Рішення № 77853425, 24.10.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/2363/17

Провадження № 2/209/71/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року м. Кам’янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Решетник Т.О.,

за участю секретаря Шаповал А.В.,

розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (Генеральна Угода) б/н від 16.03.2016 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 18197,52 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. В порушення умов кредитного договору та законодавства України, відповідач свої зобов'язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань, ОСОБА_1 станом на 17.08.2017 року, має заборгованість 18798,65 грн., яка складається з наступного: 13648,31 грн. – заборгованість за кредитом; 1576,67 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2729,65 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штраф, відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 844,02 грн. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів ПАТ КБ «ПриватБанк».

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив: стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість 18798,65 грн. за кредитним договором № б/н від 16.03.2016 року, а також судовий збір у справі в розмірі 1600,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.10.2017 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26.12.2017 року згідно до пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України цивільна справа продовжена розглядом в порядку спрощеного позовного провадження, із призначенням підготовчого судового засідання.

29.01.2018 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що вважає, що зазначена генеральна угода, укладена з порушенням діючого законодавства України і повинна бути визнаною недійсною. Так, у самому тексті генеральної угоди вказано, що вона укладається з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором № SAMDN21000006865821 від 19.04.2006 року (далі-договір 1). Словосполучення «договір-1» у тексті генеральної угоди зустрічається у 6 пунктах. Більше того, у п.1.6. вказано, що умови договору-1, що не суперечать розділу «Реструктуризація заборгованості» генеральної угоди, залишаються незмінними, у п.1.7. вказано, що генеральна угода діє протягом строку дії договору-1. Таким чином, умови генеральної угоди можна розглядати лише у сукупності з умовами договору-1 (SAMDN21000006865821 від 19.04.2006 року). Проте, вона стверджує, що кредитного договору SAMDN21000006865821 від 19.04.2006 року вона з банком ніколи не укладала і не підписувала. Текст генеральної угоди, у якій йдеться про договір SAMDN21000006865821 від 19.04.2006 року було підготовлено банком і надано їй для підписання. При підписанні угоди жодних документів стосовно попереднього кредитного договору у неї не було і вона не мала змоги перевірити, чи усі умови генеральної угоди відповідають дійсності. При підписанні генеральної угоди вона припустилася помилки, вважаючи, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надасть для підписання договір, перевірений стосовно усіх умов. Позивач копії цього договору при подачі первісного позову ані суду, ані відповідачу не надав. Та обставина, що вона не підписувала кредитного договору від 19.04.2006 року підтверджується саме відсутністю цього договору у матеріалах, наданих суду разом з первісним позовом. Крім того, не підтверджується жодними розрахунками та первинними документами бухгалтерського обліку факт існування та розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком за договором SAMDN21000006865821 від 19.04.2006 року. Лише пізніше, через кілька місяців, отримавши копію позовної заяви та доданих документів вона звірила усі документи стосовно її відносин з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», і встановила невідповідність генеральної угоди реальним обставинам. З цього приводу вона звернулась до відділення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у м. Кам’янському, але її повідомили, що справа в суді. Зазначає, що підписання нею генеральної угоди на виконання кредитного договору, який вона не укладала, є її помилкою саме щодо природи цього правочину, її прав та обов’язків. Визнання договору (генеральної угоди) недійсним відповідає способу захисту цивільних прав та інтересів судом, передбаченим п.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Спираючись на викладене, просить суд прийняти позовну заяву до розгляду спільно з первісним позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа №209/2363/17). Визнати недійсною генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості від 16.03.2016 року, укладену між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21.02.2018 року об’єднано в одне провадження з первісним позовом вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору недійсним. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

04.05.2018 року на електронну адресу суду та 22.05.2018 року засобами поштового зв’язку через канцелярію суду, позивачем за первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» подано до суду відзив на зустрічну позовну заяву про визнання договору недійсним. Згідно змісту якого зазначено, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" повністю не погоджується із зустрічним позовом ОСОБА_1 Так, відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі - Генеральна угода б/н від 16.03.2016 року) Відповідач за первісним позовом отримала кредит у розмірі 18197,51 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з "1" по "25 число кожного місяця відповідач за первісним позовом надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом. Щодо укладання відповідачем за первісним позовом договору від 19.04.2006 року. Банком надані такі докази, які підтверджують факт укладання кредитного договору від 19.04.2006 року та наявність не виконаних кредитних зобов'язань: копія кредитного договору; копія паспорта Відповідача за первісним позовом, за яким був оформлений кредитний договір; виписка по рахунку. Так, згідно виписки по картрахунку, яка є підтвердженням, що Відповідачу за первісним позовом було видано платіжну картку та відкрито картрахунок, на який встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що відповідач за первісним позовом користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримала кредитну картку № 4149495902531249, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної катки Відповідача за первісним позовом - баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції). Таким чином вважає, що відповідачем за первісним позовом не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі. Щодо правомірності укладання договору реструктуризації, зазначає, що позивач за первісним позовом та ОСОБА_1 16.03.2016 року уклали генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості по кредитному договору від 19.04.2006 року та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Тобто 16.03.2016 року відповідач за первісним позовом маючи невиконані кредитні зобов'язання, за власним бажанням звернулася до Банку з метою створення сприятливих умов для виконання зобов'язань по вищевказаному кредитному договору. Банком, пішовши на зустріч відповідачу за первісним позовом, було погоджено підписання генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та списання частини заборгованості за вказаним договором. Загальна сума заборгованості після підписання договору реструктуризації складала 18197,53 грн. Генеральною угодою сторони погодили новий строк погашення заборгованості, а саме з 16.03.2016 року по 31.03.2019 року, розмір заборгованості, розмір відсоткової ставки, порядок і спосіб внесення платежів на погашення заборгованості, а саме шляхом відкриття картрахунку та встановлення кредитного ліміту на платіжну карту в розмірі загальної суми заборгованості. З моменту підписання генеральної угоди пройшло більше двох років та відповідач за первісним позовом до Банку не звертався з запитами/претензіями щодо відсутності договору, невідповідності суми боргу, щодо списання коштів з її рахунків та решти заперечень, які були висловлені в суді, що додатковий раз підтверджує хибність тверджень відповідача за первісним позовом та бажання уникнути відповідальності. Зазначає, що відповідачем за первісним позовом не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження своїх заперечень. На момент укладення договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зокрема надання кредиту Позичальнику. Згідно угоди Клієнт ознайомився і надав свою згоду з діючими Умовами та правилами банківського обслуговування. Своїм підписом затвердив факт надання повної інформації про умови кредитування: а саме цілі, на які видається кредит. Клієнт надав згоду, що генеральна угода разом з запропонованими Умовами та правилами, Тарифами складають між нею та банком кредитний договір. Угода підписувалася повнолітньою, дієздатною особою, якою підтверджується, що Позичальник ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг. Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання. Підписанням заяви Позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів. Також зазначає, що виконання Позичальником умов кредитного договору засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків передбачених генеральною угодою. З моменту оформлення угоди пройшло більше 2 років, Позичальник в Банк не звертався з вимогою розірвання договору, з незгодою з його умовами, що свідчить про те, що він знав про умови обслуговування і порядок погашення заборгованості і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаної угоди та погашення, які він здійснював в сумі згідно встановленого щомісячного платежу, а також в строки встановлені угодою. Перше порушення графіку погашення Клієнтом здійснено в лютому 2017 року, шляхом не внесення щомісячного платежу, у зв'язку з чим настають наслідки погодженні угодою, а саме пунктом 2.2. При укладанні генеральної угоди були дотриманні всі умови встановленні в ст. 203 ЦК України, а тому підстав визнати, що даний договір є недійсним немає. Спираючись на викладене просив відмовити в задоволенні зустрічного позову.

07.06.2018 року позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що зустрічний позов стосується лише кредитного договору SAMDN21000006865821 від 19.04.2006 року, який є підставою для укладення кредитної угоди. Але у відзиві на зустрічний позов позивач жодним словом не обмовився про наявність такого договору і не надав жодного документу, який би підтверджував його існування. Натомість, банк надав рух коштів за її карткою, якою вона дійсно володіє і користується, але вона ніяким чином не пов’язана з вищеназваним кредитним договором, тому, що кредитний договір було укладено, виходячи з даних банку. 19.04.2006 року, а картку вона отримала 05.11.2007 року. Таким чином, банк порушив вимоги ст. 81 ЦПК України щодо надання доказів. А ті документи, які були надані банком, не можна вважати належними і допустимими доказами.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09.07.2018 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09.07.2018 року визначено явку представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» обов’язковою.

Представник позивача за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом – ПАТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з’явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 39).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася без поважних причин, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, зустрічний позов підтримав у повному обсязі просив задовольнити; проти задоволення первісного позову заперечував у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, зустрічний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (Генеральна Угода) б/н від 16.03.2016 року відповідач ОСОБА_1 з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором SAMDN21000006865821 від 19.04.2006 року, а також приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт отримала кредит у розмірі 18197,52 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, що підтверджується копією анкети-заяви, підписаної відповідачем 19.04.2006 року (а.с.6), копією Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (Генеральна Угода) б/н від 26.09.2014 року (а.с.82), копією витягу умов та правил надання банківських послуг та Умовами і правилами надання банківських послуг (а.с.8-31).

Відповідно до п.1.1.3.2.11 Умов та правил надання банківських послуг Банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків Клієнта в погашення кредитної заборгованості Клієнта і третіх осіб, за кредитами в яких клієнт є поручителем, а також будь-який інший заборгованості, яка виникла у Клієнта зважаючи на невиконаних зобов’язань перед Банком.

Згідно п. 1.1.1 Генеральної угоди, сторони погодили по Договору 1 – зменшити розмір заборгованості, яка виникла в період з дати надання ОСОБА_1 кредиту, а саме: відсотки на 815,17 грн., комісію на 28,85 грн., пеню на 0,0 грн. та штраф на 981,53 грн. Заборгованість по Договору-1 з дати підписання Генеральної угоди складає 19200,53 грн. (п.1.1.2).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 отримала кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, але належним чином вона не виконувала зобов'язання щодо погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими платежами відповідно до умов Договору, що відображено у Виписці по особовому рахунку, Розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № б/н від 16.03.2016 року, виписці по особовому рахунку, ОСОБА_1 має заборгованість 18798,65 грн., яка складається з наступного: 13648,31 грн. – заборгованість за кредитом; 1576,67 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2729,65 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штраф, відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 844,02 грн. (а.с.5, 108-112).

Аналізуючи встановлені фактичні обставини та правовідносини сторін, суд керується наступними нормами права.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язується вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання свого обов’язку. При цьому законодавцем чітко визначено, що зобов’язання: має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України) та належними сторонами (ст. 527 ЦК України), тобто боржник має виконати свій обов’язок особисто, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України однією з форм відповідальності за порушення зобов’язання є сплата неустойки, у вигляді штрафу або пені.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості є укладенням кредитного договору між ПАТ КБ «Приватбанк» і відповідачем.

Надана позивачем виписка по рахунку є належним доказом отримання та використання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про отримання кредитної картки, користування нею та наданих виписок по рахунку за кредитною карткою, тому суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що недоведеним є отримання нею кредитних коштів в сумі 13648,31 грн.

Враховуючи встановлені обставини справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню у розмірі 17954,63 грн.

У частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу, відповідно до п.2.2 Генеральної угоди у розмірі 844,02 грн., вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року № 6-2003цс15.

Вирішуючи позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним, суд виходить з наступного.

Згідно ч.ч.1, 3, 5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України у справі за № 6-93цс16 від 16.03.2016 року, згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вищенаведене, судом встановлено, що укладення Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 16.03.2016 року відповідало волі позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною оспорюваної угоди на підставі ст.229 ЦК України, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вказана угода була укладена внаслідок помилки, і вона не розуміла дійсної природи правочину, зокрема умов кредитного договору, за яким вона отримувала кредитні кошти та здійснювала платежі на погашення цієї заборгованості. До того ж, посилання ОСОБА_1 у своїй зустрічній позовній заяві на те, що вона ніколи не укладала з банком кредитного договору та не підписувала його, спростовується дослідженими судом доказами, а саме наданою копією анкети-заяви, генеральної угоди та випискою по картрахунку, згідно якого вбачається користування ОСОБА_1 кредитними грошовими коштами, отримання готівки через банкомат, розрахунок через термінали Банку.

Враховуючи встановлені обставини справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача за первісним позовом слід стягнути на користь позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1528,16 грн. Враховуючи результати розгляду зустрічного позову про визнання договору недійсним – судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 76-89, 223, 258-265, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: 51900, АДРЕСА_1), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р 29092829003111), заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.03.2016 року, яка становить 17954,63 (сімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 63 коп., та складається з наступного: 13648,31 грн. – заборгованість за кредитом, 1576,67 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 2729,65 грн. - заборгованість за пенею та комісією.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: 51900, АДРЕСА_1), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р 29092829003111) судовий збір у розмірі 1528 (одна тисяча п'ятсот двадцять вісім) гривень 16 коп.

В іншій частині позову ПАТ КБ “ПриватБанк” щодо стягнення штрафу - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено – 05.11.2018 року.

Суддя Т.О. Решетник