Рішення № 77852398, 12.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2018 р. Справа№0540/9450/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2018 року №1390183-4610-0581, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2018 року №1390183-4610-0581 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 39707,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником об'єкту нежитлової нерухомості, а саме 39/100 частки комплексу, який розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Мініна буд. 7, та вказаний об’єкт, в силу пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об'єктами оподаткування, оскільки є об'єктом промисловості. Таким чином, так як позивач використовує належний йому на праві приватної власності об'єкт нерухомості у промислових цілях, останній звільнений від сплати відповідного податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У зв’язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом, за захистом свої порушених прав та інтересів, в якому просить скасувати вищевказане податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою від 22 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п’ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

29 жовтня 2018 року від представника Головного управління ДФС у Донецькій області надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що у власності громадянина ОСОБА_1 перебуває наступне майно: 13/50 частки комплексу за адресою: Донецька обл., Маріуполь, вул. Мініна, 7, що становить 1546,7 кв.м; 13/100 частки комплексу за цією ж адресою, що становить 747,5 кв.м. Загальна площа вказаного нерухомого майна - 2294,2 кв.м. (1546,7 кв.м + 747,5 кв.м.). Контролюючим органом сформовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.06.2018 року № 1390183-4610-0581 на суму 36707,20 грн. за 2017 рік (2294,2 кв.м*16 грн.). Нерухомість позивача не належить до будівель промисловості, які звільнені від оподаткування, оскільки позивач як власник не має статусу промислового підприємства.

Вважав, що оскаржене податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити.За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Пунктом 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15.12.2011 року затверджено мирову угоду в справі №2-6026/11, відповідно до якою особа передає у власність ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літера У-1, та вбиральню літера Ш-1, а всього загальною площею 1546,70 кв.м, що складає 13/50 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7. Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 26.12.2011 року №32672212.

На підставі договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 11.10.2012 року № 2328 позивач придбав 500,7 кв.м - 9/100 частини та 246,8 кв.м - 4/100 частини - загалом - 747,50 кв.м, що становить 13/100 частини комплексу, який розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7. Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 16.10.2012 року №35867533.

Отже, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 2294,2 кв.м (1546,7 кв.м + 747,5 кв.м.) комплексу, що розташований за адресою: 87507, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Мініна, 7. Відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 20.09.2012 року під №ДЦ14212263318 та подана до Інспекції у зв’язку з реконструкцією промислових будівель за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7, весь об’єкт, який розташований за вказаною адресою, згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 має код 1251: будівлі промисловості. Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2018 року № 1390183-4610-0581, яким на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в сумі 36 707,20 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Питання податку на майно врегульовано розд. ХІІ Податкового кодексу України (ст.ст. 165– 289 Кодексу).

Питання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано ст. 266 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.п. 266.1.1 та 266.2.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 п.266.3 ст. 266 вказаного Кодексу визначено, що базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 вказаного Кодексу ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу встановлено порядок обчислення суми податку.

Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст.54 вказаного Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266.10 вказаного Кодексу податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується, зокрема фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

01.01.2018 року набрав чинності Закон України від 07.12.2017 року № 2245-VIII, яким, зокрема пункт 266.10 доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту:

"266.10.2. У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання.

266.10.3. Податкове зобов’язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу".

Згідно з п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, якою встановлені строки давності та їх застосування, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, звільнивши фізичних осіб від відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені в разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266.10 Кодексу), законодавець уточнив, що до визначення контролюючим органом сум грошових зобов'язань платника податків застосовуються загальні строки давності, встановлені п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, редакція якого в цій частині не зазнала змін.

Як вже зазначалося, відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник «зокрема» вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Визначення належності будівель нерухомості до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують класифікаційні ознаки та функціональне призначення такого об’єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК БС) затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року №507.

Відповідно до ДК БС будівлі промисловості мають код державного класифікатору будівель - 1251. Він включає: криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням.

ДК БС призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Таким чином, з метою застосування норм п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України до будівель промисловості відносяться об’єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості» як будівлі промислового призначення.

Відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 20.09.2012 року під №ДЦ14212263318 та подана до Інспекції у зв’язку з реконструкцією промислових будівель за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Мініна, 7, весь об’єкт, який розташований за вказаною адресою, згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 має код 1251: будівлі промисловості.

Отже, нерухоме майно, що належить позивачу і є предметом спірних правовідносин, належить до будівель промисловості, які відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування.

Посилання відповідача на те, що нерухомість позивача не належить до будівель промисловості, які звільнені від оподаткування, оскільки позивач як власник не має статусу промислового підприємства, є неприйнятними з огляду на те, що об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт нерухомості, а не суб’єкт як власник такої нерухомості. Виходячи з цього при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника (зокрема організаційно-правова форма власника та вид підприємницької діяльності). Крім того, власник може передати таку нерухомість в оренду будь-якому промисловому підприємству, яке при цьому набуде право користування нерухомістю, але ніяк не право власності.

При цьому суд також враховує принцип податкового законодавства, відповідно до якого існує презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Аналогічна позиція викладена Європейським судом з прав людини в рішенні від 14.01.2010 року (набуло статусу остаточного 14.01.2001 року) в справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), в п. 57 якого Суд зазначив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

З огляду на наведене прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення не можна вважати законними і обґрунтованим, у зв’язку з чим воно підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року № 822/2624/16, від 10 квітня 2018 року в справі №813/3803/16, від 11 вересня 2018 року в справі № №819/1818/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2018 року №1390183-4610-0581, є повністю обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2018 року №1390183-4610-0581 – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 25 червня 2018 року №1390183-4610-0581 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 39 707,20 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: вулиця 130-й Таганрозької дивізії, будинок 114, місто Маріуполь, Донецька область, 87526, код ЄДРПОУ 39406028) на користь ОСОБА_1 (87500, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Лазарєв В.В.