Рішення № 77869119, 06.11.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8683/18

Провадження № 2/127/1501/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2018 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі

головуючого судді: Романюк Л.Ф.,

при секретарі: Важинській М.П.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

відповідачки ОСОБА_2,

представника 3-ї особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про визнання договору удаваним та припинення стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про визнання договору удаваним та припинення стягнення аліментів, мотивуючи позовну заяву тим, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія І-АМ № 099191, виданого повторно, 05.04.2018 року шлюб між сторонами розірвано, про що 11.04.2007 року складено відповідний актовий запис № 472.

Від шлюбу у сторін 27.08.2003 року народилась дочка ОСОБА_5, яка після розірвання шлюбу залишилась проживати разом з матір’ю. Після розлучення позивач добровільно надавав матеріальну допомогу дочці. В липні 2010 року відповідачка запропонувала позивачу укласти договір дарування належній йому ? частку квартири в рахунок сплати аліментів. Досягнувши домовленостей сторони 26.07.2010 року у приватного нотаріуса ВМНО ОСОБА_6 уклали договір дарування належної позивачу ? частки квартири АДРЕСА_1, в той же час нотаріус склала для відповідачки розписку про те, що вона відмовляється від стягнення аліментів на дитину, в зв’язку з посвідченням на її користь договору дарування ? часки вказаної вище квартири.

Перебуваючи у нотаріуса, сторони пояснили з якою метою укладають договір дарування. Так як позивач не є фахівцем в галузі права, а нотаріус знаючи, що сторони мають на меті, не запропонувала укласти договір відмови від аліментів в зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно, а запропонувала укласти простий договір дарування та написати розписку. Відповідачка підтримала пропозицію нотаріуса, пояснивши це тим, що для укладення договору відмови від аліментів в зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно необхідно дозвіл органу опіки та піклування, а отримання такого дозволу займе багато часу. Вважає, що договір дарування ? часки квартири є удаваним правочином, так як позивач мав на меті саме договір відмови від аліментів в зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Удаваність правочину підтверджується: розпискою відповідачки про те, що вона відмовляється від стягнення аліментів на дитину з позивача, в зв’язку з посвідченням на її користь договору дарування ? часки квартири; тим, що на протязі 8 років відповідачка не зверталась до суду та до позивача з вимогою про сплату аліментів; тим, що дочка ОСОБА_7 була знята з реєстрації перед укладанням договору дарування і знову зареєстрована 18.08.2010 року.

Скориставшись змінами в ЦПК України та СК України, відповідачка 22.02.2018 року звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. 16.03.2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області був виданий судовий наказ, згідно якого ОСОБА_4 зобов’язаний щомісячно сплачувати на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_5 аліменти у розмірі ? частки доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття. Наказ пред’явлений до виконання у Центральний відділ ДВС.

Просив суд визнати договір дарування ? часки квартири АДРЕСА_1, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, удаваним правочином, визнавши його договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права приватної власності на нерухоме майно. Припинити стягнення на дитину ОСОБА_5, що стягуються з ОСОБА_4 на підставі судового наказу, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області від 16.03.2018 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала за обставин викладених у справі, просила суд їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що даний позов не підлягає до задоволення зі слідуючих підстав.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія І-АМ № 099191 виданого повторно 05.04.2018 року шлюб між ОСОБА_4 ОСОБА_2 розірвано, про що 11.04.2007 року складено відповідний актовий запис № 472 (а.с.12).

Від шлюбу у сторін 27.08.2003 року народилась дочка ОСОБА_5 (а.с.11).

Відповідно до договору дарування часки квартири від 26.07.2010 року ОСОБА_4 подарував ? частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (а.с.13-15).

Відповідно до розписки від 26.07.20010 року, ОСОБА_2 надала розписку ОСОБА_4 в тому, що відмовляється від аліментів на дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв’язку з посвідченням на її користь договору дарування ? частки квартири. Крім того, зазначено, що розписка з її слів надрукована вірно в чому і розписалась (а.с.16).

22.02.2018 року ОСОБА_2 звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів (а.с.17).

16.03.2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області був виданий судовий наказ, згідно якого ОСОБА_4 зобов’язаний щомісячно сплачувати на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_5 аліменти у розмірі ? частки доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття. Наказ пред’явлений до виконання у Центральний відділ ДВС (а.с.18).

