Рішення № 77821583, 13.11.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 р.м. ХерсонСправа № 540/2234/18 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови від 17.10.2018 р. № 57424272 про стягнення виконавчого збору,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Огородника Євгена Івановича від 17.10.2018 по виконавчому провадженні № 57424272 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виконавчого збору в розмірі 14 892,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 04.04.2018 року №821/425/18 виконано ним в повному обсязі. Проте, не зважаючи на вказане, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Херсонській області Огородником Є.І. відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа, виданого у вказаній адміністративній справі, а також прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 14892,00 грн.

Позивач не погоджується з прийнятою постановою, вважає, що з аналізу положень ст.ст. 27, 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що визначальною ознакою для стягнення виконавчого збору є невиконання рішення суду без поважних причин. Поважними в розумінні наведених норм Закону можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Натомість, рішення суду у справі №821/425/18, за яким винесено постанову про стягнення виконавчого збору, не виконано в повному обсязі з поважних підстав - у зв'язку з відсутністю відповідного бюджетного призначення.

На думку позивача, оскаржена постанова державного виконавця не відповідає вимогам та принципам передбаченим частиною 2 ст. 2 КАС України, оскільки прийнята необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Ухвалою суду від 05.11.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено судове засідання на 13.11.2018 року.

13.11.2018 року представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи без її участі в порядку письмового провадження. Також, в заяві викладено клопотання про доручення до матеріалів справи завірену належним чином копію списку №1 на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки в "ДЕРЖОЩАДБАНК УКРАЇН", яке, на думку позивача, є підтвердженням повного виконання постанови суду у справі №821/425/18.

Представник відповідача явку свого представника в судове засідання не забезпечив, обов'язок щодо подачі відзиву на позов не виконав.

Частиною 3 статті 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. ст. 194 та 205 КАС України суд вважає, що подання позивачем заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження та неприбуття без поважних причин відповідача не є перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини суд вказує наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 04.04.2018 р. у справі № 821/425/18, яке набрало законної сили 05.05.2018 р., зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2, пенсію за віком за період з 01 серпня 2016 року по 19 червня 2017 року включно.

10.05.2018 р. Херсонським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 821/425/18, який звернено боржником до виконання.

17.10.2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Огородником Євгеном Івановичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57424272 з виконання виконавчого листа №821/425/18 виданого 10.05.2018 р. Херсонським окружним адміністративним судом.

Одночасно з цим головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Огородником Є.І. винесено постанову ВП № 57424272 про стягнення з ГУ ПФУ в Херсонській області виконавчого збору в сумі 14892,00 грн.

Вважаючи, що внаслідок прийняття відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору, порушені права та законні інтереси ГУ ПФУ в Херсонській області, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною п'ятою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII, в редакції Закону № 2475-VIII від 03.07.2018, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Отже, зі змісту вказаних норм закону вбачається, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору з боржника під час відкриття виконавчого провадження є не правом, а обов`язком державного виконавця.

При цьому суд зазначає, що факт виконання зобов'язання по виконавчому листу до винесення державним виконавцем постанови про відкриття провадження не впливає на обов'язок державного виконавця зазначати про стягнення з боржника виконавчого збору в такій постанові за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, а також на його обов'язок винести відповідну постанову.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Однак, твердження позивача про те, що в даному випадку, державний виконавець мав закінчити виконавче провадження №57424272 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" є помилковим, оскільки на державного виконавця при відкритті провадження у справі не покладено обов'язку перевіряти фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом. Вказане підлягає з'ясуванню в процесі примусового виконання рішення.

Водночас суд вказує на те, що з матеріалів справи не вбачається відмови відповідача в закінченні виконавчого провадження на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", також про наявність такої відмови не йдеться й в позовній заяві.

Таким чином, винесення постанови про стягнення виконавчого збору з боржника під час відкриття виконавчого провадження є не правом, а обов`язком державного виконавця.

Щодо доводу позивача про відсутність у відповідача підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору у зв'язку з добровільним виконанням судового рішення до відкриття виконавчого провадження з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Пленуму вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 року №5, то суд вважає його помилковим, оскільки ухвалюючи вказане рішення Верховний Суд України надав правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли під час дії Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV, який втратив чинність 05.01.2017 р.

Стосовно тверджень позивача, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за умови відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних підстав суд зазначає, що виконання або невиконання рішення, підстави його невиконання, в даному конкретному випадку, жодним чином не впливають на обов'язок державного виконавця при відкритті виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору, отже й не можуть свідчити про неправомірність його дій в цій частині.

Окрім викладеного суд зазначає, що викладена ним в даному позові правова позиція є аналогічною обов'язковим до врахування висновкам Верховного Суду, зокрема, у судових рішеннях: від 12.07.2018 року по справі 750/4115/17, від 07.03.2018 року по справі №750/7624/17, від 30.07.2018 року по справі №750/7003/17.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Зважаючи на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволені позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ковбій О.В.

кат. 11.5