Рішення № 77820409, 09.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2018Справа № 910/8796/18

За позовом Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва

До Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

Про стягнення 27029,76 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Володько С.С., Шупик О.А.

від відповідача: Гуменюк Т.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 413 098,52 грн.

Ухвалою від 24.07.2018р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.08.2018р.

Відповідач у відзиві №201/1/160 від 13.08.2018р. заперечив проти задоволення позовних вимог, з огляду на те, що суму основного боргу Публічним акціонерним товариством «Київенерго» було погашено після відкриття провадження по справі. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на необґрунтованості заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням фактичної дати прийняття виконаних позивачем робіт, а отже, і строком виконання обов'язків з їх оплати.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 28.08.2018р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.

21.08.2018р. представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 6568,11 грн. та інфляційні втрати в розмірі 20 461,65 грн.

Ухвалою від 03.09.2018р. розгляд справи було призначено на 21.09.2018р.

У судовому засіданні 21.09.2018р. судом було прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог як таку, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

21.09.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 12.10.2018р.

12.10.2018р. судом було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2018р.

У судовому засіданні 09.11.2018р. представниками позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позов підтримано з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 09.11.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

19.04.2017р. між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (замовник) та Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва (виконавець) було укладено договір про надання послуг №139/23-17, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовникові послуги: « 45233 Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг (відновлення асфальтобетонних, ФЕМових покриттів після усунення пошкоджень на теплових мережах СВП «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в Дарницькому адміністративному районі м.Києва, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. Код в ДК 016:2010 - 42.11.10 Дороги автомобільні та автомагістралі, інші дороги, елементи доріг; злітно-посадкові смуги летовищ.

За умовами п.3.1 укладеного між сторонами правочину ціна договору становить 4 435 804,17 грн. без податку на додану вартість, крім того, податок на додану вартість - 887 160,83 грн., загальна ціна договору з урахуванням податку на додану вартість становить 5 322 965 грн.

Згідно п.3.4 договору №139/23-17 від 19.04.2017р. розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на поточний рахунок виконавця, у якості попередньої оплати (на закупівлю матеріалів виконавцем) в розмірі 30% від загальної вартості матеріалів виконавця, які необхідні для надання поточного обсягу послуг. Загальних розмір попередньої оплати за договором становить 1 240 339,32 грн. Виконавець протягом 7 календарних днів з дня надходження коштів в якості попередньої оплати підтверджує їх використання згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, або проміжним актом звітом про використання коштів за призначенням. Остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акта КБ-2в та довідки КБ-3.

За умовами п.5.6 договору №139/23-17 від 19.04.2017р. датою виконання зобов'язань за цим договором є дата підписання замовником акта приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3).

Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2017р., а в частині розрахунків - до їх повного завершення.

У додатку №1 до договору №139/23-17 від 19.04.2017р. сторонами затверджено технічне завдання на закупвлю послуг « 45233 Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг (відновлення асфальтобетонних, ФЕМових покриттів місць розриттів після усунення пошкоджень на теплових мережах СВП «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в Дарницькому адміністративному районі м.Києва.

У додатку №2 до договору №139/23-17 від 19.04.2017р. сторонами затверджено договірну ціну.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №139/23-17 від 19.04.2017р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

Як свідчать представлені суду документи, в межах договору №139/23-17 від 19.04.2017р. Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва було виконано, а Публічним акціонерним товариством «Київенерго» прийнято роботи у за квітень 2018р. на суму 386 068,76 грн.

За наслідками виконання робіт у вказаний період, позивачем та відповідачем було складено, підписано та скріплено печатками юридичних осіб довідку від 04.04.2018р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрати на суму 386 068,76 грн. та акт №316 від 04.04.2018р. приймання-передачі виконаних будівельних робіт на суму 386 068,76 грн. Вказані документи підписано представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.

Проте, за поясненнями позивача, своєчасно відповідачем за виконані підрядником роботи, розрахунки проведено не було.

10.05.2018р. позивачем направлено на адресу відповідача претензію №881 від 10.05.2018р., в якій останній просив відповідача погасити заборгованість в розмірі 386 068,76 грн. в найкоротші терміни.

21.05.2018р. Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (замовник) та Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва було скеровано відповідачу аналогічну вимогу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем роботи, надані позивачем в межах договору №139/23-17 від 19.04.2017р. на суму 386 068,76 грн. було оплачено 27.07.2018р., на підтвердження чого представлено до матеріалів справи платіжне доручення №12683 від 27.07.2018р.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва було нараховано та заявлено до стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем наголошено на необґрунтованості заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням фактичної дати прийняття виконаних позивачем робіт, а отже, і строком виконання обов'язків з їх оплати.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З приписами ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовом про стягнення нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, насамперед, повинно бути доведено суду факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, зокрема, строків оплати робіт за договором №139/23-17 від 19.04.2017р.

Наразі, за твердженнями позивача, прострочення відповідача з оплати робіт за договором №139/23-17 від 19.04.2017р. мало місце у період з 08.12.2017р. по 02.07.2018р., за який фактично і здійснено нарахування заявлених до стягнення сум.

Проте, суд не погоджується з означеними твердженнями позивача стосовно початкової дати виникнення прострочення. При цьому, суд виходить з наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Судом зазначалось, що згідно п.3.4 договору №139/23-17 від 19.04.2017р. розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на поточних рахунок виконавця, у якості попередньої оплати (на закупівлю матеріалів виконавцем) в розмірі 30% від загальної вартості матеріалів виконавця, які необхідні для надання поточного обсягу послуг. Загальних розмір попередньої оплати за договором становить 1 240 339,32 грн. Виконавець протягом 7 календарних днів з дня надходження коштів в якості попередньої оплати підтверджує їх використання згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, або проміжним актом звітом про використання коштів за призначенням. Остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акта КБ-2в та довідки КБ-3.

За умовами п.5.6 договору №139/23-17 від 19.04.2017р. датою виконання зобов'язань за цим договором є дати підписання замовником акта приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3).

Тобто, з системного аналізу наведених вище правових норм та умов укладеного між сторонами правочину полягає, що сторонами досягнуто згоди щодо залежності строку оплати за договором саме від моменту підписання сторонами акта КБ-2в та довідки КБ-3.

Як вказувалось судом, в межах договору №139/23-17 від 19.04.2017р. Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва було виконано, а Публічним акціонерним товариством «Київенерго» прийнято роботи у за квітень 2018р. на суму 386 068,76 грн.

За наслідками виконання робіт у вказаний період, позивачем та відповідачем було складено, підписано та скріплено печатками юридичних осіб довідку від 04.04.2018р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрати на суму 386 068,76 грн. та акт №316 від 04.04.2018р. приймання-передачі виконаних будівельних робіт на суму 386 068,76 грн. Вказані документи підписано представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.

Таким чином, за висновками суду, строк оплати відповідачем робіт, виконаних підрядником та прийнятих замовником згідно акту №316 від 04.04.2018р. приймання-передачі виконаних будівельних робіт на суму 386 068,76 грн. та відповідної довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат настав саме 04.05.2018р. (кінцевий строк виконання зобов'язання), а отже, право на застосування наслідків невиконання грошового зобов'язання виникло у кредитора 05.05.2018р.

Одночасно, за висновками суду, посилання позивача на наявність у останнього права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 08.12.2017р. є безпідставними та юридично неспроможними. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).

Судом вказувалось, що контрагентами досягнуто згоди, що датою виконання зобов'язань за цим договором є дати підписання замовником акта приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3).

Наявний в матеріалах справи акт було підписано сторонами саме 04.04.2018р.

Одночасно, посилання позивача на те, що означений акт фактично було направлено на адресу замовника раніше, проте, останнім протягом тривалого часу не було повернуто підписаного зі свого боку примірника суд до уваги не приймає, як такі що позбавлені належного доказового обґрунтування.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Проте, всупереч викладеного вище, позивачем належних та допустимих у розмінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів направлення підрядником на адресу замовника акта виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт до 04.04.2018р., а отже, підстав для визначення іншого, ніж наведеного вище, строку оплати робіт, надано суду не було.

Отже, виходячи з наданих до матеріалів справи документів, суд погоджується з запереченнями відповідача стосовно наявності у позивача права на застосування у спірних правовідносинах наслідків невиконання грошового зобов'язання, що визначені ст.625 Цивільного кодексу України, саме з 05.05.2018р.

Здійснивши перерахування 3% річних, виходячи із загального періоду нарахування та початкової дати порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних за період з 05.05.2018р. по 02.07.2018р. на суму 2379,88 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.

У ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України вказано, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З розрахунку, викладеного позивачем у позовній заяві полягає, що останнім розраховано інфляційні нарахування за грудень 2017р. - травень 2018р.

З огляду на заявлений позивачем період нарахування та визначений судом момент прострочення боржника у спірних правовідносинах, виходячи з того, що згідно даних Державної служби статистики України сукупний індекс інфляції у травні 2018р. становив 100%, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають залишенню судом без задоволення.

Надаючи оцінку всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір (виходячи з суми, яка повинна була бути внесена за подання позову, ціна якого становить 27029,76 грн.) покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126).

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Наразі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 10 000 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи: договір про надання юридичних послуг №42 від 22.01.2018р., укладений з Фізичною особою-підприємцем Володько Сергієм Степановичем, акт прийому-здачі наданих послуг на суму 10 000 грн., в якому визнано перелік виконаних робіт, рахунок-фактуру №6 від 31.07.2018р., свідоцтво №4046/10 від 23.07.2009р. про право на зайняття адвокатською діяльністю та платіжне доручення №356 від 01.09.2018р. на суму 10 000 грн.

Виходячи з висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу підлягають пропорційному розподілу між сторонами.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариство «Київенерго» (04050, м.Київ, вул.Мельникова, 31, ЄДРПОУ 00131305) на користь Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» м. Києва (02121, м.Київ, вул.Дніпродзержинська, буд.130, ЄДРПОУ 31722818) 3% річних в сумі 2379,88 грн., судовий збір в розмірі 155,14 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 880,47 грн.

3. В задоволенні решти вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. .

Повний текст складено та підписано 14.11.2018р.

Суддя Спичак О.М.