Рішення № 77874469, 26.10.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1455/18

Р І Ш Е Н Н Я

26.10.2018 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючого – судді Шиповича В.В.

секретаря судового засідання Василенко О.Г.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 26.02.2018 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, вказавши, що 28.01.2006 зареєструвала шлюб із ОСОБА_3. 02.11.2017 року шлюб із відповідачем розірвано. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей – ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2.

За час спільного проживання ними було набуто наступне нерухоме майно: трикімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка в с. Червона Слобода Черкаського району Черкаської області за кадастровим номером 7124990000:03:003:0808. На час подачі позову, за підрахунками позивача, приблизна вартість вказаного майна становить 1578288,90 гривень, з яких вартість квартири – 1543095,5 гривень (еквівалент 57000 доларів США), вартість земельної ділянки – 35193,4 гривень (еквівалент 1300 доларів США).

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано на ім’я ОСОБА_3

З приводу поділу майна, що належить їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності існує спір. Відповідач уникає вирішення даного питання та поділу вказаного нерухомого майна, стверджуючи, що він одноосібний власник майна. В той же час спільні діти проживають разом з нею та перебувають на її утриманні.

За таких обставин ОСОБА_1 просила визнати нерухоме майно: квартиру за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку в с. Червона Слобода Черкаського району Черкаської області з кадастровим №7124990000:03:003:0808 спільною сумісною власністю подружжя, а також визнати за нею та ОСОБА_3 право власності на дане нерухоме майно по 1/2 частці за кожним.

Ухвалою від 15.03.2018 позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 11.09.2018, у зв’язку із пропуском строку передбаченого ч.1 ст. 193 ЦПК України відмовлено у прийнятті до спільного розгляду із первісним позовом зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання боргу спільним сумісним зобов’язанням подружжя та стягнення коштів.

Ухвалою суду від 11.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник підтвердили обставини викладені у позові та наполягали на задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 додатково пояснила, що перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_3 займалася домашнім господарством, вихованням дітей, а крім того працювала у приватному стоматологічному кабінеті. Для придбання спірної квартири були використані сімейні заощадження та кредитні кошти за договором укладеним АТ «Укрсобанк» та ОСОБА_3 в інтересах сім’ї. Крім того просила врахувати, що до придбання власної квартири вона та відповідач, тривалий час мешкали у квартирі її батьків, при цьому ОСОБА_3 не сплачував ні за проживання ні за комунальні послуги, що сприяло збільшенню їх заощаджень. Не заперечувала, що вона та ОСОБА_3 спілкувалися із батьками останнього з приводу придбання квартири, зокрема показували їм фотографії майбутньої квартири, а також запитували, чи можуть ті дати кошти на купівлю квартири. Однак про наявність розписки щодо позики в сумі 30 000 доларів США, нібито отриманої ОСОБА_3 від його батьків на придбання квартири, вона довідалась тільки під час розгляду даної справи в суді.

У відповіді на відзив від 18.06.2018 року ОСОБА_1 просила врахувати, що відповідачем не доведено, набуття земельної ділянки внаслідок приватизації. Посилання відповідача на отримання позики від батьків на придбання квартири, вважала такими, що створені штучно для унеможливлення поділу спільного майна подружжя. Кредит отриманий ОСОБА_3 у АТ «Укрсоцбанк» було погашено під час шлюбу за рахунок коштів сім’ї. Також відсутні докази того, що кошти в сумі 30 000 доларів США, які відповідач нібито отримав в борг від своїх батьків, були використані на придбання спірної квартири.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник заперечували проти задоволення позову.

ОСОБА_3 суду пояснив, що земельна ділянка була ним приватизована, а отже не може бути об’єктом спільної власності подружжя. Кошти на придбання квартири загальною вартістю 60 000 доларів США, походили із наступних джерел, - 30 000 доларів США позичили його батьки; 16600 доларів США – кредит отриманий ним у банку; 13400 доларів США – його дохід від здійснення підприємницької діяльності. Кредит банку погашав він особисто. Позику батькам, ще не повертав. За таких обставин вважав, що квартира придбана ним за кошти, які належали йому особисто, а отже не може бути предметом поділу. Про отримання позики у його батьків, ОСОБА_1 знала, оскільки вони разом ходили та просили позичити їм кошти на придбання квартири, що батьки і зробили. Крім того у квартирі було проведено ремонт за його кошти.

