Рішення № 77823091, 12.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 листопада 2018 року № 826/10390/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянувши за правилами письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мамай Рітейл» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2017 року №003491401 та №0003481404 в частині,

за участю представників сторін:

від позивача, Тищук Л.К.,

від відповідача, Івахненко С.О.,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи

з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Мамай Рітейл» (далі - позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2017 року № 0003491401 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 212 445,00 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 53 111,00 грн.; №0003481401 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 144 391,00 грн та нарахування штрафних (фінансових)санкцій в сумі 36 098.50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновок викладений в акті перевірки від 18.04.2017 року №151/26-15-14-01-03/38703456 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Мамай Рітейл» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року» щодо завищення показників рядку 06.1 «Адміністративні витрати» на загальну суму 767 784,00 грн за 2014 рік та «інші витрати» за 2013 рік на суму 412 465 грн. є безпідставними, оскільки позивачем не включено вартість основних засобів у вказаних вище сумах до складу витрат, що враховуються при визначенні оподаткування податком на прибуток. Крім того, позивач вказує на хибність висновку відповідача про віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по отриманим податковим накладним, які були виписані та зареєстровані у період, коли позивач не був платником ПДВ, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили скасовано рішення відповідача про анулювання реєстраціє позивача платником ПДВ. Також, позивач вказує, що не отримував від відповідача жодного повідомлення про неприйняття уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2014 року та додатку №2 «Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишаються непогашеними після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному періоді та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» від 30.01.2014 року №9043930749, уточнюючого додатку №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» за червень 2014 року як податкової звітності.

Ухвалою суду від 23.08.2017 року відкрито провадження та справу призначено до вирішення в судовому засіданні.

В судовому засіданні за згодою сторін, відповідно до ч. 4 ст 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд адміністративної справи здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, з яких вбачається, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято у звязку із виявленням під час перевірки порушень позивачем: п. 44.1 ст 44, пп. 134.1.1 п. 134,1 ст 134, п. 138.1 ст 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст 139, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст 138, п. 144.1 ст 144, п. 150.1 ст 150 Податкового кодексу України, п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №860/4153 від 14.12.1999 року, п. 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №397/3690 від 21.06.1999 року, п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №27/4248 від 19.01.2000 року; п. 192.1.1 п. 192.1 ст 192, п. 198.3, п. 198.6 ст 198 Податкового кодексу України.

Позивачем надано суду відповідь на відзив відповідача, відповідно до якої останній не заперечував проти невідображення основних засобів проте вказував на не включення вартості основних засобів, що не були відображені до витрат в декларації з податку на прибуток за 2014 рік, до витрат включено заробітну плату, ЄСВ орендну плату, оплату рекламних послуг, що підтверджується наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Мамай Рітейл» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, за результатом якої складено акт від 18.04.2017 року №151/26-15-14-01-03/38703456 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст 44, пп. 134.1.1 п. 134,1 ст 134, п. 138.1 ст 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст 139, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст 138, п. 144.1 ст 144, п. 150.1 ст 150 Податкового кодексу України, п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №860/4153 від 14.12.1999 року, п. 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №397/3690 від 21.06.1999 року, п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №27/4248 від 19.01.2000 року (далі П(С)БО 16) що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 353 505,00 грн.; п. 192.1.1 п. 192.1 ст 192, п. 198.3, п. 198.6 ст 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 199 322,00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.05.2017 року

№003491401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 409 615 грн. (за основним платежем 353 505 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 56 110 грн.),

№0003481404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 249 153 грн. (за основним платежем 199 322 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 49831 грн.).

За результатом адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

З акту перевірки вбачається та позивачем не заперечується, що станом на 01.01.2014 року по рахунку 10 «Основні засоби» відсутні основні засоби, станом на 31.12.2015 року по рахунку 10 «Основні засоби» обліковується автомобіль вартістю 343 333,33 грн.

В бухгалтерському обліку операції відображені наступними проводками: ДТ рах 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» КТ рах «Поточні рахунки в національній валюті» - відображено перерахування коштів за автомобіль, ДТ рах 644 «Податковий кредит» КТ рах 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» відображено формування податкового кредиту по придбанню автомобілю, ДТ рах 93 «Витрати на збут» КТ рах «Розрахунки з іншими кредиторами» списано витрати на збут вартість легкового автомобіля.

