Рішення № 77881642, 06.11.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1526/18Господарський суд Одеської області у складі судді Лічмана Л.В.,

секретар судового засідання Цісельський К.О.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: ОСОБА_1,

від Кабінету Міністрів: ОСОБА_2,

від Міністерства оборони: ОСОБА_3,

від КЕВ м. Одеси: ОСОБА_4,

від Молодіжненської сільради: не з’явився,

від ГО ,,Сокіл” та МРП ,,Сокіл” ГО ,,ВМТ ,,Південь”: ОСОБА_5,

від ТОВ ,,Лагуна-Юг”: ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Громадської організації ,,Сокіл”, Мисливсько-рибальського підприємства ,,Сокіл” громадської організації ,,Військово-мисливське товариство ,,Південь”, Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Лагуна-Юг” про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів оренди землі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.08.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1526/18 та призначено підготовче засідання на 27.08.2018 р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.08.2018 р. оголошено перерву у підготовчому засіданні до 19.09.2018 р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.09.2018 р. продовжено строк підготовчого провадження до 31.10.2018 р.; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 02.10.2018 р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.10.2018 р. відкладено підготовче засідання на 11.10.2018 р.

Протокольними ухвалами Господарського суду Одеської області від 11.10.2018 р.: відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Лагуна-Юг” про залишення позовної заяви без розгляду; закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30.10.2018 р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.10.2018 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 06.11.2018 р.

Згідно із приписами ст.ст.233,240 ГПК України в судовому засіданні 06.11.2018 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заступник військового прокурора Південного регіону України (далі – Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі – Кабмін), Міністерства оборони України (далі – Міністерство), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі – КЕВ) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі – Сільрада), Громадської організації ,,Сокіл” (далі – ГО ,,Сокіл”), Мисливсько-рибальського підприємства ,,Сокіл” громадської організації ,,Військово-мисливське товариство ,,Південь” (далі – МРП ,,Сокіл”), Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Лагуна-Юг” (далі – ТОВ ,,Лагуна-Юг”), згідно якої просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Сільради від 27.10.2004 р. № 611-IV ,,Про затвердження матеріалів інвентаризації земельних ділянок МОУ Південного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси під базою відпочинку ,,Сокіл” МРП ,,Сокіл” Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України та передачу земельних ділянок у довгострокову оренду терміном на 49 років МРП ,,Сокіл” Південної регіональної організації ТВМР ЗС України, ГО ,,Сокіл”, ТОВ ,,Лагуна-ЮГ”;

- визнати недійсним із моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 30.12.2004 р., укладений між Сільрадою та МРП ,,Сокіл” щодо земельної ділянки площею 9,8131 га, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4;

- визнати недійсним із моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 30.12.2004 р., укладений між Сільрадою та ГО ,,Сокіл” щодо земельної ділянки площею 4,51 га, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4Б;

- визнати недійсним із моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 30.12.2004 р., укладений між Сільрадою та ТОВ ,,Лагуна-Юг” щодо земельної ділянки площею 2,9514 га, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на наступне.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б № 032344 Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району, правонаступником якої є КЕВ, у 1986 р. виконкомом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Сільради.

Згідно ст.ст.77,78,84 ЗК України, ст.14 Закону України ,,Про Збройні Сили України”, ст.ст.1,2 Закону України ,,Про використання земель оборони” вказані землі відносяться за формою власності до державної власності, за цільовим призначенням – до земель оборони.

Частина земельної ділянки площею 17,2475 га за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4 (на території військового містечка № 1) використовується під розміщення будівель та споруд бази відпочинку ,,Сокіл”, тобто нерухомого державного майна.

Рішенням Сільради від 27.10.2004 р. № 611-IV припинено право держави в особі КЕВ на користування земельною ділянкою військового містечка № 1 площею 17,2475 га, віднесено її до земель рекреаційного призначення та передано в довгострокову оренду МРП ,,Сокіл”, ГО ,,Сокіл” та ТОВ ,,Лагуна-Юг”. На підставі рішення Сільради 30.12.2004 р. нею укладено договори оренди: з МРП ,,Сокіл” – щодо земельної ділянки площею 9,8131 га; з ГО ,,Сокіл” – щодо земельної ділянки площею 4,51 га; ТОВ ,,Лагуна-Юг” – щодо земельної ділянки площею 2,9514 га.

