Рішення № 77820572, 31.10.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2018 Справа №914/1127/18

м.Львів

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут”, м.Львів

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову 1190665,59 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Зарицькій О.Р.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – представник (довіреність №007.1Др-4-0318 від 14.03.2018р.);

від відповідача: не з’явився

Товариство з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова про стягнення 1192009,58грн. заборгованості внаслідок позадоговірного постачання природного газу, з якої 1034874,83грн. основний борг, 124785,54грн.інфляційні втрати, 32349,21 грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 22.06.2018р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк у п’ять календарних днів з дня вручення ухвали на усунення недоліків позовної заяви. 27.06.2018р. за вх.№24102/18 позивачем подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

02.07.2018р. суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначення підготовчого засідання на 06.08.2018р.

З підстав викладених в ухвалі суду від 06.08.2018р. підготовче засідання відкладалось на 16.08.2018р.

В підготовчому засіданні 16.08.2018 року суд, розглянувши заяву Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова за вих.№3136 від 23.07.2018 р. (вх.№1971/18 від 24.07.2018 року в суді) про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафт Фінанс» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, у задоволенні заяви відмовив, про що постановив відповідну ухвалу.

В підготовчому засіданні 16.08.2018р. суд, задоволивши усне клопотання представника позивача (що відображено у протоколі судового засідання за 16.08.2018 року), оголошував перерву до 30.08.2018р.

З підстав, зазначених в ухвалі від 30.08.2018р., з 01.09.2018 року суд продовжив строки підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 19.09.2018р.

17.09.2018р., за вх.№2428/18, в суді зареєстровано поступлення заяви про зменшення розміру позовних вимог. У поданій заяві позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу на 1154,34грн., інфляційних втрат на 151,32грн., 3% річних на 38,33грн., а відтак просить стягнути з відповідача 1 190 665,59 грн. заборгованості, з якої: 1033720,49грн. – основний борг, 124634,22грн. – інфляційні втрати та 32310,88грн. – 3% річних.

З підстав, зазначених в ухвалі від 19.09.2018р. суд прийняв для долучення до матеріалів справи подані позивачем додаткові пояснення від 30.08.2018р. (вх.№32168/18 від 30.08.2018р.) з додатковими доказами; прийняв до розгляду заяву позивача від 17.09.2018р. (вх.№2428/18) про зменшення розміру позовних вимог та постановив подальший розгляд справи здійснювати з її врахуванням; відмовив відповідачу у задоволенні клопотання, яке надійшло 19.09.2018р. на електронну поштову адресу суду про відкладення розгляду справи; підготовче засідання відкладено на 01.10.2018р.

Ухвалою суду від 01.10.2018р. закрито підготовче провадження у справі №914/1127/18 та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 31.10.2018р., про що до відома представників сторін було доведено під розписку в засіданні 01.10.2018 року. Крім того, ухвала від 01.10.2018 року була скерована сторонам за місцем їх знаходження та отримана, зокрема відповідачем, 05.10.2018 року, що підтверджується наявним у справі повідомленням №79014 1201845 4 про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Представник позивача в судовому засіданні 31.10.2018 року позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві, заяві про зменшення розміру позовних вимог та наданих поясненнях. Просить позовні вимоги, розмір яких зменшено поданою заявою (вх.№2428/18 від 17.09.2018р.) задоволити та стягнути з відповідача на користь позивача 1033720,49грн. – основного боргу, 124634,22грн. – інфляційних втрат та 32310,88грн. – 3% річних.

Відповідач в судове засідання 31.10.2018 року явку повноважних представників не забезпечив. Заяви, клопотання по суті заявлених вимог, додаткові докази тощо від відповідача станом на 31.10.2018 року не надходили.

Щодо надісланого відповідачем на електронну адресу суду клопотання №4852 від 31.10.2018 року про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”.

Статтею 1 Закону України “Про електронний цифровий підпис” визначено, що електронний цифровий підпис – це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ч.2 ст. 4 вказаного Закону, електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами – суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до п.1.5.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. №28, електронний лист є офіційним, якщо містить вкладення з текстом офіційного документа у вигляді файлу, скріпленого електронним цифровим підписом.

Документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв’язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі (1.5.17. Інструкції).