В 2015 році автомобіль оприбуткований на баланс підприємства наступною бухгалтерською проводкою: ДТ рах 152 «Придбання основних засобів» КТ рах 93 «Витрати на збут», д трах 105 «Транспортні засоби» к трах 152 «Придбання основних засобів».

Станом на 01.01.2016 року згідно даних бухгалтерського обліку по рахунку 10 «Основні засоби» рахуються основні засоби вартістю 2 033585,23 грн., в тому числі транспортні засоби на суму 343 333 грн, меблі та інвентар на 1 690 251,90 грн

Листом від 23.03.2017 року №22/03-01-17 позивач повідомив, що станом на 01.01.2014, 31.12.2014, 01.01.2015 в бухгалтерському обліку помилково не відображено придбані основні засоби, придбані активи введені в експлуатацію та використовувались у господарській діяльності з 2013 року по 2016 рік. Крім того, повідомлено, що вартість основних засобів (комплектуючих) віднесено до складу витрат з зазначенням дати та номеру первинного бухгалтерського документу, найменування постачальника.

З огляду на викладене, відповідач вказує на завищення показнику у рядку 2180 «Інші операційні витрати» за 2015 рік на суму 717 035 грн (вартість автомобіля та інших основних засобів - комплектуючих) та заниження фінансового результату до оподаткування (прибуток), зокрема за 2015 рік на суму 717 035 грн.

З матеріалів справи вбачається, що згідно даних бухгалтерських регістрів за 2014 рік сума адміністративних витрат

Відповідно до пп. 44.1, пп. 2 ст 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно п. 6. П. 9.4, 19 П(С)БО 16 Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).

Відповідно до п. 4, п. 5 П(С)БО 7 «Основні засоби» Амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: транспортні засоби.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не надано суду належних доказів віднесення позивачем до складу витрат за 2014 рік вартість основних засобів на суму 767 784 грн., отже висновок про порушення позивачем п. 44.1, п. 44.2 ст 44, п.134.1.1 п. 134.1 ст 134 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

Крім того, з акту перевірки вбачається, що від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2013 рік в сумі 458 887,00 грн (рядок 07 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік) відображено позивачем у рядку 06.5 Декларації з податку на прибуток за 2014 рік.

Як зазначено вище, згідно даних бухгалтерського обліку позивача по рахунку 10 «Основні засоби» станом на 01.01.2014 року основні засоби відсутні, в 20105 році на баланс оприбуткований автомобіль вартість 343 333 грн., станом на 31.12.2015 року по рахунку 10 «Основні засоби» обліковуються основні засоби на суму 343 333 грн. , станом на 01.01.2016 по рахунку 10 «Основні засоби» обліковуються основні засоби на суму 2 033 585,23 грн., в тому числі автомобіль вартістю 343 333 грн.

Вартість основних засобів в том числі комплектуючих включена позивачем до складу вартості оприбуткування (монтажу) основних засобів, що рахується по бухгалтерському рахунку 106 «Інструменти, прилади та інвентар» станом на 01.01.2016 року з відповідним нарахуванням амортизаційних відрахувань в бухгалтерському та податковому обліку за 2016 рік.

Відповідно до п. 138.1 ст 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.10 ст 138 Податкового кодексу України визначено, що до складу інших витрат включаються, зокрема: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пп. 145.1.2 п. 145.1 ст 145 Податкового кодексу України нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

Відповідно до п. 150.1 ст 150 Податкового кодексу України якщо за результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат наступного податкового року.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зауважує, що перевірку позивача проведено за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, отже доводи відповідача, що позивачем включено до витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2013 рік вартість основних засобів на суму 412 464,80 грн. є безпідставними, оскільки 2013 рік не охоплюється даною перевіркою.

З огляду на викладене, висновок податкового органу про порушення позивачем п. 138.1 ст 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст 139, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст 138, п. 144.1 ст 144, п. 150.1 ст 150 Податкового кодексу України на думку суду є безпідставним.

Необґрунтованість висновку відповідача про порушення позивачем п. 44.1 ст 44, пп. 134.1.1 п. 134,1 ст 134, п. 138.1 ст 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст 139, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст 138, п. 144.1 ст 144, п. 150.1 ст 150 Податкового кодексу України, п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №860/4153 від 14.12.1999 року, п. 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №397/3690 від 21.06.1999 року, п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №27/4248 від 19.01.2000 року прямо вказує на наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2017 року № 0003491401 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 212 445,00 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 53 111,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25.08.2015 року №106/26-55-11-07-25 анульовано реєстрацію платника ПДВ товариства з обмеженою відповідальністю «Мамай Рітейл».

Нове свідоцтво платника ПДВ позивачу видано 11.09.2015 року, отже у період з 25.08.2015 року по 11.09.2015 року позивач не був платником ПДВ, отже позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по отриманим податковим накладним, які були виписані та зареєстровані у період з 25.08.2015 року по 11.09.2015 року, у зв'язку з чим завищено податковий кредит на загальну суму 21 397 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2016 року по справі №826/22544/15 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Мамадай Рітейл" до відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві та державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві та, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 25 серпня 2015 року №106/26-55-11-07-25 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю "Мамадай Рітейл" (код ЄДРПОУ 38703456). Постанова набрала законної сили.

У разі набрання чинності рішенням про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ відповідне рішення податкового органу вважається протиправним з моменту його прийняття та не створює будь-яких правових наслідків. Протиправно анульоване свідоцтво платника ПДВ слід вважати чинним протягом всього часу від моменту його видачі, в тому числі в період від дати прийняття рішення про анулювання такого свідоцтва до набрання чинності відповідним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.08.2010 року №1172/11/13-10.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Враховуючи викладене, у період з 25.08.2015 року по 11.09.2015 року позивач був платником ПДВ, з огляду на викладене висновок відповідача про порушення позивачем п. 198.3 п. 198.6 ст 198 Податкового кодексу України є безпідставним.

З акту перевірки вбачається, що подані позивачем уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2014 року; додаток №2 «Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишаються непогашеними після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному періоді та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» від 30.01.2014 року №9043930749; додаток №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» за червень 2014 року мають статус «до відома» та визнано такими, як «Звіт, яким не пройдено камеральну перевірку».

Також, в акті перевірки відповідач вказує, що листом від 01.08.2014 року №35644/10/15 повідомлено позивача про неприйняття зазначеної вище звітності як податкової звітності та запропоновано подати нові, складені належним чином.

Відповідно до п. 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно п. 49.9 ст. 49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Пунктом 49.10 ст. 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Відповідно до п. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Згідно п. 49.12 ст. 49 Податкового кодексу України у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

Пунктом 49.15 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не надано суду доказу надіслання позивачу листа від 01.08.2014 року №35644/10/15.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів оформлення уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2014 року; додатку №2 «Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишаються непогашеними після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному періоді та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» від 30.01.2014 року №9043930749; додатку №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» з порушення пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, висновок відповідача про заниження позивачем суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до державного бюджету всього в сумі 122 994 грн, а саме: за липень 2014 року в сумі 108 774 грн, за вересень 2014 року в сумі 14 220 грн. на думку суду є необґрунтованим

Необґрунтованість висновку відповідача про порушення позивачем п. 192.1.1 п. 192.1 ст 192, п. 198.3, п. 198.6 ст 198 Податкового кодексу України прямо вказує на протиправність податкового повідомлення-рішення від 19.05.2017 року №0003481404 та наявність підстав для його скасування.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати позивача підлягають стягненню на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю «Мамай Рітейл» (01103, м. Київ, вул Чорногірська, 17/14, код ЄДР 38703456) до Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул Шолуденка, 33/19, код ЄДР 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2017 року №003491401 та №0003481404 в частині.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.05.2017 року № 0003491401 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 212 445,00 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 53 111,00 грн.; від 19.05.2017 року №0003481401 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 144 391,00 грн та нарахування штрафних (фінансових)санкцій в сумі 36 098.50 грн.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мамай Рітейл» (01103, м. Київ, вул Чорногірська, 17/14, код ЄДР 38703456) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул Шолуденка, 33/19, код ЄДР 39439980) судовий збір в сумі 6 690 (шість тисяч шістсот дев'яносто) грн 70 коп.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України. Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда