Постанова № 77874828, 08.11.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1535/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Русаков Г. С. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Храпка В.Д.

секретар - Чуйко А.В.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

відповідач - ОСОБА_5;

третя особа - ОСОБА_6;

особи, які подали апеляційні скарги - ОСОБА_5, ОСОБА_6;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання угоди, яка підписана згідно кредитного договору про надання споживчого кредиту недійсною, та за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_5 про визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 11 950,00 дол. США, з яких: 10 000,00 дол. США на споживчі цілі, 300,00 дол. США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту з надання кредиту, 100,00 дол. США на страхування майна, 50,00 дол. США на особисте страхування та 1 500,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадку та у порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом 1,08 % на місяць на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення кредиту до 25 квітня 2018 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 12 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 6 110,77 дол. США, що за курсом НБУ становить 125 759,61 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 430,36 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 327,91 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 4,66 дол. США, пені у розмірі 45,28 дол. США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 12,15 дол. США та штрафу (процентна складова) у розмірі 290,41 дол. США, яку ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути зі ОСОБА_5

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 подала зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору від 25 квітня 2008 року недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що твердження банку про отримання нею кредиту згідно з кредитним договором від 25 квітня 2008 року є безпідставним, оскільки не підтверджено належними і допустимими доказами. Крім того, сторінки №№ 1, 2, 3, 4 кредитного договору вона не підписувала, що дало банку можливість фальсифікувати його зміст і внести суперечливі пункти до кредитного договору.

При укладенні оспорюваного кредитного договору банк не надав їй детальну інформацію про умови кредитування, як це передбачено статтею 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». У договорі відсутні відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, а графік погашення заборгованості є незрозумілим для споживача.

Вважає, що Банком кредит у валюті їй був наданий без наявності відповідної ліцензії, укладена угода від іменем Банку неуповноваженою особою та її було введено в оману щодо правомочності особи, яка підписала угоду.

Крім того, вважала, що працівники Канівського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» викрали валютні кошти призначені для сплати страхового платежу, оскільки кошти у розмірі 1 500,00 дол. США на рахунок ЗАТ «Страхова компанія «Інгострах» не поступали.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 листопада 2015 року об'єднано в одне провадження позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним.

У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, та пред'явив позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 про визнання недійним кредитного договору від 25 квітня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_5

Позовна заява мотивована тим, що він є чоловіком ОСОБА_5 Оспорюваний правочин було укладено без його згоди, банк не повідомив його про те, що дружина звернулася із заявою про отримання кредиту. При укладенні договору ПАТ КБ «ПриватБанк» у порушення вимог статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав позичальнику детальної інформації про умови кредитування, тобто не повідомив його дружину про умови договору, чим увів її в оману. Кредит його дружині Банком був наданий в валюті без ліцензії на вчинення таких дій, кредит у валюті був виданий без відкриття поточного рахунку на ім»я клієнта , тобто був виданий за тіньовою схемою. Крім того, його дружина стверджує, що кошти за кредитним договором від 25 квітня 2008 року вона не отримувала, будь-яких угод з банком не укладала.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 червня 2017 року ОСОБА_6 залучено до участі у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання угоди недійсною, в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року об'єднано в одне провадження позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5В про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічний позов ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання угоди недійсною та позов ОСОБА_6 до ПАТ КБ ПриватБанк», ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року у розмірі 6 110,77 дол. США, що за курсом НБУ станом на 12 травня 2015 року становить 125 759,61 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1257,60 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ КБ ПриватБанк» про визнання угоди недійсною, відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ПАТ КБ ПриватБанк», ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору. Встановивши, що основне зобов'язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув заборгованість за цими договором з позичальника, визнавши, що розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 і позову ОСОБА_6, суд виходив із того, що заявниками пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем за вимогами про визнання недійсним кредитного договору від 25 квітня 2008 року, оскільки про порушення своїх прав вони дізналися у квітні 2008 року, а з позовом до суду звернулися за межами трирічного строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_6 та ОСОБА_5 оскаржили рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційні скарги.

ОСОБА_5 в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було розглянуто та взято до уваги подане нею «Доповнення до зустрічної позовної заяви». Також, зазначається, що Банк ігноруючи вимоги частини 2 статті 59 ЦПК України не підтвердив належними та допустимими доказами та первинними документами бухгалтерського обліку та фінансової звітності надання споживачу ОСОБА_5 кредитних коштів, зазначених в кредитному договорі № CSW0GA0000000007 від 25 квітня 2008 року згідно до п. 8.1. договору. Зазначає, що надана Банком до суду довідка «Розрахунок заборгованості за Кредитним договором № CSW0GA0000000007 від 25 квітня 2008 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_5 станом на 12 травня 2015 року підписана невідомим представником ПАТ КБ «Приватбанк»; без зазначення статусу особи, що підписала документ бухгалтерського обліку та фінансової звітності та П.І.Б. Вважає, що пункт кредитного договору про надання винагород за надання фінансового інструменту суперечить Постанові Правління НБУ № 168. Договори страхування нею були укладені під тиском.

Просила відмінити рішення від 07 грудня 2017 року у справі відкритій за первинною позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5; відмінити ухвалу винесену 07 грудня 2017 року суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області по справі № 697/1045/15-ц, відкритій за первинною позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 щодо забезпечення доказів; відмінити ухвалу, винесену 07 грудня 2017 року суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області по справі № 697/1045/15-ц, відкритій за первинною позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 щодо залучення ЗАТ СК «Інгострах» третьою особою до даної справи; визнати кредитний договір № CSW0GA0000000007 від 25 квітня 2008 року недійсним, згідно до порушення Банком при укладенні договору вимог статті 638 ЦК України, частини 2, статті 640 ЦК України, частини 2 статті 1055 ЦК України, частини 1, частини 3, частини 4, статті 203 ЦК України, статті 231 ЦК України та статті 215 ЦК України, статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»; визнати недійсними договори страхування укладені з неіснуючою юридичною особою ЗАТ СК «Інгострах» згідно до ЄДРПОУ (договір особистого страхування № CSW0GA0000000007 від 25 квітня 2008 року; договір страхування майна № CSW0GA0000000007 від 25 квітня 2008 року.

ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі вказував, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було прийнято до уваги положення статті 203 ЦК України, статті 369 ЦК України. Вважає безпідставними твердження Банку про те, що його дружиною було взято кредит в сумі 11 950 доларів США, оскільки не було надано первинних документів. Вважає, що рішення суду ґрунтується на припущеннях. Вважає, що пункт договору про надання винагород за надання фінансового інструменту суперечить вимогам Постанови Правління НБУ.

Просив відмінити рішення, винесене 07 грудня 2017 року суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області по справі № 697/1045/15-ц, відкритій за первинною позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк»; відмінити ухвалу винесену 07 грудня 2017 року суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області по справі 697/1045/15-ц, відкритій за первинною позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 щодо забезпечення доказів, згідно до рішення Конституційного суду України; визнати кредитний договір № CSW0GA0000000007 від 25 квітня 2008 року недійсним, згідно до порушення Банком при укладенні договору вимог статті 638 ЦК України, частини 2, статті 640 ЦК України, частини 2 статті 1055 ЦК України, частини 1, частини 3, частини 4, статті 203 ЦК України, статті 231 ЦК України та статті 215 ЦК України, статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_5 і ОСОБА_6 залишені без задоволення. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. Також вважав, правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 та позову ОСОБА_6, оскільки вони пред'явлені з пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, ОСОБА_5 подала касаційну скаргу в якій просила скасувати судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Верховного суду від 25 липня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Постанову апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 20 серпня 2018 року цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року у даній справі прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про витребування доказів.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Заслухавши учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягають до часткового задоволення виходячи із наступних підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище вимогам виходячи із наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 11 950,00 дол. США, з яких: 10 000,00 дол. США на споживчі цілі, 300,00 дол. США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту з надання кредиту, 100,00 дол. США на страхування майна, 50,00 дол. США на особисте страхування та 1 500,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадку та у порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом 1,08 % на місяць на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення кредиту до 25 квітня 2018 року.

Факт отримання ОСОБА_5 кредиту підтверджується її заявою про видачу готівки в сумі 10 000 доларів США від 25 квітня 2008 року (а.с. 103 т. 1).

