Рішення № 7784696, 20.01.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-832/2010 Головуючий по І-й інстанції:

суддя Мінаєв І.М.

Категорія-24 Доповідач: суддя - Стратіло В.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2010 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області у складі головуючого: судді Стратіло В.І.,

суддів: Азевича В.Б., Хейло Я.В.,

при секретарі Шуляк Я.Г.

з участю представника позивача Білоус Є.М.

відповідачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому у засіданні у приміщенні апеляційного суду у місті Донецьку справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2009 року у справі за позовом Комунального підприємства «ЖЕК №1» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 20.11.2009 року задоволені позовні вимоги Комунального підприємства «ЖЕК №1» (далі позивач) і стягнено з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість у розмірі по 939 грн.42 коп. з кожного, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи по 15 грн. з кожного, а також на користь держави стягнуто судовий збір по 25 грн. 50 коп. з кожного.

Відповідачі подали апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій вказують, що з рішенням суду погодитись не можна, оскільки судом порушено вимоги ст.15 ЦПК України щодо необхідності повного, всебічного та обєктивного дослідження обставин справи. Виходячи зі змісту позовної заяви заборгованість становить 1878, 83 грн. З розрахунку суми боргу, наданого позивачем, вказана сума утворилася за період з вересня 2004 року по серпень 2009 року. Суд задовольняючи позов повністю, порушив вимоги ст.257 ЦК України щодо строків позовної давності, встановленої у три роки.

Вважають, що заборгованість в межах позовної давності з серпня 2006 р. по серпень 2009 р., становить 1442, 96 грн. ( 1878, 83 435, 87=1442,96 грн.).

Крім того, вказували, що при прийнятті рішення судом не було прийнято до уваги, що позивачем на порушення п.п.3 п.2 ст.21 Закону України « Про житлово-комунальні послуги» не укладено договір з ними про надання послуг. За таких обставин вважають, що позивач не має права предявляти претензії до них як до споживачів, надаючи послуги в односторонньому порядку.

Посилаючись на вказане, просили скасувати рішення місцевого суду.

У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_2 повністю підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 заперечувала проти апеляційної скарги, просила її відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання апеляційної інстанції не зявився, про час та місце судового засідання він повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що зявились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги в межах оскарження, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає зміні з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачі є співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_1

Будинок, в якому знаходиться квартира відповідачів, перебуває на балансі підприємства позивача, яке зобовязане брати плату за послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідачі мають заборгованість за період з 01.09.2004 р. по 01.08.2009 р. в сумі 1878, 83 грн. за надані позивачем послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

При цьому суд посилався на ст.527 ЦК України, відповідно до якої боржник зобовязаний виконати свій обовязок, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд також посилався на ст.68, 64, 156 ЖК України, вказуючи, що повнолітні члени сімї власника зобовязані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території.

Посилання відповідачів на неналежну якість наданих послуг позивачем суд не прийняв до уваги, оскільки відповідачами за вказаний період не подавалися та не складалися акти-претензії відповідно до вимог ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Натомість позивачем надано відомості та матеріали про виконання робіт з обслуговування будинку та прибудинкової території, позивач виконував підготовчі роботи до опалювального періоду, встановлював скло, виконував інші роботи. Відповідачі є власниками квартири на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24.10.2006 р. та на підставі договору дарування , а тому заборгованість з них повинна бути стягнута відповідно до розміру їх часток у спільній власності.

Однак при цьому суд стягнув з відповідачів суму заборгованості та судові витрати у рівних частках.

Апеляційний суд вважає, що повністю з такими висновками погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на законі та не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується, що відповідачам на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_2. При цьому відповідач ОСОБА_3 є власником 41/100 часток вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності від 24.10.2006 р., виданого Словянською міською радою (а.с. 34-35), а ОСОБА_2 є власником відповідно 59/100 часток цієї квартири на підставі двох договорів дарування від 13 березня 1996 року та від 21 листопада 1996 р. ( а.с.36-37).

Відповідно до ст. 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року №572 Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" , незалежно від форм власності на них (далі Правила). Згідно з п.17 цих Правил власники квартир багатоквартирних будинків зобовязані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку.

Законом України „Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 року (далі Закон), визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обовязки, де у ст.1 зазначено, що власник будинку це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження будинком, зареєстроване у встановленому законом порядку, а споживач це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримувати житлово-комунальні послуги.

У ст.19 ч.2 Закону вказано, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, виконавець послуг, споживач...

Відповідно до п.п.5 п.3 ст.20 Закону споживач зобовязаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Оскільки будинок, в якому знаходиться квартира відповідачів, перебуває на балансі позивача, на імя відповідачки ОСОБА_2 позивачем відкрито особовий рахунок щодо сплати за утримання будинку та прибудинкової території (а.с.5).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач надає всім мешканцям цього будинку, тобто і відповідачам, комунальні послуги, які включають в себе, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, дератизація, дезінфекція, обслуговування димових вентиляційних каналів, утримання аварійно-диспетчерської служби, поточний ремонт, підготовку будинку до зими, електрозабезпечення місць загального користування, промивання мереж теплопостачання.