У відзиві на позов та запереченні проти відповіді на відзив, представник відповідача ОСОБА_4 просив врахувати, що земельна ділянка в с. Червона Слобода Черкаського району Черкаської області за кадастровим №7124990000:03:003:0808 набута ОСОБА_3 у особисту приватну власність в межах норм та внаслідок безоплатної приватизації, а тому є особистою власністю і поділу як спільна сумісна власність подружжя не підлягає. Кредит отриманий ОСОБА_3 для придбання квартири було погашено ним особисто, за рахунок коштів отриманих від підприємницької діяльності. Для забезпечення виконання кредитного договору був укладений договір поруки із ОСОБА_1, однак будь-яких коштів на погашення кредиту вона не сплачувала. На придбання квартири позивачка не витрачала ні особистої праці, ні власних коштів.

Суд заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 28.01.2006 зареєстрували шлюб, який було розірвано 02.11.2017.

Сторони є батьками двох дітей, - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6, 7).

Висновки суду щодо позовних вимог стосовно земельної ділянки.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Земельна ділянка площею 0,07 га, кадастровий номер 7124989000:03:003:0808 для індивідуального садівництва в селі Червона Слобода Черкаського району Черкаської області, набута ОСОБА_3 у 2015 році в результаті приватизації, що підтверджено Витягами з рішень сесії Червонослобідської сільської ради №29-7 від 19.12.2012 року та №53-9 від 22.10.2015 року (а.с. 90, 116).

Право власності

ОСОБА_3 на приватизовану земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджено Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія СТА 021833 від 22.12.2015 року, виданим Черкаським районним управлінням юстиції Черкаської області (а.с. 36), та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕКЕ 031167 від 22.12.2015 року (а.с. 37).

Отже земельна ділянка площею 0,07 га, кадастровий номер 7124989000:03:003:0808, яка набута ОСОБА_3 в результаті приватизації у 2015 році є особистою приватною власністю відповідача та поділу із ОСОБА_1 не підлягає.

Заявляючи позовні вимоги про поділ земельної ділянки ОСОБА_1 вказала кадастровий номер земельної ділянки як, - 7124990000:03:003:0808, проте доказів належності ОСОБА_3 на праві власності земельної ділянки із кадастровим номером 7124990000:03:003:0808, позивач суду не надала.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та поділ земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Висновки суду щодо позовних вимог стосовно квартири.

Відповідно до ст. 60 СК України, - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 57 СК України, - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч. 2 ст. 61 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

13.02.2013 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_7 посвідчено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_8, як продавцем та ОСОБА_3, як покупцем (а.с. 38-40).

Згідно п.6 Договору купівлі-продажу квартири, - продаж вчинено за 480 000 гривень.

Купівля квартири вчинена за письмовою згодою дружини покупця – ОСОБА_1 (п.11 Договору купівлі-продажу квартири).

Отже спірна квартира придбана під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

13.02.2013 між ОСОБА_3 та АТ «Укрсоцбанк» укладено Договір кредиту №895МІ11130213001 на придбання житла на вторинному ринку (а.с. 42-48), відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 133 000 гривень на купівлю нерухомості.

В забезпечення виконання умов Договору кредиту №895МІ11130213001 від 13.02.2013, між АТ «Укрсоцбанк», як кредитором, ОСОБА_3, як позичальником та ОСОБА_1, як поручителем було укладено Договір поруки №895МІ11130213001-ПОР від 13.02.2013 року (а.с. 98-99).

Відповідно до Довідки №3015-14475 від 13.12.2013 Черкаського відділення АТ «Укрсоцбанк» (а.с. 97) ОСОБА_3 виконано всі зобов’язання по кредиту №895МІ11130213001 від 13.02.2013 року, заборгованість погашена в повному розмірі 13.12.2013 року.

Таким чином кредитний договір укладено та виконано під час шлюбу сторін.

Сторонами визнано, що кошти отримані у вигляді кредиту за договором від 13.02.2013 використано на придбання спірної квартири.

Суд вважає, що Договір кредиту №895МІ11130213001 від 13.02.2013 на придбання житла на вторинному ринку між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3, укладено останнім в інтересах сім’ї, а отже одержані за цим договором кредитні кошти були об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3.

Погашення кредиту ОСОБА_3 за рахунок доходів від своєї підприємницької діяльності, не змінює правового статусу цих коштів, оскільки виходячи зі змісту ч.2 ст. 61 СК України, - доходи одержані одним із подружжя від підприємницької діяльності є об’єктом спільної сумісної власності.

Дане твердження в рівній мірі стосується і доводів відповідача щодо використання на оплату квартири коштів одержаних від здійснення підприємницької діяльності.

При цьому в якості підприємця ОСОБА_3 зареєструвався у лютому 2009 року, тобто вже після реєстрації шлюбу із ОСОБА_1.

Відповідачем суду надана копія, а свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пред’явлено для огляду в судовому засіданні оригінал, розписки від 03.02.2013, за змістом якої ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в борг 30 000 доларів США на придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (далі, - свідки), пояснили, що є батьками ОСОБА_3. У 2013 році ОСОБА_3 та ОСОБА_1 разом прийшли до свідків додому, розповіли, що підшукали собі квартиру, показали фотографії квартири у новобудові та попросили позичити кошти на купівлю даної квартири, в тій сумі, яка буде прийнятною для свідків. Коли син із невісткою пішли, свідки порадились між собою, підрахували свої заощадження та вирішили позичити 30 000 доларів США на придбання квартири. Вважали, що гроші дають у сім’ю ОСОБА_3 та ОСОБА_1. Гроші віддавали у себе вдома безпосередньо ОСОБА_3, а ОСОБА_1 в цей час перебувала на вулиці в автомобілі. ОСОБА_3 написав розписку про отримання коштів. До теперішнього часу позика не повернута.

Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 (постанова від 16.12.2015 року) сформульована Правова позиція відповідно до якої, - належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв’язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Також Верховним Судом України при розгляді справи № 6-843цс17 (постанова від 24.05.2017 року) сформульована Правова позиція відповідно до якої, - за загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Належність майна до об’єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об’єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім’ї, а не власні, не пов’язані з сім’єю інтереси одного з подружжя.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час вирішення даної справи в суді, відсутнє судове рішення, яке б набрало законної сили щодо недійсності Договору позики грошей в сумі 30 000 доларів США між ОСОБА_3 та ОСОБА_9, ОСОБА_10, оформленого розпискою від 03.02.2013.

В той же час і відповідач і свідки вказали, що вказана позика надавалася в інтересах сім’ї ОСОБА_10, а не у власних непов’язаних із сім’єю інтересах ОСОБА_3.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у розглядуваній справі відповідачем ОСОБА_3 не доведено, що спірна квартира придбана за кошти, які належали йому особисто.

Отже суд вважає за необхідне визнати квартиру АДРЕСА_4, яка придбана за Договором купівлі-продажу квартири від 13.02.2013, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Вирішуючи питання про поділ спірної квартири, яка є об’єктом права спільної сумісної власності, суд враховує, що відповідно до ч.1, 2 ст. 70 СК України, - у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Обставин, які б давали підстави для відступу від рівності часток подружжя у розглядуваній справі судом не встановлено.

Таким чином частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у праві власності на спірну квартиру потрібно визначити рівними – по 1/2 частці за кожним.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 5286 гривень (а.с.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги ОСОБА_1О задоволено шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4, вартість якої на момент придбання становила 240 000 грн. (із розрахунку 480000/2), а іншої оцінки квартири суду не надано, то із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір в сумі 2400 грн., як 1 % від вартості присудженого майна.

На підставі ст. 57, 60-61, 65, 70 СК України, керуючись ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_4, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4) та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4).

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4) та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4) право власності за кожним на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_4.

Стягнути із ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4) судовий збір в сумі 2400 (дві тисячі чотириста) гривень.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м. Черкас протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: ОСОБА_11