Рішення № 77845044, 26.09.2018, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/5333/15-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2018 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Гребенюка В.В.,

за участі секретаря Мишак І.Ю.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Київ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні інвестиції» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

06.05.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні інвестиції» (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач), про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги простроченням відповідачем сплати за таким договором, а також нарахування відповідних відсотків та пені у сумі 4019909,79 грн.

10.07.2015 року заочним Рішенням Подільського районного суду м. Києва стягнуто з ОСОБА_2, (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (код ЄДРПОУ 35326253) заборгованість за кредитним договором в сумі 4 019 909,79 грн. (чотири мільйони дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'ять гривень сімдесят дев'ять копійок) та судовий збір в сумі 3 654 гривні коп. ( три тисячі шістсот п'ятдесят чотири гривні).

29.09.2015 року Ухвалою Подільського районного суду м. Києва вказане заочне Рішення по справі за позовом ТОВ «Кредитні інвестиції» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасовано та призначено справу до судового розгляду.

В процесі судового розгляду, 17.05.2016 року позивачем позовні вимоги були уточнені, згідно позовних вимог в остаточній редакції позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за відсотками у розмірі 535 315, 27 грн., та пеню у розмірі 816 441, 67 грн. , мотивуючи свої вимоги тим, що закінчення дії договору і не виконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних відносин сторін. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 0050/0407/88-144 від 02.04.2007 року (надалі за текстом - Договір) у загальному розмірі 1 351 756 грн, з яких - заборгованість за відсотками 535 315, 27 грн, та пеня 816 441, 67 грн., та судові витрати в сумі 3654, 00 грн. на користь позивача.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив їх задовольнити, розгляд справи просив розглянути без участі його представника.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надавши відзив на позовну заяву, та пояснив суду, що дійсно відповідно до Договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 95 000 доларів США строком до 02.04.2017 року, втім, 07.12.2010 року, через прострочення заборгованості, кредитодавець в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору та повідомив про необхідність дострокової сплати кредиту в повному обсязі на десятий день з дня направлення такого повідомлення, тобто, до 18.12.2010 року. Крім того, відповідно до виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. від 06.06.2011 року за реєстровим номером 3583 було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 що належить на праві власності відповідачу, а вимоги позивача задоволенню не підлягають у зв'язку з пропущенням останнім строку позовної давності.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Так, відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Судом встановлено та неоспорюється сторонами, що 02.04.2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та відповідачем укладено відповідний Договір, згідно якого Кредитор надав Позичальнику - ОСОБА_5 кошти у вигляді кредиту у розмірі 95 000 доларів США на строк з 02 квітня 2007 року по 02 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 4-5).

Відповідно до п. 3.3. Договору, проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця в період з «1» по «10» число включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту через касу Банку.

З аналізу даного пункту Договору випливає, що такі проценти є платою за користування коштами, тобто, за своєю суттю є відсотками за користування кредитними коштами.

Відповідно до п. 8.1. Договору, за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або сплати процентів за користування кредитом Позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості. Кількість днів у році приймається - 360.

В забезпечення виконання зобов'язань відповідач за вказаним Договором, 02.04.2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та відповідачем укладено Іпотечний договір № 0050/0407/88-144-Z-61, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В. за реєстровим номером 1547.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Тобто, ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушив зобов'язання за даним договором.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

За змістом статтей 526, 530, 610, 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначені у договорі строки (терміни), зокрема і щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

При цьому, відповідно до статтей 1048 та 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Відповідач не надавав своєчасно позичальнику грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, у зв'язку з чим кредитор 07.12.2010 року звернувся з повідомленням до відповідача про зміну ним, в силу п. 3.8 Договору, в односторонньому порядку умов Договору, а саме, повідомляючи, що після спливу 10-ти денного терміну з дати відправки Банком такого листа, відповідач має сплатити заборгованість по кредитному договору достроково у повному обсязі, яка включає заборгованість по кредиту, по процентам та пеню за несвоєчасне погашення процентів та кредиту (т. 1 а.с. 104).

Таким чином, зменшивши строк дії Договору з 02.04.2017 року до 18.12.2010 року.

Відповідачем та його адвокатом в судовому засіданні наголошувалось, та у відзиві та наданих запереченнях відображено позиція щодо заяви сторони відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності ( т. 1, а. с. 234-235, т. 2 а.с. 19-23).

Враховуючи, що позивач 07.12.2010 року, надіславши на адресу повідомлення про зміну умов Договору та дострокове повернення кредиту, відсотків, пені у десятиденний строк після отримання цього повідомлення, яке надано відповідачем (т. 1 а.с. 104), про який позивач ніде не згадував, банк встановив новий строк виконання відповідачем свого зобов'язання, - перебіг позовної давності за вимогою позивача до боржника розпочався у грудні 2010 року.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Оскільки у грудні 2010 року Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, то з цього часу настав строк виконання договору в повному обсязі і право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися.

Такий висновок узгоджується і з висновком, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом також встановлено, що з позовом у суд позивач звернувся лише в травні 2015 року, тобто з пропуском трирічного загального строку позовної давності, встановленого законом.

Крім того, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості у вигляді пені, суд застосовує норму ЦК України щодо окремих видів вимог, для яких законом встановлена спеціальна позовна давність.

Так, зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюють-ся письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків ( стаття 76 ЦПК України ).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції ( пункт перший статті 32 Конвенції ), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через слив часу» ( п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Слід окремо наголосити, що до позовної заяви в якості доказів заявлених вимог про стягнення заборгованості із відповідача, позивачем додана копія кредитного договору та лише розрахунок суми заборгованості станом на 01 березня 2015 року, уточнені ж вимоги містять розрахунок тільки в самій заяві (т. 1 а.с. 181-182).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно частини першої статті 77, частини другої статті 78, статті 79, частини першої статті 80 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При цьому суд вважає, що права та інтереси позивача (кредитодавця) в даному випадку забезпечуються вимогами частини 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вищевказана позиція суду відповідає висновкам про правильне застосування норм права, викладеними у Постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі за №444/9519/12 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Щодо вимог відповідача у своєму відзиві про стягнення витрат на правничу допомогу, які згідно розрахунку наведеного представником відповідача у даній цивільній справі, складають 148 775,69 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, з аналізу статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката має стягуватись лише на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Судом встановлено, що інтереси відповідача на підставі договору про надання правничої допомоги № 26 від 16 липня 2018 року у суді представляє адвокат Адвокатського об'єднання «ШЕНЛІ» - ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 5998, видане 23.11.2017 року на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 09.11.2017 року № 2) (т. 2, а.с. 28), а також на підставі Ордерів на надання правової допомоги серії КВ № 429424 від 16.07.2018 року та 06.08.2018 року (т. 2, а.с. 27, 29).

Наведений у позовній заяві представником відповідача попередній розрахунок суми витрат по справі складений 26 липня 2018 року.

Договір про надання правничої допомоги, укладений між АО «ШЕНЛІ» та ОСОБА_2 датується 16 липня 2018 року.

Згідно роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014р. № 10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Що стосується стягнення з позивача судових витрат, згідно попереднього розрахунку - гонорару за позитивний результат (п. 5.4. Договору № 26 від 16.07.2018 року), суд прийшов до наступного висновку.

Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру» визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статі 30 Закону України «Про адвокатуру» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Пунктом 5.4 договору про надання правничої допомоги № 26 від 16 липня 2018 року визначено, що клієнт зобов'язується сплатити АО гонорар за позитивний результат (відмова у задоволенні позову у повному обсязі або частково) у розмірі 10 % від суми коштів, у стягненні яких буде відмовлено судом, протягом 15 днів після набрання чинності рішенням суду.

Аналіз вказаного положення дають підстави для висновку, що його умовами визначено оплату не лише наданих юридичних послуг, а ще й факту досягнення позитивного для особи, в інтересах якої укладено договір, результату судового розгляду цивільної справи.

Інтереси відповідача, як сторони договору (клієнта) безумовно не обмежуються отриманням власне послуг адвоката, а спрямовані на досягнення певного результату - «рішення суду, яке прийнято на користь клієнта», проте, досягнення такого результату виходить за межі предмета договору, яким є лише надання юридичних (в тому числі адвокатських) послуг.

Рішення суду у цивільній справі є результатом вирішення спору, що виник між учасниками договірних правовідносин, актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями відповідно до чітко визначених процедур судочинства іменем України на засадах верховенства права.

Зі змісту положень частини другої статті 6, пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 124 Конституції України вбачається, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, судочинство визначається виключно законами України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Зазначені норми виключають, як таку, можливість належності діяльності органів судової влади до сфери приватноправового регулювання, а відтак - і до предмета цивільно-правових договорів.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України у їх системному зв'язку сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності і справедливості і можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це («заборонено законом»), або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.

Отже, свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг.

Таке обмеження жодним чином не звужує зміст та обсяг права сторін договору у цій справі самостійно визначати прийнятні для них умови оплати послуг за договором, загальну вартість послуг тощо.

Судове рішення не належить до об'єктів цивільних прав (частина перша статті 177 ЦК України), а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору (частина перша статті 638 цього Кодексу).

Такого висновку дійшов Верховний Суд в Постанові від 12 червня 2018 року у справі № 762/9002/14-ц.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що до суми гонорару адвоката не може входити сума коштів, в стягненні якій судом може бути відмовлено.

Враховуючи викладене, суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі, у зв'язку з чим, суд приходить до переконливого висновку про часткове задоволення вимог відповідача в частині стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Так, з доданого адвокатом відповідача розрахунку суми витрат вбачається, що до витрат на професійну правову допомогу входить, зокрема, винагорода на представництво в суді (три судових засідання, по 1200 грн. за кожне судове засідання), в той час як, згідно матеріалів справи, судових засідань, після підписання договору про надання правничої допомоги № 26 від 16 липня 2018 року було всього 2 (два), із них одне судове засідання призначене на 17.07.2018 року було відкладено, чому передувало також клопотання представника відповідача за довіреністю (т. 2 а.с. 7), та перепризначено на 26 вересня 2018 року, при цьому - в матеріалах справи відсутня розписка адвоката відповідача ОСОБА_1 про дату та час судового засідання, що могло б свідчити про присутність останнього в приміщенні Подільського районного суду м. Києва 17.07.2018 року. А відтак, 26.09.2018 року - єдине судове засідання, після укладення договору про надання правничої допомоги від 16 липня 2018 року, в якому здійснювалось представництво інтересів адвокатом відповідача.

Суд, враховуючи те, що право на правову допомогу гарантовано ст. ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013), приходить до висновку про часткове задоволення вимог адвоката відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу з урахуванням довготривалості розгляду справи із застосування норм, що діяли до нової редакції ЦПК України .

Так, за проміжок часу, за який слухалась дана цивільна справа, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, регулювались різними нормативно-правовими актами та нормами до них, зокрема, порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу», положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (ст. ст. 12, 42, 56 ЦПК України). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначався за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлювався Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», що діяв до 15.12.2017 року.

Так, з урахуванням положень вказаного Закону, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» був затверджений граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справ. Граничний розмір витрат на правову допомогу, в періоди різного часу дії статті 1, не міг перевищувати 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи фахівця у галузі права, а з 06.12.2016 року і на момент втрати сили такого Закону, 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Крім того, склад та розміри витрат, пов'язаних оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження оплати витрат на правову допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 16 липня 2018 року (т.2, а. с. 24-25), квитанція (т. 2 а. с. 26).

Щодо послуг, які надавалися представником ОСОБА_1 безпосередньо відповідачу поза межами залу судових засідань (таких як, формування правової позиції у справі, складання відзиву), які вже оплачені згідно квитанції, суд наголошує, що позиція відповідача щодо заперечення проти позовних вимог позивача разом із заявою про застосування строків позовної давності, була вже сформована в письмових запереченнях від 10 грудня 2015 року (т.1 а.с. 138-138) тим же представником відповідача - ОСОБА_1, який на той момент діяв на підставі довіреності, посвідченої 03.10.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернишев Ю.В. за реєстровим номером 2739 (т. 1 а.с. 108). Складений відзив адвокатом відповідача від 26.07.2018 року містить подібну позицію, розширений правовими позиціями Верховного суду та нормами чинного законодавства. Так, з урахуванням норм, що діяли до 15.12.2017 року, зокрема, Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», суд дійшов до наступного висновку, що обґрунтованими є витрати за складення заяви про перегляд заочного рішення (т. 1 а.с. 101-103) з розрахунку 2 години (640 гривень * 2 години = 1280, 00), виклад письмових заперечень (т. 1 а.с. 138-139) з розрахунку 1 годину (640 гривень), участь в судових засідань з урахуванням підрахунку всього часу участі: всього 137 хвилин * 10,66 = 1460,00 гривень.

Крім того, згідно попереднього розрахунку суми судових витрат (т. 2 а.с. 30) за представництво інтересів адвокатом в одному судовому засіданні складає 1200 грн, з урахуванням того, що з моменту укладення договору про надання правничої допомоги відбулось лише 1 (одне) судове засідання, 26 вересня 2018 року, стягненню підлягає 1200 гривень; складання відзиву займає орієнтовно 2 години робочого часу, що еквівалентно 2400 грн., а відтак, загальна сума витрат, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача за надання професійної правничої допомоги, складає 6980 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят) гривень 42 копійки, в іншій частині, у задоволенні вимоги про стягнення витрат, слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 6, 92, 124 Конституції України, ст. ст. 6, 177, 526, 530, 610, 612, 627, 638, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 76, 89, 133, 137, 263-265, 273, 352-355 ЦПК України, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні інвестиції» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні інвестиції» (Код ЄДРПОУ 35326253, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 14) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1, АДРЕСА_1) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6980 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят) гривень 42 копійки;

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду м . Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.В. Гребенюк