Рішення № 77881683, 07.11.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1423/18

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

секретар судового засідання - Кришталь Д.І.

розглянувши справу №916/1423/18

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу – Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (65026, м. Одеса, Митна пл.,1, код ЄДРПОУ 38728457),

до відповідача: Одеської митниці ДФС (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, буд.21, корпус А, код ЄДРПОУ 39441717),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області (вул. Велика Арнаутська, 15, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20984091),

про зобов’язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат,

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю);

Від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю);

Від третьої особи: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Адміністрація морських портів України” в особі Одеської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх.№1528/18 від 13.07.2018 р.) до Одеської митниці ДФС про зобов’язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання).

18.07.2018 р. ухвалою господарського суду Одеської області було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.08.2018 р.

06.08.2018 р. Одеською митницею ДФС було подано відзив на позовну заяву (вх.№ 15886/18).

15.08.2018 р. у судовому засіданні оголошено перерву до 03.09.2018 р.

23.08.2018 р. від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№17164/18).

03.09.2018 р. відповідачем надано заперечення (вх.№17802/18).

03.09.2018 р. у судовому засіданні протокольно оголошено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, відкладено розгляд справи на 02.10.2018 р.

02.10.2018 р. було закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 08.10.2018 р. Також ухвалою від 02.10.2018 р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Регіональне відділення Фонду державного майна по Одеській області.

08.10.2018 р. було відкладено розгляд справи по суті на 24.10.2018 р.

24.10.2018 р. було оголошено перерву до 07.11.2018 р.

07.11.2018 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

У своїй позовній заяві адміністрація Одеського морського порту посилається на те, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Одеською Митницею ДФС укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № ДФ-160 від 03.12.2008 р. (далі – Договір), відповідно до умов якого за актом приймання-передачі, що є додатком до договору, у строкове платне користування до орендаря перейшли, зокрема, нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. №073000) загальною площею 1438,30 кв.м, розміщені за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. За умовами договору оренди державного нерухомого майна від 03.12.2008 р. № ДФ-160 балансоутримувачем орендованого відповідачем майна (інв. № 073000) було визначено Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт”.

За Договором балансоутримувачем орендованого відповідачем майна визначено Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» (далі – ДП «ОМТП»).

Відповідно до Закону України «Про морські порти України», що набрав чинності 13.06.2013 р., розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 р. № 163 державні підприємства морського транспорту були реорганізовані шляхом виділу стратегічних об’єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та зобов’язань щодо них відповідно до розподільчих балансів.

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі – ДП «АМПУ», Адміністрація) було утворено на виконання вищезазначених нормативно-правових актів внаслідок виділу та стало правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов’язків відповідно до розподільчих балансів.

У результаті реорганізації ДП «ОМТП» стратегічні об’єкти портової інфраструктури, частина іншого майна, прав та обов’язків щодо них були передані до ДП «АМПУ» відповідно до розподільчого балансу, підписаного між зазначеними юридичними особами станом на 13.06.2013 р.

Відповідно до зазначеного розподільчого балансу та акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов’язань до ДП «АМПУ» як правонаступника були передані від ДП «ОМТП» певні основні засоби, в тому числі нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. № 073000), які знаходяться в користуванні відповідача відповідно до договору оренди № ДФ-160 від 03.12.2008 р. Крім того, ДП «АМПУ» як правонаступнику ДП «ОМТП» були передані всі права та зобов’язання за договором оренди рухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р.

Позивач вказує, що наказом № 17 від 13.06.2013 р. ДП «АМПУ» наділила адміністрацію Одеського морського порту відповідним майном, правами та зобов’язаннями, що перешли до неї від ДП «ОМТП» (в тому числі щодо нежитлового приміщення пасажирського комплексу морського вокзалу з інв. № 073000 та договору оренди державного нерухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р.), яке було передано адміністрації Одеського морського порту за актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов’язань № 19 від 13.06.2013 р., для здійснення відповідних повноважень (діяльності) від імені та в інтересах Адміністрації.

Отже, позивач вказує, що починаючи з 13.06.2013 р. Адміністрація є правонаступником ДП «ОМТП» за договором оренди нерухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р. з відповідними правами і зобов’язаннями та виступає Балансоутримувачем орендованого майна за договором.

Відповідно до Договору про внесення зміни до Договору від 03.12.2008 р. оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-601/1 від 27.09.2016 р. зазначено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, зокрема, нерухоме майно, яке знаходиться на балансі ДП «АМПУ» (адміністрація Одеського морського порту), нежитлові приміщення загальною площею 1438,30 кв.м., територіально розташованих в будинку морського вокзалу (інв. №073999) за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6 (п.1 Договору).

