Постанова № 77873904, 15.11.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 року

м.Суми

Справа №588/1186/18

Номер провадження 22-ц/788/2092/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на заочне рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 27 вересня 2018 року в складі судді Щербаченко М.В., ухваленого в м. Тростянець, повний текст якого складений 27 вересня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги тим, що 04 лютого 2010 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки позичальник приєднався до запропонованих банком умов використання кредитних коштів, тому при зміні розміру кредитного ліміту, нарахуванні процентів, комісії, пені та штрафу за порушення відповідачем зобов'язань банк керувався Умовами та правилами надання банківських послуг. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань із своєчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконав, тому станом на 11 червня 2018 року утворився борг на загальну суму 15190 грн 39 коп., з яких: 499 грн 23 коп. - тіло кредиту; 9535 грн 91 коп. - проценти за користування кредитом; 3955 грн 71 коп. - пеня та комісія; а також штраф відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, який складається з: 500 грн - штраф (фіксована частина), 699 грн 54 коп. - штраф (процентна складова), який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 27 вересня 2018 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04 лютого 2010 року у розмірі 1432 грн 75 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 499 грн 23 коп., заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 389 грн 10 коп., а також штраф у сумі 544 грн 33 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 165 грн 63 коп.

Вказане заочне рішення суду позивач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги наданий банком розрахунок заборгованості, в якому вказані суми відсотків, пені та інші суми, розраховані відповідно до умов кредитного договору, хоча сам розрахунок, на думку позивача, є належним і допустимим доказом для підтвердження розміру заборгованості відповідача перед банком. До того ж, відповідачем ці докази не спростовані. Відтак, позивач вважає, що відповідач, висловивши згоду на укладення кредитного договору, взяв на себе зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки за порушення ним взятих зобов'язань.

Від відповідача в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив, письмові заперечення також.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04 лютого 2010 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку та Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 10, 11).

Відповідно до заяви банк оформив йому кредитну картку за НОМЕР_1 й встановив кредитний ліміт у розмірі 500 грн зі сплатою 2,5 % на місяць (30 % на рік) із розрахунку 360 днів у році.

Як вбачається з підписаної відповідачем Довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», сторонами були визначені наступні умови надання кредитних коштів: пільговий період до 55 днів; базова відсоткова ставка 2,5 % на місяць (або 30 % на рік) з розрахунку 360 днів на залишок заборгованості; розмір щомісячних платежів (включаючи плату за використання кредитних коштів в звітному періоді) 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості, що складається із: пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) = базова процентна ставка за договором)/30 - нараховується за кожний день прострочення кредиту, пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховуються 1 раз на місяць за наявності прострочення за кредитом або відсотками 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму понад 50 грн і більше; штраф за порушення строку платежів по будь-якому із грошових зобов`язань більше ніж на 30 днів у сумі 500 грн + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій (а.с. 11).

Із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 04 лютого 2010 року та виписки по руху коштів за основною картою НОМЕР_1 за період з 04 лютого 2010 року по 11 червня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 з лютого 2010 року по червень 2010 року користувався коштами на кредитному рахунку, періодично знімав з нього кошти на загальну суму 575 грн (04 лютого 2010 року - 420 грн, 09 лютого 2010 року - 5 грн, 11 квітня 2010 року - 30 грн, 12 червня 2010 року - 120 грн). Натомість, погашення кредиту і процентів за користування коштами він здійснив 03 квітня у сумі 60 грн та 11 червня 2010 року - у сумі 140 грн, а разом на суму 200 грн (а.с. 7-9, 57-59).

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» відповідачу була видана лише одна кредитна картка НОМЕР_1 з датою відкриття карткового рахунку 04 лютого 2010 року та терміном дії картки - до «12/12» (а.с. 59, на звороті).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що за кредитним договором № б/н від 04 лютого 2010 року станом на 11 червня 2018 року утворилась заборгованість на загальну суму 15190 грн 39 коп., з яких: 499 грн 23 коп. - тіло кредиту; 9535 грн 91 коп. - проценти за користування кредитом; 3955 грн 71 коп. - пеня та комісія; а також 500 грн фіксованої частини штрафу та 699 грн 54 коп. його процентної складової (а.с. 7-9).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 499 грн 23 коп. є обґрунтованими.

У той же час, установивши, що строк дії кредитної картки закінчився 31 грудня 2012 року, суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припинилось після спливу визначеного строку кредитування, тому вказав, що нарахування банком відсотків на суму кредиту після 31 грудня 2012 року є безпідставним. У зв'язку із зазначеним, суд, з урахуванням наданого позивачем розрахунку заборгованості, встановив розмір заборгованості відповідача по відсоткам за користування кредитними коштами станом на 31 грудня 2012 року в сумі 389 грн 10 коп.

Також, установивши, що банком заявлено вимоги про стягнення пені і штрафів, що фактично є притягненням відповідача до подвійної цивільно-правової відповідальності, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, а розмір штрафу зменшив до 544 грн 42 коп., з огляду на розрахунок його процентної складової, з урахуванням зменшеного судом розміру процентів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи з вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Задля належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У статті 599 ЦК України йдеться про те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, з урахуванням наведених норм права та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зі спливом строку дії картки закінчився і строк кредитування. Оскільки суд першої інстанції не встановив обставин пролонгації картки та продовження строку кредитування, а позивач належними і допустимими доказами вказаних обставин не довів, тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що строк кредитування у даній справі діяв до 31 грудня 2012 року. Відтак, на думку колегії суддів, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що після спливу строку кредитування, тобто після 31 грудня 2012 року, банк позбавлений права, як кредитор, нараховувати відсотки, передбачені кредитним договором від 04 лютого 2010 року.

Отже, вказаний висновок суду першої інстанції відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при визначенні розміру заборгованості за кредитним договором безпідставно не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, визначаючи розмір заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції керувався наданим позивачем розрахунком заборгованості та визначив розмір заборгованості за тілом кредиту в сумі 499 грн 23 коп., вказавши, що відповідачем вказаний розмір заборгованості не спростований.

Крім того, при визначенні розміру заборгованості по процентам за користування кредитними коштами суд також взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсотками, виходячи із обумовленого сторонами кредитного договору розміру процентної ставки 30 % річних, однак, визначив їх розмір станом на 31 грудня 2012 року, тобто, в межах строку кредитування, що становить 389 грн 10 коп.

Що стосується визначеного судом першої інстанції розміру штрафу, то з огляду на його процентну складову, колегія суддів вважає правильним наведений судом першої інстанції розрахунок суми штрафу за визначеною умовами кредитування формулою, а саме: (500 грн фіксованої частини штрафу + 44 грн 42 коп. його процентної складової: (499,23 грн + 389,10 грн) * 5 %), що становить 544 грн 42 коп.

Колегія суддів погоджується також з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені і комісії в сумі 3955 грн 71 коп., ураховуючи, що за умовами укладеного між сторонами кредитного договору пеня і штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, а саме: за порушення строків виконання грошових зобов'язань. Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, не допустивши, тим самим, притягнення відповідача до подвійної відповідальності.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі і про те, що відповідач своїм підписом засвідчив згоду з усіма умовами кредитного договору, висновків місцевого суду щодо часткового задоволення позову не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті б Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив заочне рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу понесених ним судових витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 381 ч.ч.1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 27 вересня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: С.Г. Хвостик

Судді: О.Ю. Кононенко

С.С. Ткачук