Рішення № 77871005, 13.11.2018, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 13.11.2018

Справа № 501/2721/18

2/501/1470/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Тимко М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

До Іллічівського міського суду Одеської області звернувся ОСОБА_1 з позовом (а.с.2-6) до виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, в якому вказує, що йому на праві власності належить будівля магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами № АДРЕСА_1 Одеської області та він є орендарем земельної ділянки площею 0,325 га, розташованої за тією ж адресою. Під час експлуатації вказаної будівлі він здійснив її реконструкцію, яка не в повній мірі відповідає дозвільним документам.

Так, згідно технічного паспорту, виготовленого комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» станом на 08.12.2016 року, зазначена вище будівля після реконструкції має загальну площу 770,9 кв.м., житлову площа 202,6 кв.м. та складається з наступного: літ. А будівля магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами; перший поверх: приміщення № 101 сходова клітина площею 16,8 кв.м., приміщення № 102 тамбур площею 3,3 кв.м., приміщення № 103 тамбур площею 9 кв.м., приміщення №104 торговий зал площею 185,5 кв.м., приміщення № 105 котельня площею 8,1 кв.м., приміщення № 106 кімната персоналу площею 5,8 кв.м., приміщення № 107 душова площею 1,8 кв.м., приміщення № 108 санвузол площею 1,6 кв.м., приміщення № 109 допоміжне приміщення площею 9,8 кв.м., приміщення № 110 тамбур площею 4,1 кв.м., приміщення № 111 склад площею 9,6 кв.м., всього по поверху 1 площею 255,4 кв.м.,; другий поверх: приміщення № 112 сходова клітина площею 22,9 кв.м., приміщення № 113 коридор площею 13 кв.м., приміщення № 114 коридор площею 9,3 кв.м., приміщення № 115 кабінет площею 18,5 кв.м., приміщення № 116 кабінет площею 25,2 кв.м., приміщення № 117 кабінет площею 31,2 кв.м., приміщення № 118 комора площею 2,3 кв.м., приміщення № 119 санвузол площею 2,7 кв.м., приміщення № 120 санвузол площею 2,7 кв.м., приміщення № 121 комора площею 2,3 кв.м., приміщення № 122 коридор площею 4,9 кв.м., приміщення № 123 кабінет площею 21,2 кв.м., приміщення № 124 санвузол площею 2,0 кв.м., приміщення № 125 кабінет площею 13,4 кв.м., приміщення № 126 кабінет площею 13,8 кв.м., приміщення № 127 кабінет площею 16,1 кв.м., приміщення № 128 санвузол площею 3,6 кв.м., приміщення № 129 комора площею 3,2 кв.м., приміщення № 130 коридор площею 3,3 кв.м., приміщення № 131 приймальня площею 15,2 кв.м., приміщення № 132 кімната персоналу площею 5,1 кв.м., приміщення № 133 коридор площею 2,6 кв.м., приміщення № 134 кабінет площею 16,1 кв.м., балкон площею 2,1 кв.м., всього по поверху 2 площею 252,7 кв.м.; третій поверх: апартаменти № 134, 1 житлова площею 13,3 кв.м., 2 санвузол площею 1,8 кв.м., апартаменти № 135, 1 житлова площею 14,4 кв.м., санвузол площею 1,8 кв.м., апартаменти № 136, 1 житлова площею 13,6 кв.м., 2 санвузол площею 2,0 кв.м., апартаменти № 137, 1 житлова площею 14,9 кв.м., 2 - санвузол площею 2,0 кв.м., апартаменти № 138, 1 санвузол площею 5,1 кв.м., 2 житлова площею 26,9 кв.м., апартаменти № 139, 1 житлова площею 13,7 кв.м., 2 санвузол площею 2,8 кв.м., 3 житлова площею 10,4 кв.м., апартаменти № 140, 1 житлова площею 14,0 кв.м., 2 санвузол площею 2,8 кв.м., 3 житлова площею 15,2 кв.м., апартаменти № 141, 1 житлова площею 14,7 кв.м., 2 санвузол площею 2,2 кв.м., апартаменти № 142, 1 житлова площею 13,9 кв.м., 2 санвузол площею 2,2 кв.м., апартаменти № 143, 1 житлова площею 12,8 кв.м., 2 санвузол площею 2,1 кв.м., всього по поверху 3 площею 202,6 кв.м.

У зв'язку з тим, що вказане будівництво було виконано не в повній відповідності до документа, який дає право на виконання будівельних робіт, воно вважається самочинним, а тому позивач має перешкоди у введені в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта та у реєстрації свого права власності на збудоване нерухоме майно.

При цьому в якості аргументації своєї позиції позивач посилався на положення Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461.

Позивач у судове засідання не прибув, був повідомлений про час та місце судового розгляду справи, надав суду клопотання, в якому просив справу розглядати за його відсутності (а.с.58), позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача Чорноморської міської ради Одеської області у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с.86-90) заперечував у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до п.п.9, 12 Постанови ВССУ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону №2780-ХІІ спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК, ч. 1 ст. 3 ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві відповідно до вимог статті 119 ЦПК обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин. У разі відсутності посилання на такі обставини або докази суд має відповідно до вимог статті 121 ЦПК залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків із наслідками, передбаченими частиною другою статті 121 ЦПК.

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

За таких підстав позивачем при зверненні до суду дотриманні вимоги процесуального законодавства та положення п.п. 9, 12 Постанови ВССУ №6 від 30.03.2012 року, оскільки він звертався до компетентних органів, зокрема, листом від 20.09.2018 року № 01-10/335 орган державного архітектурно-будівельного контролю повідомив про відмову в реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації (а.с.16), листом від 19.09.2018 року №28 управління державної реєстрації прав та правового забезпечення повідомило про відмову в реєстрації прав на вказаний об'єкт нерухомості (а.с.14).

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є власником будівлі магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами АДРЕСА_1 Одеської області, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 21.06.2011 року №30362121 (а.с.12). Вказані обставини також були встановлені в постанові Апеляційного суду Одеської області від 12.06.2018 року номер провадження 22-ц/785/577/18, що набрало законної сили.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v Ukraine no 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v Ukraine 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії», п. 61).

Отже факти, встановлені в постанові Апеляційного суду Одеської області від 12.06.2018 року номер провадження 22-ц/785/577/18, яке набрало законної сили, є преюдиціальними, а тому доказуванню не підлягають, оскільки їх істину вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Позивач на підставі договору оренди землі № 47 від 17.05.2016 року, рішення Чорноморської міської ради Одеської області від 30.08.2018 року № 358/66-VII являється орендарем земельної ділянки площею 0,325 га, розташованої за адресою: Одеська область, АДРЕСА_1.

На підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 26.08.2014 року №ІУ 082142380466 позивачем було здійснено реконструкцію вказаного об'єкту.

У відповідності до вказаної декларації ДАБК, згідно проектної документації, загальна площа вказаної будівлі 542,12 кв.м. Згідно з технічним паспортом, виготовленим комунальним підприємством БТІ м. Чорноморська від 08.12.2016 року, загальна площа даного об'єкту нерухомості становить 770,9 кв.м.

Таким чином вбачається невідповідність щодо загальної площі об'єкту нерухомості згідно з декларацією про початок виконання будівельних робіт та технічним паспортом.

Згідно з висновками експертного дослідження від 30.05.2017 року №808/2017 (а.с.18-23) встановлено відповідність зазначеної будівлі магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами наступним нормативно-технічним вимогам: ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»;

-ДБН В.2.2-9-2009 «Громадські будинки та споруди. Основні положення»;

-ДБН В.2.2-23-2009 «Підприємства торгівлі»;

-ДБН В.2.2-20-2009 «Готелі»;

-ДБН В.1.1.7-2002 «Пожежна безпека об'єктів будівництва»;

-ДБН В.2.6-14-19 «Покриття будинків і споруд»;

-СОУ ЖКГ 75.11-35077234.0015:2009 «Житлові будинки. Правила визначення фізичного зносу житлових будинків;

-ДБН В.1.1-12:2014 «Будівництво у сейсмічних районах України»;

-ДБН В.2.2-9-2009 «Громадські будинки та споруди. Основні положення».

У відповідності до висновку експертного дослідження від 03.03.2017 року №03-03/2017 самовільно реконструйована будівля магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами, розташованими на третьому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 відповідає вимогам нормативно-правових актів в сфері будівництва, які вимагаються для торгових, нежитлових та житлових приміщень (а.с.24-32).

Згідно звіту про проведення технічного огляду будівлі магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами від 21.09.2018 року №70/18-ТЗ встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації (а.с.41-49).

У відповідності до висновку судового експерта від 12.10.2018 року №71/18 зазначається про те, що реконструйований магазин-ресторан під магазин з офісними приміщеннями літера «А» (будівля магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами), розташований за адресою: Одеська обл., АДРЕСА_1, загальною площею 770,9 кв.м. відповідає діючим будівельним нормам України. З цього експертом зроблено висновок про технічну можливості подальшої експлуатації об'єкта дослідження.

Також вказаним висновком зазначається, що здійснювати демонтаж третього поверху без нанесення шкоди будівлі магазину-ресторану, розташованого за адресою: Одеська обл., АДРЕСА_1, технічно неможливо.