Твердження ОСОБА_5, що вона не підписувала кредитний договір спростовується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 29 листопада 2016 року, призначеної ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 лютого 2016 року, згідно з яким кредитний договір від 25 квітня 2008 року було підписано ОСОБА_5 (т.1 а.с.199-204).

25 квітня 2008 року ОСОБА_5 було укладено із ЗАТ СК «Інгострах» договір страхування майна, а саме житлового будинку по вул. Першого Травня, 97 у м. Каневі, Черкаської області та договір страхування життя від нещасних випадків.

ПАТ «Страхова компанія «Інгострах», яке є правонаступником ЗАТ СК «Інгострах», підтвердило наявність договорів страхування майна і особистого страхування, укладених зі ОСОБА_5, та надходження страхових платежів за цими договорами.

Пунктом 8.1 договору передбачено сплату позичальником 300 доларів на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 7.2 даного Договору.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив якщо він не приступив до виконання зобов»язання, або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Звертаючись в суд з зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору ОСОБА_5 вказувала на недоведеність Банком факту отримання нею коштів за кредитним договором, про порушення Банком положень частини 2 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо не доведення до її відому умов надання кредиту, надання валютного кредиту без відповідної ліцензії, укладення кредитного договору з боку Банку не уповноваженою особою, тобто особою яка не мала повноважень, що кредитний договір нею був укладений під впливом обману з боку Банку, а також що Банком був порушений самий порядок надання валютного кредиту.

Колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5, виходячи із наступного.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив із пропуску строку позовної давності.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( частина 1 статті 1048 ЦК України).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Положеннями частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки (пункт 3).

Відповідно до частин першої, другої, п'ятої та сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що умови кредитного договору викладені в п. 8.1 щодо сплати позичальником 300 доларів на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 7.2 даного Договору є несправедливим, оскільки є такими, що підлягають сплаті на користь Банку за дії, які він вчиняє на свою користь, а саме ведення справи, укладення договору та інше.

Згідно з положеннями статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється у три роки (стаття 257 ЦУК України).

Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку передбаченому статтею 267 ЦК України 01 березня 2017 року подав до суду першої інстанції заяву про застосування судом строку позовної давності та просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в результаті включення ПАТ КБ «ПриватБанк» до умов кредитного договору, а саме до пункту 8.1 положення щодо сплати ОСОБА_5 на користь Банку винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу були порушені права позичальника.

Однак, враховуючи, що з умовами викладеними в даному пункті кредитного договору ОСОБА_5 була ознайомлена в день його підписання, і в цей же день мала можливість і довідалась про порушення свого права, колегія суддів вважає, що перебіг строку позовної давності щодо визнання недійсними вказаних положень кредитного договору має обраховуватись відповідно до положень частини 1 статті 261 ЦК України, тобто коли ОСОБА_5 довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а саме від дня укладення кредитного договору з 25 квітня 2008 року.

Враховуючи, що із заявою про застосування позовної давності ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до ухвалення судом першої інстанції рішення, позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання недійсними умов кредитного договору викладених в пункті 8.1 щодо сплати ОСОБА_5 на користь Банку винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу є доведеними, однак строк звернення з даними позовними вимогами ОСОБА_5 пропущений без поважної причини, в цій частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 необхідно відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки із матеріалів справи вбачається, що факт отримання ОСОБА_5 коштів за кредитним договором підтверджується її заявою про видачу готівки від 25 квітня 2008 року, яка мається в матеріалах справи, також із матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» на час укладення кредитного договору мав відповідну ліцензію на надання кредиту в іноземній валюті, від імені Банку кредитний договір підписаний особою, яка мала відповідні повноваження на вчинення даних дій, при наданні кредиту позивачці за зустрічним позовом Банком був дотриманий порядок надання кредитів у іноземній валюті, колегія суддів вважає, що вказані обставини, на які ОСОБА_5 посилається як на підставу своїх позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним є недоведеними, надуманими та такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому позов про визнання договору недійсним з цих підстав є недоведеним і задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вимог про визнання недійсними умов кредитного договору щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу з підстав пропуску позовної давності та про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним з інших підстав в зв»язку з їх недоведеністю.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

На момент звернення з позовом заборгованість за кредитом не погашена.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Згідно розрахунку заборгованості від 12 травня 2015 року вбачається, що загальна сума заборгованості, яку необхідно сплатити ОСОБА_5 становить 6110,77 дол. США, яка складається з наступного:

- 5430,36 дол. США - заборгованість за кредитом;

- 327,91 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 4,66 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом;

- 45,28 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

а також штрафи відповідно до договору:

- 12,15 дол. США - штраф (фіксована частина);

- 290,41 дол. США - штраф (процентна складова).