З надісланого на електронну адресу суду клопотання не вбачається можливості ідентифікувати підписувача, оскільки документи надіслані у вигляді файлу, який не скріплено електронним цифровим підписом. Оскільки оригінал зазначеного клопотання в паперовій формі судом не отримано, надіслане електронною поштою без електронного цифрового підпису клопотання не може вважатися офіційним та братися судом до уваги.

Суд враховує, що інтереси відповідача у даній справі представляли два представники: ОСОБА_2 (довіреність №11 від 17.01.2018 року, дійсна по 31.12.2018) та ОСОБА_3 (довіреність вих.№16 від 27.02.2018 року, дійсна по 31.12.2018 року). Поважних причин неявки зазначених представників в судове засідання 31.10.2018 року відповідач суду не повідомив.

Передбачених ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні відповідачем не доведено, а судом не встановлено.

Відповідно ж до ч.3 ст.202 ГПК України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання та не з’явилися в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції’’, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце слухання справи, ним не було повідомлено поважності причин неявки в судове засідання його представників, зважаючи на строки розгляду по суті даної справи, суд приходить до висновку, що неявка в судове засідання належним чином повідомленого відповідача про дату, час і місце розгляду справи не перешкоджає вирішенню спору по суті, оскільки дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за цими матеріалами.

В судовому засіданні 31.10.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, створивши у відповідності до ст.13 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

Предметом заявлених позовних вимог (із врахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог) є стягнення заборгованості за спожитий відповідачем природний газ у період з квітня по липень 2017 року внаслідок позадоговірного постачання природного газу позивачем.

Позадоговірне постачання природного газу відповідачу (КЕВ м.Львова) позивачем (ТОВ «Львівгаз збут») у період з квітня по липень 2017 року встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 року у справі №914/2059/17, яка набрала законної сили.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що КЕВ м.Львова спожив природний газ ТОВ «Львівгаз збут» протягом квітня-травня 2017 року в обсязі 87,215 тис.м.куб., а протягом періоду червень-липень 2017 року - в обсязі 29,350 тис.м.куб. внаслідок позадоговірного постачання природного газу.

Відповідно до п.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За спожитий природний газ відповідач не провів розрахунку з позивачем. Позивач покликається на те, що скеровував відповідачу для підписання Акти приймання-передачі природного газу, а саме: акт №ЗЛВ00031036 від 30 квітня 2017 року приймання-передачі природного газу за квітень, Акт №ЗЛВ00032837 від 31.05.2017 р. приймання-передачі природного газу за травень 2017 року, Акт №ЗЛВ00037068 від 30.06.2017 р. приймання-передачі природного газу за червень 2017 р., Акт №ЗЛВ00041925 від 31.07.2017 року приймання-передачі природного газу за липень 2017 року, разом із рахунками на оплату №00143300 №00141789, №00159860, №00167108 та примірниками Актів звіряння взаємних розрахунків між ТОВ «Львівгаз збут» та КЕВ м.Львова за період 01 квітня -31 травня 2017 р., 01 червня -30 червня 2017 р., 01 липня -31 липня 2017 р., однак відповідач не підписав ні актів приймання-передачі природного газу, ні актів звіряння взаємних розрахунків за період квітень-липень 2017 року, розрахунків з позивачем за спожитий природний газ не провів.

Зменшивши обсяг поставленого відповідачу газу у квітні 2017 року на 130 куб.м., а саме з 69,599 тис.куб.м. до 69,469 тис.куб. м, провівши у зв»язку з цим перерахунок заборгованості за спожитий відповідачем природний газ у період квітень – липень 2017 року, у заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути на його користь з відповідача 1 033 720,49 грн. основного боргу.

Обсяги поставленого позивачем відповідачу природного газу (тобто, обсяги, які використані позивачем у розрахунку основного боргу 1 033 720,49 грн. згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог) у період квітень-травень 2017 р. – 87.215 тис.куб.м., у період червень-липень 2017 р. – 29.350 тис.м.куб, відповідають обсягам спожитого КЕВ м.Львова природного газу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» внаслідок позадоговірного постачання природного газу у зазначений період, встановлені Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 року у справі №914/2059/17.

Окрім основного боргу, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, позивач нарахував та заявив до стягнення, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог, 124 634,22 грн. інфляційних нарахувань та 32 319,88 грн. – 3% річних за прострочення виконання грошового зобов»язання.

