема статтям 203, 207, 208, 536, 1054 та 1055 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року, частині 1 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо укладення договору у письмовій формі та досягнення сторонами істотних умов кредитного договору; статтями. Також, на думку відповідача, позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів отримання відповідачем 6 березня 2013 року кредиту у розмірі 1600 гривень на підставі договору б/н від 6 березня 2013 року та наявності станом на 31 січня 2017 року боргу у загальній сумі 26323,47 гривень, оскільки наданий позивачем розрахунок, складений ним одноособово, не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року, та Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року. Також, на думку відповідача, позивач не надав суду доказів відкриття відповідачу карткового рахунку та отримання відповідачем конкретної платіжної картки з вказівкою на її вид, номер, строк дії. При цьому, вважає також такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві України, дії позивача щодо збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Також вважає, що до загальної суми боргу за кредитом позивач безпідставно включив заборгованість за пенею разом з комісією у сумі 3300 гривень, штраф (фіксована частина) у сумі 500 гривень, штраф (процентна складова) у сумі 1229,69 гривень, оскільки у позовній заяві та доданих до неї матеріалів відсутні відомості про підстави сумісного розрахунку і об’єднання в загальну суму пені і комісійних, які, в свою чергу, є різними видами платежів, мають різні підстави застосування та обчислюються по різним правилам, а отже, сумісний їх розрахунок є неприйнятним. Крім того, згідно статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року забороняється з 14 квітня 2014 року нарахування пені та/або штрафу на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають у населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року місто Артемівськ, в якому зареєстроване місце проживання відповідача, входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, отже правові підстави для стягнення неустойки відсутні. Також зазначає про те, що надані суду копії письмових документів не мають юридичної сили, оскільки їх вірність не засвідчена у порядку, передбаченому чинним законодавством. Крім того, позивач не повідомляє, де саме знаходяться оригінали документів, копії яких надані суду, а в тексті позову інформація з цього питання відсутня (т. 1 а.с. 217-221).

8 серпня 2018 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_8 надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що укладання договору здійснюється за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання, а підписанням заяви позичальника клієнт приєднується до запропонованих банком умов та тарифів, які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Відповідачем було підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, у якій зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг, в тому числі з умовами та правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку, тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначено, що відповідачу було надано для ознайомлення умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в заявці про приєднання. Підписавши заяву, банк та клієнт приєднуються і зобов’язуються виконувати умови, викладені в умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах банку – договорі банківського обслуговування в цілому. Отже, враховуючи вищевикладене, заява про приєднання до умов та правил з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами, що розташовані на офіційному сайті банку, складають договір про надання банківських послуг. При цьому, також зазначає, що надані в якості доказів підтвердження факту укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов’язань: копія кредитного договору, розрахунок заборгованості, копія паспорта відповідача, за яким оформлено кредитний договір, фото клієнта з карткою, а також виписка по картковому рахунку є належними та допустимими доказами по справі, а відсутність в матеріалах справи оригіналу кредитного договору не є підставою для відмови у позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. До суду додано виписку з карткового рахунку, з якої вбачається, що відповідач користувався грошима, отримуючи їх через банкомат та здійснюючи розрахунки ними через термінали в касах магазинів, а отже і отримував картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Також з розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором. При цьому, відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались, а оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оскаржений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Також представником позивача зазначено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Під час укладання кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 2,5 в місяць або 30 % на рік, яка в подальшому змінювалась, що підтверджується наказами банку, а також повністю узгоджується з Умовами та правилами надання банківських послуг, у п. 1.1.3.1.9 яких зазначено, що розмір процентної ставки за кредитом може змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в Умов та правил надання банківських послуг. Так, повідомлення про підвищення процентної ставки відповідачу були направлені 15 серпня 2014 року та 15 березня 2015 року, при цьому заяв відповідача про розірвання кредитного договору на адресу банку не надходило. Також зазначає про правомірність одночасного нарахування штрафу та пені, оскільки принцип свободи договору дає право банку передбачати в кредитних договорах відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов’язання у вигляді штрафу і за несвоєчасно виконане грошове зобов’язання за кожен день прострочення виконання – у вигляді пені, таким чином застосування банком і штрафу, і пені як окремих видів неустойки не є подвійним притягненням до відповідальності, адже характер правопорушень у даному випадку різний. При цьому, щодо тверджень відповідача про невиконання позивачем вимог статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» зазначає, що банк, не маючи доступу про місце перебування, проживання боржника станом на 14 квітня 2014 рік фактично не мав підтверджуючих документів для прийняття рішення про зупинення нарахувань, а відповідач до нього з метою списання штрафних санкцій не звертався, у зв’язку з чим після отримання достовірної інформації про адресу реєстрації, проживання/перебування ОСОБА_2 банком будуть виконані вимоги зазначеного Закону (т. 2 а.с. 1-8).