Валютою кредиту зазначено долар США.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках та у порядку, встановлених законом.

Згідно статті 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

Згідно наданої позивачем за первісним позовом банківської ліцензії № 22 зареєстрованої НБУ 19 березня 1992 року за № 92 та дозволу № 22-2 виданих ПАТ КБ «Приватбанк» НБУ на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» згідно додатку дозволу № 22-1 від 29.07.2003 року визначений перелік операцій з валютними цінностями, яка має право здійснювати банк.

Тобто, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що на момент укладення кредитного договору у ПАТ КБ «Приватбанк» була ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення із ОСОБА_5 на користь банку заборгованості за кредитом, а саме: 5430,36 дол. США - заборгованості за кредитом; 327,91 дол. США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 4,66 дол. США - заборгованості по комісії за користування кредитом та 45,28 дол. США - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо стягнення із ОСОБА_5 на користь Банку 12,15 дол. США - штрафу (фіксована частина) та 290,41 дол. США - штрафу (процентна складова), виходячи із наступного.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи викладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003ц15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Проте, суд першої інстанції повністю задовольняючи позовні вимоги Банку не звернув увагу на вище вказані норми, що призвело до неправильного вирішення спору у цій частині.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за доцільне змінити рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з 6110,77 дол. США до 5808,21 дол. США, що за курсом 20,58 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12 травня 2015 року складає 119 532 грн. 96 коп. за кредитним договором № СSWОGА0000000007 від 25 квітня 2008 року.

Також, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 до ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору в зв»язку із спливом позовної давності, виходячи із наступного.

Відповідно до роз»яснень, викладених в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).

Положення статті 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки, аналіз вищенаведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що на укладання ОСОБА_5 кредитного договору від 25 квітня 2008 року не потрібна була згода її чоловіка ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним кредитного договору з цих підстав.

З інших підстав викладених в позовній заяві ОСОБА_6 кредитний договір також не може бути визнаний недійсним, оскільки права та законні інтереси остатнього укладенням Банком кредитного договору із ОСОБА_5 порушені не були.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 не було доведено у розумінні статей 76,77,81 ЦПК України порушення його прав та законних інтересів при укладенні кредитного договору з ОСОБА_5

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 до ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору з підстав спливу позовної давності також підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову в зв»язку з відсутністю факту порушення, невизнання або оспорювання прав позивача.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що відповідно до Закону України «Про судовий збір», ОСОБА_5 відноситься до переліку осіб, які звільняються від сплати судового збору, рішення суду в частині стягнення з неї судових витрат в розмірі 1257 гривень 60 копійок на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає до скасування. Судові витрати в розмірі 1195 гривень 33 копійки компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

постановила :

Апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором змінити, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з 6110,77 дол. США до 5808,21 дол. США, що за курсом 20,58 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12 травня 2015 року складає 119 532 гривня 96 копійок за кредитним договором № СSWОGА0000000007 від 25 квітня 2008 року.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» та в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» - скасувати.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою ОСОБА_5 в задоволенні зустрічного позову до публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» - відмовити.

ОСОБА_6 в задоволенні позову до публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк», ОСОБА_5 - відмовити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 судових витрат в сумі 1257 гривень 60 копійок на користь публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» скасувати.

Судові витрати понесені публічним акціонерним товариством комерційний Банк «ПриватБанк» в сумі 1195 гривень 33 копійки компенсувати за рахунок держави.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Судді Н.І. Гончар

Ю.В. Сіренко

В.Д. Храпко

Повний текст постанови складений 14 листопада 2018 року.