Рішення № 77857482, 15.11.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 року справа № 2340/4131/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гайдаш В.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 20200, далі – позивач) з позовом до управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області (вул. Енгельса, 135, м. Звенигородка, Черкаська обл., 20200, далі – відповідач), в якому просить:-

- визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області з приводу відмови у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення;

- зобов'язати управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області у відповідності до вимог Закону України “Про статус ветерана війни, гарантії соціального захисту” надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 прийнято позов до розгляду та відкрито спрощене позовного провадження в адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що під час виконання службових обов’язків ним отримано травму та встановлено 2 групу інвалідності за захворюванням, пов’язаним з проходженням служби в ОВС, що відповідно до Закону України від 22.10.2003 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон №3551-ХІІ) дає право на встановлення статусу інваліда війни. Тому, просив задовольнити позов.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, надав суду письмовий відзив на позов у якому зазначив, що п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ передбачено встановлення статусу інваліда війни особам начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, тоді як інвалідність позивача пов’язана з проходженням служби в ОВС, що не дає йму права на встановлення статусу інваліда війни. Тому просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 02.05.2004 перебуваючи на службі на посаді слідчого Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області отримав вказівку від оперативного чергового виїхати у складі слідчо-оперативної групи для припинення правопорушення та під час переслідування правопорушника стався нещасний випадок, внаслідок чого позивач отримав черепно-мозкову травму.

За результатами медичного огляду військово-лікарською комісією УМВС України в Черкаській області видано свідоцтво про хворобу № 429 від 11.09.2015, згідно з яким захворювання позивача пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Наказом управління МВС України в Черкаській області від 25.09.2015 №262 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 (М-184292), першого заступника начальника Звенигородського районного відділу (обслуговування Звенигородського району та міста Ватутіне) - начальника слідчого відділення, 25 вересня 2015 року звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 "б" Положення (через хворобу).

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертної комісією серії 12 ААА № 197079, ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності з 30.11.2015 (безтерміново), у зв'язку із травмою, що пов'язана з проходженням служби в ОВС. У довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 10 ААА № 005253 від 30.11.2015 зазначається ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 75.

На підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.03.2017 у справі №823/1412/17 Ліквідаційною комісією УМВС України в Черкаській області складно акти від 30.07.2018 розслідування нещасного випадку (форма Н-5*) та про нещасний випадок (форма Н-1*), за висновками яких встановлено факт, що нещасний випадок стався 02.05.2004 з позивачем під час проходження служби при виконанні службових обов’язків.

За наслідками звернення позивача з проханням надити йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення, відповідач листом від 27.09.2018 №404/05-45 повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення статусу інваліда війни.

Надаючи оцінку встановленим обставинам в контексті позовних вимог, суд врахував таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначений ст.7 Закону №3551-ХІІ.

Так, відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (далі – Положення №302).

На підставі п.2 вказаного Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

П.3 Положення №302 визначено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

Згідно з п.10 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Для вирішення спору суд врахував, що отримання позивачем черепно-мозкової травми, внаслідок якої йому встановлена 2 група інвалідності відбулось безпосередньо під час виконання ним службових обов’язків в період несення служби на посаді слідчого Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області.

Так, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 у справі №823/1412/17, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду, встановлено, що 02 травня 2004 року близько 01 години 00 хвилин, позивач отримав вказівку від оперативного чергового про те, що необхідно у складі слідчо-оперативної групи здійснити виїзд в міський парк м. Звенигородка за фактом бійки між невідомими громадянами. Після прибуття до міського парку було виявлено, що відбувається бійка між групою чоловіків. Позивач, наздоганяючи порушника, пробігши деяку відстань, перечепився через якийсь предмет та впав, при цьому вдарився головою. Вказані події відбулись в темну пору доби, при обмеженій видимості. В подальшому позивач був доставлений до приймального відділення Звенигородської ЦРЛ. З 02.05.2004 по 13.05.2004 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в Звенигородській ЦРЛ з діагнозом “Закрита черепно-мозкова травма, струс та забій головного мозку, травматичний розрив лівої барабанної перетинки”.

У зв’язку з цим, судом зроблено висновок, що закрита черепно-мозкова травма, струс та забій головного мозку, травматичний розрив лівої барабанної перетинки отримана позивачем в період проходження служби.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, відповідно до висновків актів від 30.07.2018 розслідування нещасного випадку (форма Н-5*) та про нещасний випадок (форма Н-1*) нещасний випадок стався 02.05.2004 з ОСОБА_1 під час проходження служби при виконанні службових обов’язків.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що травма, яка стала підставою для встановлення позивачу 2 групи інвалідності, отримана ним під час виконання службових обов’язків, що відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ та Порядку №302 є підставою для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Згідно з ч.1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Врахувавши встановлені обставини та викладені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать у т.ч. витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До заяви про розподіл витрат представником позивача наданий опис наданих послуг, а саме: вивчення матеріалів – 1 год. (500,00 грн.); складання позовної заяви – 4 год. (1500,00 грн.); вивчення відзиву – 0,5 год. (250 грн.); підготовка відповіді на відзив – 0,5 год. (250 грн.).

Досліджуючи наданий опис наданих послуг, суд вбачає, що у ньому ним не зазначена інформація про складення позовної заяви саме за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії.

Відтак, не визначення змісту та обсягу конкретної господарської операції унеможливлює прийняття акту наданих послуг, як доказу який підтверджує витрати саме по цій адміністративній справі.

Вказана правова позиція відображена у додатковій постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №810/2823/17 (провадження №К/9901/7937/18).

Крім того, згідно позиції Верхового Суду, викладеній у постанові від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, з набранням чинності з 15.12.2017 нової редакції КАС України та запровадженням положеннями цього Кодексу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, вбачається доцільним приведення укладених договорів у відповідність до вимог діючого Кодексу адміністративного судочинства України та доведення відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 №481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення".

Про необхідність ведення Книги обліку доходів та витрат зазначено також у Методичних рекомендаціях з оподаткування адвокатської діяльності, схвалених Національною асоціацією адвокатів України.

Позивач не надав суду доказів того, що адвокатом ОСОБА_2 належним чином ведеться Книга обліку доходів та витрат, а кошти в сумі 2500,00 грн. відображені в Книзі, тобто оприбутковані.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали, не доводять факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Враховуючи те, що наданими суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 6, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області з приводу відмови у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області (код ЄДРПОУ 3195895) відповідно до вимог Закону України “Про статус ветерана війни, гарантії соціального захисту” надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш