Рішення № 77821025, 13.11.2018, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2018 року, м. Херсон, справа № 923/1032/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом в.о. керівника Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі

позивача – Тягинської сільської ради

до Мале приватне підприємство "Ритм"

про визнання недійсним договору № 13 від 12.01.2017

за участю:

секретаря судового засідання Бєлової О.С.,

представників:

прокуратури – ОСОБА_1,

позивача – не з’явився,

відповідача – ОСОБА_2.,

у с т а н о в и в:

Дії, аргументи та докази прокурора

06.11.2017 в.о. керівника Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Тягинської сільської ради з вимогами, спрямованими до Малого приватного підприємства “Ритм”, про визнання недійсним, укладеного між позивачем та відповідачем договору № 13 від 12.01.2017.

За твердженнями прокурора, позовна заява вжита як захід прокурорського реагування та направлена на захист економічних інтересів держави в особі Тягинської сільської ради, оскільки внаслідок укладення оспорюваного правочину може бути завдано шкоди бюджету у вигляді незаконних витрат, а безпосередньо позивачем не вжито належних заходів, які б перешкоджали незаконному витрачанню коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказав, що при укладені спірного договору сторонами допущено порушення положень статті 638 Цивільного кодексу України та статей 180, 189, 266 Господарського кодексу України, оскільки договір не містить таких істотних умов, як предмета та ціни договору.

Крім цього, він вважає, що при укладені договору були порушені положення Закону України «Про публічні закупівлі», якими встановлені правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, зокрема, не дотримано, визначених статтею 3 принципів закупівель, а саме: принципу максимальної економії та ефективності, а також принципу недискримінації учасників. Зокрема, всупереч вимогам статей 4 та 10 вказаного Закону Тягинською сільською радою річний план закупівель, а також звіт про укладені договори на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель та в системі електронних закупівель опубліковані не були. Також, Тягинською сільською радою з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів предмет закупівлі (продукти харчування) був поділений шляхом укладення різних договорів на суми менше 200 000 грн.

У зв’язку з вказаними обставинами, на думку прокурора, договір є недійсним за статтями 203 та 215 ЦК України.

З метою підтвердження заявлених вимог, прокурор разом із позовною заявою надав та послався на наступні докази:

- договір № 13 на постачання продукції від 12.01.2017,

- договір поставки № 4 від 23.01.2017,

- договір № 2 від 17.01.2017,

- видаткову накладну № 7956 від 03.05.2017,

- видаткову накладну № 9751 від 08.06.2017,

- видаткову накладну № 11738 від 10.07.2017,

- видаткову накладну № 13473 від 30.08.2017,

Під час судового розгляду справи прокурор підтвердив власну позицію та просив позовні вимоги задовольнити.

Дії, аргументи та докази позивача

Позивач у судові засідання для розгляду заявленого у його інтересах позову не з’явився та власної позиції відносно заявлених вимог не висловив, вказавши лише у заяві № 04-10/862/17 від 27.12.2017 про розгляд позову на розсуд суду.

Під час судового розгляду справи позивач супровідним листом № 02-32/769/17 від 16.11.2017 надав витребувані судом докази, але оскільки вони повторюють докази прокурора суд їх не наводить.

Дії, аргументи та докази відповідача

Відповідач заявлені до нього вимоги не визнав та у поданому до суду відзиві на позов послався на наступні аргументи.

Так, на його думку, у задоволенні позову суд повинен відмовити виходячи з того, що:

- прокурором не доведено порушення інтересів держави при представництві щодо визнання недійсним договору; не надано доказів попереднього повідомлення суб’єкта владних повноважень у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про його представництво у спірних правовідносинах; не доведено суму збитків, яка спричинена унаслідок укладення оспорюваного договору;

- сторонами у договорі погоджені всі істотні умови, необхідні для договорів такого виду, у тому числі назва товару, кількість, асортимент та ціна, які визначаються відповідно у накладних, а тому дотримані вимоги діючого законодавства, що вказує на відсутність підстав для визнання договору недійсним;

- ціна договору не перевищує 200 000 грн, а тому відсутні підстави для тверджень про порушення положень Закону України «Про державні закупівлі», у тому числі його принципів;

- відповідач не має жодного стосунку до дій позивача відносно поділу предмету закупівлі на декілька договорів з метою уникнення застосування процедури державних закупівель, передбаченої вказаним Законом, а тому такі дії (за їх наявності) не впливають на чинність укладеного договору;

- відповідач не є належним, оскільки, на його думку, недотримання положень діючого законодавства при укладенні спірного договору у першу чергу відбулося з вини позивача, як ініціатора договірних відносин.

