Рішення № 77853573, 12.10.2018, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3919/18

Провадження № 2/210/1784/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"12" жовтня 2018 р. м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Ступак С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Драгунової Я.М.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Криворізької міської ради, в особі Голови Криворізької міської ради ОСОБА_5 про поновлення на робочому місці та стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради, в особі Голови Криворізької міської ради ОСОБА_5 про поновлення на робочому місці та стягнення заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 14.10.2011 р. ОСОБА_4, був призначений на посаду директора комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія» (далі – КП «Криворізька муніципальна гвардія»), згідно розпорядження Криворізького міського голови №227-р від 12.10.2011 р.

17.09.2014 р., на підставі розпорядження Криворізького міського голови №199-р від 17.09.2014 р., позивач був звільнений з займаної посади на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з призовом до Збройних Сил України.

Позивач вважає своє звільнення незаконним виходячи з наступного, так 01.09.2014 р., обіймаючи посаду директора КП «Криворізька муніципальна гвардія» ОСОБА_4 отримав повістку з наказом з’явитися до Саксаганського військкомату м. Кривого Рогу протягом 24 годин. Згідно змісту вищевказаної повістки військовозобов’язаний полковник ОСОБА_4 01.09.2014 р., з оголошенням часткової мобілізації, призивається до військової частини згідно Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» на весь період мобілізації.

В той же день, з’явившись до військкомату, позивача було повідомлено про те, що він призивається на військову службу до Збройних Сил України на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".

02.09.2014 р. між ОСОБА_4 та Міністерством внутрішніх справ України, був укладений контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. Відповідно до п.11 вищевказаного контракту, він набирає чинності з 12.09.2014 р.

ОСОБА_4 одразу сповістив Криворізьку міську раду, як засновника КП «Криворізька муніципальна гвардія», про те, що він більше не зможе виконувати покладені на нього обов’язки адже його призивають на військову службу до Збройних Сил України, на підтвердження чого надав повістку з військкомату та копію укладеного контракту. У зв’язку з цим, у відділі кадрів позивачу допомогли написати заяву про звільнення, що ним і було зроблено.

Про те, що права позивача були порушені і він звільнений на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, замість п.3 ст. 36 КЗпП України, він не знав, адже юридичної освіти ОСОБА_4Л не має і тонкощі трудового права не знає.

Тому позивач просить суд встановити факт звільнення ОСОБА_4 з посади директора КП «Криворізька муніципальна гвардія» за п.3 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з призовом або вступом працівника на військову службу, оскільки фактичною підставою для його звільнення з роботи був призов до Збройних Сил України по мобілізації, відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VІІ, який набрав законної сили 20 січня 2015 року.

Враховуючи викладене, зокрема, незаконне звільнення позивача ОСОБА_4 у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації, за наявності встановлених законом гарантій, ОСОБА_4, було звільнено без законних підстав, з порушенням трудового законодавства, а тому позивач повинен бути поновлений на попередній роботі та здійснена компенсація середнього заробітку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(надалі - Порядок №100), виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пункт 8 Порядку №100 визначає, що нараховують виплати, обчислені із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, множенням середньоденної заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до наданої довідки КП «Криворізька муніципальна гвардія» №184 від 20.04.2018 року про середньомісячну заробітну плату за останні два відпрацьовані місяці ОСОБА_4 була нарахована заробітна плата у розмірі: липень 2014 року –8100,62 грн., серпень 2014 року –12091,78 грн.

Середньоденна заробітна плата складає 438,97 грн.

Кількість днів з 18.09.2014 р. (дня наступного за днем звільнення) по 23.04.2018 р. (дату звернення) становить 902 робочі дні.

На підставі ст. 235 КЗпП України, Порядку №100, невиплачена позивачу середня заробітна плата становить 395 950,94 грн.:

У зв’язку з чим, позивач звернувся до суду та просить позов задовольнити у повному обсязі.

Оскільки з урахуванням наданих довідок про службові відрядження у східні області України для участі у проведенні антитерористичної операції, з урахуванням тієї обставини, що позивач, у зв’язку з проходженням військової служби не мав і не має можливості і досі (у зв’язку з проходженням служби і знаходженням зараз на території проведення антитерористичної операції) вільно розпоряджатися своїм часом, представник позивача просила поновити строк для звернення до суду з даним позовом за захистом порушеного права.

В своєму листі, вих. №Г-5329-П/16-01-03 від 15.06.2018 р., заступник міського голови ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_4 щодо необхідності звернення до суду з позовною заявою щодо поновлення позивача на робочому місці.

У зв’язку з чим, судом поновлено ОСОБА_4 строк для звернення до суду з позовною заявою.

У судовому засідання представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 позов підтримала у повному обсязі та просила суд задовольнити позов з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні вказав, що позовні вимоги не визнає, оскільки вважає, що звільнення позивача було проведено з дотриманням законодавства України, тому просить суд відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши доводи представника позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, про задоволення позову в повному обсязі виходячи з наступного.

Згідно контракту від 08.09.2014 року про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України, ОСОБА_4 прийнято на військову службу у Збройних Силах України строком до 03 липня 2016 року та продовжено дію контракту понад встановлені строки до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, що підтверджується копією контракту та не оспорюється сторонами (а.с. 10-11).

