Рішення № 77847717, 08.11.2018, Новомиргородський районний суд Кіровоградської області

Справа № 395/1057/18 Провадження № 2/395/386/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2018 року м. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Орендовського В.А.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні у м. Новомиргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заміну покупця, як сторони в договорі купівлі-продажу земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 р. позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до ОСОБА_2 про заміну покупця, як сторони в договорі купівлі-продажу земельної ділянки, вказуючи наступне.

На початку червня 2001 року між ним та ОСОБА_3 були досягненні істотні умови щодо купівлі-продажу садиби, що знаходиться за адресою: м. Новомиргород Кіровоградської області, вул. Л.Українки, 17. Після отримання коштів продавцем в сумі 24750 грн., його та ОСОБА_3 відповідач привезла до приватного нотаріуса Новомиргородського районного нотаріального округу ОСОБА_4 За попередньою змовою відповідача з приватним нотаріусом ОСОБА_4, який запевнив позивача, що він не зможе набути у власність присадибну земельну ділянку площею 3616,2 кв.м., що є присадибною земельною ділянкою вищевказаного домоволодіння, оскільки він є громадянином ОСОБА_5 Федерації, а тому нотаріус запропонував йому оформити присадибну земельну ділянку на відповідача, а остання, в свою чергу, складе на ім’я позивача розписку про те, що ним була проведена оплата по договору купівлі-продажу присадибної земельної ділянки та про повернення йому присадибної земельної ділянки на його вимогу. 19.06.2001 року укладено два договори купівлі-продажу: між позивачем та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку; між відповідачем та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу присадибної земельної ділянки. Вищевказані договори були посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_4 Позивач вважає, що з вини приватного нотаріуса, який посвідчував спірний правочин та з вини відповідача, було порушене його право на першочергове придбання у власність присадибної земельної ділянки за вищевказаною адресою. Заборон на придбання нерухомості, разом із присадибною земельною ділянкою, згідно діючого законодавства станом на 19.06.2001 року, як з’ясував позивач у нього не було. Між сторонами виникають непорозуміння про порядок реалізації прав та обов’язків кожного щодо вищезазначеної присадибної земельної ділянки, а також щодо участі по її утриманню. Відповідач в добровільному порядку відмовляється передати йому у власність земельну ділянку. На підставі вищевикладеного просить суд: змінити покупця в договорі купівлі - продажу присадибної земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Новомиргородського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_4 19 червня 2001 року та зареєстрований в реєстрі за № 1057, з ОСОБА_2 на ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач повідомлений у встановленому законом порядку про час та місце розгляду справи у судове засідання не з’явився, проте направив до суду заяву з проханням розглядати справу без його участі, позов підтримує повністю, просив суд задовольнити його.

Відповідач повідомлена у встановленому законом порядку про час та місце розгляду справи в судове засідання не з’явилася, проте направила до суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, позов визнає повністю та не заперечує проти його задоволення.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст.58 ч.2 ЦК УРСР 1963 року якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до ст.224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі- продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Судом встановлено, що 19.06.2001 року між ОСОБА_3 (за договором – продавець) та ОСОБА_6 (за договором – покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв від продавця (купив) житловий будинок №17 по вулиці Л.Українки у місті Новомиргороді Кіровоградської області і оплатив його вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором (а.с.8).

19.06.2001 року між ОСОБА_3 (за договором – продавець) та ОСОБА_2 (за договором – покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,36 га, за яким продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв від продавця (купив) земельну ділянку за адресою: вулиця Л.Українки, 17 у місті Новомиргороді Кіровоградської області і оплатив її вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором (а.с.9). Відповідно до п. 2.2 спірного договору грошова оцінка земельної ділянки становила 5114, 60 грн., при цьому продаж цієї земельної ділянки згідно п.2.1 спірного договору вчинено за 1750 грн.

Вказані договори купівлі-продажу нерухомого майна посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_4

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1, хоча конкретно і не вказує безпосередньо статтю ЦК УРСР 1963 року, проте зазначає, що він мав намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,36 га, з ОСОБА_3 Проте, з метою не зазначати його покупцем у такому договорі формально у спірному договірі як покупець була вказана ОСОБА_2, з чого вбачається що фактичним покупцем є ОСОБА_1

Враховуючи позицію відповідача, яку вона виклала у письмовій заяві на адресу суду, ОСОБА_2 визнає зазначені обставини, а тому вони не потребують доказування згідно до ст.82 ч.1 ЦПК України.

Вказані обставини свідчать про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,36 га, який укладено 19.06.2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є частково недійсним у частині покупця.

Згідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст.5 ч.2 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У зв’язку з чим у спірних правовідносинах правильним способом захисту цивільного права позивача, який відповідає вимогам ст.6 ЦК УРСР 1963 року, ст.5 ЦПК України, є визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки у частині покупця та переведення прав покупця за цим договором на позивача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,36 га, який укладено 19.06.2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є частково недійсним у частині покупця.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у зв’язку з пропущенням строку позовної давності для пред’явлення позову до суду.

Так, згідно п.2 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР 1963 року України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Відповідно до ст.76 ЦК УРСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно до ст.75 ЦК УРСР 1963 року позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Відповідно до ст.80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 червня 2015 року у справі №6-267цс15 зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналась або повинна була дізнатись про це порушення) моменти.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Аналогічна позиція міститься й у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року (справа № 6-2407цс15) та від 14 вересня 2016 року (справа № 6-2165цс15).

Під час розгляду справи відповідач хоча і не звернулася до суду з заявою про застосування строку позовної давності як підстави для відмови у позові, проте суд відповідно до ст.75 ЦК УРСР 1963 року зобов’язаний застосувати строк позовної давності.

Суд враховує, що позивач об’єктивно знав про стан своїх майнових і немайнових прав, а факт того, що він не знав і не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, позивач не довів, оскільки навіть з позову вбачається, що безпосередньо на момент укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,36 га, тобто 19.06.2001 року, позивач знав, що не він вказаний у такому договорі як покупець, при цьому у судовому засіданні не встановлено даних, які б свідчили, що позивач станом на 19.06.2001 року був обмежений з об’єктивних підстав звернутися до суду за захистом свого майнового права.

Оскільки позивач не надав суду доказів поважності пропуску строку позовної давності, будь-яких належних доказів чинення перешкод для звернення з позовом до суду, то суд вважає, що у зв’язку з закінченням строку позовної давності у задоволенні позову необхідно відмовити.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати по справі (704, 80 грн.) покладаються на позивача, який сплатив їх до подачі позову до суду.

Керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заміну покупця, як сторони в договорі купівлі-продажу земельної ділянки – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлений 13 листопада 2018 року.

Суддя: підпис

Згідно з оригіналом:

Суддя: В.А. Орендовський