Прокурор вважає, що під час прийняття оскарженого рішення Сільрадою не враховано вимоги ст.142 ЗК України, відповідно до яких існує порядок припинення права постійного користування землями оборони у зв’язку з добровільною відмовою від них землекористувача. Вказаний порядок передбачає: добровільну відмову землекористувача, адресовану власнику земельної ділянки; прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування. При цьому саме з моментом прийняття рішення власником земельної ділянки законодавець пов’язує момент припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Між тим, Кабмін як власник землі згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою та її вилучення на користь органів місцевого самоврядування не надавав, Міністерство як орган управління майном та/або КЕВ м. Одеси як безпосередній землекористувач заяву про добровільну відмову від належного права користування на земельну ділянку власнику – Кабміну – не адресували.

Крім того в позові зазначено, що приписами ст.ст.13,17,122 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення Сільради, правом передачі земель оборони із земель державної власності до земель комунальної власності наділялись Кабмін та місцеві державні адміністрації, а не органи місцевого самоврядування.

Враховуючи наведене, на думку Прокурора, правових передумов для прийняття рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV у Сільради не існувало, з огляду на що останнє, а також договори оренди згідно ст.ст.203,215 ЦК України слід визнати недійсним як такі, що суперечать вимогам ст.ст.77,92,140,141 ЗК України, п.3 Перехідних положень Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, ч.1 ст.4 Закону України ,,Про оренду землі”, ст.ст.1,4 Закону України ,,Про використання земель оборони”.

У відзиві на позовну заяву ГО ,,Сокіл” із доводами, якого погодилось МРП ,,Сокіл”, просить у задоволенні вимог Прокурора відмовити, оскільки:

- мала місце добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, письмово оформлена згодою Міністра оборони України та документацією за підписом посадових осіб КЕУ Південного оперативного командування, тільки після чого розроблено технічну документації по інвентаризації земельних ділянок за дорученням голови Овідіопольської райдержадміністрації та прийнято оскаржене в судовому порядку рішення Сільради;

- Кабмін на момент прийняття рішення Сільради не був наділений повноваженнями щодо вирішення питань, пов’язаних з припиненням права користування землями оборони, а, отже, заявлення Прокурором позову в інтересах держави в особі Кабміну є необґрунтованим;

- п.12 Перехідних положень ЗК України в чинній на момент прийняття рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV редакції без будь-яких обмежень наділяв Сільраду правом припинення користування земельного ділянкою в межах населеного пункту в зв’язку з добровільною відмовою від такого права землекористувачем;

- на момент прийняття оспорюваного рішення Закон України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України” не відносив до військового майна земельні ділянки оборони, з огляду на що Сільрада не здійснила розпорядження військовим майном;

- Прокурор, який вважає порушеним право державної власності на майно, в т.ч. нерухоме, не довів наявність як конкретно визначеного нерухомого майна на спірній земельній ділянці, так і прав держави на нього;

- спірна земельна ділянка за час чинності договору оренди була розподілена між членами ГО ,,Сокіл”, значною частиною з яких збудовано та прийнято в експлуатацію дачні будинки, відчужено їх іншим особам, а тому визнанням недійсним договору оренди землі може бути порушено право на мирне володіння майном, закріплене в ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- позов не підлягає задоволенню в зв’язку з пропуском строку позовної давності, адже усі позивачі могли знати та знали про оспорюване рішення з дня його прийняття.

Сільрада у відзиві на позов проти його задоволення заперечила, пославшись на існування в неї на той час відповідних повноважень, наданих п.12 Перехідних положень ЗК України. При цьому Сільрада звертає увагу суду на ту обставину, що: спірна земельна ділянка ніколи не відводилась та не надавалась для розміщення об’єктів нерухомості бази відпочинку ,,Сокіл” ані загальносоюзній громадській організації, ані Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району; проведеною експертизою землевпорядної документації не встановлено порушень прав держави при відведенні спірної земельної ділянки в оренду; під час прийняття рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV Сільрада виходила з фактів перебування земельної ділянки в межах с. Молодіжне під об’єктом соціального-культурного призначення та відсутності законодавчої заборони на її передачу в оренду після вилучення. Додатково Сільрада зазначає про наявність в матеріалах справи письмових відмов від права користування землею Міністра оборони України та керівництва Квартирно-експлуатаційної частини Одеського району, а також на сплив позовної давності.