У зв’язку з неявкою сторін та у відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об’єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як вбачається з матеріалів справи, саме такий договір приєднання був укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2, оскільки в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 6 березня 2013 року відповідач своїм підписом погодився з тим, що ця заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (т. 1 а.с. 6).

Відповідно до пункту 2 розділу І Умов і правил надання банківських послуг строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. При цьому кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення).

Згідно з пунктом 3.1.1 розділу ІІ Умов і правил надання банківських послуг строк дії картки вказано з її лицьового боку (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця.

За змістом пункту 5.3 розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг за платіжними картками з установленим мінімальним обов'язковим платежем строки і порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) визначено в Пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору.

Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів того, що спірний договір від 6 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», ним у судовому порядку оспорювався та/або визнавався недійсним.

На вимогу суду позивач оригінал анкети-заяви не надав, проте у підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 19 жовтня 2018 року, представник позивача ОСОБА_9 пояснила, що вказаний оригінал знаходиться в архіві у місті Луганськ, у зв’язку з чим доступ до нього через тимчасову окупацією міста Луганськ незаконними збройними формуваннями відсутній.

З огляду на викладене, враховуючи, що доказ суду не наданий з причин, які не залежать від волі позивача, суд приймає в якості доказу завірену позивачем копію анкети-заяви.

При цьому, суд також звертає увагу на те, що у вказаній анкеті-заяві мається підпис відповідача, а з дослідженої у судовому засіданні виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 № 5211****9210 вбачається, що відповідач активно користувався вказаною кредитною карткою, знімав та клав на неї грошові кошти, при цьому останнє зняття грошових коштів з картки ним було здійснено 20 лютого 2014 року (т. 1 а.с. 153-155), що спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що він не отримував кредит і не укладав з позивачем жодних кредитних договорів.

Таким чином, суд приходить висновку про те, що зазначений договір є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, відповідач підписав заяву-анкету, згідно якої ознайомлений з умовами надання банківських послуг, згоден з тим, що підписана ним заява-анкета разом із пам’яткою та правилами надання банківських послуг, тарифами є договором про надання банківських послуг між ним та банком, та у відповідності до п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року зазначений правочин не є нікчемним.

У свою чергу, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву щодо урахування судом під час розгляду справи висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України: від 11.02.2015 року по справі № 6-240цс14, від 11.03.2015 року по справі № 6-16цс15 та від 22.03.2017 року по справі № 6-2320цс16, не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи через недоцільність їх застосування, оскільки вказані висновки, викладені у зазначених постановах, стосуються стягнення заборгованості за кредитом, відсотками та пенею, а також штрафу (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування. При цьому, ОСОБА_2 під час розгляду справи не заявлено про застосування спливу позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову у відповідності до частини 4 статті 267 ЦК України.

Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, у якій вказані ОСОБА_10 банку, базова процентна ставка в місяць складає 2,5 %. (т. 1 а.с. 7).

Згідно копії статуту у новій редакції ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» за рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип ОСОБА_10 з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство. У зв’язку із зміною типу ОСОБА_10, змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК», яке є правонаступником всіх прав та зобов’язань Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (т. 1 а.с. 37).

Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 054809, ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КБ «ПРИВАТБАНК» знаходиться за адресою: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50 (т. 1 а.с. 36 зворот).

Згідно копії банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, наданої Національним банком України, ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_1 внесено до державного реєстру банків 19 березня 1992 року за № 92 на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т. 1 а.с. 36).

З копії відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) вбачається, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» є юридичною особою, його керівником є ОСОБА_11, та видами діяльності за КВЕД-2010 є: 64.19 Інші види грошового посередництва, 64.92 Інші види кредитування, 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у., 66.11 Управління фінансовими ринками; 66.12 Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах, 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (т. 1 а.с. 35).

Згідно листа голови Правління банку, який надійшов до суду 19 липня 2018 року за № 22618, з 21 травня 2018 року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» (ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») змінило назву на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» (АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про ОСОБА_3 товариства», зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пов’язаних зі зміною назви. З метою уникнення в подальшому перешкод для виконання судових рішень, ухвал, прийнятих відповідно до позовних заяв за позовами ОСОБА_10 та до ОСОБА_10, поданих до реєстрації змін до статуту АТ КБ «ПРИВАТБАНК», просить по всім судовим провадженням, судовий розгляд по яким не завершено, вказувати нову назву банку (т. 1 а.с. 224).

З розрахунку заборгованості за договором № б/н від 6 березня 2013 року вбачається, що станом на 31 січня 2017 року відповідач має заборгованість в розмірі 26323,47 гривень, яка складається з наступного: 1532,08 гривень – заборгованість за кредитом; 19761,70 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3300 гривень – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень – штраф (фіксована частина); 1229,69 гривень – штраф (процентна складова) (т. 1 а.с. 4-5).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 525 ЦК України передбачено неможливість односторонньої відмови від виконання зобов'язання або його зміна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядок, встановлені договором.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом обґрунтовані, і тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом у сумі 1532,08 гривень, що вбачається з наданого позивачем суду розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 19761,70 гривень, то суд вважає, що ці позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

З розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 6 березня 2013 року по 31 серпня 2014 року діяла процента ставка по кредиту в розмірі 30 % на рік, яка в подальшому збільшувалась: з 1 вересня 2014 року – до 34,80% та з 1 квітня 2015 року – до 43,20%.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Законом України від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності 10 січня 2009 року, ЦК України доповнено статтею 1056-1, у якій встановлено заборону банку збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку.

Кредитний договір між сторонами укладено 6 березня 2013 року, тобто після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 28 Постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надав роз’яснення про те, що при підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Згідно з п.1.1.3.2.3 Умов і правил надання банківських послуг, які є частиною кредитного договору, укладеного між сторонами, банк має право проводити зміну ОСОБА_10, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов’язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картковому рахунку. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.

Відповідно до п.1.1.2.3 Умов і правил надання банківських послуг, які є частиною кредитного договору, укладеного між сторонами, до обов’язків позичальника відносяться отримання виписки про стан картрахунків та про здійсненні операції по картрахункам.

За п.1.1.3.1.9 Умов і правил надання банківських послуг, які є частиною кредитного договору, укладеного між сторонами, ОСОБА_1 зобов’язаний не менш як раз на місяць у спосіб, визначений у Заяві (оголошення на сайті ОСОБА_10) надавати Держателю виписки про стан Картрахунків та про проведені за минулий місяць операції по Картрахунках. При підключенні Держателя до системи INTERNET-banking (ПРИВАТ 24) надання виписок здійснюється через вказаний комплекс. При підключенні Клієнта до комплексу Mobile-banking ОСОБА_1 здійснює можливість доступу до інформації про стан рахунку, шляхом використання функцій SMS-повідомлень.

