Рішення № 77854882, 15.11.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2018 р. справа № 0940/1681/18

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001716-13-0912 від 10.05.2018, -

В С Т А Н О В И В:

17.09.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001716-13-0912 від 10.05.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при визначені суми податкового зобов`язання на 2017 рік неправомірно застосував до позивача ставку податку на нерухоме майно встановлену рішенням Стецівської сільської ради Івано-Франківської області від 29.01.2017 на 2017 рік. Позивач вважає податкове повідомлення-рішення незаконним, оскільки прийняте в порушення положень Податкового кодексу України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.09.2018 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.10.2018 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 22.10.2018. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с. 33-35). Просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що позивач є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, загальною площею 196 кв. м., та як як наслідок, йому нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 3 648,00 грн. на підставі рішення Стецівської сільської ради від 29.01.2017, за встановленою ставкою податку в розмірі 1.5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

30.10.2018 від позивача на адресу Івано-Фанківського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 зазначила, що відзив відповідача є необґрунтованим. Відмічає, що вона не заперечує факт необхідності сплати податків і зборів, встановлених Податковим кодексом, однак, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.06.2018 у справі №814/2040/16, вважає, що за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набирати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. Також додатково зазначає, що згідно акту обстеження від 18.09.2018 будинок за адресою: АДРЕСА_3, тобто нерухомість, на яку нараховано податок, є непридатним для проживання, а тому згідно п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування (а.с. 39-41).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

Позивач є жителем АДРЕСА_1 та проживає на АДРЕСА_2, є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, загальною площею 196 кв. м.

Згідно з підпунктом 54.3.3. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області визначено ОСОБА_1 за податковий період - 2017 рік суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 3 648,00 грн. згідно податкового повідомлення рішення форми «Ф» від 10.05.2018 за №0001716-13-0912 (а.с. 8).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулася за захистом свого права в суд.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що пунктом 1 рішення Стецівської сільської ради Івано-Франківської області «Про запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за №85-15/2017 від 29.01.2017 затверджено положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Пунктом 1.5 положення встановлено ставки податку для житлової та/або нежитлової нерухомості у розмірі за 1 кв. м. бази оподаткування (а.с. 9-17).

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України - введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до вказаної вище норми, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування визначено об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3. статті 263 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Приписами підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Суд зазначає, що відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу України). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 за № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пункті 24 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України закріплено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Суд зазначає, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, одним з принципів на яких ґрунтується Податкове законодавство України є принцип стабільності - коли зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Тобто, податкові зобов'язання по місцевому податку можуть визначатися контролюючим органом лише у разі, якщо орган місцевого самоврядування своїм рішенням встановлено цей податок.

При цьому, визначення податкових зобов'язань з місцевого податку розпочинається не раніше, ніж настання наступного бюджетного періоду (року), що настає за періодом (роком), в якому прийняте рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевого податку або прийняте рішення про зміни до елементів вже встановленого місцевого податку.

Судом встановлено, що податок на майно, відмінне від земельної ділянки запроваджений рішенням п'ятнадцятої сесії VII демократичного скликання Стецівської сільської ради Івано-Франківської області «Про запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за №85-15/2017 від 29.01.2017 (а.с. 9), згідно якого встановлено, що ставки податку застосовувати з 01.01.2017. Саме Положенням про податок на майно, яке є Додатком до рішення сільської ради від 29.01.2017 за №85-15/2017 (а.с. 10-17) визначено механізм справляння, розміри, порядок обчислення та сплати до бюджету податку на майно та встановлено ставку податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб з 01.01.2017 встановлено у розмірі 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (поточного) року за 1 кв. м. бази оподаткування.

Водночас, суд звертає увагу, що пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 20.12.2016 №1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Таким чином, у 2017 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

Отже, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.

Зважаючи на вищевикладене, суд не погоджується з твердженнями позивача стосовно того, що рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набирати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте, оскільки в податковому періоді - 2017 році (згідно податкового повідомлення-рішення №0001716-13-0912 від 10.05.2018), зупинена дія підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Також суд звертає увагу, що посилання позивача на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.06.2018 у справі №814/2040/16 є безпідставним, скільки у вказаній справі розглядався спір щодо оподаткування у 2015 році, тобто у період, коли дія підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України не була зупинена.

Також суд підкреслює, що факт наявності обов'язку із сплати податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, не є спірним у цій справі.

Стосовно посилань позивача на те, що згідно акту обстеження від 18.09.2018 будинок за адресою: АДРЕСА_3, тобто нерухомість, на яку нараховано податок, є непридатним для проживання, а тому згідно п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування, суд зазначає, що вказаний акт винесений комісією 18.09.2018 (а.с. 41), а податковий період згідно оскарженого податкового повідомлення-рішення, як вже відмічалось судом - 2017 рік.

При цьому, оскаржене податкове повідомлення-рішення №0001716-13-0912 від 10.05.2018 винесене відповідачем також до винесення комісією акту 18.09.2018.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що положення статті 266 Податкового кодексу України, в даному випадку, підлягають застосуванню контролюючим органом при встановленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2017 рік.

Відповідно до вищенаведеного, Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області правомірно винесено податкове повідомлення-рішення №0001716-13-0912 від 10.05.2018 (а.с. 8).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки позивачу, здійснене за податковим повідомленням-рішенням №0001716-13-0912 від 10.05.2018, відповідає вимогам чинного законодавства, а отже позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв відповідно до наданих йому повноважень у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (вул. АДРЕСА_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001716-13-0912 від 10.05.2018, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.