ТОВ ,,Лагуна-Юг” теж подало відзив на позовну заяву, в якому просить у її задоволенні відмовити.

Відзив ТОВ ,,Лагуна-Юг” обґрунтовано тим, що:

- Прокурор не вказав, чим оспорювані рішення та договори оренди землі порушують права КЕВ;

- всупереч ч.3 ст.23 Закону України ,,Про прокуратуру” Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в т.ч. в особі КЕВ, який не є органом державної влади;

- немає доказів правового зв’язку між КЕВ та Квартирно-експлуатаційній частиною Одеського району, якій видано державний акт;

- всі матеріали погодження питань, пов’язаних з вилученням земель, які розроблено та прийнято до 01.01.2002 р., після набрання чинності новою редакції ЗК України вважалися дійсними згідно п.п.4,10 Перехідних положень цього кодексу. Таким чином, до правовідносин, що виникли в зв’язку з вилученням земель оборони в даному випадку потрібно застосовувати норми ЗК України від 1990 р., де підставою для прийняття радою народних депутатів рішення про припинення права постійного користування землею визначена заява землекористувача, яку Квартирно-експлуатаційна частина Одеського району за згодою Міністра оборони України зробила в установленому порядку;

- Прокурор, стверджуючи, що оспорюваними рішенням та договорами оренди землі порушено права позивачів як власника та користувачів майна, не вказав, чому протягом тривалого періоду ними не вживались заходи щодо утримання бази відпочинку та земельної ділянки;

- законодавство України на час прийняття Сільрадою рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV не було досконалим і неоднозначно регулювало земельні правовідносини, тому відповідальність за дії, пов’язані з реалізацією недосконало прописаних процедур, не може покладатися на осіб, які розраховували на їх легітимність;

- до позовних вимог Прокурора слід застосувати наслідки спливу позовної давності в разі встановлення судом, що при прийнятті оскарженого рішення та укладенні договорів оренди землі допущено порушення чинного законодавства. При цьому наведені в тексті позову посилання на те, що лише в 2018 р. Прокурор дізнався про існування датованих 2004 р. рішення та договорів, ТОВ ,,Лагуна-Юг” спростовує, зокрема, листом від серпня 2004 р., в якому військовий прокурор підтвердив обізнаність з приводу підстав користування ТОВ ,,Лагуна-Юг” земельними ділянками.

У відповідях на відзиви відповідачів Прокурор, Кабмін, Міністерство та КЕВ додатково вказують, що строки позовної давності не пропущено, т.я. про порушення своїх прав Кабмін дізнався лише з листа Прокурора від 25.05.2018 р., а докази іншого з посиланням на конкретну дату початку перебігу строку відповідачами не надано.

ГО ,,Сокіл” та МРП ,,Сокіл” подали спільні заперечення на відповіді на відзиви, в яких посилаються на необгрунованість тверджень Прокурора та позивачів щодо перевищення Сільрадою меж наданої їй компетенції, а також на те, що саме позивачі мають довести неможливість дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, ніж повідомлено Прокурором.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши відповідність доводів обставинам справи та нормам українського законодавства, господарський суд відмовляє у задоволенні позовної заяви, виходячи з такого.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б № 032344 Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району, правонаступником якої є КЕВ, у 1986 р. виконкомом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Сільради.

Рішенням Сільради від 27.10.2004 р. № 611-IV, зокрема, припинено право КЕВ на постійне користування частиною цієї землі оборони площею 17,2475 га, віднесено її до земель рекреаційного призначення та передано в довгострокову оренду МРП ,,Сокіл”, ГО ,,Сокіл” та ТОВ ,,Лагуна-Юг”.

