Рішення № 77820592, 06.11.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року Справа № 915/584/18

м. Миколаїв

За позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро»

про: стягнення 488315,21 грн.,

Суддя: Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився.

Суть спору:

14 червня 2018 року Приватне сільськогосподарське підприємство “Колос” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. № 60 від 11.06.2018 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Імперія-Агро” заборгованості за договором поставки № КВ-35/18-Д від 25.01.2018 в розмірі 488315,21 грн., з яких: 461391,92 грн. – основний борг, 26923,29 грн. – пеня.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору поставки № КВ-35/18-Д від 25.01.2018; специфікації № 2 від 20.02.2018 до цього договору; рахунку-фактури № 1551 від 20.02.2018; платіжних доручень про сплату 538684,30 грн.; видаткових накладних; претензії № 1 від 04.05.2018; норм статей 259, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 612, 662, 670, 693 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 175, 181, 193, 202, 231, 232, 264, 265 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що відповідач на адресу позивача у визначений строк – до 02.04.2018 товар не поставив, чим порушив взяті на себе договірні зобов’язання.

12 липня 2018 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, Господарським судом Миколаївської області постановлено ухвалу, якою позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/584/18, яка розглядається за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 07 серпня 2018 року о 10 год. 30 хв.; встановлено відповідачу 15-денний строк від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.

01.08.2018 до суду від позивача надійшло клопотання за вих. № 73 від 27.07.2018 про розгляд справи без участі його представника, за наявними в матеріалах справи документами.

07 серпня 2018 року представники сторін в судове засідання не з’явилися, хоча про час та місце його проведення повідомлені належним чином, про що свідчать, зокрема, відмітки представників відповідача про отримання 18.07.2018 та 27.07.2018 копій ухвали Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2018 у справі № 915/584/18 на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень зі штрихкодовими ідентифікаторами 5400133732337 та 5400133732353 відповідно.

За результатами проведеного судового засідання 07 серпня 2018 року суд постановив ухвалу (з урахуванням ухвали від 24.09.2018 про призначення іншої дати підготовчого засідання) про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів (до 10 жовтня 2018 року включно) та відкладення підготовчого засідання на 10 жовтня 2018 року о 10 год. 00 хв.

27.09.2018 до суду від позивача надійшли клопотання за вих. №№ 96, 97 від 24.09.2018 про розгляд справи без участі його представника, за наявними в матеріалах справи документами.

Станом на момент проведення судового засідання від сторін будь-яких інших заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, так і не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву не виконав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.

10 жовтня 2018 року представники сторін в судове засідання не з’явилися.

Відповідач про причини нез’явлення свого представника суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчать:

- відмітки представників відповідача про отримання 13.08.2018 копій ухвали Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2018 у справі № 915/584/18 на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень зі штрихкодовими ідентифікаторами 5400133918686 та 5400133918678;

- відмітки представників відповідача про отримання 01.10.2018 та 28.09.2018 копій ухвали Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2018 у справі № 915/584/18 на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень зі штрихкодовими ідентифікаторами 5400134327258 та 5400134327240 відповідно;

- телефонограма за вих. № 915/584/18/8258/18 від 24.09.2018.

За результатами проведеного судового засідання 10.10.2018 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 915/584/18 до судового розгляду по суті на 06 листопада 2018 року о 14 год. 20 хв.

26.10.2018 до суду від позивача надійшли клопотання за вих. № 105 від 19.10.2018 про розгляд справи без участі його представника, за наявними в матеріалах справи документами.

Станом на момент проведення судового засідання від сторін будь-яких інших заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань до суду не надходило.

06 листопада 2018 року представники сторін в судове засідання не з’явилися.

Відповідач про причини нез’явлення свого представника суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчать відмітки представників відповідача про отримання 17.10.2018 та 19.10.2018 копій ухвали Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2018 у справі № 915/584/18 на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень зі штрихкодовими ідентифікаторами 5400134460373 та 5400134460489 відповідно.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, так і не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву не виконав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.

Водночас, враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

06.11.2018 за наслідками розгляду справи суд, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

25 січня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро», як постачальником, та Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос», як покупцем, укладено договір поставки № КВ-35/18-Д (далі – Договір), згідно з предметом якого в терміни, визначені Договором, постачальник зобов’язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов’язався прийняти та оплатити товар в кількостях та за ціною (вартістю), що наводяться в специфікаціях до цього договору, які підписуються та скріплюються печатками обох сторін та є невід’ємною частиною цього договору (п. 1.1 Договору).

За умовами договору:

2.1. За даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються специфікаціями та/або накладними та/або рахунками-фактурами, що є невід'ємною частиною цього Договору.

3.2. Оплата за поставлений товару здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати, якщо інші умови не зазначені в специфікації(ях) та/або інших додаткових угодах до даного Договору.

4.1. Строк поставки товару визначається у відповідних специфікаціях до цього договору.

Відповідальність сторін обумовлена розділом 7 Договору.

Так:

7.1. За порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного Договору.

7.2. Постачальник несе відповідальність за нестачу, ушкодженні упаковки і пов'язане з цим знищення якості товару тільки в тому випадку, якщо нестача та/або ушкодження упаковки відбулися з його вини та до передачі товару покупцю.

7.2.1. Крім відповідальності, встановленої п. 7.1, 7.2 даного Договору, постачальник за прострочення поставки товару більш ніж на 10 днів, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день прострочення, якщо таке порушення не є наслідком впливу незалежних від постачальника обставин.

7.9. Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов’язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу країни, продовжуються до 3 (трьох) років.

За умовами пункту 11.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання представниками та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2018 року, але продовжує залишатись чинним до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

До наведеного договору сторони оформили специфікацію № 2 від 20.02.2018 за умовами якої: покупець оплачує 538684,30 грн. за товар в асортименті в строк до 21.02.2018; строк поставки – до 02.04.2018.

Для оплати товару відповідачем виставлявся позивачу рахунок-фактури № 1551 від 20.02.2018 на суму 538684,30 грн.

Згідно наданих суду позивачем платіжних доручень за товар останнім було сплачено відповідачу 538684,30 грн.

Так, 20.02.2018 – 532508,60 грн.; 21.02.2018 – 6175,70 грн.

Відповідно до видаткових накладних № 3917 від 16.04.2018, № 3779 від 18.04.2018, № 4741 від 05.05.2018 та № 4742 від 05.05.2018, відповідач на виконання умов договору, здійснив поставку товару на загальну суму 77292,38 грн. (= 14601,60 грн. + 7260,30 грн. + 24800,48 грн. + 30630,00 грн.).

Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за недопоставлений товар становить 461391,92 грн. (=538684,30 грн. – 77292,38 грн.).

04.05.2018 позивач оформив та скерував відповідачеві претензію № 1 з проханням повернути суму попередньої оплати за товар.

За даними позивача, які не спростовані відповідачем, останній на претензію не відреагував, зобов’язання щодо поставки товару або повернення грошових коштів не виконав, чим порушив договірні зобов'язання.

Предметом даного позову виступають майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача сум основного боргу та пені внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань по своєчасній поставці оплаченого товару.

Підставою – умови договору поставки № КВ-35/18-Д від 25.01.2018 та застосування норм статей 259, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 612, 662, 670, 693 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 175, 181, 193, 202, 231, 232, 264, 265 Господарського кодексу України.

Отже, спірні відносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, – відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного:

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов’язаннями.

Таким чином, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, в зв’язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 461391,92 грн. зазначено вірно.

Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно 7.2.1 Договору крім відповідальності, встановленої п. 7.1, 7.2 даного Договору, постачальник за прострочення поставки товару більш ніж на 10 днів, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день прострочення, якщо таке порушення не є наслідком впливу незалежних від постачальника обставин.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 26923,29 грн. за період з 13.04.2018 по 11.06.2018.

Судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми “Законодавство”, з урахуванням здійснених відповідачем поставок (16.04.2018 на суму 14601,60 грн., 18.04.2018 на суму 7260,30 грн. та 05.05.2018 на загальну суму 55430,48 грн.) та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені за вищевказаний період є 26072,60 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 850,69 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73,74, 86, 129, 165 (ч. 9), 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» 461391,92 грн. – сума, сплачена за товар, 26072,60 грн. – пеня, та 7265,70 грн. судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» 850,69 грн. пені – відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Приватне сільськогосподарське підприємство “Колос” (07800, Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, вул. Центральна (Леніна), 224а; ідентифікаційний код 30684507);

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Імперія-Агро” (54000, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 143; поштова адреса: 25011, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Генерала Родимцева, 102; ідентифікаційний код 35472893).

Повне рішення складено та підписано 14 листопада 2018 року.

Суддя О.Г. Смородінова