Рішення № 77863510, 30.10.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6701/18

2/357/2730/18

Категорія 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Ліщинська О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 міської ради про визнання недійсним рішення ОСОБА_3 міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та договору дарування земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою мотивуючи тим, що згідно договору дарування частини житлового будинку, посвідченого 21.11.1998 року він являється ввласником 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, який знаходиться в м. Узині по вулиці Шевченка 75. Вказану частину житлового будинку йому подарував батько ОСОБА_4 08.06.2002 року батько помер і після його смерті мати позивача, ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на 3/10 частин житлового будинку, як частку в спільному сумісному майні та свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/10 частини вказаного житлового будинку, тобто набула право власності на 3/5 частини вказаного житлового будинку. 08.06.2007 року мати позивача подарувала належну їй 3/5 частину житлового будинку доньці, тобто сестрі позивача - ОСОБА_2. Отже, співвласницею вказаного будинку з 08.06.2007 року є відповідач ОСОБА_2, якій належить згідно договору дарування частини житлового будинку від 08.06.2007 року 3/5 частини вказаного житлового будинку. Біля даного будинку розташовані дві земельні ділянки площею 0,1001 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,1382 га для ведення особистого селянського господарства. Між сторонами, як співвласниками житлового будинку порядок користування земельною ділянкою не встановлювався. Нещодавно позивачу стало відомо, що рішенням ОСОБА_3 міської Paди від 27.05.2004 13 сесії 24 скликання було передано у власність матері позивача, ОСОБА_5 земельну ділянку, що знаходиться в м. Узин по вулиці Шевченка 75 загальною площею 0,238 га та було видано їй два державні акти на земельні ділянки: площею 0,1001 га для обслуговування житлового будинку ( Серії ЯБ № 137754) та на земельну ділянку 0,1382 гектарів для ведення особистого селянського господарства (Серії ЯБ № 137755). 08.06.2007 року ОСОБА_5 подарувала вказані земельні ділянки ОСОБА_2 01.01.2018 року померла ОСОБА_5, тільки після смерті матері позивач дізнався про те, що земельні ділянки, які знаходяться біля будинку належать відповідачу. Між сторонами виник спір, щодо фактичного користування земельними ділянками, а тому позивач уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати недійсним та скасувати рішення ОСОБА_3 міської ради Білоцерківського району 13 сесії 24 скликання від 27.05.2004 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в м. Узин по вулиці Шевченка 75 загальною площею 0,238 га; визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на земельні ділянки серії Серії ЯБ № 137754 та Серії ЯБ № 137755 видані 02.11.2004 року ОСОБА_5М; визнати недійсним договір дарування земельних ділянок від 08.06.2007 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2

В судове засідання 30.10.2018р. позивач не з'явився, представник позивача надала письмову заяву щодо розгляду справи без її участі та без участі позивача, в якій вказала, що уточнений позов підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, подала відзив на позов, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача - ОСОБА_3 міська рада Київської області, 30.10.2018р. не направили до суду свого представника, подали суду заяву в якій просять суд застосувати строки позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні позову, слухати справу без участі їхнього представника.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Так, по справі встановлено, що згідно договору дарування частини житлового будинку, посвідченого 21.11.1998 року, позивач по справі, являється власником 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, який знаходиться в м. Узині по вулиці Шевченка 75, що стверджується копією договору дарування частини житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за № 1-4964. Встановлено, що вказану частину житлового будинку позивачу подарував йогобатько ОСОБА_4 (а.с.18,19).

Судом встановлено , що 08.06.2002 року помер ОСОБА_4, та після його смерті ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на 3/10 частин житлового будинку, як частку в спільному сумісному майні та свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/10 частини вказаного житлового будинку, тобто набула право власності на 3/5 частини вказаного житлового будинку.

Встановлено, що 08.06.2007 року ОСОБА_5, мати позивача подарувала належну їй 3/5 частину житлового будинку доньці ОСОБА_2. Тобто, співвласницею вказаного будинку з 08.06.2007 року є відповідач у справі, ОСОБА_2, якій належить згідно договору дарування частини житлового будинку від 08.06.2007 року 3/5 частини вказаного житлового будинку (а.с.10).

Встановлено, що біля будинку №75 по вул. Шевченка в м. Узині розташовані дві земельні ділянки площею 0,1001 га для обслуговування житлового будинку та 0,1382 га для ведення особистого селянського господарства. Між сторонами, як співвласниками житлового будинку порядок користування земельною ділянкою не встановлювався.

Відповідно до рішення ОСОБА_3 міської Paди від 27.05.2004 13 сесії 24 скликання було передано у власність матері позивача, ОСОБА_5, земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що знаходиться в м. Узин по вулиці Шевченка 75 загальною площею 0,238 га та згідно даного рішення ОСОБА_5 отримала державні акти на земельну ділянку площею 0,1001 га для обслуговування житлового будинку Серії ЯБ № 137754 і на земельну ділянку 0,1382 гектарів для ведення особистого селянського господарства Серії ЯБ № 137755 (а.с.14,16).

Встановлено, що 08.06.2007 року ОСОБА_5 подарувала вказані земельні ділянки ОСОБА_2, що підтверджено копією договору дарування земельних ділянок (а.с.11) .

Як зазначено в позовній заяві, що, лише після смерті своєї матері, ОСОБА_5, 01.01.2018р., позивач дізнався про те, що земельні ділянки, на якій знаходиться будинок, належать сестрі, тобто відповідачу по справі.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи позовні вимоги, зазначила, що отримавши 21.11.1998 року відповідно до договору дарування 2/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями, позивач повинен був вирішити питання щодо частини земельної ділянки, на якій знаходиться належна йому частина цього житлового будинку, але ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_3 міської ради з приводу отримання в користування чи у власність частини земельної ділянки відповідно до належної йому на праві власності частини будинку. ОСОБА_2. вказує, що неодноразово зверталася до позивача з пропозицією щодо вирішення питання про розподіл цієї земельної ділянки відповідно до частин кожного на житловий будинок з надвірними будівлями, тобто у співвідношенні часток 2/5 і 3/5 частин, як це передбачено ч. 4 ст.120 Земельного кодексу України, однак позивач не захотів добровільно вирішувати це питання з співвласником, натомість звернувся до суду. ОСОБА_2 вказує на безпідставність вимоги щодо скасування її права власності на земельну ділянку площею 0,1382 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

З письмово викладеної позиції відповідача ОСОБА_2, фактично, вбачається відсутність заперечень відносно розподілу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями площею 0,1001 га., на якій знаходиться житловий будинок № 75 з надвірними будівлями.

В письмово викладені позиції ОСОБА_3 міської ради подано клопотання про застосування положення про строки позовної давності, просили відмовити позивачу в зв'язку з пропуском строку звернення до суду з вимогами до ОСОБА_3 міської ради.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Так, ст.17 ЗК України / в ред. 1990 р, що був чинним на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_5М./ передбачалося, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1 Декрету КМ України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 року, який діяв до 14.09.2006 року, було доручено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Отже, відповідно до наведених правових норм право на одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських споруд мали громадяни, яким ці земельні ділянки були раніше надані у користування.

Згідно ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених ч.2 цієї статті.

А за ч.2 ст.126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки; свідоцтвом про право на спадщину.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян або юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить згідно ст.17 ЗК України розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Встановлено, що позивач набув право власності на частину домоволодіння в1998 році. На той час земельна ділянка за адресою вул. Шевченка 75 м.Узин перебувала в користуванні батьків позивача. Позивач не визначав порядку користування земельною ділянкою та не ставив питання про приватизацію цієї земельної ділянки.

За ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Наразі, позивач, як власник частини житлового будинку, позбавлений можливості вирішити питання щодо приватизації земельної ділянки, користувачем якої він був відповідно до норм законодавства.

А тому позивач звертається за захистом своїх прав і просить суд визнати нечинним рішення ОСОБА_3 міської ради 13 сесії 24 скликання від 27.05.2004 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 земельної ділянки що знаходиться в м. Узин по вулиці Шевченка 75 загальною площею 0,238 га та визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на земельні ділянки серії Серії ЯБ № 137754 та Серії ЯБ № 137755 видані 02.11.2004 року ОСОБА_5М;

В ст.16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, але цей перелік не є вичерпним, оскільки згідно ч.2 цієї статті, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.3 цієї статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ч.1ст.155 ЗК України разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст.30 Земельного Кодексу України (в редакці станом на 1998р.,яка діяла на час набуття позивачем права власності на частину будинку №75 по вул.Шевченка в м. Узині) при переході права власності на будівлю і споруду разом з

цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67

цього Кодексу, і право власності або право користування земельною

ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не

передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі

зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність

або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і

господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при

переході права власності на частину будинку в разі неможливості

поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її

раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне

користування власників цих об'єктів.

Право власності або право користування земельною ділянкою у

перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів

відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Отже, при отриманні позивачем у власність за договором дарування 2\5 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд до нього перейшло право користування частиною земельної ділянки, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

В ст.393 ЦК України, також, передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його прав узгоджується з нормами діючого законодавства і встановленими по справі обставинами. Отже, суд вважає за можливе визнати недійсним державний акт виданий на ім'я ОСОБА_5, (серіїЯБ № 137754) про право власності на земельну ділянку площею 0,1001 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. Нормами діючого законодавства передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як визнання незаконним і скасування відповідного акта органу державної влади, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, як акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, за умови, що він не відповідає законові і порушує права власника.

