Рішення № 77844498, 03.10.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41772/16-ц

Категорія 26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2018 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретаря Стороженко С.О., за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Чубко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», за участі третьої особи Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання недійсним кредитного договору та Договору купівлі-продажу прав вимоги , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства «»Кредитпромбанк», в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати недійсним договір кредиту №49.28/256/С-П-06 від 16 жовтня 2006р., укладеного між позивачем та відповідачем ПАТ «Дельта Банк» та договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 жовтня 2006р. між позивачем та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір №49.28/256/С-П-06, згідно якого позивач отримала 30 000 доларів США. Зазначає, що відповідач у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не ознайомив її із правилами укладення кредитного договір, не надав інформації про сукупну вартість кредиту, перелік та розмір комісій, ставки та іншої важливої інформації, яку Банк повинен був надати своєму клієнту, що є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, вказала, що оскільки позивач під час укладення кредитного договору не мала статусу суб'єкта господарювання, у ПАТ «Дельта Банк» відсутня ліцензія для відступлення прав вимоги, тому договір купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013р. був укладений без додержання вимог Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, у зв'язку з чим є недійсним. Вказані обставини і стали підставою звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, розгляд даної справи відбувається за положеннями ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року (зі змінами).

Зокрема, 04 травня 2018 року було проведено та закрито підготовче провадження у даній справі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав викладених у заявах по суті.

Представник відповідача проти вимог позову заперечив. Зазначив, що жодних порушень працівниками Банку під час укладення оскаржуваного кредитного договору допущено не було. Що стосується недійсності договору відступлення права вимоги від 26 червня 2013р., то доводи позивача не заслуговують на увагу, оскільки спірний договір є оплатним правочином щодо зміни кредитора у зобов'язанні, а не договором надання фінансової послуги, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним. Просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності та у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки та свою правову позицію стосовно заявлених позовних вимог не висловив.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.

Статтею 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей, істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено судом, 16 жовтня 2006р. між відкритим акціонерним товариством «Креитпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір за №49.28/256/С-П-06. Згідно пункту 2 вказаного договору, Банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 30 000 доларів США, зі строком погашення до 16 жовтня 2027р., зі сплатою відсотків за користування кредитом, на споживчі цілі. На забезпечення виконання умов вказаного договору були укладені договір поруки та іпотечний договір.

Згідно частини №2 до кредитного договору №49.28/256/С-П-06, який було підписано сторонам вбачається, що в ньому визначено предмет договору, основні його умови, права та обов'язки сторін, забезпечення зобов'язань позичальника, порядок нарахування процентів та штрафні санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору не скористалася.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У відповідності до вимог ст. 638 ЦК України, сторонами договору було досягнуто згоди з приводу усіх істотних умов договору, про що свідчать підписи на договорі.

З матеріалів справи вбачається, що протягом дії Кредитного договору позивач жодного разу не зверталася за роз'ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим, погоджуючись зі всіма умовами такого Кредитного договору.

Так, у процесі розгляду справи було встановлено, що на виконання умов вищевказаного кредитного договору, ОСОБА_3 здійснювала погашення кредиту у розмірі та строки, визначені даним договором, що очевидно свідчить про те, що позивач фактично вчиняла дії на схвалення укладеного правочину, чим фактично підтверджувала намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення її законних прав та інтересів при укладенні Кредитного договору.

Проаналізувавши спірний Кредитний договір та вищенаведені норми законодавства, суд встановив, що Кредитний договір містить всі істотні умови, передбачені законодавством України, з якими позивач була ознайомлена при його укладенні.

За таких обставин, суд вважає безпідставними доводи позивача на те, що під час укладення оспорюваного кредитного договору не були дотримані вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, суд вважає безпідставним посилання позивача на вимоги Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, скільки на час виникнення спірних правовідносин, тобто 16 жовтня 2006р., вказані Правила ще не діяли, а тому їх норми не можуть застосуватись до вказаних правовідносин.

Доводи позивача про те, що у порушення вимог чинного законодавства України, розрахунковою одиницею використовувався долар США, а не гривня, що також є підставою для визнання кредитного договору недійсним, то суд вважає їх не прийнятними, оскільки відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Дані випадки, зокрема, передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог щодо визнання недійсним кредитного договору № 49.28/256/С-П-06 від 16 жовтня 2006р.

Що стосується позовних в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013р., то суд зазначає наступне.

26 червня 2013р. між ПАТ «Кредитпромбак» та ПАТ «Дельта банк» було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого ПАТ «Дельта банк» придбав право вимоги по договірним обов'язаним, згідно акту прийому передачі, до якого також було включено кредитний договір з ОСОБА_3 від 16 жовтня 2006р.

На час укладення вказаного договору, за ОСОБА_3 перед ПАТ «Кредитпромбанк» рахувалась заборгованість у розмірі 27065,76 доларів США.

Зі змісту п.1 ч. 1 ст. 512 та ст. 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому, боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до пункту 2.1 Договору купівлі-продажу вимог продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

У розділі 1 Договору купівлі-продажу термін «права вимоги» означає, як всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до Позичальників за Кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Продавцю, щодо виконання Позичальником та або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обовязків за Кредитними договорами та Договорами забезпечення.

В якості додатку до цього договору додається акт прийому-передачі.

Відповідно до пункту 2.3 Права вимоги переходять від Продавця до Покупця, та обов'язки Продавця передати Права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання Продавцем та Покупцем приймання-передачі Прав вимоги.

Відповідно до пункту 2 акту приймання-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року - згідно пункту 2.3 Договору купівлі- продажу Продавець передав, а Покупець прийняв Права вимоги, зазначенні в Додатку до цього Акту, що посвідчує факт здійснення Відступлення.

Відповідно до ст. 512 ЦК, статей 24 і 42 Закону України «Про іпотеку» кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином: правонаступництва.

Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» передбачена можливість відступлення прав за іпотечним договором за умови, що одночасно здійснюється відступлення прав вимоги за основним зобовязанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на день укладення договору купівлі-продажу права вимоги) відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Отже, з урахуванням норм діючого законодавства та відповідно до вище вказаного Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.06.2013р., який нотаріально посвідчений, до нового кредитора ПAT «Дельта Банк» перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто збереглися всі ті умови кредитних та забезпечувальних договорів, які зазначались при укладенні з первісним кредитором, в тому числі по Кредитному договору № 49.28/256/С-П-06 від 16 жовтня 2006р.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки судом не встановлено, що при укладанні договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» були порушені вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України, то для визнання вищезазначеного кредитного договору недійсним не має підстав.

Крім того, судом встановлено, що договір купівлі-продажу прав вимоги укладений 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк». Позивач не є стороною договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року, а є учасником (стороною) в зобов'язанні, що виникло з первісного Кредитного договору, а тому суд вважає, що питання стосовно визнання факту переуступки права вимоги та визнання його недійсним можуть вирішуватися лише сторонами договору купівлі- продажу від 26 червня 2013 року.

Згідно п.26 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насам перед сторони правочину.

Твердження позивача про відношення договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 26 червня 2013 року до договору факторингу є хибними, оскільки частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини цершої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Судом встановленно, що при укладенні договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 26 червня 2013 року в частині прав вимоги за Кредитним договором № 49.28/256/С-П-06 від 16 жовтня 2006р., було замінено кредитора внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, правочин був зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає положенням статей 512,513,514 ЦК України.

Таким чином, враховуючі зазначені норми права та обставини договір купівлі- продажу прав вимоги між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 26 червня 2013 року є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У той же час, доводи представника відповідача про застосування до заявлених позовних вимог наслідків спливу строків позовної давності, судом оцінюються критично зважаючи на те, що відмова у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності може мати місце лише за умови пред'явлення обґрунтованих позовних вимог, але з пропуском таких строків. За таких обставин, заява про застосування строку позовної давності до розглядуваних правовідносин застосуванню не підлягає.

На підставі викладеного та креуючись ст.ст. 15,16,203,512, 513,1054 ЦК України, ст.ст. 2,10,76-81,263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

в задоволення позовних вимог ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 08298, АДРЕСА_1) до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020, адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36Б) , за участі третьої особи Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (код ЄДРПОУ 21666051, адреса: м.Київ, вул. Дружби Народів,38) про визнання недійсним кредитного договору та Договору купівлі-продажу прав вимоги , - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через районний суд ( а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Київського апеляційного суду) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 18.10.2018.

Суддя Л.І.Цокол