Рішення № 77855295, 09.11.2018, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/2635/17

Провадження № 2/323/63/18

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

09.11.2018 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області в складі головуючої судді Фісун Н.В., при секретарі Сабліній А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказує, що 10 серпня 2011 року відповідачем ОСОБА_2 було підписано договір позики грошей, згідно якого відповідач отримала від позивача 300000,00грн., що на момент укладення договору було еквівалентом 38000,00дол. США. Згідно п.2 вищевказаного договору відповідач зобов'язалась повернути вищезазначену суму позивачу за першою вимогою.

14 серпня 2017 року позивачем було складено вимогу про повернення 300000,00грн. протягом 30 днів з дня отримання вимоги. Вимогу було направлено поштою та отримано відповідачем.

Пунктом 4 договору позики грошей передбачено, що у разі коли відповідач не повернув позичені гроші за першою вимогою, позивач вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством.

На момент подання даного позову до суду, відповідач ніяк не відреагувала на вимогу та гроші не повернула.

Просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 300000,00грн. та судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 на позовних вимогах позивача наполягала, прохала суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач, представник відповідача ОСОБА_4 заперечували проти позову, надавши заперечення на позовну заяву /а.с.29-32/.

Суд, заслухавши сторони по справі, свідків, вивчивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази надані сторонами та заперечення проти них вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зіст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно договору позики грошей від 10 серпня 2011 року, ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_5 гроші в сумі 300000,00 гривень, що на момент укладення цього договору за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками м.Гуляйполе Запорізької області є еквівалентом 38000,00 доларів США./а.с.4/.

Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно правового висновку, який міститься в постанові від 18 вересня 2013р. Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах по справі № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п.2 договору позики, зазначену суму, тобто 300000,00грн., ОСОБА_2 зобов'язується повернути за першою вимогою.

Згідно п.4 договору позики, у разі коли ОСОБА_2 не поверне позичені у ОСОБА_1 гроші, за першої вимогою, ОСОБА_1 вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в порядку і в строки передбачені чинним законодавством.

14.08.2017 року ОСОБА_1 направив відповідачу вимогу про повернення 300000,00 грн.

Вимога отримана ОСОБА_2 19.08.2017 року та залишена без задоволення і відповідної відповіді про це та до теперішнього часу кошти в сумі 300000,00грн. відповідачем не повернуті.

Суд критично оцінює заперечення відповідача, представника відповідача проти позову, згідно з якими відповідач не отримувала позику і не підписувала договору позики за таких підстав.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд відхиляє як доказ по справі пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,так як з їх пояснень судом встановлено, що вони не були присутні при підписанні договору позики грошей від 10 серпня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, лише зі слів позивачки їм відомо що ніяких коштів від позивача вона не отримувала.

Згідно висновку експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 15-82 від 10.04.2018 року, підпис від імені ОСОБА_2 в договорі позики від 10 серпня 2011 року виконаний, ймовірно, ОСОБА_2. Відповісти на питання в категоричній формі не виявилось можливим через недостатній обсяг графічної інформації, обумовлений стислістю та простотою будови підпису, а також через варіаційність в зразках та недостатній обсяг порівняльного (співставного за часом виконання) матеріалу.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що саме ОСОБА_2 підписувала договір позики грошей від 10 серпня 2011 року.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 ЦКУкраїни договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Отже, суд констатує той факт, що позивачем надано суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які проаналізовані судом у їх сукупності та взаємозв'язку.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що після отримання вимоги про повернення грошей в сумі 300000,00грн., відповідач суму боргу не повернула, чим порушила умови договору, відповідно вимоги позивача є обґрунтованими.

Крім цього на підставі п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача оплачений ним при подачі позову судовий збір у розмірі 3000,00грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 268, 354,355 ЦПК України, ст.ст. 610, 629, 1046, 1047,1049 ЦК України,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_2), грошові кошти в сумі 300 000,00 грн. (триста тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_2), судовий збір в сумі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХIII Перехідних Положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення виготовлено 15 листопада 2018 року.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області Н.В.Фісун