Як було зазначено вище, ОСОБА_5 в 2007 році подарувала дві земельні ділянки своїй доньці ОСОБА_2, відповідачу по справі. Наразі, позивач оскаржує даний договір дарування, оскільки, дарувальник має бути власником майна /дарунку/, тоді як ОСОБА_5 набула права власності на частину майна (земельну ділянку) з порушенням вимог правових норм.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Отже, оскільки ОСОБА_5 з порушенням прав співвласника будинку оформила за собою право власності на всю земельну ділянку на якій перебуває даний будинок, то підлягає визнанню недійсним договір дарування від 08.06.2007 року в частині відчуження ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1001 га з кадастровим № 3220410500:02:016:0007 по вул. Шевченка №75 в м. Узині Білоцерківського району.

Однак, не ґрунтується на нормах чинного законодавства вимога позивача щодо визнання недійсним державного акту про право власності щодо земельної ділянки площею 0,1382 га наданої ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства, оскільки ОСОБА_5 правомірно скористалася своїм правом на отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка перебувала в неї у користуванні і дане право ніяким чином не впливає на право позивача, як власника 2\5 частин житлового будинку і будівель по вул. Шевченка 75 в м. Узині. Так само, є правомірним розпорядження власником цієї земельної ділянки, тобто, дарування відповідачу земельної ділянки площею 0,1382 га для ведення особистого селянського господарства.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради надав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій посилався на норми ст.ст. 257, 258 ЦК України та на те, що позивачу з 2004 мало б бути відомо про те, що його мати ОСОБА_7 зверталася до ОСОБА_3 міської ради щодо приватизації земельних ділянок та що вона отримала Державні акти на земельні ділянці, оскільки позивач є співвласником будинку, який знаходиться на земельній ділянці приватизованої ОСОБА_5, позивач з 1998 року міг скористатися своїм правм на приватизацію земельної ділянки.

Загальний строк позовної давності тривалістю в три роки визначений і ст.257 нового ЦК України.

За ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

А згідно п.4 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється в т.ч., на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Позивач, його представник посилалися на те, що про наявність оспорюваних державних актів, договору дарування позивач дізнався тільки після смерті матері ОСОБА_5, тобто після 04.01.2018 року, коли позивач поцікавився спадщиною і дізнався, що мати за життя розпорядилася всім майном, що їй належало і, тим, що неправомірно отримала у власність.

Відсутні будь-які докази того, що між будь-ким, до 2018 року існували спірні питання щодо користування земельними ділянками за адресою вул. Шевченка 75 в м. Узині. Відсутні дані, що ОСОБА_5 оформляючи право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку отримувала дозвіл від співвласника цього будинку, тобто від позивача. Та обставина, що позивач з 1998 року міг скористатися своїм правом щодо приватизації земельних ділянок не вказує на його обізнаність щодо виникнення права власності на земельні ділянки у інших осіб. Особа має право, а не обов’язок на отримання у власність земельної ділянки. А тому, суд вважає, що порушене право позивача підлягає захисту, оскільки перебіг позовної давності для нього почався від дня, коли він довідався про порушення свого права.

Позивач не ставить питання щодо повернення йому судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, 203,215,257, 261, 267,268 , 377, 717 ЦК України , ст.ст.9,17,30 ЗК України /в редакції 1990 р./, ст.ст. 118, 152,155 ЗК України /в редакції 2001 року /, ст.ст. 12, 13, 81, 258- 265,268,354-355 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати частково недійсним та скасувати в частині рішення ОСОБА_3 міської ради Білоцерківського району 13 сесії 24 скликання від 27.05.2004 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 земельної ділянки загальною площею 0,238 га.

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку /Серія ЮЯБ № 137754/ , виданий на підставі рішення ОСОБА_3 міської ради від 27.05.2004 року 13 сесії 24 скликання №13-104 про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1001 га, розташованої в м. Узин по вул. Шевченка 75 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку з кадастровим номером 3220410500:02:016:0007.

Визнати частково недійсним та скасувати договір дарування земельної ділянки від 08.06.2007 року за яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 дві земельні ділянки, а саме - в частині відчуження земельної ділянки площею 0,1001 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку з кадастровим номером 3220410500:02:016:0007 за адресою: м. Узин по вул. Шевченка 75 та зареєстрованої в Державному земельному кадастрі за ОСОБА_2 01.01.2005 року .

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення суду буде виготовлено не пізніше 06.11.2018 року.

СуддяОСОБА_8