Помісячна оплата згідно з тарифами, що діяли в період з листопада 2006 року по серпень 2009 р. становила 0, 47 грн. за 1 кв.м житлової площі і вказані тарифи узгоджені з органом місцевого самоврядування.

Відповідачі не спростували доводів позивача про те, що вказані послуги не надавались.

Позивач же підтвердив ці свої доводи актами прийняття виконаних робіт з надання вказаних послуг.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем послуг не приймаються до уваги, оскільки відповідачі не надали доказів на підтвердження цих доводів, що згідно до засад змагальності процесу, передбачених ст.10 ЦПК України, є їх обовязком.

Не можна прийняти до уваги доводи апелянтів і про те, що оскільки між ними та позивачем не було укладено договору про технічне обслуговування, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Як зазначено у ч.1 ст.4 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

У судовому засіданні в апеляційній інстанції встановлено, що фактично між сторонами існували і існують правовідносини по наданню житлово-комунальних послуг і користування такими послугами, які витікають із зазначених вище нормативно-правових актів. Позивач виконує свої зобовязання по наданню таких послуг, а відповідачі свої зобовязанні по їх оплаті не виконують.

Відповідно до ч.3 ст.510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права, і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

У даному випадку позивач, виконуючи свої зобовязання по наданню комунальних послуг, має законні підстави вимагати від відповідачів оплати за надання цих послуг.

Відповідно до розрахунку, зробленого на підставі особового рахунку, відкритого на імя відповідачки ОСОБА_2, заборгованість по сплаті послуг виникла за період з вересня 2004 року по серпень 2009 року і становить 1878, 83 грн.

Проте, стягуючи вказану суму з відповідачів, суд не звернув увагу по положення, що містяться у ст.257 ЦК України, де вказується, що загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Апеляційним судом встановлено, що позивач звернувся з цим позовом до суду 26.08.2009 року. Отже, ним допущено порушення позовної давності стосовно частини своїх вимог, а саме стосовно вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла до 26 серпня 2006 року. Сума заборгованості, яка підпадає під позовну давність, становить 435, 87грн., проти чого сторони не заперечували.

У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_2 підтримала вимоги щодо застосування позовної давності, а представник позивача ОСОБА_1 не заперечувала проти її застосування.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, оскільки відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням наведеного розмір заборгованості відповідачів перед позивачем становить 1442 грн. 96 коп.: ( 1878,83 435, 87 = 1442,96 грн.)

Крім того, суд першої інстанції правильно встановивши, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_3 і заборгованість з них повинна бути стягнута відповідно до розміру їх часток, помилково стягнув суму боргу та судові витрати у рівних частках, тоді як частки відповідачів у праві власності не є рівними.

При вирішенні спору суду слід було керуватися ст.360 ЦК України, де вказується, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобовязаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обовязкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобовязаннями, повязаними із спільним майном.

Матеріалами справи встановлено і сторонами не заперечується, що відповідачці ОСОБА_2 належить 59/100 часток у праві власності на квартиру, а відповідачу ОСОБА_3 відповідно належить 41/100 часток у праві власності.

З урахуванням цього розмір заборгованості кожного з відповідачів відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, має бути таким: 1442, 96 грн. х 41 :100 = 591,61 грн. - сума боргу відповідача ОСОБА_3 ; 1442,96 грн. х 59 :100 = 851, 35 грн. - сума боргу відповідачки ОСОБА_2

Розмір судового збору, що підлягає стягненню з урахуванням вказаної обставини має бути таким: 51 х 41:100 =20,91 грн. ( розмір судового збору для ОСОБА_3); 51 х 59 : 100 = 30,09 грн. (розмір судового збору для ОСОБА_2)

Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відповідно має бути таким: 30 х 41:100 = 12,3 грн. ( для ОСОБА_3); 30 х 59 :100 = 17, 7 грн. (для ОСОБА_2).

Оскільки судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, відповідно до пп. 1,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України це є підставою для зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 303-305, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2009 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «ЖЕК №1» ( Код ЕГРПОУ №32599118, юридична адреса 84112 м. Словянськ вул.Р.Люксембург-25, банківські реквізити: рахунок 26005053600409 КФ Приватбанк, МФО 335548) на відшкодування боргу 851 грн. 35 коп., з ОСОБА_3 стягнути 591 грн. 61 коп.; а також на відшкодування витрат з інформаційно-технічного забезпечення позову з ОСОБА_2 стягнути 17 грн. 70 коп., з ОСОБА_3 стягнути 12 грн. 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 30 грн. 09 коп., з ОСОБА_3 стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 20 грн. 91 коп.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: