Рішення № 77820356, 12.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2018Справа № 910/12767/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Шепетівський цукор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любар-Інвест 2005"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торагро Сольюшн"

про стягнення грошових коштів в розмірі 1 624 145,59 грн.

Представники сторін:

від позивача: Ткач В.В., ордер серія РН-710№042;

від відповідача: Грищенко І.С., довіреність б/н від 04.10.2018;

від третьої особи: Ткач В.В., ордер серія РН-710№043.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Шепетівський цукор» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Любар-Інвест 2005» про стягнення грошових коштів в розмірі 1 624 145,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині повернення позики, отриманої за Договором позики (зворотної фінансової допомоги) № 006/16 від 10.10.2016, укладеним між відповідачем та ТОВ «Торагро Сольюшн», право вимоги за яким, позивач отримав за Договором про відступлення права вимоги № 08/08-18-10 від 08.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Торагро Сольюшн» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, підготовче засідання призначено на 16.10.2018.

04.10.2018 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

05.10.2018 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

10.10.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову, зазначає, що Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги є недійсним в зв'язку з відсутністю повноважень (цивільної дієздатності) на його підписання (укладення) з боку відповідача, а отже Договір не створює жодних юридичних наслідків. Також, відповідач зазначає, що Договір відступлення права вимоги укладений без згоди відповідача та відповідач не отримував будь-яких повідомлень щодо укладення вищезазначеного договору, а отже Договір є недійсним.

11.10.2018 представником третьої особи подано письмові пояснення.

У судове засідання 16.10.2018 представник відповідача з'явився, представники позивача та третьої особи не з'явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 12.11.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

29.10.2018 представником позивача подано відповідь на відзив.

У судове засідання 12.11.2018 представники учасників справи з'явились.

У підготовчому засіданні, призначеному на 12.11.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Частиною 6 статті 183 ГПК України передбачено, що якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Учасники справи у підготовчому засіданні 12.11.2018 надали письмову згоду на розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 12.11.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 12.11.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представник третьої особи надав пояснення по суті спору.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 12.11.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

10 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Торагро Сольюшн» (далі - третя особа, позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Любар» (далі - відповідач, позичальник) укладено Договір позиви (зворотної фінансової допомоги) № 006/16 (далі - Договір) за умовами якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору (далі - позика), а позичальник зобов'язується повернути позику протягом визначеного цим Договором строку.

Сторони домовились, що позикодавець надає позичальнику позику на безоплатній основі - без сплати процентів за користування позикою (п. 1.2 Договору).

Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 Договору розмір позики становить 2 000 000 грн. Розмір позики може бути збільшено або зменшено за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою.

Відповідно до п. 3.1 та п. 3.2 Договору позикодавець передає позику позичальникові протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами цього Договору. Позика вважається переданою позичальникові в момент зарахування грошових коштів на рахунок позичальника, в розмірі визначеному в п. 2.1 цього Договору.

За згодою сторін позика може надаватись частинами або одним платежем в розмірі передбаченому в п. 2.1 цього Договору (п. 3.3 Договору).

За умовами п. 4.1 та 4.2 Договору строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором і закінчується 10.10.2017. Строк, визначений у п. 4.1 цього Договору, може бути продовжений виключно за домовленістю сторін, що оформлюється Додатковою угодою до цього Договору.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього Договору та закінчується в момент повернення позичальником позики (пункти 6.1 та 6.2 Договору).

Пунктами 6.4 та 6.5 Договору узгоджено, що якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни в цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору. Зміни у цей Договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві.

08 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торагро Сольюшн» (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Шепетівський цукор» (далі - позивач, новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги № 08/08-18-10 (далі - Договір про відступлення права вимоги), за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Любар-Інвест 2005» (далі - боржник), що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором позики № 006/16 (зворотної фінансової допомоги) від 10.10.2016, укладеним між первісним кредитором та боржником на суму 1 474 435,82 грн.

За цим Договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором в частині стягнення суми заборгованості зазначеної в п. 1.3 цього Договору. Сторони цим погоджуються, відповідно до статті 656 ЦК України, що до цього Договору застосовуються положення ЦК України, що регулюють операції купівлі-продажу майнових прав (прав вимоги). Сторони підтверджують, що цей Договір не оформлює (не передбачає) та/або не документує операцію факторингу, а також не оформлює (не передбачає) та/або не документує частину операції факторингу (п.1.2 Договору про відступлення права вимоги)

Згідно з п. 1.3 Договору про відступлення права вимоги загальна сума грошових коштів, на які переходить право вимоги новому кредитору замість первісного кредитора, складає 1 474 435,82 грн.