Відзиву на позовну заяву із врахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог відповідач суду не надав, хоча суд ухвалою від 19.09.2018 року відкладав розгляд справи та надавав відповідачу час і можливість висловити свої доводи та міркування стосовно заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Заперечення на позов (без врахування заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог) відповідач висловив у відзиві на позовну заяву (вх.№27463/18 від 24.07.2018), запереченнях на відповідь позивача на відзив (вх.№30228/18 від 14.08.2018). Відповідач вважає позов безпідставним та необгрунтованим. Заперечення проти позову грунтуються на наступному.

До позовної заяви Позивач долучив Договір № 35ALvz 127-17 від 22.02.2017року, укладений між КЕВ м. Львова та ТзОВ «Львівгаз збут» на постачання природного газу, який діяв до 31.03.2017 року. Відповідно, в КЕВ м. Львова перед ТзОВ «Львівгаззбут» за вказаний період (квітень-липень) не було договірних зобов'язань. Зазначає, що предметом позовних вимог є стягнення коштів за спожитий природний газ внаслідок позадоговірного постачання природного газу.

КЕВ м. Львова є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади Міністерства оборони України, є бюджетною організацією, що діє па підставі Положення КЕВ м. Львова від 30.06.2017 року виключно державної форми власності і фінансується за рахунок Державного бюджету України. Разом з тим відповідно до п.9 ч.1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» 922-VIII від 25.12.2015 року (зі змінами) Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова є юридичною особою, розпорядником, одержувачем бюджетних коштів (замовником).

Оскільки КЕВ м. Львова є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів, то як Споживач, який зобов'язаний згідно з чинним законодавством проводити процедуру закупівлі природного газу за державні кошти, укладає договір згідно з такою процедурою.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг забезпечення потреб держави та територіальної громади визначаються Законом України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 року (зі змінами) (надалі Закон № 922-VIII).

Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова 18 січня 2017 року були оголошені відкриті торги на закупівлю газового палива за кодом СРV за ДК 021:2015-0912000-6 (Природний газ) у кількості 2 730 960 м. куб. зі строком поставки до 31.12.2017 року.

За результатами проведення відкритих торгів в системі «Ргоzoro» ТзОВ «Крафт-Фінанс» було визнано переможцем процедури закупівлі та йому було направлено Повідомлення про намір укласти договір від 16.03.2017 року.

З метою забезпечення проведення процедури закупівлі 29.03.2017 року між Квартирно - експлуатаційним відділом м. Львова та ТзОВ «Крафт-Фінанс» був укладений Договір на постачання природного газу за № І-С/03/4 терміном дії до 31.12.2017 року, в частині постачання природного газу - з 1 квітня 2017 року, в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення, стверджує відповідач.

Згідно Договору на постачання природного газу № 1-С/03/4 від 29.03.2017 року ТзОВ «Крафт-Фінанс», як постачальник природного газу, бере на себе зобов'язання щодо забезпечення КЕВ м. Львова природним газом в необхідних обсягах, а КЕВ м. Львова, як споживач, бере на себе зобов'язання проводити вчасно та в повному обсязі розрахунки за відповідний обсяг спожитого природного газу.

Питання чинності даного Договору, стверджує відповідач, було предметом спору у справі № 914/787/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут'' до відповідача 1 - КЕВ м. Львова, до відповідача 2 - ТзОВ «Крафт-Фінанс» за участю третіх осіб, які не заявляли самостійних вимог на предмет спору (ПАТ "Укртрансгаз" і ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз") про визнання Договору по постачанню природного газу від 29.03.2017 року №1-С/03/4 недійсним з моменту його укладання.

Відповідач зазначає, що в процесі розгляду справи №914/787/17 було детально досліджено процедуру закупівлі газового палива на відкритих торгах. Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.07.2017 року позивачу у задоволені позовних вимог було відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2017 по справі №914/787/17 було залишено без змін. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 27.02.2018 року касаційну скаргу ТзОВ "Львівгаз збут" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 914/787/17 залишено без змін.

Відповідач стверджує, що акти приймання- передачі природного газу, які в копіях долучені Позивачем до позовної заяви, КЕВ м. Львова не підписані через те, що договірні відносини між КЕВ м. Львова та ТзОВ "Львівгаз збут" були відсутні. Відтак, рахунки на оплату, акти приймання- передачі природного газу та акти звірки, які поступили до КЕВ м.Львова від ТзОВ «Львівгаз збут» до уваги КЕВ м.Львова не брались, а були повернуті ТзОВ '‘Львівгаз збут" .

Заперечуючи позов відповідач стверджує про те, що в позовній заяві відсутні докази того, що природний газ, який отримував КЕВ м. Львова у квітні-липні 2017 року в обсягах 87.215 тис.куб.м. та 29.350 тис.м.куб, належить саме ТзОВ “Львівгаз збут", а не іншому постачальнику.

Щодо посилання позивача на постанову Львівського апеляційного господарського суду по справі № 914/2059/17 від 17.04.2018 року, то відповідач зазначає, що представники КЕВ м. Львова з матеріалами даної справи, а також із листом ПАТ «Укртрансгаз» за вих. № 1001 ВИХ-17-5479 від 30.10.2017 року, на який іде посилання у зазначеній постанові, не ознайомлені. Вказані вище документи, (зазначає відповідач), які мають суттєве значення для даного спору, однак позивачем до матеріалів даної справи не долучені.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Предметом позовних вимог є стягнення заборгованості за спожитий природний газ у період з квітня по липень 2017 року внаслідок позадоговірного постачання природного газу.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. (рішення у справах Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/ 99, параграф 77, від 25.07.2002; Ukraine -Tyumen v. Ukraine no. 22603/02 параграф 42 та 60 від 22 11 2007).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду №914/2059/17 від 17.04.2018 року щодо обставин поставки природного газу споживачу, КЕВ м. Львова, протягом періоду квітень – липень 2017 року встановлено , що алокація обсягів природного газу за період квітень-травень 2017 року відбувалась в загальному обсязі 87,215 тис.м.куб. з ресурсу ТОВ “Львівгаз збут” про що свідчить долучений до матеріалів справи представником ТОВ “Львівгаз збут” лист ПАТ “Укртрансгаз” за вих. №1001ВИХ-17-5479 від 30.10.2017 року на адвокатський запит від 24.10.2017.

Суд апеляційної інстанції встановив, що КЕВ м. Львова спожив природний газ ТОВ “Львівгаз збут” протягом періоду квітень-травень 2017 року в обсязі 87,215 тис.м.куб. внаслідок позадоговірного постачання природного газу.

Як встановлено апеляційною інстанцією, ТОВ “Крафт Фінанс” не подавав Оператору ГТС місячні номінації для транспортування природного газу до газорозподільної мережі протягом періоду червень-липень 2017 року. Відповідно, його номінація на червень-липень 2017 року становить “ 0”.

Алокація обсягів природного газу за період червень-липень 2017 року відбувалась в загальному обсязі 29,350 тис.м.куб. з ресурсу ТОВ “Львівгаз збут” згідно інформації наведеної в листі ПАТ “Укртрансгаз” за вих. №1001ВИХ-17-5479 від 30.10.2017 року на адвокатський запит від 24.10.2017 року.

Апеляційною інстанцією встановлено, що КЕВ м. Львова спожив природний газ ТОВ “Львівгаз збут” протягом періоду червень-липень 2017 року в обсязі 29,350 тис.м.куб. внаслідок позадоговірного постачання природного газу.

Беручи до уваги вищенаведене, суд зазначає про те, що фактичні обставини справи встановлені постановою Львівського апеляційного господарського суду №914/2059/17 від 17.04.2018 року, яка набрала законної сили, є такими, що не потребують повторного встановлення.

Відтак, твердження КЕВ м.Львова (відповідача у справі № 914/1127/18) про відсутність доказів того, що природний газ, який отримав КЕВ м. Львова у квітні-липні 2017 року належить саме ТзОВ “Львівгаз збут", а не іншому постачальнику, а також, що представники КЕВ м. Львова з матеріалами справи №914/2059/17 не ознайомлені (хоча, як вбачається із змісту судових рішень КЕВ м.Львова був учасником справи №914/2059/17), не заслуговують на увагу і відхиляються судом, так як не спростовують доводів позивача (ТзОВ «Львівгаз збут») про фактичне споживання природного газу КЕВ м.Львова у період квітень-липень 2017 року внаслідок позадоговірного постачання природного газу ТзОВ «Львівгаз збут», зокрема в обсязі 87.215 тис.м.куб. протягом періоду квітень-травень 2017 року та в обсязі 29.250 тис.м.куб. протягом періоду червень-липень 2017 року.

Не заслуговує на увагу та відхиляється судом посилання КЕВ м.Львова в запереченнях на позов на укладений між КЕВ м.Львова та ТзОВ «Крафт-Фінанс» Договір на постачання природного газу №1-С/03/4 терміном дії до 31.12.2017 року в частині постачання природного газу з 1 квітня 2017 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення, питання чинності якого було предметом дослідження у справі №914/787/17, оскільки не спростовують фактичних обставин справи, встановлених постановою Львівського апеляційного господарського суду №914/2059/17 від 17.04.2018 року, яка набрала законної сили.

Отже, поставка позивачем відповідачу природного газу в період квітень – липень 2017 року у вказаних вище обсягах а саме: протягом періоду квітень-травень 2017 року в обсязі 87,215 тис.м.куб. та протягом періоду червень-липень 2017 року в обсязі 29.250 тис.м.куб. є позадоговірною, тобто такою, яка проведена поза умовами договору №35 АLvz127-17 від 22.02.2017, оскільки в частині постачання газу зазначений договір припинив свою дію 31.03.2017 року.

Як з»ясовано судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, Договір №35 АLvz127-17 від 22.02.2017, за яким ТОВ «Львівгаз збут» (постачальник) та КЕВ м. Львова (покупець, споживач), був укладений на постачання природного газу в обсязі 1 880 000 куб.м, а саме: у січні 700 000куб.м; у лютому 700 000 куб.м; у березні 440 000 куб.м.

Ціна газу за 1000 куб.м - 8 855,80 грн з ПДВ, ціна договору 16 648 904,00грн з ПДВ ( п.п.3.2,3.6).

Цей договір набував чинності з дати його підписання і діяв до 31.03.2017, а в частині розрахунків до їх повного здійснення. Умови даного договору розповсюджувались на відносини сторін, що виникли з 01.01.2017 (п.11.1).

Додатковою угодою №2 від 03.03.2017 до Договору на постачання природного газу №35 АLvz127-17 від 22.02.2017 було внесено зміни в пункти 1.3 та 3.2 Договору. Так, планові обсяги постачання газу по місяцях (в тис.м.куб.) було визначено в обсязі 1636,44 тис.м.куб., а саме: у січні -700,00 , у лютому – 569,09, у березні -367,854. ( п.1.3 ).

Ціна газу з 01 лютого 2017 року становила 8475,00 грн. (вісім тисяч чотириста сімдесят п»ять гривень 60 копійок) за 1000 куб.м., крім того ПДВ -1695,12 грн. (одна тисяча шістсот дев»яносто п»ять гривень 12 копійок), всього з ПДВ 10 170,72 грн. (десять тисяч сто сімдесят гривень 72 копійки (п.3.2 ).

Відповідно до п.3 Додаткової угоди дана угода вступала в силу з моменту її підписання та визнавалась сторонами невід»ємною частиною Договору про постачання природного газу№35 АLvz127-17 від 22.02.2017р. Умови даної угоди розповсюджувались на відносини між сторонами, що виникли з 01 лютого 2017 р. (відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України).

За період з січня по березень 2017 року позивач поставив КЕВ м. Львова природний газ в обсязі 1 623 230 куб.м на загальну суму 15 435 046,04грн згідно з актами приймання передачі:

№ 1 від 31.01.2017 в обсязі 705 436куб. м на суму 6 247 200,11грн. з ПДВ (ціна за 1000 куб.м. без урахування ПДВ, грн. – 7 379,8333);

№ 2 від 28.02.2017 в обсязі 552 670 куб.м на суму 5 621 051,81грн. з ПДВ (ціна за 1000 куб.м. без урахування ПДВ, грн. – 8 475,6000);

№ЗЛВ00025770 від 31.03.2017 в обсязі 365 124 куб. м на суму 3 566 794,12грн з ПДВ (ціна за 1000 куб.м. без урахування ПДВ, грн. – 8 140,6000.

Наведені обставини стосовно укладення Договору №35 АLvz127-17 від 22.02.2017, Додаткової угоди №2 від 03.03.2017 до Договору, погоджених ТОВ «Львівгаз збут» (постачальником) та КЕВ м. Львова (покупцем, споживачем) умов в Договорі та Додатковій угоді, а також стосовно виконання Договору в період з січня по березень 2017 року встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 17.07.2017 у справі №914/787/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 р., які набрали чинності в силу залишення без змін постановою Верховного Суду від 27.02.2018 р.

При розгляді даної справи судом було витребувано з архіву Господарського суду Львівської області справу №914/787/17 для ознайомлення з наявними в ній документами, зокрема актами приймання-передачі природного газу№ 1 від 31.01.2017, № 2 від 28.02.2017, №ЗЛВ00025770 від 31.03.2017 . Копії актів приймання-передачі з січня по березень 2017 року знаходяться в томі 1, а.с. 15-17 справи №914/787/17 (копії актів з матеріалів справи №914/787/17 виготовлено судом та долучено до матеріалів даної справи №914/1127/18 , для з»ясування обставин, пов»язаних з обгрунтуванням позивачем вартості (ціни) поставленого у спірному періоді ( квітень-липень 2017 р.) природного газу та доводів позивача, що така ціна є нижчою, ніж за поставлений за Договором№35 АLvz127-17 від 22.02.2017 природний газ.

Відповідно до п.1.12 Статуту ТОВ «Львівгаз збут», Товариство має право здійснювати підприємницьку (господарську) та іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству України. Товариство самостійно планує та здійснює свою діяльність . Товариство самостійно визначає ціни на власну продукцію (товари, послуги, роботи).

Матеріалами у справі підтверджується, що 26.04.2017 року ТОВ «Львівгаз збут» прийнято розпорядження № 03-Р-8-0417 від 26.04.2017 року щодо зменшення цін за природний газ з 01.04.2017 року.

Даним розпорядженням зобов’язано при проведенні розрахунків з бюджетними установами та організаціями з 01 квітня 2017 року застосувати вартість газу в розмірі 7 399,60 грн. за 1000,0 куб. м природного газу.

Як встановлено судом, в Акті приймання-передачі природного газу за квітень 2017 року №ЗЛВ00031036 від 30 квітня 2017 р. та в Акті №ЗЛВ00032837 від 31.05.2017 р. приймання-передачі природного газу за травень 2017 року, які були отримані відповідачем, однак повернуті позивачу без підписання та без вчинення розрахунків за отриманий природний газ з тих мотивів, що ТОВ «Львівгаз збут» не є постачальником газу (що підтверджує й сам відповідач), позивачем зазначалась ціна за 1000 куб.м. газу без ПДВ, 7 399,60 грн., яка відповідає ціні, встановленій розпорядженням ТОВ «Львівгаз збут» № 03-Р-8-0417 від 26.04.2017 року.

Крім того, розпорядженням № 03Р-9-0617 від 07.06.2017 року «щодо застосування цін за природний газ з 01.06.2017 року» зобов’язано при проведенні розрахунків з бюджетними установами та організаціями з 01 червня 2017 року застосовувати вартість газу в розмірі 7 362,10 грн. за 1000,0 куб. м природного газу.

Судом встановлено, що в Актах приймання-передачі природного газу №ЗЛВ00037068 від 30.06.2017р. та № ЗЛВ00041925 від 31.07.2017 р. позивачем зазначалась ціна за 1000 куб.м. газу без ПДВ 7 362,10 грн., яка відповідає ціні, встановленій розпорядженням ТОВ «Львівгаз збут» № 03Р-9-0617 від 07.06.2017 року .

За наведеного вище, твердження позивача про те, що вартість поставленого у період з квітня по липень 2017 року природного газу є нижчою від ціни, яка встановлена на момент закінчення строку дії Договору № 35АLvz-127-17 від 22.02.2017 року, підтверджуються матеріалами даної справи.

Слід зазначити, що відповідач не спростував обставин, встановлених постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 у справі №914/2059/17 щодо обсягів поставленого йому позивачем та спожитого відповідачем природного газу: протягом періоду квітень-травень 2017 року в обсязі 87,215 тис.м.куб., з якого у квітні 2017 - 69,469 тис.куб.м., у травні 2017 -17.746 тис.куб.м. та протягом періоду червень-липень 2017 року в обсязі 29.250 тис.м.куб., з якого у червні 2017 – 15.454 тис.куб.м., у липні 2017 -13.896 тис.куб.м., як і не заперечив ціни (вартості поставленого природного газу), не висловив заперечень в спростування доводів позивача про те, що застосована позивачем ціна є нижчою від ціни, яка встановлена на момент закінчення строку дії договору № 35АLvz-127-17 від 22.02.2017 року, чи, що така ціна не може бути застосована позивачем.

Також, відповідач не спростував доводи позивача про те, що має місце з боку відповідача факт непроведення оплати за отриманий від позивача природний газ в період квітень – липень 2017 у заявленій до стягнення сумі основного боргу.

Те, що між КЕВ м.Львова та ТзОВ «Львівгаз збут» у квітні-липні 2017 року склались господарські відносини з позадоговірної поставки природного газу в обсягах протягом періоду квітень-травень 2017 року - 87,215 тис.м.куб. та протягом періоду червень-липень 2017 року - 29.250 тис.м.куб. за ціною, яка не перевищує вартості природного газу за 1000 м.куб., поставленого ТОВ «Львівгаз збут» КЕВ м.Львова до початку спірного періоду тобто, до квітня 2017 року), підтверджено матеріалами справи.

Виходячи з визначення, наведеного у п.1 ст.712 ЦК України, предметом договору поставки може бути лише такий товар, який призначений для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим таким використанням.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін ( ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України, договір купівлі-продажу – це договір, за яким одна сторона (продавець) зобов»язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов»язуться прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).

Договір купівлі-продажу є оплатним – при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві ціну речі; двосторонньозобов»язуючим – це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов»язків: продавець зобов»язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов»язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі.

Основною і визначальною ознакою договору є перехід майна у власність покупця.

Факт поставки позивачем відповідачу на позадоговірній основі природного газу у спірний період: квітень-травень 2017 року – в обсязі 87,215 тис.м.куб. та протягом періоду червень-липень 2017 року - в обсязі 29.250 тис.м.куб. встановлено Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 року у справі №914/2059/17.

Доказів зворотнього, зокрема відмови відповідача від прийняття природного газу у зазначених об»ємах, матеріали справи не містять і на наявність таких доказів відповідач, заперечуючи позов, не посилається.

Вартість поставленого природного газу - 1 033 720,49 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Відповідач не заперечує позов з мотивів непогодження із вартістю поставленого природного газу, яка зазначена позивачем в актах приймання-передачі та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 4 ст. 632 ЦК України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно абзацу 4 п. 12 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 року, споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання- передачі природного газу.

У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку.

До прийняття рішення судом вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних постачальника.

За змістом п.20 Правил постачання природного газу, затверджених постановою №2496 від 30.09.2015р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від 06.11.2015р. за №1382/27827, споживач зобовязується, зокрема, забезпечувати дотримання дисципліни відбору (споживання) природного газу в обсягах та на умовах, визначених договорами; самостійно обмежувати (припиняти) споживання природного газу у випадку перевищення підтвердженого обсягу природного газу без узгодження з постачальником; відсутності укладеного договору постачання природного газу; інших випадках, передбачених цими Правилами та чинним законодавством.

Однак, доказів вчинення відповідачем наведених у п.20 Правил дій, матеріали справи не містять і про наявність таких доказів відповідач не покликається.

З врахуванням вищенаведеного, оскільки поставка природного газу КЕВ м.Львова в період з квітня по липень 2017 року відбулась з ресурсу ТОВ «Львівгаз збут», що встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 у справі №914/2059/17, доказів відмовити відповідача від прийняття природного газу у зазначених вище об»ємах відповідач не надав, то у відповідача виник обов»язок провести з позивачем розрахунок за спожитий природний газ.

Відмова відповідача від підписання актів приймання-передачі природного газу не спростовує фактичних обставин, встановлених постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 у справі №914/2059/17 і не звільняє відповідача від обов»язку провести розрахунок з ТзОВ «Львівгаз збут» за спожитий природний газ.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобов»язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов»язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Слід також враховувати, що договір, в тому числі в тій його частині, яка стосується відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, може бути укладено не лише шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, факсограмами, телефонограмами та іншими документами, якщо із зазначених документів вбачається, що сторони погодили умови стосовно такої відповідальності.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» роз»яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов’язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п.1.10.,1.14,3.1,3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бізнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Беручи до уваги, положення ст.692 Цивільного кодексу відповідач зобов’язаний був оплатити поставлений газ після його прийняття, а тому як вбачається з акту №ЗЛВ00031036 за квітень 2017р. - датований 30.04.2017р., зобов’язання по оплаті повинно було бути виконане 30.04.2017р. (прострочення з 01.05.2017р.); за актом №ЗЛВ00032837 за травень 2017 - датований 31.05.2017р. зобов’язання по оплаті повинно було бути виконане 31.05.2017р. (прострочення з 01.06.2017р.); з акту №ЗЛВ00031036 за червень 2017р. - датований 30.06.2017р., зобов’язання по оплаті повинно було бути виконане 30.06.2017р. (прострочення з 01.07.2017р.); з акту №ЗЛВ00041925 за липень 2017р. - датований 31.07.2017р., зобов’язання по оплаті повинно було бути виконане 31.07.2017р. (прострочення з 01.08.2017р.).

Проте, як вбачається з матеріалів справи оплати відповідачем не здійснено (зворотного матеріали справи не містять), відтак, вимога позивача про стягнення 1033720,49 грн. основного боргу підставна та підлягає задоволенню.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2018», суд встановив, що:

за період з 01.05.2017р. по 08.06.2018р. від суми боргу 616851,37 грн. розмір інфляційних втрат становить 80865,17 грн.;

за період з 01.06.2017р. по 08.06.2018р. від суми боргу 157575,96 грн. розмір інфляційних втрат становить 18369,88 грн.;

за період з 01.07.2017р. по 08.06.2018р. від суми боргу 136528,67 грн. розмір інфляційних втрат становить 13515,52 грн.;

за період з 01.08.2017р. по 08.06.2018р. від суми боргу 122764,49 грн. розмір інфляційних втрат становить 11883,65 грн.

Суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає до задоволення у розмірі 124634,22 грн.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2018», суд встановив, що:

за період з 01.05.2017р. по 08.06.2018р. від суми боргу 616851,37 грн. розмір 3% річних становить 20482,85 грн.;

за період з 01.06.2017р. по 08.06.2018р. від суми боргу 157575,96 грн. розмір 3 % річних становить 4830,89 грн.;

за період з 01.07.2017р. по 08.06.2018р. від суми боргу 136528,67 грн. розмір 3 % річних становить 3848,99 грн.;

за період з 01.08.2017р. по 08.06.2018р. від суми боргу 122764,49 грн. розмір 3 % річних становить 32310,88 грн.

Суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає до задоволення у розмірі 32310,88 грн.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв’язку з неналежним виконанням своїх зобов’язань по оплаті за поставлений природній газ, підтверджена матеріалами справи та становить 1033720,49 грн. основного боргу, 32310,88 грн. – 3 % річних та 124634,22 грн. – інфляційних нарахувань.

Судом встановлено, що за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 17880,15 грн. платіжним дорученням від 11.06.2018р. №1863, виходячи із ціни позову 1192009,58 грн. (1,5 % ціни позову). Проте, в ході розгляду справи позивачем зменшено розмір позовних вимог до 1190665,59 грн., відтак розмір судового збору відповідно до ціни позову становить 17859,98 грн.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на останнього у розмірі 17859,98 грн.

Крім того, в заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач просить суд, повернути позивачу зайво сплачений судовий збір у розмірі 20,17 грн.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" визначено виключний перелік підстав повернення сплаченого судового збору.

Так, відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги.

Враховуючи наведене, вимога позивача про повернення з Державного бюджету України (у зв’язку із зменшенням розміру позовних вимог) судового збору у розмірі 20,17 грн., сплаченого платіжним дорученням №1863 від 11.06.2018 сплаченого за подання позовної заяви, підставна та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 18, 73-79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 17.09.2018 (вх.№2428/18 від 17.09.2018р.) задоволити повністю.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова (79007, м.Львів, вул.Батуринська, 2; ідентифікаційний код 07638027) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” (79039, м.Львів, вул.Золота, 42, ідентифікаційний код 39594527) 1033720,49 грн. заборгованості, 124634,22 грн. інфляційних втрат та 32310,88 грн. 3% річних та 17859,98 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” (79039, м.Львів, вул.Золота, 42, ідентифікаційний код 39594527) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 20,17 грн., сплачений платіжним дорученням №1863 від 11.06.2018р.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено 12.11.2018 р.

Суддя Кітаєва С.Б.