Згідно довідки ЖЕК № 7 від 15.02.2018 року ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 з 18.08.2010 року (а.с.19).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії І-АМ № 082920 від 04.02.2010 року ОСОБА_4 уклав 04.02.2010 року шлюб з ОСОБА_8 (а.с.20).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії І-АМ № 285390 від 24.06.2014 року у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 08.06.2010 року народився син – ОСОБА_11 (а.с.21).

Відповідно до відомостей з ДРФО платників податків ОСОБА_4 зареєстрований фізичною особою підприємцем, доходи відсутні з 2010 року (а.с.22).

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Приписами ч. 1 ст.718, ч. 2 ст.719 ЦК України встановлено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 190 СК України, той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 07 вересня 2016 року при розгляді справи за N 6-1026цс16.

Крім того, у п. 25постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому позивач повинен указати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Як зазначено в узагальненні Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2009 р. спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них.

Оскільки згідно із ч. 1 ст.202, ч. 3 ст.203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Частиною 2-7 ст. 190 СК України передбачено, що набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину. На майно, одержане за договором відповідно до частини першої цієї статті, не може бути звернене стягнення. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування. Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.

Оспорюваний договір від 26.07.2010 року укладено між двома сторонами, відповідно до положень ст. 717 ЦК України, яка передбачає виключно дві сторони договору дарування (дарувальник та обдарована особа).

Тоді як передбачений статтею 190 СК України договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно, передбачає наявність трьох сторін: той із батьків, хто проживає окремо від дитини (зобов’язаний передати нерухоме майно та правомочний не сплачувати аліменти); той із батьків з ким проживає дитина (зобов’язаний самостійно утримувати дитину. А також може бути набувачем разом з дитиною на праві спільної часткової власності нерухомого майна, яке передає по договору той із батьків, хто проживає окремо від дитини; сама дитина (є набувачем нерухомого майна в повному обсязі, або на праві спільної часткової власності разом з тим із батьків, з ким вона проживає).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 190 СК України, договір про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно може бути укладено виключно з дозволу органу опіки та піклування.

Однак, укладений між сторонами договір дарування ? часки квартири від 26.07.2010 року, який позивач просить визнати удаваним договором про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно, укладений за відсутності дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 224 ЦК України, правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним.

Визнання договору дарування удаваним правочином – договором про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно, за відсутності дозволу органу опіки та піклування на його укладення є недопустимим, оскільки згідно ст. 216 ЦК України недійсний (нікчемний) правочин не створює юридичних наслідків.

Слід зазначити, що на підтвердження своїх вимог позивач посилається на розписку від 26.07.2010 року, видану від імені ОСОБА_2 в якій вказано, що остання відмовляється від аліментів на дитину ОСОБА_5 у зв’язку з посвідченням на користь ОСОБА_2 договору дарування ? частки квартири, вказана розписка нотаріально не посвідчена.

Передбачений ст. 190 СК України правочин (елементом якого є розписка) підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу положень норм ст. 81 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що за його думкою є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що надані позивачем докази, а саме розписка ОСОБА_2 від 26.07.2010 року про те, що вона відмовляється від аліментів на дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв’язку з посвідченням на її користь договору дарування ? частки квартири, не підтверджує факту укладання 26.07.2010 року саме договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно, а не договору дарування часки квартири.

Як встановлено в судовому засіданні станом на 26.07.2010 року служба у справах дітей Вінницької міської ради не надавала дозволу для укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердила, що 26.07.2010 року сторонами було укладено саме договір дарування, при укладенні договору ОСОБА_4 усвідомлював, що дарує ОСОБА_2 частку нерухомості.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав визнавати договір дарування, що укладений 26.07.2010 року удаваними, оскільки в судовому засіданні не встановлено, що він був вчинений сторонами для приховання іншого правочину.

Водночас, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.11 постанови №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Встановлено, що ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні пред’явленого ним позову у зв’язку з необґрунтованістю та недоведеністю заявлених ним вимог. В такому випадку підстави для додаткового застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

З огляду на це суд вважає, що у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_12 про застосування наслідків спливу позовної давності належить відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 202, 203, 220, 224, 235, 267, 717 ЦК України, ст. 190 СК України, ст. ст. 12,81,141,223, 263-266 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про визнання договору удаваним та припинення стягнення аліментів- відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду може бути оскаржено, шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: