Рішення № 77823152, 12.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

12 листопада 2018 року №826/3743/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Вікос ЛТД"доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2016 №3052615147,за участю:

представника позивача - Ульянчука Ю.А.,

представника відповідача - Матієк О.В.,

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 листопада 2018 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікос ЛТД" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2016 №3052615147.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 15.12.2016 №217/26-15-14-07-02-10/37449798, прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2016 №3052615147. Так, позивач наполягав на тому, що здійснені ним господарські операції з товариством з обмеженою відповідальністю «Інттербілд Комьюніті» є реальними, а висновки, що містяться в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях контролюючого органу, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що висновки акта перевірки від 15.12.2016 №217/26-15-14-07-02-10/37449798 є обґрунтованими та правомірними. Так, відповідач посилається на наявність показань ОСОБА_3, який був директором контрагента позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Інттербілд Комьюніті», щодо його непричетності до ведення фінансово-господарської діяльності товариства. Також, під час перевірки товариство з обмеженою відповідальністю "Вікос ЛТД" не надало контролюючому органу первинних документів, які б підтверджували правильність формування даних податкового обліку.

Таким чином, перевіркою товариства з обмеженою відповідальністю "Вікос ЛТД" не встановлено реальності здійснення господарських операцій по взаємовідносинах із зазначеним контрагентом. Враховуючи наведене, відповідач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 28.12.2016 №3052615147 є правомірними та не підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд справи продовжено за правилами загального позовного провадження.

Під час судового розгляду справи оголошувалась перерва в порядку, передбаченому Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Вікос ЛТД" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами, зокрема, з товариством з обмеженою відповідальністю «Інттербілд Комьюніті» за період з 01.10.2014 по 29.07.2016.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Вікос ЛТД" пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 27 971 грн. за жовтень 2015 року.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 15.12.2016 №217/26-15-14-07-02-10/37449798 (далі - акт перевірки) та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2016 №3052615147, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів робіт, послуг)" у розмірі 27 971, 00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікос ЛТД" не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий Кодекс України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції станом на час проведення перевірки), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з акта перевірки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 15.12.2016 №217/26-15-14-07-02-10/37449798, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що операції між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербілд Комьюніті» здійснювались з метою штучного формування податкового кредиту та не мали реального товарного характеру (факту надання товарів, робіт, послуг від продавця до покупця). Таким чином, перевіркою позивача не встановлено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербілд Комьюніті».

Так, між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербілд Комьюніті» було укладено договір поставки від 12.10.2015 №206, відповідно до умов якого постачальник (контрагент позивача) продає, а покупець (позивач) купує товар, кількість та асортимент яких узгоджується сторонами та зазначаються в рахунках-фактурах та на товарних накладних, що є невід'ємними частинами даного договору. Даний договір з боку позивача підписано директором ОСОБА_4 та збоку товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербілд Комьюніті» директором ОСОБА_3

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копію договору, податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, які підписані з боку контрагента позивача директором товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербілд Комьюніті» - ОСОБА_3

Разом з тим, суд звертає увагу на наявність в матеріалах справи протоколу допиту директора товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербілд Комьюніті» - ОСОБА_3 в межах матеріалів кримінального провадження №12015040030000292, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого часиною третьою статті28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 212 та частиною четвертою статті 190 Кримінального Кодексу України. Так, по суті поставлених запитань, свідок ОСОБА_3 зазначив, що з метою отримання грошової винагороди він зареєстрував на своє ім'я товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербілд Комьюніті», без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. З якою метою створювалось зазначене товариство ОСОБА_3 не відомо. Документи по взаємовідносинам з контрагентами він також не підписував та не складав. Податкову-фінансову звітність товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербілд Комьюніті» ОСОБА_3 не складав, не підписував та не подавав до контролюючого органу.

Так, суд бере до уваги правову позицію Верховну суду, викладену у постанові від 16.01.2018 №2а-7-75/12/2670 а саме, Верховний суд дійшов висновку, що всі первинні документи контрагента є неналежними, якщо вони підписані особою, яка значилась як засновник та директор товариства, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не мала, фінансово-господарською діяльністю не займалася, адміністративно - розпорядчі функції керівника підприємства не виконувала, якщо це встановлено в межах розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 205 частиною 1, частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України.

Також суд приймає до уваги позицію Верховного суду, викладену в постанові від 23.01.2018 у справі №826/7047/13-а, де зазначено, що сам факт порушення кримінальної справи не вказує на наявність обставин, які не потребують доказування, разом з тим, зазначені обставини підлягають врахуванню з огляду на те, що в податкових накладних, прийнятих до обліку, з цими контрагентами, зазначені прізвища саме цих осіб.

Позивач не надав суду доказів того, що документація на підтвердження господарської діяльності між позивачем та «Інтербілд Комьюніті» була підписана іншими особами, ніж ОСОБА_3

Крім того, суд також звертає увагу на пояснення контролюючого органу, які не спростовані позивачем щодо того, що у договорі про надання послуг від 12.10.2015 №206, а саме у реквізитах контрагента позивача зазначено номер рахунку підприємства , відкритого в публічному акціонерному товаристві «Банк інвестицій та заощаджень» за №260061018601, який був відкритий згідно відомостей банківської установи лише 28.10.2015, в той час як договір було підписано 12.10.2015.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з приписами «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», банк надає інформацію клієнту про реквізити рахунку тільки після відкриття рахунку в автоматизованій банківській системі на підставі отриманих від клієнта документів для відкриття рахунку та проведення ідентифікації та верифікації клієнта. При цьому, видаткові операції по рахунку клієнта здійснюються тільки після повідомлення банком контролюючого органу.

Позивачем під час судового розгляду справи не надано суду жодних пояснень та доказів на спростування позиції відповідача стосовно реквізитів банківського рахунку контрагента, зазначеного в договорі від 12.10.2015 №206, зокрема, не пояснено яким чином в договорі від 12.10.2015 було зазначено реквізити рахунку, який був відкритий на два тижні пізніше, аніж підписано вказаний вище договір.

Таким чином, проаналізувавши наведене в сукупності, суд погоджується з висновками Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, викладеними в акті перевірки щодо порушення позивачем норм податкового законодавства України та вважає їх обґрунтованими, а винесене на їх підставі податкове повідомлення-рішення від 28.12.2016 №3052615147 - правомірним.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В. Повний текс рішення виготовлено 13.11.2018.