Позивач вказує, що відповідно до п. 5.9 Договору Орендар зобов’язався здійснювати витрати, пов’язані з утриманням орендованого майна, шляхом укладання протягом 15 робочих днів після підписання договору з Балансоутримувачем орендованого майна договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

Договір у такій редакції є чинним. Позивач також посилається на п.10.4. Договору, згідно з яким у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженого управляти об’єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін. Відповідач продовжує використовувати орендовані приміщення, Договір є чинним.

Позивач посилається на те, що він звернувся до Орендаря супровідним листами від 13.09.2017 р. за вих. № 33А/1962 та від 16.03.2018 р. за вих. № 19-33А/492 з пропозицією підписати два екземпляри договору на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) на підставі дії договору оренди нерухомого майна № ДФ - 160 від 03.12.2008 р., однак вищевказані листи позивача залишилися без належної відповіді, а два примірника договору на відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електроенергію - непідписаними.

Позивач вказує, що обов’язок Орендаря з укладання договорів по утриманню орендованого майна, зокрема, про відшкодування витрат балансоутримувача за спожиту електричну енергію прямо передбачений умовами Договору та безумовно виступає правовою підставою для здійснення такого правочину, тому в разі відмови орендаря від укладення договору Балансоутримувач має право на судовий захист в обраний ним спосіб.

Також позивач вказує, що обов’язок укласти Договір про відшкодування експлуатаційних витрат прямо передбачений не тільки умовами Договору оренди, а і звичаями ділового обороту, оскільки п. 5.13 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. №1774, передбачено обов’язок орендаря здійснювати витрати, пов’язані з утриманням нерухомого майна, протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. При цьому посилається на те, що відповідно до п.38 ОСОБА_3 господарського суду від 07.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» типові умови розробляються, як правило, на підставі узагальненої практики ділового обороту у певній сфері договірних відносин, тому такі типові умови можуть застосовуватись як звичаї ділового обороту.

У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову, посилається на те, що протягом дії Договору оренди нерухомого майна, починаючи з 03.12.2008 р. позивача влаштовувало виконання Орендарем умов Договору оренди нерухомого майна, адже ніяких претензій від Балансоутримувача не надходило, що також слугувало підставою для продовження дії Договору на той самий строк. Вказує, що відповідно до ст.14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї, наголошує на тому, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

За договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р., а саме п. 5.9 встановлений строк - 15 робочих днів після підписання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р., тобто певний період у часі.

Відповідач наголошує на тому, що перебіг строку позовної давності розпочався з наступного дня після перебігу строку, встановленого п. 5.9 Договору, а саме після спливу 15 робочих днів після підписання договору та, відповідно сплив 25.12.2011 р., позивач звернувся до суду з даним позовом лише 13.07.2018 р., тобто поза межами строку позовної давності.

Строк для укладання договору про відшкодування експлуатаційних витрат чітко встановлений кількістю днів, проте у цей строк договір не був укладений, про що було відомо позивачу, жодних доказів звернення позивача до відповідача до спливу цього строку не надано. Починаючи з кінця грудня 2008 року позивач не вбачав підстав для звернення з даним позовом до суду, продовжував договірні відносин з відповідачем, зокрема, з огляду на п. 10.4 розділу 10 Договору оренди вважав належним виконання орендарем умов договору оренди, що слугувало подальшому продовженню наведеного договору. Незвернення позивача завчасно до суду за захистом своїх прав з позовом про зобов'язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат (за спожиту електроенергію, водопостачання, водовідведення та теплопостачання), на думку відповідача, свідчить лише про неналежну організацію відповідної діяльності позивача і відтак про відсутність поважних причин пропущення ним позовної давності.

Крім того, відповідач вказує, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р. передбачає, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення загальною площею 1239,4 кв.м, територіально розташовані в будинку морського вокзалу (інв.№073000), за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. Зміни, внесені 27.09.2016 р. до Договору, стосувались, зокрема, збільшення загальної площі з 1239,4 кв.м на 1438,30 кв.м за інв.№073000. На думку відповідача, збільшення площі за договором про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 р. нерухомого майна з 1239,4 кв.м на 1438,30 кв.м за інв.№073000, не має юридичної сили, оскільки даний договір про відшкодування витрат за спожиту електроенергію не був укладений у встановлений термін.

Також, відповідач зазначає, що в силу ст.ст. 188,556 Митного кодексу України, положень Закону України « Про морські порти України», органи доходів і зборів наділені правом на безкоштовне розміщення структурних підрозділів у службових та побутових приміщеннях підприємств, незалежно від форми власності та підпорядкування, та користування обладнанням, засобами та каналами зв’язку без відшкодування витрат за користування таким майном (утримання, комунальні послуги).

Водночас, відповідач посилається на те, що Законом України «Про джерела фінансування органів державної влади» передбачено, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому Одеська митниця ДФС фінансується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. У кошторисі Одеської митниці ДФС на 2015-2018 роки не передбачено здійснення видатків на виплату коштів, які зазначені в позові, а тому стягнення з митниці коштів поза межами бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі, суперечить законодавству.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідно до п.5.9 Договору Орендар зобов’язався здійснювати витрати, пов’язані з утриманням орендованого майна шляхом укладання договору на відшкодування експлуатаційних витрат, та вказує, що згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч.5 цієї ст. за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

Вказує, що відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Водночас, за приписами ст.ст. 640,641 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Таким чином, у даних правовідносинах у відповідача виникає прямий обов’язок щодо укладання договору про відшкодування витрат, від якого він ухиляється, в той же час у Адміністрації виникає право на захист свої порушених прав та інтересів. При цьому зазначає, що оскільки адміністрацією було направлено листи на виконання п.5.9. Договору з пропозицією щодо укладання договору, перебіг позовної давності починається з дати відмови відповідача від пропозиції. Крім того, позивач зазначає, що на законодавчому рівні визначено, що органи доходів та зборів, у т.ч. Одеська митниця ДФС, наділені правом на безоплатне розміщення своїх структурних підрозділів у відповідних службових та побутових приміщеннях для організації пунктів пропуску через Державний кордон України на території морських портів, а питання щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання майна та надання комунальних послуг здійснюється на загальних підставах. Також позивач додає, що кошторисом повинні передбачатися витрати/обсяги коштів на розрахунки за електропостачання, що в свою чергу заперечує відповідач. Також відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2002 р. № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» до затвердженого кошторису можуть вноситись зміни, які мають свій порядок оформлення та затвердження, тому враховуючи вищезазначені вимоги відповідач повинен забезпечити включення витрат на послуги з утримання займаного ним приміщення до свого кошторису.

Відповідач у своїх запереченнях додатково вказує на те, що позивач не надав господарському суду доказів того, що сторони зобов’язалися укласти договір на підставі попереднього договору, або запропонований позивачем до укладення договір ґрунтується на державному замовленні, або є обов'язковим до укладення в силу закону. П.5.9 Договору не може вважатися попереднім договором в розумінні ст. 635 ЦК України, ст. 182 ГК України.

Метою Договору оренди не було укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю; а тому наведений позивачем в позові договір про відшкодування експлуатаційних витрат не може вважатися основним договором, а договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р. попереднім договором.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що позивач не надав до суду доказів того, що протягом 15 робочих днів після підписання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.12.2008 р. балансоутримувач (Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”) надіслало до Південної митниці проект договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Таким чином, відповідач вважає, що спір не відноситься до категорії переддоговірних спорів, які розглядаються судом у відповідності до частини 1 статті 187 ГК України.

Також відповідач знову вказує на те, що перебіг строку позовної давності починався з 19.12.2008 р., однак позовна заява датована 15.06.2018 р., тому позивач звернувся до господарського суду після закінчення строків позовної давності, відтак Одеська митниця ДФС на підставі положень ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України заявляє про сплив строку давності та просить відмовити ДП “Адміністрація морських портів України” в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” у позові.

Відповідач повторно зазначає про те, що ст.ст. 188, 556 Митного кодексу України є нормами прямої дії, тому органи доходів і зборів наділені правом на безоплатне розміщення структурних підрозділів у службових та побутових приміщеннях підприємств, незалежно від форми власності та підпорядкування, та користування обладнанням, засобами та каналами зв’язку без відшкодування витрат за користування таким майном (утримання, комунальні послуги тощо).

У судовому засіданні третя особа – Регіональне відділення Фонду державного майна по Одеській області проти доводів відповідача заперечував, зазначив про те, що необхідність укладання договору на відшкодування експлуатаційних витрат прямо передбачена Договором оренди.

Заслухавши пояснення представників, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

03.12.2008 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Південною митницею (орендар) було укладено договір оренди № ДФ-160 нерухомого майна, що належить до державної власності.

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме:

- нежитлові приміщення загальною площею 231,9 кв.м., територіально розташовані в будинку «Службове приміщення першого району» (інв. №066562) за адресою: м. Одеса, Митна площа,1;

- нежитлові приміщення загальною площею 198,9 кв.м., територіально розташовані в будинку морського вокзалу (інв. №073000), за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6;

- нежитлові приміщення першого та другого повреху загальною площею 494,0 кв.м., територіально розташовані в «Корпусі №2 за теплопунктом» (інв. №060382), за адресою: м. Одеса, вул. Андрієвського, 2;

- нежитлові приміщення загальною площею 1239,4 кв.м, територіально розташовані в будинку морського вокзалу (інв. №073000), що перебуває на балансі ДП «ОМТП» за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6.

Згідно з п. 5.9 Договору орендар зобов’язується здійснювати витрати, пов’язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Відповідно до п. 10.1 договір укладено строком на 2 роки 11 місяців. Водночас, п. 10.4. Договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженому управляти об’єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.

03.12.2008 р. між орендарем та орендодавцем було підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна до Договору.

Відповідно до Закону України «Про морські порти України», що набрав чинності 13.06.2013 р., розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 р. № 163 державні підприємства морського транспорту були реорганізовані шляхом виділу стратегічних об’єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та зобов’язань щодо них відповідно до розподільчих балансів.

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі – ДП «АМПУ», Адміністрація) було утворено на виконання вищезазначених нормативно-правових актів внаслідок виділу та стало правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов’язків відповідно до розподільчих балансів.

У результаті реорганізації ДП «ОМТП» стратегічні об’єкти портової інфраструктури, частина іншого майна, прав та обов’язків щодо них були передані до ДП «АМПУ» відповідно до розподільчого балансу, підписаного між зазначеними юридичними особами станом на 13.06.2013 р.

Відповідно до зазначеного розподільчого балансу та акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов’язань до ДП «АМПУ» як правонаступника були передані від ДП «ОМТП» певні основні засоби, в тому числі нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. № 073000), які знаходяться в користуванні відповідача відповідно до договору оренди № ДФ-160 від 03.12.2008 р. Крім того, ДП «АМПУ» як правонаступнику ДП «ОМТП» були передані всі права та зобов’язання за договором оренди рухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р.

Позивач вказує, що наказом № 17 від 13.06.2013 р. ДП «АМПУ» наділила адміністрацію Одеського морського порту відповідним майном, правами та зобов’язаннями, що перешли до неї від ДП «ОМТП» (в тому числі щодо нежитлового приміщення пасажирського комплексу морського вокзалу з інв. № 073000 та договору оренди державного нерухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р.), яке було передано адміністрації Одеського морського порту за актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов’язань № 19 від 13.06.2013 р., для здійснення відповідних повноважень (діяльності) від імені та в інтересах Адміністрації.

З 13.06.2013 р. Адміністрація є правонаступником ДП «ОМТП» за договором оренди нерухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р. з відповідними правами і зобов’язаннями та виступає Балансоутримувачем орендованого майна за договором.

27.09.2016 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Одеською митницею ДФС, що є правонаступником Південної митниці, було укладено договір про внесення зміни до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.12.2008 р. (обліковий номер договору №20984091633).

Згідно з положеннями Договору у новій редакції, орендодавець передає у строкове користування майно, яке знаходиться на балансі двох балансоутримувачів – ДП «ОМТП» та ДП «АМПУ» (балансоутримувач-2). При цьому в оренду передано, зокрема, майно, яке знаходиться на балансі Адміністрації, у тому числі нежитлові приміщення, загальною площею 1438,30 кв.м., територіально розташованих в будинку морського вокзалу (інв. №073000), за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6.

У п. 5 договору про внесення зміни встановлено, що зміни набирають чинності з дня їх підписання сторонами та скріплення печатками. Сторони домовились, що даний договір про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 року регламентує взаємовідносини між сторонами, що виникли між ними з 13.06.2013 р. у відповідності до положень ст. 631 ЦК України.

Згідно з п. 7 договору про внесення змін, на відношення сторін, не врегульованих цими змінами, розповсюджуються умови договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р.

13.09.2017 р. за вих. № 33А/1962 адміністрацією Одеського морського порту було направлено лист на адресу Одеської митниці ДФС з проектами договорів згідно п.5.9 Договору оренди нерухомого майна №ДФ-160 від 03.12.2008 р. на відшкодування експлуатаційних витрат: водопостачання, водовідведення та теплопостачання та відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, - для підписання та повернення з метою подальшого узгодження.

16.03.2018 р. адміністрацією направлено лист за вих.№19-33А/492 з посиланням на вищезазначений лист від 13.09.2017 р. та проханням погодити вказані договори.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За положеннями ч.ч.1,2 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.ч.1-3,6 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Об'єктом оренди можуть бути, у тому числі, державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч.ч.3,4 Закону України «Про морські порти України» адміністрація морських портів України або власник морського терміналу на безоплатній основі надає у користування приміщення для організації пункту пропуску через державний кордон України, де здійснюються в установленому законодавством порядку прикордонний, митний контроль і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Контроль організовується та здійснюється у встановленому актами законодавства України порядку. У відповідних випадках та в порядку, встановленому актами законодавства України, здійснюються також перевірки рівня іонізуючого випромінювання, фітосанітарний, ветеринарно-санітарний контроль, державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин, медичний огляд пасажирів, екіпажів, бригад тощо з метою виявлення осіб з симптомами інфекційних хвороб.

У морських портах (морських терміналах) утворюються зони прикордонного і митного контролю, у межах яких здійснюються всі види контролю та огляду пасажирів, вантажів і транспортних засобів, перевірка та оформлення документів пасажирів, водіїв транспортних засобів і супроводжуючих осіб, а також документів на вантаж і транспортні засоби. У цих зонах не дозволяється виконувати сертифікацію товарів та інші операції, що не стосуються безпосередньо пропуску через державний кордон України пасажирів, транспортних засобів і вантажів.

Враховуючи вказане вище, суд вважає наявність обов’язку у відповідача щодо укладення договору про відшкодування експлуатаційних витрат такою, що прямо випливає з Договору оренди.

Суд враховує те, що п. 5.9 Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № ДФ-160 від 03.12.2008 р., з урахуванням наступних змін, є чинним, вимоги про його недійсність не заявлялись та, відповідно, не розглядались. Таким чином, вимоги вказаного пункту є обов’язковими для сторін Договору з урахуванням положення ст. 204 ЦК України, якою встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому суд критично ставиться до доводів відповідача щодо відсутності у кошторисі Одеської митниці ДФС видатків на виплату коштів, які вказані у проекті договору, що пропонується до укладення, оскільки відповідач, підписуючи договір оренди, погодився на викладені в ньому умови, а відтак прийняв на себе відповідні обов’язки, наведені в ньому.

Отже, з моменту прийняття відповідачем в оренду обумовленого договором оренди № ДФ-160 від 03.12.2008 р. майна, орендар повинен був відповідно до положень п. 5.9 договору протягом 15 робочих днів після підписання договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Водночас суд враховує те, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності у відзиві на позовну заяву (вх.№15886/18 від 06.08.2018 р.) та у запереченнях (вх.№17802/18 від 03.09.2018 р.).

Ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, згідно з вимогами ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Законодавством також надана можливість збільшити позовну давність за домовленістю сторін (ч.1 ст. 259 ЦК України), якою сторони при укладанні Договору оренди не скористалися.

Ст. 260 ЦК України визначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Ч.1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому судом враховано, що до спірних правовідносин не може бути застосовано чабз.2 ч.5 ст. 260 ЦК України, оскільки строк виконання зобов’язання з укладання договору на відшкодування експлуатаційних витрат прямо встановлений у п. 5.9. Договору.

Крім того, заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності відповідно до ст. 262 ЦК України, тому укладення 27.09.2016 р. між орендодавцем та відповідачем договору про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 р. нерухомого майна, згідно з яким ДП “АМПУ” як правонаступник ДП „ОМТП” стало балансоутримувачем нежитлових приміщень, що перебували в оренді відповідача, не впливає на порядок обчислення позовної давності щодо вимог, які випливають з договору оренди нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. № 073000), загальною площею 1438,30 кв.м, розміщені за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6.

Водночас, суд звертає увагу на те, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Вказане вище відповідає висновкам, викладеним у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Отже, враховуючи відсутність доказів поважності пропуску позовної давності зі сторони позивача у матеріалах справи, суд приходить до висновку про необхідність застосування позовної давності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, але задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) до Одеської митниці ДФС за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, - про зобов’язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені в судовому засіданні 07.11.2018 р. Повний текст рішення складено та підписано 16 листопада 2018 р.

Суддя Р.В. Волков