Рішення № 77871939, 30.10.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9385/13-ц

Провадження № 2/522/2182/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді Шенцевої О.П.,

за участю секретаря Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп», ОСОБА_3 Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_4, про визнання прилюдних торгів недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

15.04.2013р. ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом (з уточненнями), до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп», ОСОБА_3 Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_4, про визнання прилюдних торгів недійсними, посилаючись на те, що 18.07.2012р. ОСОБА_3 Приморським відділ ДВС було відкрито виконавче провадження №334551148 з виконання рішення Приморського районного суду від 09.06.2010р. у справі №2-4713/10, яким з них, позивачів, було стягнуто грошові кошти в зв’язку з невиконанням Договору про надання споживчого кредиту №001106790000 від 31.10.2006 року, укладеного ОСОБА_1 з ПАТ УкрСиббанк, в забезпечення якого укладався договір поруки з ОСОБА_2 та іпотечний договір, за яким банку було передано в іпотеку нежитлове приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 21, офіс.550. Позивачі стверджують, що після відкриття виконавчого провадження та отримання про це відповідної постанови не отримували від державного виконавця більше ніякої інформації. Проте 12.04.2013р. до вищевказаного приміщення прийшов невідомий чоловік, що назвав себе новим власником приміщення і надав їм копію протоколу №16-0263/13 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, за яким переможцем торгів є ОСОБА_4.

Позивачі вважають, що прилюдні торги були проведені з порушенням вимог закону, а тому цей правочин є недійсним. При цьому позивачі посилаються на правовий висновок, що був зроблений Верховним судом України при розгляді справи №6-116цс12 від 24.10.2012р., та обґрунтовують позовні вимоги положеннями ч. 6 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких копії постанови державного виконавця про призначення у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста або суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання надсилаються сторонам у триденний строк з дня її винесення; положеннями ч. 5 ст. 43 Закону України «Про іпотеку», згідно яких не пізніше дня публікації повідомлення про проведення прилюдних торгів у засобах масової інформації організатор прилюдних торгів письмово сповіщає державного виконавця, іпотекодавця, іпотекодержателя та всіх осіб, що мають зареєстровані у встановленому законом порядку права та вимоги на предмет іпотеки, про день, час і місце проведення прилюдних торгів та про початкову ціну реалізації майна. Позивачі зазначають, що всупереч вищенаведеним вимогам закону відповідачі не сповістили їх про проведення прилюдних торгів, що позбавило боржника права на оскарження висновку спеціаліста та позбавило права на виконання основного зобов’язання до моменту реалізації предмета іпотеки.

Позивачі також зазначили, що не мали наміру приймати участь в тогах як покупці, однак сподівались, що їх майно буде продано за вищу ціну, що дасть змогу зменшити розмір їх заборгованості, оскільки через скрутне матеріальне становище родини вони не змогли сплатити борг, визначений рішенням Приморського районного суду від 09.06.2010р. у справі №2-4713/10.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2013р. в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.06.2014р. вищезазначене рішення Приморського районного суду м. Одеси залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.11.2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2013р. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26.06.2014р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2015р. позов задоволено частково – визнано недійсними результати прилюдних торгів з продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 21, оф.550; визнано недійсним Протокол №16-0263/13 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» на користь ОСОБА_1, ОСОБА_5 суму сплаченого судового збору в розмірі 465,90 грн.; в задоволенні вимог щодо стягнення судового збору з ОСОБА_3 відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції – відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05.08.2015р. вищезазначене рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2015р. залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015р. рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2015р. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05.08.2015р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивачів – ОСОБА_6 позов підтримав, просив суд його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові (з уточненнями).

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти його задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_3 Приморського ВДВС ОМУЮ до судового засідання не з’явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача ТОВ «Укрспецторг груп» до судового засідання не з’явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення сторін по справі, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

31.10.2006р. між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту №001106790000, відповідно до умов якого позивач отримав кредит в сумі 160083 швейцарських франків, строком до 31.10.2017р. зі сплатою процентів і комісії в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У забезпечення належного виконання зобов’язань за вказаним договором того ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, а з ОСОБА_1 – договір іпотеки, предметом якого є офіс №550 – нежитлове приміщення, загальною площею 94,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Буніна 21, та належить на праві власності ОСОБА_1

Рішенням Приморського районного суду від 09.06.2010р. у справі №2-4713/10, у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань щодо повного й своєчасного погашення кредиту, з боржника та поручителя солідарно була стягнута прострочена сума заборгованості у розмірі 1091599,25 грн.

18.07.2012р. головним державним виконавцем Другого Приморського ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 334551148 на підставі виконавчого листа № 2-4713/10, виданого 30.07.2010р. Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» суми боргу в розмірі 1091599,25 грн.

Згідно акту опису та арешту майна від 31.07.2012р., складеного в присутності боржника ОСОБА_2, в порядку примусового виконання виконавчого листа №2-4713/10, було накладено арешт на нежитлове приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 21, офіс.550, загальною площею 94,6 кв.м., що належить на праві власності боржнику ОСОБА_1 Вищевказане нерухоме майно є предметом іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору між позивачем ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк», посвідченого 31.10.2006р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за номером в реєстрі №3005, в забезпечення Договору про надання споживчого кредиту №001106790000, укладеного ОСОБА_1 з АТ «УкрСиббанк» 31.10.2006р.

В рамках виконавчого провадження суб’єктом оціночної діяльності ТОВ «Росла» 29.08.2012р. проведено оцінку та складено звіт про оцінку арештованого майна. 24.09.2012р. за вих. №40400 та повторно 01.11.2012р. за вих. №44414 державним виконавцем Другого Приморського ВДВС копії висновків щодо експертної оцінки рекомендованими листами було направлено ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк». Також, з ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19.02.2013 року по справі №2-4830/13 за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову вбачається, що позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з вказаним звітом.

18.03.2013р. відбулися прилюдні торги з реалізації вказаного майна, переможцем яких став ОСОБА_4, ціна продажу згідно зі звітом про оцінку становила 481658 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 656 ЦК України, до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Правова природа продажу майна з прилюдних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених вимогами чинного законодавства.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, закріплених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання), порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника, визначений у ст.16 ЦК України.

Порядок реалізації арештованого майна передбачено Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 21.04.2005р. № 74/5 та Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 27.10.1999р. № 68/5. Питання реалізації іпотечного майна регулюється також Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 3 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

За ч. 1 ст. 58 вказаного Закону, визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності – суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до ч. 5 ст. 58 Закону звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Тобто на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об'єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним.

З огляду на зазначене, проведення торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-1749цс16.

Звіт про оцінку майна в рамках виконавчого провадження ВП № 334551148 складено ТОВ «Росла» 29.08.2012р., майно передано на реалізацію 28.02.2013р., проте реалізація майна відбулась після сплину шести місяців з дати складання звіту про оцінку майна. Отже, має місце порушення процедури проведення прилюдних торгів.

Позивачами не доведено той факт, що ця обставина вплинула на вартість реалізованого майна. Висновок судового експерта – ОСОБА_9, складений 17.07.2017р., яким визначено вартість об’єкта станом на 29.08.2012р. у розмірі 567859,00грн., а станом на 18.03.2013р. у розмірі 570154,00грн., містить сумніви у відповідності результатів експертної ринкової вартості від реальної ринкової вартості.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 29.06.2016р. у справі №6-370цс16, проведення прилюдних торгів більш ніж через шість місяців з моменту підписання звіту про оцінку, без доведеності порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Судом з'ясовано, що організатором прилюдних торгів – ОФ ТОВ «Укрспецторг групп» було розміщено оголошення про проведення торгів у двох газетах – «Жизнь на пенсии» у випуску №34 (1108) за березень 2013 року та «Наш город» від 02.03.2013р., і опубліковано на сайті ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, в постанові від 18.11.2015р. у справі №6-1884цс15, сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких недійсними.

Згідно пункту 4.2 Тимчасового положення, лот встановлюється на торги за наявності не менше двох покупців.

Відповідно до п. 7.1 розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Тимчасового положення прилюдні торги вражаються такими, що не відбулися, зокрема, у разі відсутності покупців або наявності лише одного покупця.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані прилюдні торги проводились в рамках примусового виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, шляхом продажу арештованого майна, яке є предметом іпотеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням цього Закону.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з ч. 8 цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки ст. 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотек».

З огляду на зазначене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України, зокрема, в постановах: від 27.04.2016р. у справі №6-103цс16, від 13.06.2016р. у справі №6-315цс16, від 28.09.2016р. у справі №6-1680цс16.

Позивачі не навели доводів щодо відступлення від вказаного правового висновку Верховного Суду України. Судом також не встановлено таких підстав.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або ос порені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18.11.2015р. у справі №6-1884цс15, головною умовою, яка повинна бути встановлена судами, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушень норм закону при проведенні прилюдних торгів підлягає встановленню наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом України, зокрема, в постановах: від 12.10.2016р. у справі №6-1981цс16, від 22.02.2017р. у справі №6-2677цс17.

Позивачі не довели факт порушення їх прав у результаті прилюдних торгів, тим більше, що грошові кошти від реалізації майна були зараховані на погашення їх заборгованості перед банком.

Питання щодо здійснення підготовки державним виконавцем та проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, а також реалізації арештованого майна визначені у п. п. 5.11, 5.12 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, яка розроблена на виконання Закону України «Про виконавче провадження» і визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів, підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

ОСОБА_10 та Інструкція свідчать про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст.650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, й відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими визначається порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» та п.п. 5.11, 5.12 Інструкції).

Отже, дії державного виконавця у виконавчому проваджені, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Правова позиція суду підтверджується постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року № 6-116цс12 про визнання прилюдних торгів і свідоцтва про право власності недійсними.

Разом з тим, позивачі не надали доказів тому, що вони були не згодні зі звітом оцінки арештованого майна, складеним ТОВ «Росла», що оскаржили його у встановлений чинним законодавством України спосіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши норми матеріального права, які підлягають застосування до даних правовідносин суд дійшов висновку, що прилюдні торги були проведенні з порушенням норм чинного законодавства, а саме: проведені на підставі звіту про оцінку майна, строк чинності якого сплив.

Доводи позивачів щодо порушень їх прав не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Розглянувши справу повно, всебічно, об’єктивно та неупереджено, суд вважає, що не зважаючи на допущене порушення при проведенні прилюдних торгів – використання під час прилюдних торгів звіту про оцінку арештованого майна, складеного пізніше ніж за шість місяців до цього, доводи, наведені позивачами у будь-якому випадку не вплинули і не могли вплинути на результати проведення прилюдних торгів, а відтак суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про іпотеку», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 21.04.2005 року № 74/5, Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 27.10.1999 року №68/5, ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України суд,--

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп», ОСОБА_3 Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_4, про визнання прилюдних торгів недійсними - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

30.10.18