Пунктами 2.1 та 2.2 Договору про відступлення права вимоги узгоджено, що за передане право вимоги до боржника за основний договором новий кредитор сплачує первісному кредитору суму у розмірі 1 474 435,82 грн. Зазначена в пункті 2.1 даного Договору сума повинна бути сплачена новим кредитором до 31.12.2018.

Даний Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язання за цим Договором.

08.08.2018 первісним та новим кредиторами складено та підписано Акт приймання-передачі документів згідно Договору про відступлення права вимоги.

Позивач зазначає, що станом на дату подання позовної заяви відповідач зобов'язання зі сплати на користь позивача 1 474 435,82 грн. боргу не виконав, в зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись з позовом до суду.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою укладений між відповідачем та третьою особою Договір є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом, позикодавцем було надано позичальнику позику у сумі 1 474 435,82 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 1800 від 10.10.2016 на суму 105 501,60 грн., № 1822 від 11.10.2016 на суму 361 510,16 грн., № 1856 від 18.10.2016 на суму 550 000 грн., № 2517 від 29.12.2016 на суму 46 589,67 грн., № 128 від 30.01.2017 на суму 43 876,74 грн., № 60 від 03.02.2017 на суму 220 000 грн., № 77 від 10.02.2017 на суму 77 817,84 грн., № 81 від 13.02.2017 на суму 20 000 грн., № 84 від 14.02.2017 на суму 27 750,07 грн., № 86 від 14.02.2017 на суму 14 520 грн., № 87 від 14.02.2017 на суму 4 000 грн., № 91 від 16.02.2017 на суму 869,74 грн., № 113 від 23.02.2017 на суму 2 000 грн., оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За умовами п. 4.1 Договору строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором і закінчується 10.10.2017.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів на підтвердження повернення позики у розмірі та у строки встановлені Договором, відповідачем до суду не надано.

Водночас, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що означений Договір позики є недійсним в зв'язку з відсутністю повноважень (цивільної дієздатності) на його підписання (укладення) з боку відповідача.

Разом з тим, доказів на підтвердження оспорювання означеного правочину матеріали справи не містять.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

При цьому, частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Водночас, закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може свідчити про недійсність договору, укладеного цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Згідно з ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Таким чином, частина третя статті 92 Цивільного кодексу України фактично встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Відтак, оскільки третя особа перерахувала кошти на користь відповідача на виконання умов Договору позики, із визначенням його у призначеннях платежу, а відповідачем такі кошти прийняті як належні, та не повернуті третій особі, оскільки предметом спору не є визнання недійсним Договору позики, суд відхиляє означені доводи відповідача, виходячи із вищевикладеного.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торагро Сольюшн» (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Шепетівський цукор» (далі - позивач, новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги № 08/08-18-10 (далі - Договір про відступлення права вимоги), за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Любар-Інвест 2005» (далі - боржник), що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором позики № 006/16 (зворотної фінансової допомоги) від 10.10.2016, укладеним між первісним кредитором та боржником на суму 1 474 435,82 грн.

За цим Договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором в частині стягнення суми заборгованості зазначеної в п. 1.3 цього Договору. Сторони цим погоджуються, відповідно до статті 656 ЦК України, що до цього Договору застосовуються положення ЦК України, що регулюють операції купівлі-продажу майнових прав (прав вимоги). Сторони підтверджують, що цей Договір не оформлює (не передбачає) та/або не документує операцію факторингу, а також не оформлює (не передбачає) та/або не документує частину операції факторингу (п.1.2 Договору про відступлення права вимоги)

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до загальної теорії цивільного права суб'єктами зобов'язання є управомочена особа (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов'язок вчинити таку дію. Суб'єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов'язані є правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок сторони є боргом.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним. Змістом договору передбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання зі збереженням решти елементів зобов'язальних правовідносин за плату, і не передбачається надання послуг із фінансування під відступлення права грошової вимоги. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 1.3 Договору про відступлення права вимоги загальна сума грошових коштів, на які переходить право вимоги новому кредитору замість первісного кредитора, складає 1 474 435,82 грн.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

08.08.2018 первісним та новим кредиторами складено та підписано Акт приймання-передачі документів згідно Договору про відступлення права вимоги.

Таким чином, оскільки первісний кредитор, ПП «Торагро Сольюшн» відступив на користь нового ТОВ «Торговий дім «Шепетівський цукор» право вимоги за Договором позику у розмірі 1 474 435,82 грн., ТОВ «Любар-Інвест 2005» мав сплати кошти у розмірі 1 474 435,82 грн. на користь ТОВ «Торговий дім «Шепетівський цукор».

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обов'язку зі повернення суми позики у розмірі 1 474 435,82 грн., у тому числі, станом на дату розгляду справи, ТОВ «Любар-Інвест 2005» виконано не було.

В свою чергу, посилання відповідача на те, що Договір відступлення права вимоги укладений без згоди відповідача та відповідач не отримував будь-яких повідомлень щодо укладення вищезазначеного договору, а отже Договір є недійсним, відхиляються судом з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 516 ЦК України визначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктами 6.4 та 6.5 Договору узгоджено, що якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни в цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору. Зміни у цей Договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві.

З аналізу пунктів 6.4 та 6.5 Договору вбачається, що останні не є встановленням сторонами умови щодо заміни кредитора виключно за згодою сторін, а є лише узагальненням щодо порядку внесення саме змін до Договору.

При цьому, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасного та повного повернення суми позики, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми позики в розмірі 1 474 435,85грн.

Крім суми позики, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 109 108,25 грн. нарахованих за період з жовтня 2017 року по липень 2018 року включно, 3% річних у розмірі 39 870,36 грн. за період з 12.10.2017 по 06.09.2018 та пеню в розмірі 731,16 грн. за період з 12.10.2017 по 11.04.2018.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.2 Договору за порушення строків повернення позики позикодавець має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,1 % від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення.

Однак, такий розмір та порядок нарахування пені узгоджений саме між відповідачем та третьою особою, будь-яких умов щодо порядку та строків нарахування пені, узгоджених між позивачем та відповідачем матеріали справи не містять.

Водночас, як вбачається з заявленого позивачем розрахунку пені, останній здійснює її нарахування у період 12.10.2017 по 11.04.2018, тобто у період, у якому позивач не був кредитором відповідача, оскільки Договір про відступлення права вимоги укладений між позивачем та третьою особою лише 08.08.2018.

В свою чергу, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Пунктом 1.2 Договору про відступлення права вимоги визначено, що за цим Договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором в частині стягнення суми заборгованості зазначеної в п. 1.3 цього Договору.

Згідно з п. 1.3 Договору про відступлення права вимоги загальна сума грошових коштів, на які переходить право вимоги новому кредитору замість первісного кредитора, складає 1 474 435,82 грн.

З вищевикладеного вбачається, що до позивача перейшло право вимоги повернення саме суми позики у розмірі 1 474 435,82 грн., а відтак до позивача не перейшло право вимоги на суму нарахованої пені, за період, у який позивач не був кредитором відповідача.

В свою чергу, виходячи з умов Договору про відступлення права вимоги, до позивача також не перейшло право вимоги на 3% річних та інфляційні втрати, право на які, наявне саме у третьої особи, оскільки саме останній був кредитором відповідача.

В свою чергу, щодо вимог про стягнення 3% річних нарахованих після укладення Договору відступлення права вимоги, з огляду на положення ч. 2 ст. 517 ЦК України, якою встановлено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із доданням доказів переходу до позивача прав у зобов'язанні, такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Зазначене узгоджується з приписами ч. 2 ст. 516 ЦК України, якими встановлено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку повернути на користь позивача суму позики.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Любар-Інвест 2005» (04116, м. Київ, вулиця Маршала Рибалка, будинок 10/8; ідентифікаційний код: 33602346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Шепетівський цукор» (30403, Хмельницька обл., місто Шепетівка, вулиця Старокостянтинівське Шосе, будинок 31; ідентифікаційний код: 36681090) 1 474 435 (один мільйон чотириста сімдесят чотири тисячі чотириста тридцять п'ять) грн. 82 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 22 116 (двадцять дві тисячі сто шістнадцять) грн. 54 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 14.11.2018

Суддя О.А. Грєхова