Згідно з п.1.1.1.91 Умов і правил надання банківських послуг, які є частиною кредитного договору, укладеного між сторонами, до ОСОБА_10 відноситься розмір винагороди за послуги ОСОБА_10.

Згідно до п.1.1.1.17 Умов Винагорода ОСОБА_10 – це сума зобов’язань Держателя платіжної картки по сплаті встановлених ОСОБА_10, а саме: проценти за користування кредитом, в тому числі за користування Простроченим кредитом та Овердрафтом, інших комісій та штрафних санкцій (якщо такі будуть мати місце).

Відтак певний порядок зміни ОСОБА_10 передбачений Умовами і правилами надання банківських послуг, які є частиною кредитного договору, укладеного між сторонами. З’ясуванню підлягає те, чи свідчить цей порядок про наявність змінюваної процентної ставки у кредитному договорі.

Частинами 1, 3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Водночас, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором (ч.4 ст.1056-1 ЦК України).

Незважаючи на надання кредитору та позичальнику права самостійно визначати спосіб та порядок збільшення кредитором змінюваної процентної ставки у кредитному договорі, певні гарантії, передбачені Законом – ЦК України, повинні бути дотримані.

По-перше, кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка (речення 2 ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України).

По-друге, у кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника (речення 3-5 ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України).

По-третє, індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим ч. 5 ст. 1056-1 ЦК України.

По-четверте, у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки (ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України.

У кредитному договорі, укладеному між сторонами, який складається зі заяви, Умов і правил надання банківських послуг, ОСОБА_10 банку та пам’ятки клієнта не передбачено порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, який повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору; не визначено максимального розміру збільшення процентної ставки. Доказів протилежного позивачем не представлено.

Крім того, поняттю «базова процентна ставка» не надано визначення в Умовах і правилах надання банківських послуг та таке поняття не може розумітись як початкова процентна ставка, яка може змінюватись банком в односторонньому порядку.

Таким чином у суду відсутні підстави, ґрунтовані на законі, вважати, що між сторонами укладено кредитний договір із встановленням змінюваної процентної ставки.

Щодо дотримання порядку зміни фіксованої процентної ставки, то варто зазначити, що у абзаці 3 пункту 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», на який посилається позивач, при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

В укладеному між сторонами кредитному договорі не визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

Представником позивача належних та допустимих доказів здійснення банком пропозиції збільшити фіксовану процентну ставку за кредитним договором, її одержання та повне і безумовне прийняття (акцепт) позичальником суду не представлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що збільшення фіксованої процентної ставки здійснено кредитором в односторонньому порядку.

Згідно договору № б/н від 6 березня 2013 року встановлені проценти на рівні 30% річних. З умовами та правилами надання банківських послуг відповідач знайомився у день підписання заяви, оскільки ставив свій підпис в правилах.

Таким чином, суд приймає до уваги та вважає таким, що проведений вірно, представлений представником позивача розрахунок заборгованості за договором від 6 березня 2016 року за період до 1 вересня 2014 року, згідно якого станом на 31 серпня 2014 року розмір заборгованості за відсотками складає 632,58 гривень.

Процентна ставка складає 2,5% на місяць, тобто 30% на рік. З розрахунку 360 днів у році, що передбачено у договорі, щоденний процент становить 0,083%. Тому заборгованість за процентами за період з 1 вересня 2014 року (часу збільшення процентної ставки) по 31 січня 2017 року (дата, станом на яку пред’явлено позовні вимоги) є добутком 1532,08 гривень (заборгованість за тілом кредиту, розмір якої не змінювався) х 884 дні (з 1 вересня 2014 року по 31 січня 2017 року включно) х 0,083%, і становить 1124,12 гривні.

З огляду на викладене, заборгованість за процентами за період користування кредитом станом на 31 січня 2017 року дорівнює 1756,70 гривень (сума 632,58 гривень до 1 вересня 2014 року та 1124,12 гривень з 1 вересня 2014 року по 31 січня 2017 року включно).

