Рішення № 77860585, 15.11.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/3024/18

пр.№ 2/464/1190/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.11.2018 Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Чорна С.З.

при секретарі судових засідань ОСОБА_1

за участю:

позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Львівські автобусні заводи» про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

17.08.2018 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ТзОВ "Львівські автобусні заводи" про стягнення компенсації за час не виплаченої заробітної плати, а саме за період з січня 2009 року по квітень 2011 року в сумі 46 659, 55 грн. Мотивує позов тим, що він працював у відповідача на посаді начальника цеху комфортабельних автобусів та був звільнений 06.09.2011 згідно ч.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Відповідач не провів з ним розрахунок при звільненні, відтак заборгованість по заробітній платі за період з січня 2009 року по вересень 2011 року була стягнута в судовому порядку на підставі рішення суду від 03.05.2018 в справі № 464/1361/18. Вважає, що має право на отримання компенсації за порушення строків виплати заробітної плати.

Ухвалою суду від 05.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито позовне провадження та призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання. Відповідачу встановлено строк для надання відзиву на позов.

14.08.2018 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_4 надійшла заява про відвід судді Чорної С. З. Заява мотивована тим, що суддею Чорною С. З. слухалась справа про стягнення заборгованості по заробітній платі в справі № 464/1361/18 між тими ж сторонами. Ухвалою суду від 22.08.2018 заяву визнано безпідставною, провадження в справі зупинено, заяву передано для вирішення відводу у відповідності до ст. ст. ч. 3 ст. 40 та ч. 1 ст. 33 ЦПК України. Ухвалою від 27.08.2018 у задоволенні заяви про відвід судді відмовлено.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити з підстав викладених в позовній заяві. Представник відповідача ОСОБА_4, діючи на підставі довіреності від 02.07.2018 (а. с. 34), подав суду відзив на позов, в якому заперечує позов повністю. Посилається на недоліки позовної заяви, відсутність доказів, які б підтверджували наявність трудових відносин між позивачем та відповідачем, а також детального та коректного розрахунку розміру компенсації.

Позивач у відповіді на відзив наголошує, що право на компенсацію частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати передбачено діючим законодавством, а поданий розрахунок зроблено у відповідності до Закон України “Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати”.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3, діючи на підставі довіреності від 10.09.2018 (а. с. 63), наполягав на відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження наявності факту простроченої заборгованості та її розміру. Вважає поданий позивачем розрахунок некоректним, оскільки нарахування компенсації необхідно здійснювати починаючи не з січня, а з лютого 2009 року. Одночасно, повідомив суд, що власного розрахунку не має, не зобов’язаний його долучати, оскільки обов’язок по доказуванню в цій частині лежить на позивачу.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно і всебічно дослідивши всі обставини на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог і заперечень, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 3 ЦПК України одним із способів захисту цивільного права та інтересу є його визнання.

У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Одночасно, не доказуються обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував з ТзОВ "Львівські автобусні заводи" у трудових відносинах з 01.04.2007 по 06.09.2011. Під час звільнення розрахунок не був проведений, що в подальшому слугувало підставою звернення до суду. Рішенням від 03.05.2018, що набрало законної сили 05.06.2018, в справі 464/1361/18 було стягнуто з ТзОВ "Львівські автобусні заводи" на користь ОСОБА_2 заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з січня 2009 року по вересень 2011 року в розмірі 29 234,86 грн., а також середній заробіток за вказаний період в розмірі 185 409,82 грн. (а. с. 4 -6). Дані обставини не заперечувались представниками відповідача.

Конституція України гарантує кожному громадянину право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України і ст. 24 Закону України “Про оплату праці” роботодавець зобов'язаний виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором (або нормативним актом роботодавця, погодженим із профспілкою), не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, і не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Ч. 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення.

Ч. 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства по оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної з нього заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

ВСУ в постанові від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16 роз’яснив, що Закон України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (надалі по тексту Порядок), не ставить в залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов’язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати.

ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Рішенням суду від 03.05.2018 в справі 464/1361/18, встановлено, що станом на дату винесення рішення за період з січня 2009 року по вересень 2011 року, ТзОВ "Львівські автобусні заводи" заборгувало ОСОБА_2 заробітну плату в розмірі 29 234,86 грн. Нарахування компенсації в доданому розрахунку проведено до лютого 2018 року включно, тобто до дати існування заборгованості по невиплаченій заробітній платі.

Отже, враховуючи, що відповідач здійснив затримку у виплаті заробітної плати більш ніж на один місяць, що встановлено рішенням суду від 03.05.2018 в справі 464/1361/18, останній зобов’язаний здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати за період з січня 2009 року по вересень 2011 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованої, але вчасно невиплаченої заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (п. 4 Порядку № 159).

Судом проаналізовано зазначений в позовній заяві розрахунок розміру компенсації та встановлено, що наведений в ньому загальний індекс споживчих цін відповідає офіційно встановленому індексу розміщеному на офіційному ресурсі Державної служби статистики України http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/cit.htm, а проведений на його основі розрахунок узгоджується з п. 4 Порядку № 159.

Відповідач заперечив розмір проведеного розрахунку, зокрема в частині компенсації за невикористану відпустку, одночасно, не надав суду жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. Відтак, суд не бере до уваги такі доводи відповідача, з огляду на встановлений в рішенні суду від 03.05.2018 факт наявності у відповідача заборгованості по виплаті заробітної плати станом на дату винесення рішення суду, а також законодавчі положення про те, що оплата (компенсація) періоду щорічної відпустки відноситься до заробітної плати згідно ч. 4 ст. 115 КЗпП України.

Одночасно, суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що заявлені вимоги обмеженні строком позовної давності тривалістю три місяці, оскільки право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати не обмежене будь-яким строком, що підтверджується рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відтак, враховуючи наведені законодавчі норми, встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку що не визнане право позивача на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати підлягає відновленню, а позов – задоволенню.

Ч. 6 ст. 141 визначено, що якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, він підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись наведеним вище, а також ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 4, 10-13, 76, 81, 83, 89, 141,229, 258, 259, 263 -265, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ТзОВ "Львівські автобусні заводи" (ідентифікаційний код юридичної особи 33894928, місцезнаходження: м.Львів, вул.Стрийська, 45, юридична адреса: м.Київ, бульвар Лепсе,6) на користь ОСОБА_2, (16.03.1966р.н., ІПН - НОМЕР_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) 46 659,55 грн. компенсації за не виплачену йому заробітню плату за період з січня 2009 року по квітень 2011 року.

Стягнути з ТзОВ "Львівські автобусні заводи" (ідентифікаційний код юридичної особи 33894928, місцезнаходження: м.Львів, вул.Стрийська, 45, юридична адреса: м.Київ, бульвар Лепсе,6) 704,80 грн судового збору в дохід держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне текст рішння складено 15.11.2018.

Суддя Чорна С.З.