Відповідно до Довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 23.04.2018 року № 813 яка видана полковнику ОСОБА_4, вбачається, що він дійсно в період з 18.11.2014 року по 04.01.2015 року, з 03.03.2015 року по 13.05.2015 рік, з 10.07.2015 року по 10.09.2015 рік, з 12.12.2015 року по 15.02.2016 рік, з 12.03.2016 року по 15.05.2016 рік, з 11.06.2016 року по 15.08.2015 рік, з 08.12.2016 року по 09.02.2017 рік, з 16.05.2017 року по 08.06.2017 року та з 07.08.2017 року по 07.10.2017 рік безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції: м. Маріуполь Донецької області. (а.с.13-14)

З довідки від 23.04.2018 року № 14 виданої першим заступником начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України – начальником штабу полковником ОСОБА_7, слідує, що ОСОБА_4 з 20 вересня по 14 жовтня 2014 року перебував у службовому відрядженні у східних областях України, у складі об’єднаного угрупування НГУ «Полісся» з метою організації служби в районі проведення антитерористичної операції. (а.с.14)

З трудової книжки серії АА № 504750 виданої на ім’я ОСОБА_4, відповідно до запису № 3 вбачається, що з 14.10.2011 року відповідно до Розпорядження Криворізького міського голови № 227-р від 13.10.2011 року ОСОБА_4 призначено на посаду керівника комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія». 17.09.2014 року ОСОБА_4 звільнено за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з призивом до Збройних Сил України на підставі Розпорядження Криворізького міського голови № 199-р від 17.09.2014 року. (а.с.7)

Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов’язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація – комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України. Військовий обов’язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов’язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов’язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Позивач уклав контракт згідно п. 1 якого останній зобов’язаний проходити військову службу у Національній гвардії України протягом строку Контракту відповідно до вимог визначених законодавством, що регулюють порядок проходження військової служби, та цим Контрактом. (а.с. 10).

Частиною п’ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VІІ, який набрав законної сили 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, у тому числі й на території Дніпропетровської області, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, яка діяла на час звільнення позивача) призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що роботодавець має право звільнити працівника у зв’язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації, на особливий період, – у такому випадку за працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову.

Оскільки, позивача признано, на військову службу у зв’язку з мобілізацією, то на нього, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», поширювались гарантії та пільги, у тому числі щодо збереження місця роботи (посада), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Таким чином, припинення трудових відносин з ОСОБА_4 у зв’язку зі вступом на військову службу за контрактом у добровільному порядку на підставі п. 1 ст. 36 КЗпПУ, призвело до порушення вимог ст. 119 КЗпП України, щодо гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, суд вважає необхідним визнати незаконним та скасувати розпорядження Криворізького міського голови № 199-р від 17.09.2014 року, про звільнення ОСОБА_4 з посади директора Комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія» з 18.09.2014 року та поновити ОСОБА_4 на посаді директора Комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія».

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено трудові права позивача на своєчасну оплату праці, а тому, вони підлягають відновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку.

Як роз’яснено в п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи -невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Відповідно до п. 2 ч. ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім передбачених абз.1,2 Порядку) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. В азб. 4 вказаного Порядку зазначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Кількість робочих днів, що підлягають обрахуванню при вирахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку, згідно п. 8 Постанови КМ України № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» за період з 18.09.2014 року – 23.04.2018 року, включно, складає – 902 днів.

Згідно довідки № 184 від 20.04.2018 року Комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія», середньоденна заробітна плата позивача становить – 438,97 грн.

Таким чином, стягненню підлягає середній заробіток в сумі – 395950,94 грн.( 438,97 гривень (середньоденна заробітна плата) * 902 робочих днів).

Таким чином, суд вважає необхідним стягнути з Комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія» на користь позивача середній заробіток за період з 18.09.2014 року – 23.04.2018 року, включно, в сумі – 395 950,94 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволенню позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 36, 119, 231-235 КЗпП України, ст.ст. 1, 2, 39 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу", ЗУ "Про оборону України", ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ст. 27 ЗУ "Про оплату праці", Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, ст.ст. 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до Криворізької міської ради, в особі Голови Криворізької міської ради ОСОБА_5 про поновлення на робочому місці та стягнення заробітної плати – задовольнити.

Встановити факт звільнення ОСОБА_4 з посади директора Комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія» за п.3 ст.36 КЗпП України у зв’язку з призовом працівника на військову службу.

Скасувати Розпорядження Криворізького міського голови №199-р від 17 вересня 2014 року про звільнення ОСОБА_4 з посади директора КП «Криворізька муніципальна гвардія» та п оновити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1на посаді директора Комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія» (ЄДРПОУ 37861566, адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мкр. Сонячний, 25А) з 18 вересня 2014 року.

Стягнути з Криворізької міської ради на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1,середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 395 950,94 грн. (триста дев’яносто п’ять тисяч дев’ятсот п’ятдесят) гривень 94 копійки.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі в Комунальному підприємства «Криворізька муніципальна гвардія» та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 22 жовтня 2018 року.

Суддя: С. В. Ступак