З метою підтвердження заявлених вимог, відповідач надав та послався на наступні докази:

- товарно-транспортні накладні за період із січня по листопад 2017 року;

- заявки Тягинської сільської ради на поставку продуктів харчування,

- довідки Головного управління статистики у Херсонській області та Головного управління статистики у Миколаївській області щодо середніх цін на продукти харчування,

- цінову довідку Торгово-промислової палати.

Під час судового розгляду справи представник відповідача підтвердив позицію відповідача та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою суду від 07.11.2017 порушено провадження у даній справі та за результатами її розгляду прийняте 29.12.2017 рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. За результатами апеляційного перегляду рішення суду відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суд від 06.03.2018 залишене без змін. Проте, постановою Верховного Суду від 14.08.2018 за результатами касаційного перегляду вказані судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд.

Безпосередньо новий розгляд справи за правилами загального провадження проведений судом у період з 26 вересня про 16 листопада 2018 року. Зокрема, підготовче провадження здійснене у підготовчому засіданні 23.10.2018, а розгляд справи по суті – 13.11.2016.

Суд також констатує, що сторонами не заявлено будь-яких процесуальних клопотань.

Обставини, які установлені судом

12.01.2017 між Тягинською сільською радою та Малим приватним підприємством «Ритм» укладено договір № 13 на постачання продукції, за умовами якого відповідач, виступаючи у якості постачальника, зобов’язався передати у власність позивачу, як покупцю, продукцію згідно замовлення, а позивач, у свою чергу, зобов’язався прийняти і оплатити її (пункт 1.1.).

Основними умовами цього договору, які впливають на взаємовідносини сторін щодо наявного спору про його недійсність, є наступні:

- «зобов’язання постачальника по поставці продукції виникає тільки після погодження сторонами замовлення, яке подається покупцем» (пункт 1.2.),

- «назва, кількість та асортимент продукції зазначається у накладній» (пункт 2.1.),

- «постачальник постачає продукцію покупцю після подачі покупцем замовлення, яке здійснюється у письмовій формі або факсимільним зв’язком, або іншим зрозумілим сторонам способом» (пункт 3.1.),

- «постачальник здійснює поставку продукції покупцю, зазначену в накладній, на умовах поставки продукції постачальником на склад покупця або іншим чином, в залежності від додаткової домовленості сторін» (пункт 3.3.),

- «приймання продукції здійснюється покупцем по кількості у відповідності з товарно-супровідними документами …» (пункт 3.6.),

- «ціна продукції, з урахуванням умов поставки, зазначена в накладній» (пункт 4.1.),

- «за домовленість сторін ціна продукції може бути змінена» (пункт 4.2.),

- «загальна сума договору складає суму усіх накладних 199 990 грн» (пункт 4.3.),

- постачальник залишає за собою право змінювати ціну на товар у випадку зростання закупівельних цін на неї у контрагентів постачальника» (пункт 4.6.).

За твердженнями відповідача, які не оспорюються ні прокурором, ні позивачем, умови договору щодо поставки товару були виконані ним за відповідними заявками позивача та накладними, складеними за підписом учасників договору, на загальну суму 198 378,74 грн.

Оцінка суду установлених обставин та норм діючого законодавства

Щодо наявності істотних умов договору

За змістом частини 7 статті 179 Господарського кодексу України «господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів».

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України «зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства».

Поряд з цим, положення про істотні умови господарського договору наведені у статті 180 ГК України. Зокрема, за цією статтею:

- «зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства» (частина 1),

- «господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом, чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода» (частина 2),

- «при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору» (частина 3),

- «умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції …» (частина 4),

- «ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України …» (частина 5).