На підставі рішення Сільради 30.12.2004 р. нею укладено договори оренди: з МРП ,,Сокіл” – щодо земельної ділянки площею 9,8131 га; з ГО ,,Сокіл” – щодо земельної ділянки площею 4,51 га; ТОВ ,,Лагуна-Юг” – щодо земельної ділянки площею 2,9514 га.

За змістом ст.ст.13,19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 ст. 116 Конституції України наділено Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державною власністю відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Статтею 3 цього Кодексу визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частинами 1 та 4 ст.77 ЗК України встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом ,,б” ч.3 ст.84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Згідно ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;… є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За змістом ст.1 Закону України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21.09.1999 р. № 1075-XIV в редакції, чинній на момент прийняття рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV, військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв’язку тощо.

В ст.ст.9 та 14 Закону України ,,Про Збройні Сили України” від 06.12.1991 р. № 1934-XII в редакції, чинній на момент прийняття рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV, визначено, що землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об’єктів державної власності, в т.ч. земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно ст.ст.1,2 Закону України ,,Про використання земель оборони” від 27.11.2003 р. № 1345-IV в редакції, чинній на момент прийняття рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Проаналізувавши наведені положення законодавства, встановивши, що земельна ділянка, право на постійне користування якою припинено оспорюваним рішенням, відноситься до земель оборони, власником цих земель є держава в особі Кабміну, який і має розпоряджатися ними, те, що останній від імені власника згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення на користь органів місцевого самоврядування та передачу в оренду не надавав, господарський суд погоджується з доводами Прокурора про те, що Сільрада прийняла рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV та уклала оспорювані договори всупереч передбаченому законодавством порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 12.06.2018 р. по справі № 916/3727/15. Згідно ч.4 ст.236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Між тим, задоволення позову унеможливлюється спливом позовної давності, про який заявлено відповідачами у відзивах на позовну заяву.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 р. у справі ,,Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”; п.570 рішення від 20.09.2011 р. у справі ,,ВАТ ,,Нафтова компанія ,,Юкос” проти Росії”).

В ст.256 ЦК України наведено поняття позовної давності, під якою слід розуміти строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В ч.1 ст.261 ЦК України закріплено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч.3 та 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29.05.2013 р. № 10 (із змінами), який відповідає численним правовим висновкам Верховного Суду України, роз’яснено, що: ,,,… Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор…”.

Порівняльний аналіз термінів ,,довідався” та ,,міг довідатися”, що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як вбачається з матеріалів справи, позиція Прокурора в частині строків позовної давності ґрунтується на тому, що позивачі, в т.ч. Кабмін, дізнались від нього про існування оспорюваних рішення та орендних угод лише 2018 р., а до цього не були та не могли бути обізнані відносно припинення права КЕВ на постійне користування землями оборони.

Господарський суд Одеської області такі твердження Прокурора вважає помилковими, оскільки Кабмін, Міністерство та КЕВ, якби ними вживались заходи щодо з’ясування стану своїх майнових прав, могли довідатися про порушення свого права та/або про особу, яка його порушила.

До такого висновку суд доходить, встановивши, що договори оренди від 30.12.2004 р., які містять посилання на рішення Сільради від 27.10.2004 р. № 611-IV як на підставу їх укладання, а також підписані протягом 2008-2009 рр. додаткові угоди до них, в яких з’явився кадастровий номер земельних ділянок:

1) в 2005 р. (договори) та в 2009 р. (додаткові угоди) зареєстровані в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди Сільради за певними номерами. Реєстрація в 2009 р. додаткових угод здійснена Овідіопольським районним відділом Одеської регіональної філії Державного підприємства ,,Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах”;

2) стали підставою для внесення в 2013 р. відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що свідчить актуальна інформація, наявна на а.с.168 т.1 матеріалів справи.

Відтак, ще з 2009 р. шляхом дослідження Книги записів державної реєстрації договорів оренди Сільради, на території якої знаходяться спірні землі, направлення запитів до Овідіопольського районного відділу Одеської регіональної філії Державного підприємства ,,Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах”, яким на той час здійснювалась реєстрація угод оренди землі, або з 2013 р. шляхом отримання відомостей із загальнодоступного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачі могли дізнатися про наявність зареєстрованого права власності та користування на їх земельні ділянки за іншими особами, а також про правові передумови проведеної реєстрації.

Натомість жодних дій, спрямованих на перевірку як документального оформлення прав на землі оборони, так і фактичної належності земельних ділянок, в ході якої було б виявлено відкрите володіння ними з 2005 р. ГО ,,Сокіл”, МРП ,,Сокіл” та ТОВ ,,Лагуна-Юг”, позивачами внаслідок неправомірної бездіяльності їх посадових осіб вчинено не було. Негативним для держави результатом описаної бездіяльності є пропуск трирічного строку позовної давності.

Відтак, у зв’язку зі спливом позовної давності, про який заявлено всіма відповідачами, подана Прокурором у рамках провадження у даній справі позовна заява задоволенню не підлягає.

Не приймаються до уваги посилання відповідачів на добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, письмово оформлену в 2000 р. згодою Міністра оборони України та документацією за підписом посадових осіб КЕУ Південного оперативного командування, т.я. за відсутності згоди Кабміну на припинення права користування спірною земельною ділянкою та її вилучення на користь органів місцевого самоврядування вказана відмова жодних правових наслідків не породжує.

Твердження відповідачів про відсутність у Кабміну та наявність у Сільради повноважень щодо вирішення питань, пов’язаних з припиненням права користування землями оборони, являються хибними з мотивів, наведених вище в цьому рішенні.

Додатково суд зазначає, що п.12 Перехідних положень ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття рішення від 27.10.2004 р. № 611-IV, не можна розуміти як норму, яка наділяла Сільраду правом припинення користування земельною ділянкою в межах населеного пункту після добровільної відмови від такого права землекористувачем, тому що органи влади і органи місцевого самоврядування приписами ЗК України наділені повноваженнями з розпорядження земельними ділянками, виходячи в т.ч. з цільового призначення та категорії земель. Самостійне, без згоди Кабміну, розпорядження такою категорією земель як землі оборони до компетенції органів місцевого самоврядування не входило.

Доводи ТОВ ,,Лагуна-Юг” стосовно незазначення Прокурором того, чим оспорювані рішення та договори оренди землі порушують права КЕВ, спростовуються посиланням в тексті позову на існуюче у КЕВ право постійного користування земельною ділянкою, реалізації якого перешкодили акт органу місцевого самоврядування та орендні угоди. При цьому слід вказати на передбачену ч.3 ст.23 Закону України ,,Про прокуратуру” можливість звернутися з позовом в інтересах держави в особі КЕВ, яка не є державною компанією, чиє представництво органом прокуратури прямо заборонено.

Відносно відсутності доказів правового зв’язку між КЕВ та Квартирно-експлуатаційній частиною Одеського району, якій видано державний акт, господарський суд звертає увагу ТОВ ,,Лагуна-Юг” на довідку Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 24.01.2018 р. № 303/22/7/18, з якої вбачається переформування цих осіб відповідно до директиви Міністерства від 14.03.2002 р.

Що стосується тверджень про розповсюдження на спірні правовідносини норм ЗК України від 1990 р., то в цій частині потрібно відмітити те, що згідно п.4 Перехідних положень ЗК України від 2001 р. матеріали погодження питань, пов’язаних з вилученням (викупом) земель, щодо яких на момент введення в дію цього кодексу не прийнято відповідних рішень, підлягають розгляду відповідно до цього кодексу, а, отже, оскільки рішення про вилучення земель оборони станом на 01.01.2002 р. прийнято не було, вилучення земель мало відбуватись з дотриманням вимог ЗК України від 2001 р.

Інші доводи учасників справи теж не спроможні вплинути на висновок суду стосовно відмови у позові через сплив позовної давності.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у позові сплачений за його подачу судовий збір покладається на Військову прокуратуру Південного регіону України.

Керуючись ст.ст.129,232,233,238,240,241 ГПК України, вирішив:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання його повного тексту і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 16 листопада 2018 р.

Суддя Л.В. Лічман