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3300 гривень та штрафу відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг в розмірі: 500 гривень (фіксована частина) та 1229,69 гривень (процентна складова), то суд вважає, що в цій частині позовні вимоги також підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

ОСОБА_10 та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р до зазначених населених пунктів належить місто Артемівськ (нині – Бахмут) Донецької області.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р.

Згідно із підпунктом 2 пункту 1 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року до зазначених населених пунктів належить місто Артемівськ (нині – Бахмут) Донецької області.

З копії паспорта громадянина України серії ВК 397246, виданого Артемівським МВ ГУМВС України у Донецькій області 27 червня 2007 року, вбачається, що ОСОБА_2 з 17 жовтня 2001 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (нині – Бахмут), вул. Радянська (нині – Незалежності), буд. 150 (т. 1 а.с. 101-105).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 не надано своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв’язку з чим нараховано заборгованість за пенею та комісією та штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, разом з тим, починаючи з 14 квітня 2014 року є підстави для застосування вимог ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею та комісією у розмірі 3300 гривень та штрафів відповідно до договору: 500 гривень – штраф (фіксована частина), 1229,69 гривень – штраф (процентна складова) підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача лише заборгованості за пенею та комісією, яка утворилась до 14 квітня 2014 року та згідно розрахунку заборгованості складає 100 гривень.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати має присудити позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних в розмірі 205,98 гривень, виходячи з наступного розрахунку: 3388,78х1600/26323,47=305,83, де 3388,78 гривень – сума задоволених позовних вимог; 1600 гривень – сума сплаченого позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви; 26323,47 гривень – ціна позову, 205,98 гривень – судові витрати, присуджені позивачу.

При цьому, з наявного в матеріалах справи заочного рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 4 квітня 2017 року вбачається, що у зв’язку з задоволенням позову Публічного Акціонерного товариства ОСОБА_1 банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 6 березня 2013 року в сумі 21393,78 гривень та судовий збір у розмірі 1600 гривень (т. 1 а.с. 62-64).

В свою чергу, судом встановлено, що станом на час розгляду справи з відповідача на підставі виконавчого листа № 219/1576/17; 2/219/1586/2017, виданого 15 червня 2017 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області, при виконанні виконавчого провадження № 54743947 стягнуто на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 6 березня 2013 року у сумі 4782,99 гривень, що вбачається з наявного в матеріалах справи звіту про здійснення відрахування та виплати за вих. № 189/01-09 від 8 серпня 2018 року, складеного головним бухгалтером Спільного Українсько-Нідерландського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА 4 СЕКУРІТАС Лтд» ОСОБА_12 (т. 2 а.с. 24).

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 та користь Акціонерного товариства ОСОБА_1 банку «Приватбанк» присуджених грошових коштів загальною сумою 3594,76 гривень, які складаються з: 1) заборгованості за кредитним договором б/н від 6 березня 2013 року у сумі 3388,78 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 1532,08 гривень, заборгованості за процентами за період користування кредитом у сумі 1756,70 гривень та заборгованості за пенею та комісією, яка утворилась до 14 квітня 2014 року, в сумі 100 гривень; 2) судового збору в сумі 205,98 гривень, оскільки станом на день розгляду справи такі грошові кошти відповідачем сплачені, а тому, відповідно, відсутні і підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства ОСОБА_1 банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 6 березня 2013 року в сумі 26323,47 гривень.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 товариство ОСОБА_1 банк «Приватбанк», місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 14360570;

Відповідач: ОСОБА_2, зареєстроване місце проживання якого: 84511, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Незалежності, буд. 150, а фактичне місце проживання за адресою: 84507, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Молодіжна, буд. 6, РНОКПП НОМЕР_1.

Рішення складено в повному обсязі 16 листопада 2018 року.

Суддя: Н.М.Фролова