У відповідності до статті 189 ГК України «ціна …є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару …, що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору … (частина 1 ), і вона «… є істотною умовою господарського договору …» (частина 2).

З огляду на правову природу оспорюваного договору суд також зазначає, що за частиною 1 статті 175 ГК України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов’язань (майново-господарських зобов’язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на підставі оспорюваного договору, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір поставки.

Зокрема, згідно з приписами статті 712 ЦК України: «за договором поставки продавець (постачальник) зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму» (частина 1); «до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін» (частина 2).

Поряд з цим, за статтею 266 ГК України «предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням …» (частина 1), а «загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом» (частина 2).

У свою чергу, відповідно до статті 669 ЦК України «кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні» (частина 1), «умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановленні у договорів купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості» (частина 2).

Таким чином, вказані правові положення встановлюють, що предмет, у тому числі його кількість, та ціна договору, у тому числі ціна за одиницю товару, є істотними умовами договору поставки.

Натомість, зміст умов договору щодо погодження сторонами замовлень та документи надані відповідачем в підтвердження обставин узгодження істотної умови договору про його предмет, на думку суду, не може вважатися частиною договору щодо додаткової процедури визначення його предмету (найменування, номенклатури, асортименту) та кількості продукції, оскільки ці документи не містять посилання на оспорюваний договір, не зазначають повноважних посадових осіб сторін, які їх погодили, не є специфікаціями до договору, в яких визначалися б кількість, асортимент та ціна товару.

Суд також зазначає, що у договорі сторонами, фактично, надано пріоритети у визначенні найменування, номенклатури, асортименту та кількості товару – замовнику («постачальник постачає продукцію покупцю після подачі покупцем замовлення, яке здійснюється у письмовій формі або факсимільним зв’язком, або іншим зрозумілим сторонам способом» (пункт 3.1.)), а визначення ціни на товар – постачальнику («назва, кількість та асортимент продукції зазначається у накладній» (пункт 2.1.)), що не узгоджується з названими вище положеннями діючого законодавства щодо узгодження предмету та ціни договору за волевиявленням обох сторін.

Крім того, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що «первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення».

Відповідно до статті 9 цього ж Закону «первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Ведення зазначених документів передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88».

Таким чином, накладні містять інформацію про отримання/передачу товарів і по суті завершують купівлю-продаж між продавцем і покупцем, а тому вони підтверджують саме належне виконання договірних зобов’язань та не можуть доводити узгодження таких істотних умов договору як предмет та ціна на момент його укладення.

На підставі зроблених висновків судом не прийняті до уваги заперечення відповідача про погодження сторонами всіх істотних умов договору.

Щодо дотримання положень законодавства про публічні закупівлі

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів для забезпечення потреб держави, встановлені приписами Закону України «Про публічні закупівлі». За змістом преамбули до цього Закону його метою є «забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції».

Так, згідно з частиною 1 статті 2 названого Закону він «…застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів) дорівнює або перевищує 200000 грн. Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору. У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг без використання електронної системи закупівель, за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує 50 тисяч гривень та є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники обов’язково оприлюднюють звіт про укладені договори в системі електронних закупівель відповідно до статті 10 цього Закону». Водночас, за частиною 7 цієї ж статті «забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону».

Таким чином, суд приходить до висновку, що у випадку, коли сума запланованих закупівель за державні кошти є меншою ніж 200 000 грн, порядок укладення такого договору регламентований Законом України «Про публічні закупівлі» лише в частині дотримання принципів здійснення публічних закупівель, а також підготовки до проведення державних закупівель в контексті заборони поділу предмету закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

Безпосередньо перелік принципів наведений у статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі». А саме, «закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об’єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням».

За змістом статті 4 названого Закону «Закупівля здійснюється відповідно до річного плану. Річний план, додаток до річного плану та зміни до них безоплатно оприлюднюються на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель протягом п’яти днів з дня їх затвердження», а за статтею 5 «Вітчизняні та іноземні учасники всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель на рівних умовах. Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом. Замовник не може встановлювати дискримінаційні вимоги до учасників».

У даному випадку суд вважає, що при укладенні спірного договору не дотримані принципи:

- максимальної економії та ефективності, оскільки договір не містить у собі предмету та ціни товару,

- відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, а також недискримінації учасників, оскільки Тягинською сільською радою всупереч статті 2 та 10 Закону, звіт про укладений договір на веб-порталі Уповноваженого органу (www.prozzoro.gov.ua) не оприлюднювався.

Водночас, суд зазначає, що недотримання принципів «відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель», а також «недискримінації учасників» не впливають на законність укладеного договору, оскільки їх порушення відбулося як результат укладення договору, та не є суттю порушення при його укладенні.

З огляду на вказані правові положення судом не прийняті до уваги заперечення відповідача щодо нерозповсюдження положень Закону України «Про державні закупівлі» на правовідносини, які виникли при укладенні спірного договору.

Щодо правових підстав недійсності договору

Викладені правові приписи та обставини справи свідчать, що сторонами у спірному договорі не досягнуто згоди щодо предмету та ціни товару, а також положень принципу максимальної економії та ефективності, що є порушенням вказаних правових норм.

Водночас, оскільки договір виконувався сторонами та на даний час є виконаним, суд констатує, що він фактично між сторонами був укладений, а тому питання відповідності його закону підлягають судовому дослідженню, що узгоджується з пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів недійсними) від 29.05.2013 № 11.

За змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

За таких обставин, спірний договір не відповідає вимогам статті 638 Цивільного кодексу України, статей 180, 189, 266 Господарського кодексу України, а також статті 3 Закону України «Про державні закупівлі», а тому є недійсним.

Щодо прокурорського представництва інтересів держави

Положеннями статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом частини 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» «представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом».

Відповідно до частини 3 статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 3 статті 4 ГПК України встановлено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно частини 4 статті 53 того ж Кодексу прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 наголосив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, з метою захисту її економічних інтересів, які полягають у недопущенні незаконних витрат бюджетних коштів, а також порушення законодавчої процедури укладення договорів закупівель за державні кошти, правомірно звернувся до суду з позовом про визнання недійсним такого договору.

За таких обставин, судом не прийняті до уваги заперечення відповідача щодо недоведення прокурором порушення інтересів держави при представництві щодо визнання недійсним договору. При цьому, посилання відповідача на порушення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до уваги судом не прийняті через відсутність впливу недотримання обов’язку попереднього повідомлення суб’єкта владних повноважень про його представництво у спірних правовідносинах безпосередньо з наявним правом прокурора на представництво шляхом подачі відповідного позову.

Висновки суду з предмету судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів та вказаних правових положень, суд вважає, що договір № 13 на постачання продукції від 12.01.2017 є недійсним, оскільки укладений з порушенням статті 638 Цивільного кодексу України, статей 180, 189, 266 Господарського кодексу України, а також статті 3 Закону України «Про державні закупівлі», у зв’язку з чим позовні вимоги визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати прокурора, які здійснені Прокуратурою Херсонської області, на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 1522 від 01.11.2017 у сумі 1600 грн, які у відповідності до приписів частини 2 та 9 статті 129 ГПК України підлягають стягненню з обох сторін в рівних частинах оскільки відповідальність за укладення договору несуть обидві його сторони, а безпосередньо спір виник внаслідок неправильних дій обох сторін.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України ,

у х в а л и в :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 13 від 12.01.2017, укладений між Тягинською сільською радою та Малим приватним підприємством "Ритм".

3. Стягнути з Малого приватного підприємства "Ритм" (73000 м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 5; ідентифікаційний код 24756872) на користь Прокуратури Херсонської області (73000 м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; ідентифікаційний номер 04851120) – 800 грн компенсації по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Тягинської сільської ради (74330 Херсонська область, Бериславський район, с. Тягинка, вул. Вишнева, буд. 1; ідентифікаційний код 04401345) на користь Прокуратури Херсонської області (73000 м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; ідентифікаційний номер 04851120) – 800 грн компенсації по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене – 14.11.2018

Суддя М.К. Закурін