Рішення № 77872300, 07.11.2018, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/4430/18

Провадження № 2/643/3603/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2018 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Погасій О.Ф.,

за участю секретаря Петрової О.С.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту перебування на утриманні та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

З позовною заявою до суду 16 квітня 2018 року звернувся ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту перебування ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 на утриманні ОСОБА_2, з грудня 1989 року по день смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2; та про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого 13.03.1994 року ОСОБА_2.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ним, ОСОБА_1, його дружиною ОСОБА_3 та його дядьком ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24.05.1993 р., реєстраційний № 5А-93-10513, виданого Харківським міським центром приватизації державного фонду, зареєстрованого в КП «ХМБТІ» за №П-5-586 від 24.05.1993 року. У вищезазначеній квартирі вони, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали з 19.12.1986 року.

13.03.1994 року його дядько ОСОБА_2 помер, та після його смерті відкрилась спадщина на 1/3 частину вищезазначеної квартири. Інших родичів крім позивача ОСОБА_1 у померлого не було, із заявами про прийняття спадщини, відмову від спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого не надходили, свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Він, позивач, здійснив поховання померлого дядька та фактично прийняв у володіння та користування майно померлого, а саме, належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що з грудня 1989 року він знаходився на утриманні померлого ОСОБА_2 до його смерті. З 07.12.1989 р. він пішов на пенсію, розмір якої становив 132,00 крб., а з 01.01.1991 р. – 137,00 крб. Його дружина ОСОБА_3 не працювала. На той час ОСОБА_2 отримував значно більшу пенсію, ніж він, позивач, у розмірі 160,00 крб., та позивач ОСОБА_1 фактично знаходився на утриманні померлого.

27.06.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що позивачем не надані документи, які б довели той факт, що він дійсно перебував на утриманні померлого ОСОБА_2 та матеріальна допомога, яку він отримував від свого померлого родича, була постійним і основним джерелом його засобів до існування (а.с.58-61).

05.07.2018 року позивачем надана до суду відповідь на відзив, в яких позивач зазначає, що твердження відповідача про необхідність доведення знаходження позивача на повному утриманні померлого ОСОБА_2, та що допомога від нього була для позивача основним джерелом засобів існування є хибним та таким, про суперечить діючому на той час законодавству. Позивач зазначає, що з 07.12.1989 р. він став непрацездатним, отримував невелику пенсію у розмірі 137,00 крб. та утримував свою дружину ОСОБА_3 На той час ОСОБА_2 отримував значно більшу пенсію, розмір якої становив 160,00 крб. (а.с.68-70).

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання повторно не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши позивача, покази свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, дослідивши письмові докази, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24.05.1993 р., реєстраційний № 5А-93-10513, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, зареєстрованого в КП «ХМБТІ» за №П-5-586 від 24.05.1993 року (а.с.11-13).

У вищезазначеній квартирі постійно з 18.02.1987 року були зареєстровані та проживали позивач ОСОБА_1, його дружина ОСОБА_3, яка померла 20.10.2017 року, та ОСОБА_2, який помер 13.03.1994 року, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім’ї та прописку (а.с.23), та показаннями свідків.

ОСОБА_2 помер 13.03.1994 року.

Згідно п.4,5 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України 2003 року, положення зазначеного Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли до набрання чинності кодексом або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої цього Кодексу «Спадкове право» застосовуються також до спадщини, що відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як зазначено у п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 3005.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами Цивільного Кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного Кодексу УРСР 1963 року.

Таким чином, до спірних правовідносин суд застосовує положення Цивільного Кодексу УРСР в редакції 1963 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належну йому на праві власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

З листа Харківського державного нотаріального архіву Головного управління юстиції Харківської області від 25.09.2012 р. вбачається, що заяви про прийняття спадщини, відмову від спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину від спадкоємців померлого ОСОБА_2 не надходили, спадкова справа не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с.21).

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 19.11.2012 року скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.10.2012 року та відмовлено у позові ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності, в порядку набувальної давності, на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що належала померлому ОСОБА_2 (а.с.18-20).

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі який суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 531 ЦК (в редакції 1963 р.) до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

За приписами вищезазначеної норми закону, непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті, приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.

Таким чином, спадкоємцями за законом визнаються не тільки найближчі родичі померлого, а й сторонні особи за умови їх непрацездатності та перебування на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров'я.

Непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що навчаються, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного, та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди 1, 2 та 3-ї груп.

Непрацездатні особи можуть бути зараховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких умов:

- Непрацездатна особа має перебувати на утриманні померлого не менше одного року безпосередньо перед його смертю;

-Допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, має бути основним джерелом її існування (хоч не обов’язково, щоб вона була єдиним джерелом існуванні);

-Допомога має надаватися систематично.

Позивач зазначає, що його померлий дядько ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 отримував значно більшу пенсію, розмір якої становив 160,00 крб., тоді як він, позивач отримував невелику пенсію у розмірі 137,00 крб. та утримував свою дружину ОСОБА_3

На підтвердження цих обставин позивачем наданий лист Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації, згідно якого розмір пенсії ОСОБА_1 з 07.12.1989 р. становив 132,00 крб., а з 01.01.1991 р. – 137,00 крб. (а.с.22); а також копію посвідчення своєї дружини – ОСОБА_3, згідно якого розмір її пенсії з 19.02.1984 р. становив 131,61 крб., а з 22.04.1993 р. – 161,00.

Допитані в судовому засідання свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 показали, що ОСОБА_1 та померлі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 разом проживали в одній квартирі, проте хто з них у кого перебував на утриманні свідки не зазначили.

Суду не надані належні та достовірні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача.

Позивач не довів факт перебування його на утриманні померлого ОСОБА_2 не менше одного року до його смерті, а тому підстави для визнання за ним права власності на спадкове майно померлого на підставі ст. 531 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.), відсутні.

Судові витрати, які складаються із сплаченого позивачем судового збору, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 90, 92, 95, 141, 223, 229, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, до Харківської міської ради, юридична адреса: м. Харків, майдан Конституції, 7, про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_2, померлого 13.03.1994 року, з грудня 1989 року по день смерті ОСОБА_2, та про визнання права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після померлого 13.03.1994 року ОСОБА_2, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного судушляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Ф. Погасій