Рішення № 77842689, 12.11.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/12340/18

н/п 2/766/7423/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2018 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючої судді Дорошинської В.Е.

за участю секретаря Рєпи А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» про стягнення невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, індексації за прострочення її виплати та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, індексації за прострочення її виплати та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в обґрунтування якого зазначив, що він працював у Державному вищому навчальному закладі «Херсонський державний аграрний університет» з 1988 року по 2017 року та звільнений з посади професора, завідувача кафедри менеджменту на підставі наказу від 10.04.2017 року № 186/3. Відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 57 ЗУ «Про освіту» від 23.05.1991 року №1060-ХІІ (в редакції станом на 2013 р. – 2014 р.) держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Виплата вказаної щорічної допомоги на оздоровлення не обумовлена жодними додатковими обставинами, у тому числі наявністю чи відсутністю фінансування. У 2013-2014 рр. та по день звільнення така допомога позивачу не виплачувалась, у зв’язку з чим вважає, що має право на стягнення вказаної допомоги, а також індексації у зв’язку із несвоєчасною виплатою та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить стягнути з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2013-2014 роки у розмірі 4920 грн.; суму індексації за прострочення виплати допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2013-2014 роки у розмірі 3751,50 грн. до моменту звільнення ОСОБА_1 10.04.2017 року; компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі середнього заробітку за час прострочення з 11.04.2017 року по день прийняття рішення у справі за даним позовом з розрахунку середньоденного заробітку 513,33 грн. за один робочий день та судові витрати.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 02.07.2018 року відкрито провадження у справі та розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п’ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву.

Представником відповідача до суду було надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що в розумінні Конституції України, бюджетного законодавства, законодавства України «Про освіту» та «Про вищу освіту», цивільного та господарського кодексів, ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» є юридичною особою публічного права, та розпорядником бюджетних коштів, а не уповноваженим органом державної влади і тим більше державою. Університет як створена державою юридична особа не може відповідати за зобов’язаннями держави. Гарантії держави реалізовуються виключно через органи державної влади. Університет як розпорядник бюджетних коштів не в праві виконати зобов’язання держави ще й з урахуванням норм та положень Бюджетного законодавства, а саме ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов’язань минулих років, взятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно з вимогами підпункту «б» пункту 2.9 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 309 від 02.03.2012 року, органи Казначейства не реєструють фінансові зобов’язання у разі, зокрема, відсутності у розпорядника бюджетних коштів бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. При прийнятті рішення про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення необхідно враховувати не тільки норми ЗУ «Про освіту», яким визначено таку гарантію держави, а й належність відповідача та наявність бюджетних асигнувань у розпорядника коштів. У зв’язку з чим вважають, що у 2013, 2014 роках у відповідача не було правових підстав для нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки такі видатки бюджету не були передбачені кошторисом, який в свою чергу затверджується та фінансується власником – державою, в особі уповноваженого органу виконавчої влади – Міністерства аграрної політики та продовольства України у 2013 році та Міністерства освіти і науки України у 2014 році. Виходячи з граничних сум затверджених кошторисами на 2013, 2014 роки, виплата матеріальної допомоги працівникам на оздоровлення унеможливлювалась відсутністю бюджетних асигнувань. Крім того, згідно Колективних договорів на 2012-2014 роки та 2014-2016 роки, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення залежить від фінансової можливості університету. Крім того, вважають, що позивачем пропущено строки звернення до суду, які спливли у березні 2014 року та 2015 року. Позовні вимоги про стягнення компенсації та індексації не підлягають задоволенню оскільки вони є похідними від основної, проти якої вони заперечують.

Позивачем до суду надано відповідь на відзив, відповідно до якої підтримав свої позовні вимоги та додатково пояснив, що допомога на оздоровлення передбачена ЗУ «Про оплату праці» та «Про освіту» як обов’язкова, відповідач не мав права в односторонньому порядку вирішувати питання про її невиплату або виплату не у повному обсязі. Доводи відзиву жодним чином не спростовують доводів позову. Щодо посилань відповідача про порушення строків позовної давності, пояснив, що вимоги про стягнення допомоги на оздоровлення у будь-якому випадку є грошовими, а тому строки позовної давності не поширюються на них відповідно до ст. 238 КЗпП. Доводи відповідача щодо порушення строків позовної давності є необґрунтованими. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У зв’язку з чим, вимоги про стягнення компенсації та індексації підлягають задоволенню.

Представником відповідача до суду надано заперечення на відповідь на відзив проти позову, в яких просить застосувати наслідки пропущення процесуальних строків до заяви про збільшення позовних вимог та відповіді на відзив, застосувати до позовних вимог строки позовної давності та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював з 21.03.1980 року по 10.04.2017 року у Державному вищому навчальному закладі «Херсонський державний аграрний університет».

Наказом від 10.04.2017 року №186/3 ОСОБА_1 було звільнено з посади професора, завідувача кафедри менеджменту Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Станом на 2013, 2014 роки держава гарантувала педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 57 ЗУ «Про освіту»).

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про вищу освіту» фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 7, 8 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки відповідно до ст.97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з'ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами. Слід також враховувати, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» запроваджено з 01.01.2001 року виплату допомоги на оздоровлення.

У положеннях Законів України «Про державний бюджет на 2013 рік» та «Про державний бюджет на 2014 рік» не зазначено ні про зупинення дії ст. 57 Закону України «Про освіту», ні про припинення таких виплат або про вказівку встановлення порядку та розмірів виплат Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних ресурсів державного і місцевого бюджету.

У постанові Верховного суду України від 23.05.2018 року по справі № 637/42/17 визначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, відсутність чи не передбачення у кошторисі відповідної бюджетної установи коштів на виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, не звільняє установу від обов'язку по здійсненню відповідних видатків згідно із законодавством та не може свідчити про те, що педагогічний працівник не має права на отримання гарантованої державою допомоги на оздоровлення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 637/42/17.

Відповідно до довідки ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_1 в 2013 році не нараховувалась. В 2014 році в грудні місяці була нарахована та виплачена матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 1640,00 грн. відповідно до наказу ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» від 19.12.2014 року №626/3і в розмірі 50 відсотків посадового окладу).

Отже, вимога про стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення за 2013-2014 рр. є законною та обґрунтованою, загальна сума допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток у вказані періоди становить 4920,00 грн.

Наданий відповідачем колективний договір на 2010-2012 роки, в якому визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення надається співробітникам університету у розмірі до одного посадового окладу 1 раз на рік при наявності економії фонду заробітної плати, судом не приймається до уваги з огляду на те, що рішення, які погіршують умови, встановлені законодавством є незаконними та період дії даного колективного договору не поширюється на виплати допомоги на оздоровлення у 2013-2014 роках.

Виходячи зі змісту вищенаведених норм, ОСОБА_1 як педагогічний працівник, мав законні підстави для отримання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки у 2013, 2014 роках.

У відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 15.04.2017 року по день постановлення судового рішення, а не як зазначає позивач з 10.04.2017 року.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 на посаді професора завідувача кафедрою, виданої ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет», позивачу нараховано: у лютому 2017 року – 11088,00 грн., у березні 2017 року – 10472,00 грн. Середньоденна заробітна плата складає 513,33 грн.

Статтею 27 цього Закону встановлено, що середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включається: основна заробітна плата; доплати і надбавки; виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Нарахування виплат при обчисленні середньої заробітної плати, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.2,3,4,8 Порядку).

Період вимушеного прогулу становить 392 робочих днів, а тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 201225,36 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення індексації за несвоєчасну виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки до моменту звільнення, суд встановив наступне:

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс інфляції за період невиплати заробітної плати визначається шляхом перемноження щомісячних показників індексу інфляції за весь період прострочення.

Оскільки допомогу на оздоровлення мали виплатити протягом року, за який вона виплачується, за початок періоду прострочення виплати позивачем обрано січень наступного року, що слідує за роком невиплати допомоги, а за кінець - 10.04.2017 року, яка є датою звільнення позивача.

Згідно розрахунку наданого позивачем, індексація невиплаченої допомоги на оздоровлення за 2013 рік (з 01.01.2014 р. по момент звільнення - 10.04.2017 р.) склала 2773,24 грн., за 2014 рік (з 01.01.2015 р. по момент звільнення - 10.04.2017 р.) - 978,26 грн.

Таким чином, сума індексації становить 3751,50 грн. (2773,24 грн. + 978,26 грн.).

Посилання відповідача про пропуск строку позовної давності щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, судом до уваги не приймаються, оскільки при звільненні відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України всі суми: заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Отже, в частині вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, строк позовної давності починається з дати звільнення та невиплати цих сум.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн.

Окрім того, згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави сума судового збору в розмірі 2098,97 грн.

Керуючись ст. 235 КЗпП, ст.ст. 6-13, 81, 133, 258, 259, 263, 264, 265, 279, 354 ЦПК України, ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про освіту», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» про стягнення невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, індексації за прострочення її виплати та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2013-2014 роки у розмірі 4920,00 грн.; суму індексації за прострочення виплати допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2013-2014 роки у розмірі 3751,50 грн. до моменту звільнення ОСОБА_1.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі середнього заробітку за час прострочення з 15.04.2017 року у розмірі 201225,36 грн.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» на користь держави судовий збір в сумі 2098,97 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя В.Е. Дорошинська