Листом Управління архітектури та містобудування Чорноморської міської ради від 20.09.2018 року № 012-620 зазначено про відповідність ДБН розміщень будівлі магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами літера «А» (а.с.17).

Згідно із п.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12.06.2018 року номер провадження 22-ц/785/577/18 встановлено, що згідно до п. 25 Постанови ВССУ №6 від 30.03.2012 року відхилення від проекту забудови об'єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно - технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта, не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об'єкта нерухомості.

Апеляційним судом було також встановлено, що надані докази на підтвердження факту здійснення будівництва свідчать про те, що позивачем збільшено площу забудови за рахунок добудови 3-го поверху без виходу за межі розміру будівлі, на яку у ОСОБА_1 з 2011 року існує право власності, та без виходу за межі наданої у користування земельної ділянки.

В свою чергу, встановлена судовим експертом невідповідність будівлі вимогам технічних норм і правил, виходячи зі змісту висновку судового експерта, не є наслідком влаштування 3-го поверху поза межами проекту, що є предметом спору, не носить характеру істотного порушення норм і правил, оскільки може бути усунена в процесі добудови, зокрема шляхом влаштування пандусу, влаштування пожежної сигналізації тощо.

Доказів на спростування викладеного у висновку судової експертизи, або доказів про наявність істотних порушень будівельних норм і правил, невідповідності санітарно-технічним вимогам, порушень прав інших осіб, позивачем за зустрічним позовом не надано.

При цьому, при наданні оцінки наведеним фактам судом враховуються, що постановою Апеляційного суду Одеської області від 12.06.2018 року номер провадження 22-ц/785/577/18 Чорноморській міській раді Одеської області відмовлено в задоволені позову до ОСОБА_1 про зобов'язання привести самочинно реконструйовану будівлю у первісний стан.

Як зазначено в цій постанові апеляційного суду будівля перебуває у власності ОСОБА_1 з 2011 року, Чорноморською міською радою Одеської області земельну ділянку ОСОБА_1 надано у користування для реконструкції та обслуговування магазину - ресторану, відтак питання цільового призначення вирішено, і питання про знесення будівлі як об'єкту не є предметом спору, предметом спору є влаштування третього поверху в межах проекту на реконструкцію об'єкту, який вже перебуває у приватній власності.

Суд бере до уваги, що згідно із п.п.8, 18 Постанови ВССУ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва» власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Якщо під час розгляду справи позивачеві відповідно до законодавства України було надано земельну ділянку або укладено договір суперфіцію, суд має оцінювати зазначені дії відповідача з урахуванням частини четвертої статті 174 ЦПК (визнання відповідачем позову).

З цього приводу суд зауважує, що під час проведення позивачем самочинної реконструкції рішенням Чорноморської міської ради Одеської області від 30.08.2018 року №358/66-VII з ОСОБА_1 укладено договір оренди землі площею 0,0325 га для реконструкції та обслуговування магазину-ресторану.

Ухвалою від 21.02.2018 року у провадженні № 61-3556 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що практика Європейського суду з прав людини як джерела права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» також має бути врахована судами при вирішенні спорів.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 13.06.2018 року у провадженні №14-188цс18 зазначила, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Зауважив касаційний суд і на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України», у яких указано на необхідність додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

Послався суд і на статтю 376 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. З урахуванням того, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, суд визнав недоведеним суспільний інтерес громади міста Харкова щодо предмета позовних вимог, недотримання позивачем у цьому випадку принципу «належного урядування», а також недоведення Харківською міською радою вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо врегулювання спірних правовідносин.

З огляду на викладене судом враховується встановлення в постанові Апеляційного суду Одеської області від 12.06.2018 року номер провадження 22-ц/785/577/18 обставин відсутності ознак порушення прав інших осіб при здійсненні позивачем реконструкції об'єкту, оскільки як зазначено у цій постанові апеляційного суду, в матеріалах справи наявне звернення мешканців будинку на адресу депутата міської ради про те, що вони заперечують проти будівництва будь - якої будівлі і на місці занедбаної будівлі бажають влаштувати місце для відпочинку (а.с.63,64,65 т.1), однак такі звернення не можуть бути підставою для задоволення позову про знесення одного з поверхів будівлі - приведення у стан відповідно до проекту, бути ознакою порушення прав інших осіб, оскільки свідчать про незгоду з самим фактом існування об'єкта забудови, а не реконструкцією поза межами проекту.

Пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 р. № 750) регламентовано прийняття в експлуатацію самочинно збудованих об'єктів за рішенням суду.

Так, відповідно до вказаного пункту Порядку, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.

На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об'єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої технічної документації на об'єкт (за наявності) виконавець проводить оцінку технічного стану об'єкта та складає звіт про проведення технічного обстеження за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.

Звітом про проведення технічного огляду будівлі магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами від 21.09.2018 року № 70/18-ТЗ встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.

Таким чином позивач у відповідності до вимог чинного законодавства здійснив дії щодо введення в експлуатацію вказаного реконструйованого об'єкта нерухомості.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Також згідно п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30.03.2012р. № 6 на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята ст. 376 ЦК).

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Враховуючи те, що встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації будівлі у відповідності до будівельних норм та правил магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами № АДРЕСА_1, встановлено відсутність порушення прав інших осіб при здійсненні позивачем реконструкції об'єкту, а також те, що вказаний об'єкт нерухомості знаходиться на орендованій позивачем земельній ділянці яка використовується за цільовим призначенням, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати право власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1) на будівлю магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами № АДРЕСА_1, яка має загальну площу 770,9 кв.м., житлову - 202,6 кв.м. та складається з наступного: літ. А будівля магазину з нежитловими приміщеннями та апартаментами; перший поверх: приміщення № 101 сходова клітина площею 16,8 кв.м., приміщення № 102 тамбур площею 3,3 кв.м., приміщення № 103 тамбур площею 9 кв.м., приміщення №104 торговий зал площею 185,5 кв.м., приміщення № 105 котельня площею 8,1 кв.м., приміщення № 106 кімната персоналу площею 5,8 кв.м., приміщення № 107 душова площею 1,8 кв.м., приміщення № 108 санвузол площею 1,6 кв.м., приміщення № 109 допоміжне приміщення площею 9,8 кв.м., приміщення № 110 тамбур площею 4,1 кв.м., приміщення № 111 склад площею 9,6 кв.м., всього по поверху 1 площею 255,4 кв.м.,; другий поверх: приміщення № 112 сходова клітина площею 22,9 кв.м., приміщення № 113 коридор площею 13 кв.м., приміщення № 114 коридор площею 9,3 кв.м., приміщення № 115 кабінет площею 18,5 кв.м., приміщення № 116 кабінет площею 25,2 кв.м., приміщення № 117 кабінет площею 31,2 кв.м., приміщення № 118 комора площею 2,3 кв.м., приміщення № 119 санвузол площею 2,7 кв.м., приміщення № 120 санвузол площею 2,7 кв.м., приміщення № 121 комора площею 2,3 кв.м., приміщення № 122 коридор площею 4,9 кв.м., приміщення № 123 кабінет площею 21,2 кв.м., приміщення № 124 санвузол площею 2,0 кв.м., приміщення № 125 кабінет площею 13,4 кв.м., приміщення № 126 кабінет площею 13,8 кв.м., приміщення № 127 кабінет площею 16,1 кв.м., приміщення № 128 санвузол площею 3,6 кв.м., приміщення № 129 комора площею 3,2 кв.м., приміщення № 130 коридор площею 3,3 кв.м., приміщення № 131 приймальня площею 15,2 кв.м., приміщення № 132 кімната персоналу площею 5,1 кв.м., приміщення № 133 коридор площею 2,6 кв.м., приміщення № 134 кабінет площею 16,1 кв.м., балкон площею 2,1 кв.м., всього по поверху 2 площею 252,7 кв.м.; третій поверх: апартаменти № 134, 1 житлова площею 13,3 кв.м., 2 санвузол площею 1,8 кв.м., апартаменти № 135, 1 житлова площею 14,4 кв.м., санвузол площею 1,8 кв.м., апартаменти № 136, 1 житлова площею 13,6 кв.м., 2 санвузол площею 2,0 кв.м., апартаменти № 137, 1 житлова площею 14,9 кв.м., 2 - санвузол площею 2,0 кв.м., апартаменти № 138, 1 санвузол площею 5,1 кв.м., 2 житлова площею 26,9 кв.м., апартаменти № 139, 1 житлова площею 13,7 кв.м., 2 санвузол площею 2,8 кв.м., 3 житлова площею 10,4 кв.м., апартаменти № 140, 1 житлова площею 14,0 кв.м., 2 санвузол площею 2,8 кв.м., 3 житлова площею 15,2 кв.м., апартаменти № 141, 1 житлова площею 14,7 кв.м., 2 санвузол площею 2,2 кв.м., апартаменти № 142, 1 житлова площею 13,9 кв.м., 2 санвузол площею 2,2 кв.м., апартаменти № 143, 1 житлова площею 12,8 кв.м., 2 санвузол площею 2,1 кв.м., всього по поверху 3 площею 202,6 кв.м.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя